Історія справи

Постанова КГС ВП від 19.08.2025 року у справі №910/22855/17
Ухвала КГС ВП від 31.01.2019 року у справі №910/22855/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/22855/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.,

та представників:

позивача - Жука Ю.О.,

відповідача - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025

та рішення Господарського суду м. Києва від 02.10.2019

та на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2019

та касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025

та рішення Господарського суду м. Києва від 02.10.2019

у справі № 910/22855/17

за позовом Міністерства юстиції України

до Акціонерного товариства "К.Енерго"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотой Мандарин Ойл"

про стягнення збитків,

В С Т А Н О В И В:

Міністерство юстиції України (далі - Міністерство юстиції України; МЮУ; позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "К.Енерго" (далі - АТ "К.Енерго"; відповідач) збитків, завданих Державному бюджету України, в сумі 54 179 613,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 21.04.2009 у справі № 41/207 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотой Мандарин Ойл" (далі - ТОВ "Золотой Мандарин Ойл"; третя особа) та зобов`язано Акціонерну енергопостачальну компанію "Київенерго" (АЕК "Київенерго"), правонаступником якої є відповідач, повернути із зберігання на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тонн, заставною вартістю 54 179 613,40 грн. У подальшому ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.05.2009 змінено спосіб та порядок виконання вказаного рішення суду, стягнуто з АЕК "Київенерго" на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" вартість мазуту в сумі 54 179 613,40 грн. З огляду на тривале невиконання АЕК "Київенерго" зазначених рішення та ухвали, ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" звернулося до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яким 20.10.2015 у справі ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" проти України" прийнято рішення на користь заявника. На виконання рішення ЄСПЛ, з Державного бюджету України на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" сплачено 54 179 613,40 грн, які позивач вважає збитками та просить їх стягнути з відповідача у цьому спорі.

Правовою підставою позову МЮУ визначило ч. 5 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. ст. 1166 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.10.2019 (суддя - О.В. Гулевець) у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 06.11.2019 (суддя - О.В. Гулевець) стягнуто з МЮУ на користь АТ "К.Енерго" 360 000,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 480 000,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 (головуючий суддя - О.М. Сибіга, судді - К.В. Тарасенко, Ю.Б. Михальська) закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) на рішення Господарського суду м. Києва від 02.10.2019 у справі № 910/22855/17 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Рішення суду першої інстанції від 02.10.2019 та додаткове рішення цього ж суду від 06.11.2019 залишено без змін.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 21.04.2009 у справі № 41/207 позовні вимоги ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" задоволено частково, зобов`язано АЕК "Київенерго", правонаступником якої є ПАТ "Київенерго", повернути із зберігання на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тонн, заставною вартістю 54 179 613,40 грн, що знаходиться на зберіганні на "Теплоелектроцентраль № 5 Київенерго "АЕК "Київенерго".

На примусове виконання вказаного рішення, 06.05.2009 видано наказ, який передано на виконання в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.05.2009 задоволено заяви ТОВ "Золотой Мандарин Ойл", ТОВ "Торговий дім "Ресурси" та Дочірнього підприємства "Стальінвест" Товариства з обмеженою відповідальністю "Донметалзбут" про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2009 у справі № 41/207. Змінено спосіб та порядок виконання цього рішення. Зокрема, стягнуто з АЕК "Київенерго" на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" 54 179 613,40 грн вартості мазуту. Визнано таким, що втратив чинність наказ Господарського суду м. Києва від 06.05.2009 № 41/207 про зобов`язання АЕК "Київенерго" повернути зі зберігання на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тонн, заставною вартістю 54 179 613,40 грн, що знаходиться на зберіганні на "Теплоелектроцентраль № 5 Київенерго" АЕК "Київенерго". Визнано таким, що втратив чинність наказ Господарського суду м. Києва від 06.05.2009 № 41/207 про зобов`язання АЕК "Київенерго" повернути в натурі на користь ТОВ "ТД "Ресурси" мазут марки М-100 загальною кількістю 25 381,67 тонн, заставною вартістю 55 839 674,00 грн, що знаходиться на зберіганні на "Теплоелектроцентраль № 6 Київенерго" АЕК "Київенерго". Визнано таким, що втратив чинність наказ Господарського суду м. Києва від 06.05.2009 № 41/207 про зобов`язання АЕК "Київенерго" повернути в натурі на користь ДП "Стальінвест" ТОВ "Донметалзбут" мазут марки М-100 у кількості 24 830,305 тонн, заставною вартістю 54 626 671,40 грн, що знаходиться на зберіганні (16 363,662 тонн - на "Теплоелектроцентраль № 5 Київенерго" АЕК "Київенерго", 8 466,643 тонн - на "Теплоелектроцентраль № 6 Київенерго" АЕК "Київенерго").

