Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.01.2018 року у справі №914/544/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/544/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

прокурора ГПУ - Кравчук О.А. (посвідч. від 01.08.2016 № 043796),

позивача - Брильовської О.Р. (дов. від 04.01.2018),

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - не з'явився,

розглянувши у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапфір" на рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2017 (судді: Юркевич М.В., Крупник Р.В., Запотічняк О.Д.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 (судді: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Якімець Г.Г.)

за позовом Першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

до 1) Стрийської районної державної адміністрації,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапфір"

про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2017 року Перший заступник керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Стрийської районної державної адміністрації (далі - Стрийська РДА) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапфір" (далі - ТОВ "Сапфір") про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що Стрийська РДА у порушення вимог статей 7, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК) у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження, вийшла за межі наданих їй повноважень. До того ж договір оренди земельної ділянки від 05.02.2010 укладено між відповідачами без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

ТОВ "Сапфір" подало заяву про застосування строку позовної давності до вимог прокурора.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.07.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2017, позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним розпорядження Голови Стрийської РДА від 26.06.2009 № 356 "Про продовження строку договору оренди земельних ділянок для виробничих потреб на території Вівнянської сільської ради ТОВ "Сапфір" у частині продовження договору оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення, кадастровий № 4625380200:03:000:0130; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 05.02.2010, укладений між Стрийською РДА і ТОВ "Сапфір", зареєстрований у Державному земельному кадастрі за № 041044500003; зобов'язано ТОВ "Сапфір" земельну ділянку, кадастровий № 4625380200:03:000:0130, площею 85,8593 га, розташовану на території Вівнянської сільської ради повернути у власність держави в особі Львівської ОДА шляхом підписання акта приймання-передачі; стягнуто солідарно з ТОВ "Сапфір" і Стрийської РДА на користь Прокуратури Львівської області судовий збір.

Судові рішення в частині визнання недійсним розпорядження обґрунтовано тим, що відповідно до частини 3 статті 122 ЗК (у редакції, чинній на час прийняття розпорядження) у Стрийської РДА не було повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою із такої категорії земель як землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони. Натомість відповідні повноваження належали обласним адміністраціям. Таким чином, під час прийняття спірного розпорядження районна адміністрація вийшла за межі наданих їй земельним законодавством повноважень.

Судові рішення у частині визнання договору недійсним аргументовано тим, що під час укладення спірного договору оренди землі від 05.02.2010 сторонами не було передбачено всіх істотних умов, зокрема не проведено нормативної грошової оцінки, від якої і визначається орендна плата, а тому такий договір визнано недійсним у порядку статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Вимогу прокурора про повернення земельної ділянки, передана ТОВ "Сапфір" у користування, судами задоволено з підстав припинення орендних відносин.

Зважаючи на те, що Львівська ОДА не була стороною укладеного між відповідачами договору, а про наявність оспорюваних розпорядження та договору стало відомо лише у жовтні 2015 року із листа Стрийської РДА, початок перебігу строку позовної давності для позивача суди визначили саме із жовтня 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Сапфір" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу передати на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування наведеної ним правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема вимог статей 6, 8, 13, 19, 118, 119 Конституції України, статей 116, 124 ЗК, статей 203, 215, 257, 261, 262, 267, 317, 319, 321, 395, 396, 398, 541, 632 ЦК, статей 1, 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 1, 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", статей 13, 18 Закону України "Про оцінку земель", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 289 Податкового кодексу України та статей 29, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції, чинній до 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) Стрийська РДА зобов'язана була забезпечити у відповідних правовідносинах дотримання положень Конституції, законів України та відповідати перед ТОВ "Сапфір" за свою діяльність; 2) має місце порушення процедури визначення розміру орендної плати, а не невідповідності змісту договору вимогам законодавства; 3) невизначеність нормативно-грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі не породжує юридичних наслідків та не є підставою для визнання його недійсним; 4) перебіг строку позовної давності розпочався для держави з моменту прийняття оспорюваного розпорядження та укладення договору оренди; 5) Львівська ОДА могла довідатися з 25.02.2011 про порушення свого права зі статистичних звітів; 6) непроведення нормативної грошової оцінки землі у 2010 році не порушувало прав позивача на час звернення до суду через необхідність проведення такої оцінки у середньому один раз у шість років; 7) позивач у справі є неналежним; 8) суди не дослідили посадового становища особи, яка підписала позовну заяву; 9) ТОВ "Сапфір" позбавлено права користування своїм нерухомим майном, розташованим на спірній земельній ділянці; 10) в оскаржуваних судових рішеннях не наведено обґрунтування наявності підстав для участі прокурора у справі; 11) судами не обґрунтовано солідарного стягнення з відповідачів судового збору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Перший заступник керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області та Львівська ОДА у відзивах на касаційну скаргу просять оскаржувані судові рішення залишити без змін із тих мотивів, що: 1) імперативними нормами законодавства передбачено передумову укладення договору оренди у вигляді проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки; 2) повноваження органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок в оренду викладено у статті 122 ЗК, тобто така інформація є публічною та загальнодоступною; 3) спірний договір укладено на підставі незаконного розпорядження, що суперечить ЦК та є підставою для визнання його недійсним; 4) укладенню спірного договору повинна була передувати нормативна грошова оцінка земельної ділянки, обов'язковість проведення якої визначено статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі № 6-824цс16, від 20.05.2015 у справі № 3-70гс15, від 01.07.2015 у справі № 3-298гс15); 5) оскільки позивач не є стороною оспорюваного договору, об'єктивна можливість дізнатися про порушення його прав пов'язана з створенням робочої групи щодо моніторингу діючих договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у жовтні 2015 року; 6) статистичні звіти не містять інформації, з якої можна було б встановити підставу виникнення права на земельну ділянку чи факт проведення (непроведення) нормативної грошової оцінки; 7) оскільки спірний договір оренди укладено Стрийською РДА, яка не є уповноваженим органом держави на укладення такого договору, строк позовної давності має обчислюватися не з моменту укладення договору, а з моменту, коли позивачеві стало відомо про цей договір; 8) на підставі статті 324 ЦК, статей 84, 122 ЗК позивач є уповноваженим органом держави за таким позовом; 9) місцевим судом не порушено норм процесуального права та правомірно прийнято до розгляду позовну заяву, підписану Першим заступником керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області, що підтверджується витягом з наказу від 09.12.2015 № 2660к, 10) на час укладення договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомості від 14.02.2003 не передбачалося переходу до особи, яка набувала право власності на будівлю або споруду, права власності чи права користування на земельну ділянку, на якій розміщено таку будівлю чи споруду, а даних щодо земельної ділянки, на якій розміщені об'єкти нерухомості ТОВ "Сапфір", договори купівлі-продажу від 14.02.2003 не містять; 11) у позовній заяві та оскаржуваних судових рішеннях не наведено обґрунтування, у чому саме полягають інтереси держави та необхідність їх захисту, а також правових підстав для звернення до суду прокурора.

Відзиву на касаційну скаргу від Стрийської РДА до суду не надходило.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Розпорядженням Голови Стрийської РДА від 26.06.2009 № 356 "Про продовження строку дії договору оренди земельних ділянок для виробничих потреб на території Вівнянської сільської ради ТОВ "Сапфір" продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки від 12.05.2004, зареєстрований за № 040444500047, для виробничих потреб на 49 років.

05.02.2010 на підставі зазначеного Розпорядження, між Стрийською РДА і ТОВ "Сапфір" було укладено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення для виробничих потреб із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення за межами населеного пункту на території Вівнянської сільської ради. Кадастровий номер земельної ділянки - 4625380200:03:000:0130.

Під час прокурорської перевірки було встановлено факти порушення відповідачами вимог земельного законодавства як при винесенні районною адміністрацією спірного розпорядження, так і при укладенні договору оренди землі.

Згідно зі статтею 121 Конституції України, Законом України "Про прокуратуру", статтею 29 ГПК на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом.

Відповідно до пункту 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Стрийською місцевою прокуратурою виявлено факт неналежного здійснення захисту інтересів держави Стрийською РДА та Львівською ОДА стосовно тривалого порушення вимог земельного законодавства, що мало прояв у непроведенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки, переданої за договором оренди ТОВ "Сапфір", що і стало підставою звернення прокуратури з позовом до господарського суду.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком судів обох інстанцій про те, що необхідність захисту інтересів держави прокуратурою полягає у неналежному виконанні позивачем (в особі якого прокурор звернувся з позовом) і Стрийською РДА, як державних органів, заходів щодо усунення порушень закону, що завдає істотної шкоди економічним інтересам держави, і має прояв у ненадходженні до бюджету коштів через неправильне визначення у договорі оренди ставки орендної плати.

Відповідно до частини 3 статті 122 ЗК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

1) сільськогосподарського використання;

2) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

3) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною 7 цієї статті.

Як встановлено судом першої інстанції, спірним розпорядженням Голови Стрийської РДА було вирішено питання про передачу ТОВ "Сапфір" земельної ділянки для виробничих потреб.

У подальшому на підставі зазначеного розпорядження відповідачі уклали договір оренди земельної ділянки, яка належить до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що відповідно до статті 122 ЗК у Стрийської РДА не було повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою із такої категорії земель як землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони; відповідні повноваження належали обласним адміністраціям.

За змістом частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 632 ЦК ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Судом першої інстанції встановлено, що при укладенні договору оренди земельної ділянки між Стрийською РДА і ТОВ "Сапфір" нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, не була проведена, а тому колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір оренди в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Відповідну правову позиці. викладено у постановах Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 3-41гс15, від 20.05.2015 у справі № 3-70гс15, від 11.05.2016 у справі № 6-824цс16.

Статтею 256 ЦК позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК).

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК.

Відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється із того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим згідно з частинами 3, 4 статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Під час розгляду цієї справи представником ТОВ "Сапфір" було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог прокурора та відмову в задоволенні позову, так як спірне розпорядження прийнято у 2009 році, спірний договір укладено у 2010 році, а із позовною заявою прокурор звернувся 17.03.2017, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності.

Водночас, судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, пов'язаних із початком перебігу строку позовної давності з урахуванням того, що держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку мають підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". ЄСПЛ наголошує, що особа, на користь якої органом влади прийнято певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, що виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням ЄСПЛ від 24.06.2003 у справі № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення було вчинено з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції".

Крім того, спірний договір зареєстровано у Стрийському районному відділі Львівської регіональної філії Державного підриємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.10.2010 за № 04104450003, що свідчить про можливість держави в особі її уповноважених органів довідатися про укладення цього договору.

Проте суди обох інстанцій дійшли хибного висновку, що початок перебігу строку позовної давності для позивача слід визначити із жовтня 2015 року, коли Львівській ОДА, яка не була стороною укладеного між відповідачами договору, із листа Стрийської РДА стало відомо про наявність оспорюваних розпорядження та договору, і неправильно застосували норми матеріального права.

Зважаючи на те, що при поданні до суду позову у справі, що розглядається, прокурор діє в інтересах держави, а позивачем визначено Львівську ОДА, суди попередніх інстанцій достеменно не встановили початку перебігу строку позовної давності для цього органу виконавчої влади та коли саме він міг дізнатися про невідповідність прийнятого Стрийською РДА спірного розпорядження вимогам законодавства з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи, яка здійснювала повноваження держави, знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності (стаття 261 ЦК) має важливе значення, оскільки від цього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (таку позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).

У порушення вимог статті 32 ГПК у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень, статті 267 ЦК, господарські суди не встановили дійсного початку перебігу позовної давності для позивача залежно від його функцій у спірних правовідносинах, а також наявності чи відсутності поважних причин пропущення позовної давності відповідно до статті 43 ГПК, і дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

За таких обставин прийняті судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі

Доводи скаржника про те, що в оскаржуваних судових рішеннях не наведено обґрунтування наявності підстав для участі прокурора у справі не відповідають матеріалам справи, оскільки за змістом оскаржуваних судових рішень вбачається дослідження судами підстав для звернення прокуратури з відповідним позовом і правомірно зазначено про те, що прокурор звернувся з позовом до суду в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру" та відповідно до правил, встановлених ГПК.

Колегія суддів погоджується з аргументами скаржника про те, що Стрийська РДА зобов'язана була забезпечити у відповідних правовідносинах дотримання вимог Конституції, законів України, а також про помилковість висновків судів при визначенні початку перебігу строку позовної давності для держави в особі її державних органів.

Посилання скаржника на порушення процедури визначення розміру орендної плати, а не на невідповідність змісту договору вимогам законодавства, а також на те, що невизначеність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі не породжує юридичних наслідків і не є підставою для визнання його недійсним, а непроведення нормативної грошової оцінки землі у 2010 році не порушувало прав позивача на час звернення до суду через необхідність проведення такої оцінки у середньому один раз у шість років, колегія суддів відхиляє із викладених вище мотивів, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах , прийнятих у справах, правовідносини в яких є подібними.

Доводи скаржника про неналежність позивача у справі спростовуються матеріалами справи, зокрема витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, та змістом статті 122 ЗК.

Стосовно посадового становища особи, яка підписала позовну заяву, суд касаційної інстанції не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зважаючи на встановлені судом обставини справи.

Посилання скаржника на позбавлення його права користування своїм нерухомим майном, розташованим на спірній земельній ділянці, є підставою для захисту його порушених прав у встановлений законом спосіб.

Солідарне стягнення із відповідачів судового збору узгоджується зі змістом статті 49 ГПК у редакції, чинній на час прийняття судового рішення, а у зв'язку з скасуванням судових рішень, у тому числі в частині розподілу судових витрат, і направленням справи на новий розгляд, новий розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За наведених обставин висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам закону щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, наданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог. Отже, оскаржувані судові рішення прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 261, 267 ЦК) та із порушенням норм процесуального права (статей 32, 43 ГПК у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень).

Відповідно до пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК меж розгляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувані судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, зокрема докази щодо початку перебігу строку позовної давності для держави в особі її державних органів.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 ГПК розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 ГПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапфір" задовольнити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 скасувати, справу № 914/544/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков