Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.02.2018 року у справі №914/1075/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1075/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Ткач І.В.;

за участю секретаря: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду Львівської області

(суддя - Крупник Р.В.)

від 10.08.2017

та постанову Львівського апеляційного господарського суду

(головуючий - Зварич О.В., судді: Малех І.Б., Матущак О.І.)

від 27.11.2017

у справі № 914/1075/17

за позовом Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України

Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова

про визнання недійсним договору,

за участю представників сторін:

від позивача - Барда С.Ю., Гомон О.О.;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - Гевяк П.І.;

від третьої особи - Черняк Ю.І.;

прокурор - Шекшеєва В.С., Светенко І.І.

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" (далі - ТОВ "Енерджі Плюс Україна") про визнання недійсним з моменту укладення договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5, укладеного 26.11.2016 між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ "Енерджі Плюс Україна".

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням положень статті 77 Земельного кодексу України у зв'язку з фактичною зміною цільового призначення земельної ділянки - з земель оборони на землі житлової та громадської забудови та порушенням процедури, встановленої Положенням про Західне управління капітального будівництва МОУ, затв. наказом державного секретаря МОУ від 17.06.2003 №23, Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затв. постановою КМУ від 06.07.2011р. №715, без відповідного погодження та проведення конкурсу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.08.2017, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017, в позові відмовлено повністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини:

- між Міністерством оборони України (замовник, сторона-1) та ТОВ "Енерджі Плюс Україна" (підрядник, сторона-2) 26.11.2016 укладено договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, який посвідчено Барбуляк Х.М., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №3558;

- при укладенні договору від імені Міністерства оборони України виступало Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі Положення про ЗУКБ №23 від 17.06.2003 в особі тимчасово виконуючого обов'язки начальника ЗУКБ ОСОБА_9, який діяв згідно з довіреністю №220/386/д від 10.11.2016 та наказу Міністра оборони України від 21.08.2015 за №28-ДП;

- відповідно до підпункту 1.1.4 та пункту 2.1 договору сторона-1 та сторона-2 зобов'язуються збудувати житловий комплекс, а також будь-які інженерно-технічні споруди та комунікації безпосередньо з ним пов'язані згідно проектно-кошторисної документації за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5;

- для реалізації цього договору сторона-1 передає, а сторона-2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов'язків, що передаються стороні-2 для виконання функцій замовника будівництва об'єкту визначена цим договором (п. 2.2 договору);

- згідно з пунктами 2.4 та 2.5 договору, фінансування будівництва здійснюється стороною-2. Джерелом фінансування будівництва об'єкту є кошти сторони-2 та залучені кошти фізичних та юридичних осіб. У разі залучення коштів фізичних чи юридичних осіб сторона-2 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов'язань перед такими особами. У разі залучення стороною-1 коштів фізичних та юридичних осіб на фінансування будівництва до підписання цього договору, сторона-1 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов'язань перед такими особами, та здійснює розрахунки з такими фізичними та юридичними особами виключно за рахунок власних коштів або належної йому, відповідно до п.7.1 цього договору частки;

- відповідно до розділу 3 договору, об'єктом забудови є земельна ділянка за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1 м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, орієнтовною площею 6,22 га. (згідно наказу начальника Львівського гарнізону №7 від 02.03.2015 закріплено за КЕВ м. Львова. НСБЛВС, А 0583), яка відведена рішенням Львівського міськвиконкому №4/370 від 26.01.1953, №394 від 07.08.1964 та №3-С від 08.02.2985 (п.3.1). Сторона-1 зобов'язується на умовах, визначених цим договором, забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренда), визначену п.1.1.5 цього договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об'єкт (п.3.2). Право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього договору не переходить до сторони-1. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього договору (п.3.3);

- положеннями розділу 4 визначено права та обов'язки сторін за договором. Так, серед обов'язків відповідача-2 є зокрема те, що він бере на себе зобов'язання погасити заборгованість сторони-1 з виплати заробітної плати у розмірі 75 000, 00 грн (пп.4.1.20); сторона-2 бере на себе зобов'язання компенсувати квадратними метрами житла стороні-1 витрати пов'язані із використанням земельної ділянки та розробкою проектно-кошторисної документації на загальну суму 434 000, 00 грн (пп.4.1.22);

- натомість, сторона-1 зобов'язана передати стороні-2 будівельний майданчик на період будівництва протягом 3-х робочих днів з дати підписання сторонами цього договору за актом передачі будівельного майданчика, який є невід'ємною частиною цього договору (пп.4.2.3); сторона-1 зобов'язана протягом 3 календарних місяців з дати підписання цього договору в порядку, встановленому Положенням та чинним законодавством України, списати нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, здійснити його розбирання/демонтаж та звільнити будівельний майданчик від цього майна (пп.4.2.4);

- за актом від 26.11.2016 приймання-передачі будівельного майданчику до договору, вказаний майданчик було передано стороні-2.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_10. уклав оскаржуваний договір з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки зробив це без погодження з Головним КЕУ Збройних Сил України, разом з тим Міністерство оборони своїми діями прийняло до виконання та схвалило оскаржуваний договір.

Встановивши, що спірна земельна ділянка у м. Львові, по вул. Княгині Ольги, 1-5 до 1995 року належала до земель оборони і була закріплена за КЕЧ Львівського району КЕУ Прикарпатського військового округу та перебувала в користуванні військової частини 63349, разом з тим, в 1995 році за рішенням Львівської міської ради вказану ділянку було вилучено із користування військової частини та змінено її цільове призначення та категорію, а саме із земель оборони на землі міста, суди попередніх інстанцій відхилили також доводи прокурора, що підставою недійсності оскаржуваного договору є фактична зміна цільового призначення спірної земельної ділянки - з земель оборони на землі житлової та громадської забудови. З врахуванням викладеного, господарські суди також відхилили доводи прокурора, що підставою недійсності оскаржуваного договору слугує та обставина, що вказаний договір було укладено без конкурсу передбаченого Порядком організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №715 від 06.07.2011, оскільки такий Порядок визначає процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 10.08.2017 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи Міністерства оборони України, викладені в касаційній скарзі, та додаткових поясненнях до касаційної скарги:

- судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки щодо наявності необхідного обсягу дієздатності на укладення відповідного договору від імені Міністерства оборони України у Західного управління капітального будівництва. ЗУКБ є окремою госпрозрахунковою організацією Міністерства оборони України, яка для досягнення своїх цілей діє самостійно і від власного імені. При цьому ЗУКБ має право укладати договори на пайову участь у будівництві об'єктів іншими замовниками, але не виступати замовником самостійно, як це має місце в спірному договорі;

- господарські суди необгрунтовано дійшли висновку, що спірна земельна ділянка не належить до земель оборони. Так, оскільки КЕУ ПрикВО було військовою організацією Збройних Сил України, а спірна земельна ділянка була надана йому міською радою в постійне користування саме для виконання тих функцій, які визначають зміст його постійної діяльності, то в силу вимог статті 77 Земельного кодексу України та статей 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" з наданням відповідної ділянки для вказаних цілей спірна земельна ділянка безпосередньо на підставі закону стала відноситись до земель оборони;

- оспорюваний договір містить елементи договору про спільну діяльність повинен був також укладатися відповідно до вимог Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296.

Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 у справі №914/1075/17. Призначено до розгляду касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 у справі №914/1075/17 на 20.03.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, який не перевищує 15 днів з дня вручення цієї ухвали.

Заступник військового прокурора Західного регіону України у відзиві на касаційну скаргу Міністерства оборони України просив рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підтримавши доводи скаржника, Заступник військового прокурора Західного регіону України також зазначив, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги витяг з реєстру речових прав, згідно з яким спірна земельна ділянка зареєстрована на праві постійного користування за КЕВ м. Львова.

ТОВ "Енерджі Плюс Україна" у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи ТОВ "Енерджі Плюс Україна", викладені у касаційній скарзі:

- укладення оспорюваного договору не суперечить волевиявленню власника земельної ділянки Львівської міської ради та землекористувача Міністерства оборони України, оскільки ділянка надана в постійне користування з цільовим призначенням будівництво житла;

- відсутні підстави для застосування до спірного договору Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 715 від 06.07.2011;

- укладення спірного договору не суперечить волевиявленню землекористувача Міністерства оборони України та не потребувало окремого доручення на підписання спірного правочину;

- ЗУКБ було розроблено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що не належать до земель оборони і перебувають в користуванні Міністерства оборони України. Оспорюваний договір був укладений саме на підставі такого Порядку;

- при вирішенні спору у даній справі підлягає застосуванню практика Європейського суду з прав людини, а саме його рішення від 26.03.2013 у справі Рисовський проти України.

Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України у своїх письмових поясненнях підтримало касаційну скаргу та просило здійснювати розгляд справи без участі його представника.

Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 2, третьої особи та прокурора, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги Міністерства оборони України з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Частиною 1 статті 77 Земельного кодексу України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Львівського міськвиконкому №4/370 від 26.01.1953, №394 від 07.08.1964 та №3-С від 08.02.2985 спірну земельну ділянку у м. Львові по вул. Княгині Ольги, 1-5 було закріплено за КЕЧ Львівського району КЕУ Прикарпатського військового округу.

Також господарськими судами встановлено, що 01.06.1995 Львівська міська рада народних депутатів прийняла Ухвалу №157 відповідно до якої, розглянувши клопотання квартирно-експлуатаційного управління Прикарпатського військового округу, згоду військової частини 63349 на вилучення земельних ділянок на будівництво житлових кварталів на вул. Княгині Ольги-Куликівській та на вул. Княгині Ольги-Л.Кобилиці, враховуючи рішення Львівського міськвиконкому від 03.09.92 №474 "Про надання дозволу КЕУ ПрикВО на проектування житлових кварталів по вул. Кн.Ольги та по вул. Стрийській", акт вибору земельної ділянки та висновки постійної комісії землекористування, будівництва і архітектури, ухвалила:

- вилучити з користування військової частини 63349 земельні ділянки площею 4,95 га. на вул. вул. Княгині Ольги-Л.Кобилиці та 8,19 га. на вул. Княгині Ольги-Куликівській та зарахувати їх до земель міста (п.1);

- за рахунок земель міста надати КЕУ ПрикВО в постійне користування земельні ділянки площею 4,95 га. на вул. Княгині Ольги-Л.Кобилиці та 6,83 га. на вул. Княгині Ольги-Куликівській у м. Львові для будівництва житлових кварталів (п.2).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в 1995 році за рішенням Львівської міської ради вказану ділянку було вилучено із користування військової частини та змінено її цільове призначення та категорію, а саме із земель оборони на землі міста.

Разом з тим ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, не дали належної правової оцінки встановленій ними обставині, що згідно з пунктом 2 зазначеного рішення спірна земельна ділянка за рахунок земель міста була надана в постійне користування КЕУ ПрикВО, а отже з порушенням статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та частини 1 статті 77 Земельного кодексу України, дійшли помилкового висновку, що така не належить до земель оборони.

При цьому судами попередніх інстанцій не було досліджено доказ, який містися в матеріалах справи, а саме Додатковий перелік земельних ділянок військових містечок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів, затверджений Міністром оборони України 04.03.2015.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

З метою забезпечення виконання, зокрема частини другої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715 затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони.

Цей Порядок визначає процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони. Дія цього Порядку не поширюється на будівництво житла, яке здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Особливістю згаданого Порядку є те, що будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах і критерієм визначення переможця конкурсу є максимальна кількість житла (кількість квартир та загальна площа житла), що може отримати організатор конкурсу. При цьому частка житла (кількість квартир та загальна площа житла) розраховується шляхом співвідношення вартості земельної ділянки, що належить до земель оборони (далі - земельна ділянка), та опосередкованої вартості 1 кв. метра житла в регіоні, де розташована земельна ділянка, та передається замовникові будівництва житла.

З врахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій не було повно досліджено умови оспорюваного договору, а саме чи не були вони спрямовані на незаконне розпорядження землею, на порушення конституційного права на житло у зв'язку з незабезпеченням житлом обґрунтованої і справедливої кількості військовослужбовців та їхніх сімей, тобто чи не було порушено публічного порядку при його укладенні.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_10. уклав оскаржуваний договір не без повноважень, а з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки зробив це без погодження з Головним КЕУ Збройних Сил України. Разом з тим суди попередніх інстанцій вважали, що в наступному такий договір був прийнятий до виконання та схвалений Міністерством оборони України, шляхом прийняття у власність та розпорядження однокімнатною квартирою загальною площею 47,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1., а також у зв'язку з тим, що на виконання пп.4.1.20 договору, ТОВ "Енерджі Плюс Україна" перерахувало ЗУКБ 75 000, 00 грн, про що свідчить платіжне доручення №4 від 29.12.2016.

Відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

При оцінці судами обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №90577289 від 25.06.2017 підставою реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за Міністерством оборони України вказано договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги,1-5, серія та номер: 3558, виданий 26.11.2016р., видавник Барбуляк Х.М., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу; акт приймання-передачі будівельного майданчику до цього договору; акт приймання-передачі квартири та відповідної документації від 10.02.2017 та акт про зарахування згідно договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5, серія та номер: 2, виданий 10.02.2017, видавник: Міністерство оборони України та ТОВ "Енерджі Плюс Україна".

При цьому судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тій обставині, яка ним встановлена, що від імені Міністерства оборони України оспорюваний договір та усі вищеперелічені акти підписувались т.в.о. начальника Західного управління капітального будівництва МО України ОСОБА_9

Також судами не враховано, що 75 000, 00 грн, які ТОВ "Енерджі Плюс Україна" перерахувало на виконання спірного договору на рахунки Західного УКБ, не можуть свідчити про схвалення Міністерством оборони України умов цього договору, оскільки управління є окремою юридичною особою.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій, що Міністром оборони України надано резолюцію із зазначенням про продовження роботи з порушеного питання відповідно до вимог чинного законодавства України на лист від 13.02.2017 заступника Міністра оборони України, про розпорядження однокімнатною квартирою загальною площею 47,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, чим прийнято до виконання та схвалено оспорюваний правочин, колегія суддів зазначає таке.

Схвалення дій представника може бути виражено у будь-якій формі, яка проте однозначно має свідчити про волю принципала на визнання правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень.

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, що діяла на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень, щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цієї ж редакції Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2017 у справі № 914/1075/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Студенець

Судді О.Баранець

І. Ткач