ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/1699/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 06.12.2017

у складі колегії суддів: Плахова О.В. (головуючого), Здоровка Л.М., Шутенко І.А.

та на рішення Господарського суду Полтавської області

від 24.10.2017

у складі судді: Киричук О.А.

у справі № 917/1699/17

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області

до відкритого акціонерного товариства "Насінневе"

про стягнення 30 800,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Насінневе" 30 800,00 грн збитків.

2. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що на балансі відповідача перебуває державне майно, а саме: магазин, що розташований за адресою: с Яремівщина Лохвицького району Полтавської області та їдальня на 50 місць, розташована в с Піски Лохвицького району Полтавської області, які не увійшли до статутного капіталу у процесі приватизації та за яке відповідач, відповідно до пункту 4 наказу Фонду державного майна України "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі" від 19.05.1996 № 908/68, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1996 за № 414/3707 та відповідно до Цивільного кодексу України несе відповідальність за його збереження.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

3. Рішенням господарського суду Полтавської області 24.10.2017 у справі №917/1699/17 (суддя Киричук О.А.) відмовлено повністю в позові Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області до Відкритого акціонерного товариства "Насінневе" про стягнення збитків завданих державі у розмірі 30 800,00грн., з тих підстав, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та відповідно стягнення з відповідача збитків заподіяних державі внаслідок незбереження державного майна, яке обліковується в даних бухгалтерського балансу Відкритого акціонерного товариства "Насінневе".

4. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області 24.10.2017 у справі №917/1699/17 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

5. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на те, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що в діях відповідача наявні усі чотири складові елементи складу цивільного правопорушення. Також, апелянт наголошував на тому, що протиправність поведінки відповідача полягає саме у протиправній бездіяльності, як балансоутримувача державного майна та невиконанні імперативних норм щодо збереження цього майна.

6. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 917/1699/17 апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2017р. у справі №917/1699/17 залишено без змін.

7. При розгляді даної справи судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

7.1 У процесі приватизації Державного підприємства буряк радгоспу Лохвицького цукрокомбінату, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області було створено Відкрите акціонерне товариство "Насінневе".

7.2 До статутного капіталу створеного товариства не увійшло, зокрема, майно: магазин, що розташований за адресою: с. Яремівщина Лохвицького району Полтавської області та їдальня на 50 місць, розташована в с. Піски Лохвицького району Полтавської області, що перебувають на балансі ВАТ "Насіннєве".

7.3 Наведене підтверджується витягом з плану приватизації майна державного підприємства, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 09.08.1996 та актом оцінки вартості ЦМК, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 24.04.1996 (а.с. 8-13).

7.4 Актом перевірки стану утримання, зберігання та використання державного майна, вартість якого обліковується в даних бухгалтерського балансу ВАТ "Насіннєве" від 08.07.2011 (т.1 а.с.14), затвердженого начальником Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області, було встановлено, що фактичний стан майна, а саме: магазину, що розташований за адресою: с. Яремівщина Лохвицького району Полтавської області та їдальні на 50 місць, розташована в с.Піски Лохвицького району Полтавської області є задовільним.

7.5 Актом перевірки стану утримання, зберігання та використання державного майна, що перебуває на балансі ВАТ "Насіннєве" від 26.12.2012 (т.1 а.с.15), затвердженого начальником Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області, було встановлено, що фактичний стан майна, а саме: магазину, що розташований за адресою: с. Яремівщина Лохвицького району Полтавської області є задовільним, їдальня на 50 місць, розташована в с. Піски Лохвицького району Полтавської області морально застаріла та фактично зношена, потребує ремонту.

7.6 Актом перевірки стану утримання, зберігання та використання державного майна, що перебуває на балансі ВАТ "Насіннєве" від 12.11.2013 (т.1 а.с.16), затвердженого начальником Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області, було встановлено, що фактичний стан майна, а саме: магазину, що розташований за адресою: с. Яремівщина Лохвицького району Полтавської області є задовільним, їдальня на 50 місць, розташована в с. Піски Лохвицького району Полтавської області морально застаріла та фактично зношена, потребує ремонту.

7.7 Отже, в період з 2011-2013 було виявлено, що вказаний магазин має задовільний стан, а їдальня на 50 місць морально застаріла, фізично зношена та потребує ремонту.

7.8 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області було направлено на адресу Пісківської сільської ради Лохвицького арйону Полтавської області лист № 05-03-2471 від 10.06.2015, в якому було повідмолено, що за наявною інформацією ВАТ "Насіннєве", як балансоутримувач зазначених вище об'єктів державної власності, не працює, керівництво відсутнє та державне майно може залишитися без балансоутримувача, що негативно вплине на його збереження та може призвести до руйнації. У зв'язку з чим, регіональне відділення, зверталось з проханням порекомендувати підприємство, що перебуває на території Пісківської сільської ради, яке могло б виступити Зберігачем державного майна або прийняття рішення про те, щоб прийняти його до комунальної власності (т.1 а.с.19).

7.9 Листом від 14.08.2015 № 378 Пісківською сільською радою було повідомлено позивача про те, що приміщення їдальні на 50 місць, розташоване в с. Піски Лохвицького району Полтавської області напівзруйноване: покрівля завалилася, стіни під дією опадів розсунулися, віконні та дверні рами погнили, будівля експлуатації та ремонту не підлягає, звернень від громадян щодо приватизації даної будівлі не надходило, а сама споруда вичерпала свій виробничий ресурс, застаріла, виконувати свою функцію як їдальня не може, у зв'язку з чим, територіальна громада не має потреби у її відновленні; щодо приміщення магазину, що розташований за адресою: с. Яремівщина Лохвицького району Полтавської області було повідомлено, що воно зруйновано повністю: покрівля, стіни під дією опадів та часу невикористання за призначенням розсунулись, будівля експлуатації не підлягає, у зв'язку з чим, територіальна громада не має потреби у її відновленні (т.1 а.с.20).

7.10 Позивач вказує, що Регіональним відділенням, як органом управління об'єктами державної власності, на комісії з питань управління державним майном, яке під час приватизації не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, прийнято рішення про нарахування збитків завданих державі внаслідок знищення (псування, об'єктів державної власності, а саме магазину, що розташований за адресою: с Яремівщина Лохвицького району Полтавське ї області та їдальні на 50 місць, розташованої в с Піски Лохвицького району Полтавської області та проведено роботу по визначенню розміру збитків шляхом проведення незалежної оцінки суб'єктом оціночної діяльності (Товарна Біржа "Полтавська регіональна біржа нерухомості"), відібраного на конкурентних засадах, рецензування звіту з незалежної оцінки майна, затвердження висновку про вартість державного майна. Згідно з затвердженим висновком про вартість майна, станом на 30.11.2015, вартість для відшкодування збитків, завданих державі внаслідок знищення (псування) об'єктів державної власності по магазину в с Яремівщина Лохвицького району становить 11 900,00 грн. (без урахування ПДВ), по їдальні на 50 місць в с Піски Лохвицького району - 18 900,00 грн. (без урахування ПДВ) (т.1 а.с.21-22).

7.11 Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2016 позивачем було направлено на адресу ВАТ "Насінневе" лист № 11-104-1407, в якому було повідомлено відповідача про розмір сум відшкодування збитків та банківські реквізити щодо перерахування коштів (т.1 а.с.23). Проте, матеріали справи не містять відповіді на вказаний лист.

7.12 Крім того, з наданого позивачем Акту перевірки стану утримання, зберігання та використання державного майна, що обліковується на балансі ВАТ "Насіннєве" від 20.10.2016 (т.1 а.с.17), затвердженого начальником Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області, вбачається, що фактичний стан майна, а саме: магазину, що розташований за адресою: с. Яремівщина Лохвицького району Полтавської області та їдальні на 50 місць, розташованої в с. Піски Лохвицького району Полтавської області незадовільний, у зв'язку з чим нараховано збитки у розмірі 30 800,00грн., які підлягають стягненню в судовому порядку.

7.13 У зв'язку з тим, що відповідачем не було в добровільному порядку відшкодовано збитки у розмірі 30 800,00грн., 11.10.2017 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

8. 05.02.2018 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області звернулось до Верховного Суду через Харківський апеляційний господарський суд із касаційною скаргою від 28.12.2017 № 10-107-4987 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2017 у справі № 917/1699/17, підтвердженням чого є відбиток вхідного штампу Харківського апеляційного господарського суду на першому аркуші касаційної скарги, разом з клопотанням про відновлення пропущеного строку для подання касаційної скарги.

9. 14.02.2018, на підставі пункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справа № 917/1699/17 Господарського суду Полтавської області разом з вказаною касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області направлена до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 917/1699/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду.

11. Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 917/1699/17 за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 28.12.2017 № 10-107-4987 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2017 та призначено її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

12. Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного суду, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

13. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

13.1 Суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що в діях відповідача наявні усі чотири складові елементи складу цивільного правопорушення.

13.2 Судами попередніх інстанцій безпідставно не були прийняті висновки про вартість майна які надавалися позивачем в обґрунтування позовних вимог.

13.3 При прийнятті постанови судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, не було взято до уваги доводи позивача стосовно прийняття управлінських рішень, акти перевірок стану утримання, зберігання та використання державного майна, що складені за результатами перевірок.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

14. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

15. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

17. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

18. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 Цивільного кодексу України).

19. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (стаття 16 Цивільного кодексу України).

20. Відповідно до статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", об'єктами управління державної власності є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів.

21. Приписами статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" та статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" встановлено, що Фонд державного майна України та його регіональні відділення приймають рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, перебуває на їх балансі.

22. Відповідно до статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", об'єктами управління державної власності є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів.

Приписами статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" та статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що Фонд державного майна України та його регіональні відділення приймають рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, перебуває на їх балансі.

23. Відповідно до пункту 4 наказу Фонду державного майна України та Міністерства економіки України "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі" від 19.05.1999 № 908/68, господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних фондів у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

24. Регіональне відділення, відповідно до наказу Фонду державного майна України "Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій стосовно державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але залишилось у них на балансі" від 09.06.1999 № 1077, організовує систематичний контроль за утриманням, зберіганням та використанням державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі.

25. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

26. Згідно статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

27. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

28. Саме на позивача покладено обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

29. Відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 №908/68 (надалі - Положення), управління об'єктами, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, здійснює Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

30. Зі змісту підпунктів 1.3, 1.4 пункту 1 Положення вбачається, що управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства. Способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є такими: здійснення приватизації відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про Державну програму приватизації" та інших нормативно-правових актів; передача майна в оренду відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності"; передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998р. №1482; передача майна господарським товариствам на умовах відповідного договору безоплатного зберігання відповідно до вимог законодавства.

31. Відповідно до підпункту 1.4.1 пункту 1 Положення, при визначенні способу управління попередньо аналізуються висновки інвентаризаційних комісій про результати інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, але перебуває на їх балансі. Пріоритетним при обранні способу управління державним майном є спосіб його приватизації. Якщо відповідне державне майно не підлягає приватизації, то застосовуються наступні за черговістю способи управління, викладені у пункті 1.4.

32. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, Регіональне відділення Фонду державного майна по Полтавській області фактично не здійснило дій, передбачених пунктом 1.4 Положення, не обрало та не реалізувало найбільш ефективний спосіб управління державним майном, що є предметом спору, позивачем не було доведено належними і допустимими доказами виконання власних зобов'язань щодо управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств; виконання порядку управління державним майном, який полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом способу та умов подальшого використання майна в межах чинного законодавства.

33. Таким чином, позивачем не було доведено ані факту порушення господарського зобов'язання відповідачем, ані факту порушення встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності (що є підставою для відшкодування збитків згідно відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України).

34. Стаття 322 Цивільного кодексу України зобов'язує власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

35. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що позивач в порушення вимог статті 322 Цивільного кодексу України (згідно з якою власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом) не виконував належним чином покладених на нього обов'язки зі здійснення управління державним майном протягом багатьох років, у зв'язку з чим, не виявив своєчасно фактів його пошкодження, а відповідно понесених збитків, про що, зокрема, свідчить той факт, що проміжок часу між перевірками та датою звернення до суду з відповідною позовною заявою становить три роки - згідно наявних в матеріалах справи Актів перевірки стану утримання, зберігання та використання державного майна, що перебуває на балансі ВАТ "Насіннєве".

36. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що наявним в матеріалах справи листом від 14.08.2015 № 378 Пісківської сільської ради також підтверджується, що державне майно, а саме: приміщення їдальні на 50 місць, розташоване в с. Піски Лохвицького району Полтавської області та приміщення магазину, що розташований за адресою: с. Яремівщина Лохвицького району Полтавської області зазнало значних пошкоджень саме внаслідок природних змін та значного часу невикористання (т.1 а.с.20).

37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказані Акти перевірки не містять інформації щодо обставин, які призвели до незадовільного стану об'єктів державного майна, а також висновків, що саме неправомірні дії відповідача призвели до такого стану, а не стихійні лиха або дії інших осіб, а поданий позивачем розрахунок не містить належного обґрунтування розміру таких збитків - це є витрати на відновлюваний ремонт чи вартість втраченого майна, за відсутності інших доказів, на підтвердження заподіяння неправомірними діями відповідача збитків, у визначеному позивачем розмірі, а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

38. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що в діях відповідача наявні усі чотири складові елементи складу цивільного правопорушення та про те, що при прийнятті постанови судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, не було взято до уваги доводи позивача стосовно прийняття управлінських рішень, акти перевірок стану утримання, зберігання та використання державного майна, що складені за результатами перевірок, визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими

39. Доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій безпідставно не були прийняті висновки про вартість майна які надавалися позивачем в обґрунтування позовних вимог, колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не розглядаються, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів, що не є компетенцією Верховного Суду.

40. Враховуючи наведене, доводи скаржника викладені в касаційній скарзі спростовуються вищевикладеним.

41. В силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції від 15.12.2017), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

42. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

43. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

44. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

45. Таким чином, посилання та доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, в якості підстав скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції під час касаційного провадження.

46. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

47. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

48. Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідають.

49. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

50. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішення та постанови були дотримані.

51. Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 28.12.2017 № 10-107-4987 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2017 у справі № 917/1699/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 та рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2017 у справі № 917/1699/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко