Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №916/1371/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/1371/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Одеського міського центру зайнятості на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2017 (суддя Желєзна С.П.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 (головуючий суддя: Таран С.В., судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.)

за позовом Одеського міського центру зайнятості

до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі

про стягнення 16 200, 56 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

13.06.2017 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Одеського міського центру зайнятості до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про стягнення 16 200, 56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що неправомірним рішенням Управління пенсійного фонду позивачу були завдані збитки, заявлені до стягнення у межах даної справи.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017, в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що між скасованим рішенням територіального органу Пенсійного фонду України №34 від 21.10.2013 та добровільно виплаченими Одеським міським центром зайнятості грошовими коштами відсутній причинно-наслідковий зв'язок як необхідна складова цивільного правопорушення. До того ж, виплачені ОСОБА_4 грошові кошти за своєю правовою природою не можуть бути збитками, оскільки останні є витратами, понесення або завдання яких не залежить від волі особи.

28.12.2017 (згідно з реєстраційним номером) Одеським міським центром зайнятості подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 до Касаційного господарського суду.

У касаційній скарзі Одеський міський центр зайнятості просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2018 року у справі № 916/1371/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

22.03.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження, здійснення розгляду скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 06.04.2018.

Скаржник (Одеський міський центр зайнятості, позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Одеський міський центр зайнятості не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у діях відповідача складу цивільного правопорушення та причинно-наслідкового зв'язку між скасованим рішенням територіального органу Пенсійного фонду України та виплаченим Одеським міським центром зайнятості коштів ОСОБА_4 за час її знаходження на обліку у статусі безробітної.

Позивач вказує, що неправомірність дій посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси щодо прийняття незаконного рішення про відмову в призначенні особі пенсії за вислугу років встановлено постановою Приморського районного суду міста Одеси від 10 липня 2014 року за результатом розгляду адміністративної справи №522/6210/14а.

Скаржник вважає, що судами не зазначено та фактично проігноровано вимоги ч.1 ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якими Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із Законом.

На думку Одеського міського центру зайнятості, судами не враховано вимоги ст. 1173 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Позивач вказує, що відповідач є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.

Скаржник вважає, що Одеський міський центр зайнятості мав довести та довів наявність лише трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями та заподіяною шкодою.

Позивач зазначає, що саме неправомірними діями відповідача було завдано Одеському міському центру зайнятості матеріальну шкоду у розмірі отриманої громадянкою ОСОБА_4 за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного страхування допомоги по безробіттю за період з 08.10.2013 по 27.06.2014 на загальну суму 16200, 56 грн., яка, на думку скаржника підлягає поверненню.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню повністю виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Суди першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів по справі, встановили, що 23.09.2013 ОСОБА_4 звернулась до Одеського міського центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітної.

Наказом директора Одеського міського центу зайнятості №НТ130925 від 25.09.2013 ОСОБА_4 було надано статус безробітної та наказом №НТ130930 від 30.09.2013 призначено допомогу по безробіттю.

27.06.2014 ОСОБА_4 звернулась до Одеського міського центру зайнятості із заявою про зняття її з обліку у зв'язку з відмовою від послуг служби зайнятості.

Наказом Одеського міського центру зайнятості №НТ140627 від 27.06.2014 припинено реєстрацію ОСОБА_4 як безробітної.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.07.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014, у справі №522/6210/14а за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду про скасування рішення (далі - справа №522/6210/14а) позовні вимоги про скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси №34 від 21.10.2013, яким було відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні заяви про призначення пенсії на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення за вислугу років", та про зобов'язання призначити пенсію за вислугою років задоволено у повному обсязі.

Листом №247/02 від 30.01.2017 Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси повідомило Одеський міський центр зайнятості про призначення ОСОБА_4 пенсії за вислугу років з 08.10.2013.

За результатами проведеного 27.03.2017 розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення по безробіттю у порядку, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України №60/62 від 13.02.2009, по факту надання ОСОБА_4 недостовірних даних, Одеським міським центром зайнятості було складено акт №20 (що підтверджує подання недостовірних відомостей з вини особи), з якого вбачається, що ОСОБА_4 було призначено пенсію у відповідності до Закону України „Про пенсійне забезпечення" та на підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси по справі №522/6210/14а від 10.07.2014.

Згідно з довідкою Одеського міського центру зайнятості від 01.06.2017 ОСОБА_4 було виплачено за період з 23.09.2013 по 27.06.2014 грошові кошти у розмірі 16791,09 грн. При цьому зі змісту службової записки заступника головного бухгалтера Одеського міського центу зайнятості №0252 від 27.03.2017 ОСОБА_4 під час перебування на обліку як безробітної за період з 08.10.2013 по 27.06.2014 було виплачено 16200,56 грн.

27.03.2017 Одеським міським центром зайнятості було прийнято наказ №НТ170327, яким вирішено повернути сплачені ОСОБА_4 виплати протягом періоду з 08.10.2013 по 27.06.2014 у розмірі 16200,56 грн.

Одеський міський центр зайнятості 12.05.2017 звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, яке створено 31.03.2017 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 шляхом злиття управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси та управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси, з вимогою №1187/19/09 про повернення йому протягом 10 календарних днів від дня отримання вказаної вимоги грошових коштів у сумі 16200,56 грн., які були сплачені ним у результаті прийняття відповідачем неправомірного рішення №34 від 21.10.2013 про відмову ОСОБА_4 у призначенні пенсії за вислугою років.

Однак вказана вимога відповідачем була залишена без задоволення, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Одеського міського центру зайнятості до Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Одесі про відшкодування збитків у розмірі 16 200,56 грн. у зв'язку з відсутністю у діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася з вищевказаними висновками місцевого господарського суду.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї суд касаційної інстанції відмічає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Відповідно до частини 1 статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку - Центрального об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м. Одесі) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу соціального захисту населення та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Однак суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у даній справі не застосували до спірних правовідносин положення статті 1173 Цивільного кодексу України та не прийняли до уваги те, що положення зазначеної статті застосовуються незалежно від вини державних органів.

Суб'єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

За пунктом 7 цього Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З огляду на викладене відповідач у справі - Центральне об'єднане Управління Пенсійного Фонду України в м. Одесі є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.

Господарськими судами у даній справі встановлено, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.07.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014, у справі №522/6210/14а за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду про скасування рішення (далі - справа №522/6210/14а) позовні вимоги про скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси №34 від 21.10.2013, яким було відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні заяви про призначення пенсії на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення за вислугу років", та про зобов'язання призначити пенсію за вислугою років задоволено у повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом до дату прийняття господарськими судами оскаржуваних судових рішень у даній справі, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких приймають участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у безпідставній та незаконній відмові в призначенні громадянину ОСОБА_4 пенсії за вислугу років, є встановленими та не підлягають доведенню, чого також не було прийнято до уваги судами попередніх інстанцій.

Частинами 1 і 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з пунктом 2 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 зазначеного закону статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення").

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення", чим спростовуються висновки судів попередніх інстанцій про те, що добровільно виплачені ОСОБА_4 грошові кошти за своєю правовою природою не можуть бути збитками, оскільки останні є витратами, понесення або завдання яких не залежить від волі особи.

Відповідно до положень частини 1 статті 7, статті 8 та пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України. Виходячи з наведених вище положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії громадянці ОСОБА_4

Внаслідок неправомірних дій відповідача громадянка ОСОБА_4 своєчасно не отримала призначення пенсійного забезпечення, яке їй гарантовано чинним законодавством, а Одеський міський центр зайнятості безпідставно здійснив виплату допомоги по безробіттю громадянці ОСОБА_4, як особі, яка не мала будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями управління пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками. Наведеним спростовуються висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та виплатами позивачем ОСОБА_4 допомоги по безробіттю.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини колегія суддів касаційного суду вважає, що позивач довів наявність всіх трьох елементів правопорушення в діях відповідача, необхідних для притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України, а суди попередніх інстанцій неправильно застосували вищевказані норми матеріального права.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статей 1166 та 1173 Цивільного кодексу України та статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 року у справі № 915/282/17, від 10.04.2018 у справі №927/455/17, від 20.04.2018 у справі №906/579/17, від 02.05.2018 у справі №923/575/17, від 03.05.2018 у справі №916/1601/17.

Колегія суддів касаційного суду по даній справі повністю погоджується з правовою позицією, викладеною у вищевказаних постановах Верховного Суду, та не вбачає підстав для відступу від неї.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд."

Відповідно до ст.311 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

2. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

3. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

4. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність касаційну скаргу Одеського міського центру зайнятості задовольнити повністю, рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі №916/1371/17 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Згідно з ч.1 ст.327 Господарського процесуального кодексу України:

"Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції."

Відповідно до приписів пункту 18 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з позовною заявою, апеляційною та касаційними скаргами) Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, у зв'язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Одеського міського центру зайнятості на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі №916/1371/17 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі №916/1371/17 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю:

Стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі (вул. Ільфа і Петрова, 4а, м. Одеса, 65121, ідентифікаційний код 41248812) на користь Одеського міського центру зайнятості (вул. Генерала Петрова, 22-В, м. Одеса, 65078, ідентифікаційний код 35358018, одержувач: Одеський міський центр зайнятості, банк: ГУДКСУ в Одеській області, м. Одеса, МФО 828011, р/р 37174001004828, призначення платежу: повернення виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_4) 16200 грн. 56 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський