Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/608/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Вронська Г. О., Губенко Н. М.,

за участю секретаря судового засідання Шпорт В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Агрикової О. В., Мальченко А. О., Чорногуза М. Г.

від 29.03.2023

у справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМГ Трейд»

про стягнення 7 245 000,00 грн,

за участю представників:

від позивача: Ярова А. В.,

від відповідача: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень суду першої та апеляційної інстанцій

У січні 2022 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМГ Трейд» про стягнення штрафних санкцій у сумі 7 245 000,00 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № ЦЗВ-01-02221-01 від 27.07.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» було подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022, в якій позивач просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 01.02.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910/608/22 залишив без змін.

Короткий зміст заяви позивача та додаткової постанови суду апеляційної інстанції

07.02.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «КМГ Трейд» звернулось до суду апеляційної інстанції з заявою про розподіл судових витрат, у якій просило стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь судові витрати на правову (правничу) допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 18 250,00 грн.

Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 29.03.2023 у справі № 910/608/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КМГ Трейд» про прийняття додаткового рішення у справі № 910/608/22 задовольнив. Стягнув з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КМГ Трейд» 18 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

За висновками суду апеляційної інстанції з наданих відповідачем доказів на підтвердження здійснених судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції вбачається, що відповідачем надано належні докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі в суді апеляційної інстанції у розмірі 18 250,00 грн, що є розумним розміром витрат відповідача на послуги адвоката у даній справі в суді апеляційної інстанції з врахуванням суми розміру позовних вимог у даній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі № 910/608/22, у якій просило її скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржником зазначено, що суд апеляційної інстанції при ухваленні додаткової постанови неправильно застосував та порушив норми процесуального права, а саме: положення статей 126 129 Господарського процесуального кодексу України, без врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17, від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19 та додатковій ухвалі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц

Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Предметом касаційного оскарження у цій справі є додаткова постанова суду апеляційної інстанції, якою заяву відповідача задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» судові витрати на правову (правничу) допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 18 250,00 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КМГ Трейд».

За змістом статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки, викладені, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).

Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 листопада 2020 року по справі № 922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18 та від 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.

Оскаржувана додаткова постанова апеляційного господарського суду прийнята у відповідності з викладеними вище правовими позиціями Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану додаткову постанову, входив з того, що інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «КМГ ТРЕЙД» у даній справі представляло Адвокатське бюро «Андрія Зарицького» на підставі договору про надання правової допомоги від 01.06.2020 року №02-43248421-20.

У договорі сторони погодили обсяг та на умови надання правової допомоги, розмір гонорару за надання правової допомоги, який встановлюється у Додатках до Договору.

Відповідачем надано додаток №1/1 до договору від 27.12.2022 року в якому сторони погодили розмір гонорару та об`єм послуг, що надаються Клієнту, акт №156 надання правової допомоги (послуг), який 02.02.2023 підписаний уповноваженими особами сторін без зауважень, претензій та застережень на загальну суму 18 250,00 грн, яка сплачена в повному обсязі 02.02.2023 згідно з платіжним дорученням №1859.

Також в матеріалах справи наявний ордер серії ВЕ №1077842 виданий адвокату Зарицькому А.Д. на підставі договору №02-43248421-20 від 01.06.2020 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК №001644 на ім`я Зарицького А.Д., відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу №608/4 від 02.01.2023, який підписано адвокатом Зарицьким А.Д., а також участь адвоката Зарицького А.Д. у судовому засіданні в якості представника відповідача підтверджується протоколом судового засідання від 01.02.2023.

Судом апеляційної інстанції були проаналізовані наявні в матеріалах справи відзиви, як на позов, так і на апеляційну скаргу, та встановлено, що за змістом вони є різними. Також враховано, що позивачу в даному спорі відмовлено у задоволенні позовних вимог, а за наслідками апеляційного перегляду дане рішення залишено без змін, тому адвокатом досягнуто мети поставленої йому клієнтом.

З огляду на встановлені обставини та зміст додаткової постанови, вбачається, що суд апеляційної інстанції, визначаючи суму відшкодування на професійну правничу допомогу, виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Надав оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, та дійшов правильного висновку, що відповідачем надано належні докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі в суді апеляційної інстанції у розмірі 18 250,00 грн, що є розумним розміром таких витрат, співмірним з розміром позовних вимог заявлених у цій справі.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Заявник не довів, що заявлена до стягнення вартість витрат на професійну правничу допомогу не відповідає хоча б якомусь із цих принципів.

Викладені судом апеляційної інстанції висновки при вирішенні заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не суперечать висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17, від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19 та додатковій ухвалі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, які наведені скаржником у касаційній скарзі.

У наведених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваною додатковою постановою не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 126 129 Господарського процесуального кодексу України, а лише наголошується на необхідності суду при вирішенні питання виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу в разі доведення неспівмірності витрат стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

Тобто у цій справі та справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що воно ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Щодо судових витрат

Розподіл судових витрат за наслідками перегляду додаткової постанови суду апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» залишити без задоволення.

2. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі № 910/608/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

Н. Губенко