Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.07.2018 року у справі №909/62/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 909/62/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В.(головуючий), Львова Б.Ю. та Сухового В.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного підприємства "Роса-ІФ"

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.02.2018 (головуючий суддя Фанда О.М.)

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 (головуючий Дубник О.П., судді: Скрипчук О.С. і Хабіб М.І.)

у справі № 909/62/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пері Україна" (далі - Товариство)

до приватного підприємства "Роса-ІФ" (далі - Підприємство)

про стягнення неустойки в розмірі 304 941,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Підприємства про стягнення неустойки в розмірі 304 941,00 грн. за період з 01.10.2016 по 01.07.2017 за користування обладнанням за час прострочення виконання обов'язку з повернення Товариству обладнання після припинення дії договору.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Підприємством взятих на себе зобов'язань за договором оперативної оренди обладнання від 16.03.2016 № СО-160006944 (далі - Договір), зокрема, щодо повернення орендованого майна після припинення дії Договору, у зв'язку з його розірванням в односторонньому порядку.

Рішенням господарського Івано-Франківської області від 20.02.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2018, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь товариства 304 941,00 грн. неустойки за період з 01.10.2016 по 01.07.2017 за користування обладнанням за час прострочення виконання обов'язку з повернення Товариству обладнання після припинення Договору.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що: факт неналежного виконання Підприємством умов Договору підтверджується рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2017 у справі № 909/739/17, яке набрало законної сили, яким встановлено факт припинення Договору та неповернення у встановлений термін частини орендованого майна, оскільки у визначені строки орендоване майно не було повернуто орендодавцю, орендарю обґрунтовано нараховано за період безпідставного користування майном орендодавця з 01.10.2016 по 01.07.2017 неустойку в розмірі 304 941,00 грн.; клопотання Підприємства про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин не підлягає задоволенню, оскільки до вимог про стягнення неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), застосовується загальна (трирічна), а не спеціальна (однорічна) позовна давність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами: не враховано що у липні 2017 року Товариство звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Підприємства про стягнення 682 234,44 грн. заборгованості за Договором (справа № 909/739/17), а Товариством у даній справі вказані ті ж обставини справи, які були йому відомі під час розгляду справи № 909/739/17, а повторне звернення до суду зі спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається; прострочення виконання обов'язку з повернення орендованого майна згідно з пунктом 7.3 Договору не виникало та не могло виникнути з вини орендаря, оскільки як вбачається з матеріалів даної справи та справи № 909/739/17, воно виникло у зв'язку з тим, що за період з 01.10.2016 по 01.07.2017 орендодавцем не виставлялися претензії та/або рахунки на сплату (відшкодування) вартості обладнання у випадку неповернення у встановлений строк, пошкодження/порушення комплектності обладнання (при неможливості відновлення), а вимога від 06.07.2017 підтверджує зволікання з боку орендодавця, а не орендаря; Товариством не надано судам актів приймання-передачі, які б підтверджували факт (дату) повернення майна після припинення Договору, що спростовує доводи Товариства про те, що у період з 01.10.2016 по 01.07.2017 Підприємство начебто безпідставно користувалося обладнанням; залишено позо увагою, що одночасне стягнення вартості неповернутого обладнання (справа № 909/739/17) та неустойки (у даній справі) у вигляді подвійної орендної плати на підставі частини другої статті 785 ЦК України, нарахованої за прострочення виконання обов'язку повернення орендованого майна є неможливим, оскільки є притягненням Підприємства до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.09.2018 № 2378 у зв'язку з відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 909/62/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 16.03.2016 Товариством (орендодавець) та Підприємством (орендар) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець надає орендарю у тимчасове оплатне користування (оренду) будівельну опалубку PERI (у тому числі окремі елементи опалубки, спеціалізовану тару для її транспортування), іменовану надалі "обладнання", асортимент, кількість і вартість якого вказуються в актах прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього Договору.

У додатку № 1 до Договору (специфікація), сторони погодили вартість оренди кожної окремої одиниці обладнання за один календарний день.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що обладнання надається в оренду для використання орендарем на будівельному майданчику за адресою: 76010, м. Івано-Франківськ, вул. Бельведерська, 58.

Згідно з пунктом 2.1 Договору передача обладнання в оренду (з оренди) здійснюється на підставі акта (-ів) прийому-передачі.

Відповідно до пункту 2.3 Договору обладнання, що передається в оренду за цим договором, є власністю орендодавця і належить до його основних фондів. Протягом всього часу дії оренди право власності на обладнання зберігається за орендодавцем. Орендар не має права використовувати обладнання в якості застави, гарантій під банківські кредити або зобов'язання перед третіми особами, продавати та/або передавати в користування та/або суборенду третім особам, відчужувати будь-яким іншим способом, без письмової згоди орендодавця передавати свої права і обов'язки за цим Договором третім особам.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Згідно з пунктом 3.2 Договору датою початку строку оренди обладнання вважається дата підписання акта приймання-передачі обладнання в оренду повноважними представниками сторін. Датою закінчення строку оренди обладнання вважається дата, яка передує даті підписання акта приймання-передачі обладнання із оренди повноважними представниками сторін.

На виконання договірних зобов'язань Товариство передало, а Підприємство отримало обладнання, про що сторонами було підписано акт приймання-передачі від 17.03.2016 № 8803, відповідно до якого Підприємству в користування передано обладнання вартістю 523 140,08 грн. (без ПДВ).

Актом приймання-передачі від 05.05.2016 № 9638 Підприємство повернуло (здало на склад орендодавцю) в період дії Договору частину обладнання. Вартість повернутого обладнання становить 111 494,04 грн. (без ПДВ), а з ПДВ 20% -133 792,85 грн.

На порушення взятих на себе договірних зобов'язань Підприємство не здійснювало орендну плату за Договором.

Товариство листом-повідомленням від 23.09.2016 № 3567/1 звернулось до Підприємства з вимогою про розірвання Договору, у зв'язку з неналежним виконанням Підприємством умов Договору (здійснення орендної плати), відповідно до якого останнім днем дії Договору є 30.09.2016, а також у повідомленні містилась вимога щодо повернення обладнання орендодавцю 30.09.2016.

У подальшому Товариство направило на адресу Підприємства вимогу від 06.07.2017 № 258 про негайне погашення заборгованості з орендної плати в розмірі 121 206,20 грн. та про відшкодування вартості неповернутого обладнання в розмірі 510 591,65 грн. (з ПДВ 20%).

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення неустойки в розмірі 304 941,00 грн. за період з 01.10.2016 по 01.07.2017 за користування обладнанням за час прострочення виконання обов'язку з повернення Товариству обладнання після припинення дії Договору.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 759 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до підпункту 3.4.1 пункту 3.4 Договору дострокове розірвання договору в односторонньому порядку можливе на вимогу орендодавця, якщо орендар порушив умови підпункту 4.2.2 Договору, яким врегульовано строк внесення орендної плати.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що про розірвання договору сторона завчасно повідомляє іншу сторону, але не пізніше, ніж за 5 робочих днів до дня його розірвання.

Оскільки Підприємство не здійснювало оплату орендної плати за Договором, тому Товариство, керуючись підпунктом 3.4.1 Договору у повідомленні від 23.09.2016 № 3567/1 про розірвання Договору, звернулося до Підприємства із вимогою про розірвання Договору та зазначило, що останнім днем дії Договору є 30.09.2016. Також у повідомленні містилась вимога щодо повернення обладнання орендодавцю 30.09.2016.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що припинення договірних відносин між сторонами 30.09.2016 за Договором також встановлено у справі № 909/739/17.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто обставини встановлені у справі № 909/739/17 є преюдиційними при розгляді даної справи.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною другою статті 795 ЦК України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Згідно з підпунктом 5.2.9 пункту 5.2 Договору орендар зобов'язаний повернути (здати на склад орендодавця) обладнання очищеним, належно упакованим, в справному стані із врахуванням природного зносу не пізніше дня припинення договору відповідно до пункту 3.3 цього договору або розірвання договору відповідно до пункту 3.4 цього договору.

Відповідно до пункту 6.2 Договору передача (повернення) обладнання оформлюється документально шляхом підписання та скріплення печатками сторін акта приймання-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору. Вартість наданого в оренду обладнання зазначається в актах прийому-передачі.

Судами встановлено, що Підприємство після припинення Договору не повернуло решту переданого обладнання (частина обладнання була повернута згідно з актом приймання-передачі від 05.05.2016 № 9638), а згідно з рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 у справі № 909/739/17 з Підприємства стягнуто вартість неповернутого обладнання за Договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення обладнання, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати (по ставці, що діє в період порушення з урахуванням ПДВ) за час прострочення.

Згідно з частиною другою статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

При цьому неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Суди, перевіривши розрахунок розміру неустойки, визнали його вірним, а вартість неповернутого обладнання такою, що відповідає вартості, зазначеній у додатку №1 до Договору (специфікація), де сторони погодили вартість оренди кожної окремої одиниці обладнання за один календарний день.

За таких обставин, суди дійшли висновку про порушення Підприємством свого обов'язку щодо повернення орендованого майна у встановлений строк, тому вимога Товариства про стягнення неустойки в розмірі 304 941,00 грн. за період з 01.10.2016 по 01.07.2017 за користування обладнанням за час прострочення виконання обов'язку з повернення позивачу обладнання після припинення договору є обґрунтованою.

Що ж до посилань Підприємства на те, що судами не враховано, що у липні 2017 року Товариство звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Підприємства про стягнення 682 234,44 грн. заборгованості за Договором (справа № 909/739/17), а Товариством у даній справі вказані ті ж обставини справи, які були йому відомі під час розгляду справи № 909/739/17, а повторне звернення до суду зі спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається, то такі посилання визнані судами помилковими, оскільки у даній справі предметом спору є стягнення неустойки в подвійному розмірі орендної плати за період з 01.10.2016 по 01.07.2017 за користування обладнанням за час прострочення виконання обов'язку з повернення Товариству обладнання після припинення Договору, а у справі № 909/739/17 був інший предмет спору, а саме стягнення з Підприємства 121 206,20 грн. боргу з оплати оренди, 29 598,57 грн. пені, 17 678,74 грн. інфляційних втрат, 3 159,28 грн. 3% річних, а також 510 591,65 грн. вартості неповернутого обладнання за Договором, що разом становить 682 234,44 грн. Тобто у даній справі та справі № 909/739/17 предмети спору є різними, що, у свою чергу, спростовує доводи про той же предмет спору у вказаних справах.

Стосовно доводів Підприємства про те, що прострочення виконання обов'язку з повернення орендованого майна згідно з пунктом 7.3 Договору не виникало та не могло виникнути з вини орендаря, оскільки як вбачається з матеріалів даної справи та справи № 909/739/17, воно виникло у зв'язку з тим, що за період з 01.10.2016 по 01.07.2017 орендодавцем не виставлялися претензії та/або рахунки на сплату (відшкодування) вартості обладнання у випадку неповернення у встановлений строк, пошкодження/порушення комплектності обладнання (при неможливості відновлення), а вимога від 06.07.2017 підтверджує зволікання з боку орендодавця, а не орендаря, то такі доводи були відхилені судами, оскільки орендар був повідомлений про необхідність повернення орендованого майна 30.09.2016 згідно надісланого йому повідомлення від 23.09.2016 № 3567/1 про розірвання Договору, докази надіслання якого долучені до матеріалів справи. Також орендар зобов'язаний повернути майно згідно з вимогами частини першої статті 785 ЦК України, а вимога від 06.07.2017 № 258, була надіслана після направлення Підприємству повідомлення від 23.09.2016 № 3567/1. Крім того, Підприємством не наведено обставини, за яких воно не мало можливість передати майно, що свідчить про наявність вини Підприємства у неповерненні майна.

Підприємство також посилалось на те, що Товариством не надано суду актів приймання-передачі, які б підтверджували факт (дату) повернення майна після припинення договору, що спростовує його доводи про те, що у період з 01.10.2016 по 01.07.2017 Підприємство начебто безпідставно користувалося обладнанням, такі доводи були предметом розгляду судів і вони були ними визнані необґрунтованими, оскільки обладнання не було повернуто Товариству, що підтверджується матеріалами даної справи та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.09.2017 і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018р у справі № 909/739/17, якими з Підприємства стягнуто вартість неповернутого обладнання.

Що ж до доводів Підприємства в касаційній скарзі про те, що судами у даній справі не враховано, що одночасне стягнення вартості неповернутого обладнання (справа № 909/739/17) та неустойки (по даній справі) у вигляді подвійної орендної плати на підставі частини другої статті 785 ЦК України, нарахованої за прострочення виконання обов'язку повернення орендованого майна є неможливим, оскільки є притягненням Підприємства до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, то такі доводи також визнані судами безпідставними, оскільки у даній справі предметом справи є стягнення неустойки, як плати за користування майном у період з 01.10.2016 по 01.07.2017, а у справі № 909/739/17 стягнуто вартість неповернутого обладнання, що є окремими правопорушеннями.

Крім того, у відзиві на позовну заяву Підприємством було зазначено про необхідність застосування позовної давності до спірних правовідносин згідно з пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.

З цього приводу, судами встановлено, що відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, відповідно до статті 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас, застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним. Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Водночас господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Аналогічна правова позиція щодо застосування загальної позовної давності відображена у постанові Верховного Суду України у справі №3-13гс12 від 20.03.2012.

При цьому позовна заява подана до суду першої інстанції 18.01.2018, з вимогою про стягнення неустойки за період з 01.10.2016 по 01.07.2017, тобто Товариством не пропущено трьохрічну позовну давність.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами: не враховано, що у липні 2017 року Товариство звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Підприємства про стягнення 682 234,44 грн. заборгованості за Договором (справа № 909/739/17), а Товариством у даній справі вказані ті ж обставини справи, які були йому відомі під час розгляду справи № 909/739/17, а повторне звернення до суду зі спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається; прострочення виконання обов'язку з повернення орендованого майна згідно з пунктом 7.3 Договору не виникало та не могло виникнути з вини орендаря, оскільки як вбачається з матеріалів даної справи та справи № 909/739/17, воно виникло у зв'язку з тим, що за період з 01.10.2016 по 01.07.2017 орендодавцем не виставлялися претензії та/або рахунки на сплату (відшкодування) вартості обладнання у випадку неповернення у встановлений строк, пошкодження/порушення комплектності обладнання (при неможливості відновлення), а вимога від 06.07.2017 підтверджує зволікання з боку орендодавця, а не орендаря; Товариством не надано судам актів приймання-передачі, які б підтверджували факт (дату) повернення майна після припинення Договору, що спростовує доводи Товариства про те, що у період з 01.10.2016 по 01.07.2017 Підприємство начебто безпідставно користувалося обладнанням; залишено поза увагою, що одночасне стягнення вартості неповернутого обладнання (справа № 909/739/17) та неустойки (у даній справі) у вигляді подвійної орендної плати на підставі частини другої статті 785 ЦК України, нарахованої за прострочення виконання обов'язку повернення орендованого майна є неможливим, оскільки є притягненням Підприємства до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових актів - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Роса-ІФ" залишити без задоволення, а рішення господарського Івано-Франківської області від 20.02.2018 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 у справі № 909/62/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Суховий