Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.06.2018 року у справі №910/21856/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21856/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - Transcagro Services Limited

представник позивача - не з'явився

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця"

представник відповідача - Мельник М.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Тищенко А.І. - головуючого, Скрипки І.М., Михальської Ю.Б. від 19 квітня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва у складі Пукшин Л.Г. від 21 лютого 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Transcargo Services Limited звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення основного боргу у розмірі 154 117, 99 доларів США, 3% річних у розмірі 11 767, 86 доларів США, інфляційних в розмірі 125 726, 86 доларів США, пені 150 507, 81 доларів США.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушує права позивача, утримуючи неправомірно стягнуті за рішенням Тарифної комісії від 20.03.2014 грошові кошти, що були в односторонньому порядку списані відповідачем в рахунок донарахованої перевізної плати у розмірі 154 117,99 дол. США., у зв'язку з чим позивач на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу просить повернути зазначені кошти, як безпідставно набуте майно.

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

3. 12.11.2008 між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансарго Сервісез ЛТД" було укладено договір про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України №421-0647/08-ЦЮ (надалі - договір), який регулює відносини сторін, пов'язані з організацією перевезення вантажів залізничним транспортом України в міжнародному залізничному вантажному сполученні, надання додаткових послуг, пов'язаних з цими перевезеннями і оплатою їх Замовником за встановленими тарифами.

4. Додатковою угодою № 6 від 01.11.2012 до договору про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України №421-0647/08-ЦЮ від 12.11.2008 сторони дійшли згоди щодо змін до реквізитів для розрахунків та пролонгації дії договору до 31.12.2013 включно, а частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення.

5. Тарифною Комісією Державної адміністрації залізничного транспорту України було прийнято рішення від 20.03.2014 про перерахунок провізної плати за ставками Тарифної політики із застосуванням коефіцієнта до базової ставки Тарифної політики 0,62 замість коефіцієнта 0,40, на підставі якого з рахунку компанії Transcargo Services Limited Укрзалізницею в односторонньому порядку були списані грошові кошти у розмірі 154 117,99 доларів США.

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі №910/18395/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015, було відмовлено у задоволенні позовних вимог Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансарго Сервісез ЛТД" про стягнення 11 195 439,54 дол. США та встановлено, що Державна адміністрація залізничного транспорту самостійно збільшила суму провізної плати всупереч вимогам міжнародних договір та положень укладеного між сторонами договору про організацію перевезень залізничним транспортом.

7. 27.01.2016 позивач звернувся до відповідача з листом вих. №71 від 27.01.2016, у якому просив останнього з урахуванням прийнятого рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі № 910/18395/14, яке набрало законної сили, здійснити повернення неправомірно утриманих ПАТ "Українська залізниця" грошових коштів у розмірі 154 117,99 дол. США, що були стягнуті за рішенням Тарифної комісії від 20.03.2014 в рахунок донарахованої провізної плати, шляхом зарахування їх в рахунок майбутніх платежів по діючому між сторонами договору № 475.

8. 04.11.2016 позивач звернувся до відповідача із претензією №84, в якій на підставі статей 525, 526, 625, 629 Цивільного кодексу України просив повернути кошти, зокрема 154 117,99 дол. США.

9. Відповідач відповідь не надав, грошові кошти у розмірі 154 117,99 дол. США не повернув, що стало підставою звернення до суду з позовом для захисту прав позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Справа розглядалася судами неодноразово. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018, позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягає стягненню на користь Transcargo Services Limited 154 117, 99 доларів США, що еквівалентно 3 943 512 грн. 41 коп. та 59 152 грн. 69 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

11. Судами встановлено факт наявності у відповідача заборгованості по поверненню безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 154 117,99 дол. США, які були неправомірно в односторонньому порядку списані відповідачем в рахунок стягнення донарахованої провізної плати за рішенням Тарифної комісії від 20.03.2014, у зв'язку з чим суди дійшли висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення 154 117,99 дол. США, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

12. Приймаючи рішення у справі суди врахували преюдиціальні факти, що містяться в рішенні господарського суду у справі № 910/18395/14, в якій брали участь ті самі сторони, що й у даній справі, стосовно яких встановлені ці обставини, зокрема щодо того, що перерахування ціни провізної плати Тарифною комісією здійснено суперечить вимогам міжнародно-правових договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

13. В частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат відмовлено, виходячи з того, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення безпідставно набутого майна.

.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. Не погоджуючись з вказаними рішеннями, ПАТ "Українська залізниця" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог Transcargo Services Limited про стягнення з ПАТ "Українська залізниця" 154 117, 99 доларів США та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вказаних позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

15. Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що Державна адміністрація залізничного транспорту України, при здійсненні перерахунку провізної плати, діяла у межах вимог діючого законодавства та міжнародних договорів та у відповідності до умов укладеного з позивачем договору. Списання грошових коштів з картки обліку позивача було здійснено на підставі розділу 3 договору. Списання грошових коштів у сумі 154 117,99 дол. США з картки обліку Transcargo Services Limited було здійснено на виконання рішення Тарифної комісії щодо перерахунку провізних платежів за ставками Тарифної політики із застосуванням базового коефіцієнту 0,62, у зв'язку з невиконанням позивачем гарантованих обсягів перевезень, що не заперечується останнім.

16. Враховуючи вищезазначене, Державною адміністрацією залізничного транспорту України (ДАЗТУ) було набуто (списано) грошові кошти у сумі 154 117,99 дол. США на підставі укладеного між ДАЗТУ та Transcargo Services Limited договору та рішення Тарифної комісії ДАЗТУ від 20.03.2014, які у встановленому порядку не скасовані, недійсними не визнані, що свідчить про неможливість застосування судом до вказаних правовідносин ст. 1212 ЦК України, оскільки правовідносини сторін у цьому договорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень вищезазначеної статті Цивільного кодексу України.

17. Крім того, скаржник не погоджується з висновками судів щодо припинення дії договору, оскільки договір продовжує діяти до повного виконання сторонами взаєморозрахунків за ним.

18. Відповідач вважає, що посилання судів в оскаржуваних рішеннях на рішення Господарського суду м. Києва від 19.11.2014 у справі №910/18395/14, як на преюдиціальний факт не відповідає приписам норм ст.ст.74-79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказаним рішенням не скасовано підставу набуття (списання) ДАЗТУ належних Transcargo Services Limited грошових коштів у сумі 154 117,99 дол. США. Крім того, на момент ухвалення вказаного рішення, ПАТ "Укрзалізниця" не було зареєстровано, як юридичну особу. Зважаючи на наведене, висновок суду в оскаржуваному рішенні про прийняття ПАТ "Укрзалізниця" участі у розгляді справи №910/18395/14 не відповідає дійсності. Крім того, скаржник зазначає, що станом на сьогоднішній день в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення Державної адміністрації залізничного транспорту, зважаючи на зазначений факт, процедура реорганізації (злиття не завершена), а ПАТ "Українська залізниця не стало правонаступником прав та обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту.

19. Скаржник зазначає, що суди у вказаному рішенні лише надали правову оцінку правовідносинам сторін за договором №421-0647/08-ЦЮ від 12.11.2008 про перевезення вантажів залізницями України та дійшли висновку, що правовідносини сторін за вказаним договором регулюються Конвенцією КОТІФ, якою не передбачено можливість здійснення перерахунку провізних платежів.

20. Скаржник обґрунтовує доводи касаційної скарги посиланням на те, що відповідно до листа Міністерства інфраструктури України при приєданні до Конвенції КОТІФ за встановленою процедурою згідно ст. 24 КОТІФ, в Україні було визначено перелік ліній, на які розповсюджується сфері дії Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне вантажне перевезення вантажів (ЦІМ), серед яких відсутні напрямки (лінії), за якими здійснювалось перевезення відповідно до умов спірного договору, проте вказаний лист було залишено судами поза увагою.

21. Крім того, відповідач посилається на порушення позивачем строку позовної давності, встановленого ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, якою передбачено 9-ти місячний строк для звернення відправника або отримувача з претензією до залізниць по договору перевезення.

21. Вищезазначені строки вираховуються для претензій про додаткову оплату або для претензій про повернення перевізної плати, додаткових зборів, штрафів або для претензій, пов'язаних з корегуванням розрахунків внаслідок невірного застосування тарифів, а також помилок при обчисленні платежів - з дня оплати або, якщо оплата не відбулась, з дня видачі вантажу.

22. При цьому, п. 3.8. договору передбачено, що у випадку, якщо Замовник не погоджується із сумою провізних платежів, зазначених у рахунках, Замовник у встановлені Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення строки письмово повідомляє про це Розрахунковий центр.

23. Крім того, статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами) ( ст. 926 ЦК України).

24. На думку скаржника, якщо позивач не погоджувався з діями Укрзалізниці, він мав протягом 9-ти місяців звернутись до відповідача з відповідною претензією, позовом. Однак така претензія була направлена позивачем на адресу відповідача тільки 04.11.2016 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, встановленого ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансарго Сервісез ЛТД", викладена у відзиві на касаційну скаргу

25. Позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", а рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 - залишити без змін. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, аналогічні мотивам, з яких виходили суди попередніх інстанцій при прийнятті рішень.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

26. Верховний Суд, здійснивши перегляд судових рішень у справі на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів та вимог касаційної скарги, погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позову та стягнення на користь позивача 154 117, 99 доларів США, як неправомірно стягнутих грошових коштів за рішенням Тарифної комісії від 20.03.2014, що були в односторонньому порядку списані відповідачем в рахунок донарахованої перевізної плати.

27. Суд вважає, що оскаржувані рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін з наступних підстав.

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору у даній справі є правомірність списання коштів в односторонньому порядку з рахунку позивача на підставі рішення Тарифної Комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України, у зв'язку з невиконанням позивачем гарантованих обсягів перевезень.

29. Водночас правомірність прийняття рішення Тарифної Комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України від 20.03.2014, на підставі якої було здійснено вказане списання, вже досліджувалась судом у іншій справі. А саме, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі №910/18395/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015, було відмовлено у задоволенні позовних вимог Державної адміністрації залізничного транспорту України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансарго Сервісез ЛТД" про стягнення 11 195 439,54 дол. США та встановлено, що Державна адміністрація залізничного транспорту самостійно збільшила суму провізної плати всупереч вимогам міжнародних договір та положень укладеного між сторонами договору про організацію перевезень залізничним транспортом.

30. Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

31. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

32. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

33. Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

34. Оскільки, обов'язковою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору, а в справі № 910/18395/14 брали участь ті самі сторони, що й у даній справі, суд приходить до висновку, що факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі №910/18395/14, яке набрало законної сили, не можуть бути поставлені під сумнів та не підлягають повторному доказуванню, зокрема щодо того, що перерахування ціни провізної плати суперечить вимогам міжнародно-правових договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

35. Верховний Суд відхиляє довід скаржника щодо того, що ПАТ "Укрзалізниця" не стало правонаступником прав та обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту, у зв'язку з тим, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення Державної адміністрації залізничного транспорту.

36. Судами встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено ПАТ "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

37. Відповідно до п. 1 статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, ПАТ "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

38. Згідно з п. 2 вказаного статуту ПАТ "Українська залізниця" 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

39. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

40. 21.10.2015 року було проведено державну реєстрацію ПАТ "Українська залізниця".

41. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ "Українська залізниця" визначене правонаступником, у тому числі і Державної адміністрації залізничного транспорту України.

42. Згідно з частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

43. У разі злиття, приєднання, поділу підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств - правонаступників може не співпадати в часі з моментом повного завершення процедури реорганізації підприємства, тобто із внесенням запису про припинення юридичної особи до ЄДР.

44. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі №5023/1310/11.

45. З огляду на вищенаведене, Суд також відхиляє довід скаржника щодо того, що ПАТ "Українська залізниця" участі у розгляді справи №910/18395/14 не приймало.

46. Щодо посилань скаржника на порушення позивачем строку позовної давності, встановленого ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, якою передбачено 9-ти місячний строк для звернення відправника або отримувача з претензією до залізниць по договору перевезення, Суд зазначає.

47. Ст. 30 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення регулює пред'явлення позовів на підставі договорів перевезення. Проте, як зазначено вище, право вимагати від залізниці повернення безпідставно отриманого залізницею майна виникло у позивача на підставі рішення Тарифної Комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України від 20.03.2014, а не на підставі договору про організацію перевезень, оскільки згідно умов останнього, розрахунок платежів здійснювався із застосуванням базового коефіцієнту 0,40, доказів внесення змін до спірного договору відповідачем не надано. В свою чергу, списання коштів відбулося в односторонньому порядку на підставі рішення Тарифної Комісії, неправомірність якої було встановлено судовим рішенням.

48. Верховний Суд також звертає увагу, що вказаний договір про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України №421-0647/08-ЦЮ від 12.11.2008, з урахуванням умов додаткової угоди № 6 від 12.11.2012, на момент прийняття спірного рішення Тарифною комісією, припинив свою дію.

49. З тих же підстав, Верховний Суд не погоджується з твердженнями скаржника щодо неможливості застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, як договірних.

50. До відносин, які врегульовані главою 83 ЦК України і зокрема ст. 1212, застосовується загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, який становить 3 роки і на день подання позову у цій справі не сплив.

51. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що списання ПАТ "Українська залізниця" самостійно в односторонньому порядку частини грошових коштів з рахунку компанії "Trancargo services Limited" у розмірі 154 117,99 доларів США, здійснене в рамках стягнення донарахованої провізної плати за рішенням Тарифної комісії від 20.03.2014, є неправомірним, утримання цієї суми відповідачем без будь-яких законних підстав порушує права позивача, а списані відповідачем в односторонньому порядку грошові кошти позивача є безпідставно набутим відповідачем майном.

52. Щодо інших доводів касаційної скарги, Суд зазначає наступне.

53. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

54. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

55. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

57. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

58. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/21856/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати складення повного судового рішення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.