13.05.2009, на виконання ухвали суду, видано наказ про стягнення з АЕК "Київенерго" на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" 54 179 613,40 грн вартості мазуту. Строк пред`явлення до виконання наказу встановлено до 13.05.2012.

В ухвалі Господарського суду м. Києва від 27.11.2009 у справі № 41/207 зазначено, що постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ від 05.08.2009 виконавче провадження № 13930081 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 13.05.2009 № 41/207 (про стягнення 55 839 674,00 грн), виданого ТОВ "ТД "Ресурси" (іншому стягувачу), зупинено на підставі п. 15 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з яким виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.02.2012 у справі № 41/207, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2012, у задоволенні заяви ПАТ "Київенерго" про відстрочення виконання ухвали суду від 12.05.2009 відмовлено. При цьому, розстрочено виконання ухвали строком на 36 місяців згідно з графіком, наведеним у резолютивній частині ухвали.

Суди попередніх інстанцій встановили, що з 13.02.2012 строк пред`явлення наказу до виконання переривався згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) через розстрочення виконання рішення суду строком на 36 місяців.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.04.2013 у справі № 41/207 заяви відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" про видачу дублікату наказу задоволено частково. Вирішено видати дублікат наказу від 13.05.2009 у справі № 41/207 на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2009 та ухвали цього ж суду від 12.05.2009.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 у справі № 41/207 апеляційну скаргу ПАТ "Київенерго" задоволено, ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.04.2013 скасовано. У задоволені заяв про видачу дублікату наказу від 13.05.2009 відмовлено. Судом у постанові зазначено, що відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві у заяві про видачу дублікату наказу послався на те, що останній втрачено при пересилці. ТОВ "Золотой Мандарин Ойл", подаючи аналогічну заяву, вказав, що документи, пов`язані з виконавчим провадженням № НОМЕР_1, знищено.

Суд апеляційної інстанції, керуючись ч. 3 ст. 120 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), дійшов висновку про те, що відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, обґрунтовуючи заяву про видачу дублікату наказу його втратою при пересилці, мав подати довідку органу зв`язку (поштового відділення) про втрату поштового відправлення, в якому пересилався наказ, однак зазначеного матеріали справи не містять. Суд також встановив, що матеріали справи не містять доказів знищення матеріалів за виконавчим провадженням № НОМЕР_1, про що стверджувало ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" у заяві про видачу дублікату наказу. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення заяв про видачу дублікату наказу немає.

З огляду на тривале невиконання відповідачем рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2009 у справі № 41/207, 25.09.2013 ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" звернулося до ЄСПЛ із заявою, в якій посилалося на п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні від 20.10.2015 за заявою № 63403/13, поданою ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" проти України, дійшов висновку, що спір було вирішено в значенні пп. "b" п. 1 ст. 37 Конвенції та що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає подальшого розгляду заяви за п. 1 ст. 37 Конвенції. У рішенні ЄСПЛ зазначено, що 22.07.2015 суд отримав лист Уряду (як одностороння декларація), в якому містилася інформація про те, що заявник не бажає підтримувати свою заяву через підписання 22.07.2015 декларації про дружнє врегулювання між заявником та Урядом України.

У декларації про дружнє врегулювання вказано, що: Уряд України зобов`язується сплатити кошти, присуджені заявнику ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.05.2009, якою змінено спосіб виконання рішення від 21.04.2009, з метою забезпечення дружнього врегулювання вищезазначеної справи, що знаходилась на розгляді у ЄСПЛ; Уряд зобов`язується забезпечити виконання вищевказаного рішення протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення судом рішення відповідно до п. 1 ст. 37 Конвенції; виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 12.05.2009, якою змінено спосіб виконання рішення того ж суду від 21.04.2009, становитиме остаточне вирішення цієї справи. Враховуючи викладені обставини, ЄСПЛ вирішив вилучити заяву з реєстру справ.

З огляду на підписання 22.07.2015 декларації про дружнє врегулювання, за рахунок коштів Державного бюджету України, на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" сплачено 54 179 613,40 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень від 22.02.2016 № 810 на суму 9 182 823,64 грн, від 24.02.2016 № 918 на суму 44 996 789,76 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили також таке:

- виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 13.05.2009 № 41/207, виданого ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" про стягнення з АЕК "Київенерго" 54 179 613,40 грн вартості мазуту, було відкрито головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. 22.05.2015; а 01.03.2016 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 49670204 з огляду на фактичне виконання рішення ЄСПЛ від 20.10.2015.

Предметом цього спору є стягнення з відповідача збитків в сумі 54 179 613,40 грн, завданих Державному бюджету України, на підставі ст. ст. 1166 1191 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що позивачем не доведено всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для стягнення з відповідача збитків у цьому випадку. Апеляційний господарський суд зазначив, що добровільне прийняття Урядом України зобов`язань з виконання рішень національних судів у справі № 41/207 і подальша виплата Міністерством юстиції України коштів на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" з посиланням на відповідне рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 є безпосереднім наслідком дій Уряду України в ЄСПЛ щодо дружнього врегулювання за заявою ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" № 63403/13, однак не є наслідком бездіяльності АЕК "Київенерго" (правонаступник АТ "К.Енерго"), а саме: невиконання ним рішення суду у справі № 41/407. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про закриття апеляційного провадження, порушеного за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Не погоджуючись із ухваленими у справі рішеннями, МЮУ звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Також просить стягнути з АТ "К.Енерго" на користь МЮУ витрати зі сплати судового збору у сумі: 240 000,00 грн - за подання позовної заяви, 360 000,00 грн - за подання апеляційної скарги та 384 000,00 грн - за подання касаційної скарги.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме посилається на: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (зокрема ст. 1191 ЦК України, ст. ст. 7 11 13 14 75 ГПК України (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України); що у зв`язку з ліквідацією АТ "К.Енерго", МЮУ було подано клопотання щодо заміни відповідача правонаступником, однак воно не було розглянуто судом (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

У касаційній скарзі також зазначає таке: судом порушено ст. ст. 2 3 14 52 ГПК України, неправильно застосовано ст. 17 Закону України "Про виконання рішень Європейського суду з прав людини", ст. 46 Конвенції; вважає, що держава не позбавлена права зворотної вимоги до винної особи у разі досягнення дружнього врегулювання спору у ЄСПЛ; у діях (бездіяльності) ПАТ "Київенерго" наявний весь склад цивільного правопорушення, а саме: шкода - фактична виплата заявнику із Державного бюджету України грошових коштів у сумі 54 179 613, 40 грн за рішенням ЄСПЛ; протиправна поведінка - яка виразилася у формі бездіяльності відповідача (відповідач не виконав рішення, яке підлягало виконанню); вина - така бездіяльність відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, здійснювалася умисно, з метою невиконання рішення національного суду, яке набуло законної сили; причинно - наслідковий зв`язок - присудження відповідних сум та їх виплата здійснена у зв`язку із тим, що по відношенню до заявника було допущено порушення Конвенції і Першого протоколу, що і стало підставою для звернення заявника до ЄСПЛ.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою МЮУ з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 25.07.2025.

Не погоджуючись із ухваленими у справі рішеннями, ОСОБА_1 також звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, а справу направити до Господарського суду м. Києва для продовження розгляду.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - суди ухвалили рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 03.02.2021 у справі № 910/6306/20 та інших; без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1191 ЦК України, викладених у постанові від 24.11.2020 у справі № 910/22855/17. Зазначає, що апеляційний господарський суд неправильно застосував висновки Верховного Суду, на які посилається у своїй постанові;

- п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - справу розглянуто і вирішено у незаконному складі суду (постанова апеляційного господарського суду ухвалена у складі суду, якому підставно було заявлено відвід, однак який не був задоволений); суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив і не прийняв клопотань (зокрема, щодо встановлення правонаступництва відповідача у справі; відкладення розгляду апеляційних скарг; про долучення, витребування доказів та інші).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає таке: ПАТ "ДТЕК Київські електромережі" є правонаступником первинного відповідача у справі № 910/22855/17, яке не було залучено до участі у справі, за наявності відповідних клопотань; апеляційний господарський суд неправильно застосував п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України до спірних правовідносин; рішення суду містить судження про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 як Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ; наслідком оскаржуваних рішень є перекладення матеріальної відповідальності в сумі 54 179 613,40 грн з винної особи на колишнього Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ ОСОБА_1 ; вважає, що оскаржувані рішення негативно впливають на професійну та ділову репутацію скаржника; у цій справі МЮУ діяло виключно з метою формування преюдиції у кримінальному провадженні, порушило принцип добросовісності; відповідальність держави була відома або мала бути відома ПАТ "Київенерго", а тому невиконання ним судових рішень, і за умов відсутності виконавчого провадження, є винною його поведінкою, яка завдала шкоди державі, через що МЮУ має право регресних майнових вимог до правонаступників ПАТ "Київенерго". Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, незастосування закону який підлягав застосуванню до спірних правовідносин; що апеляційний господарський суд здійснив переоцінку рішення ЄСПЛ та не врахував його рішення від 09.07.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 11.08.2025. Вирішено розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та МЮУ здійснювати спільно.

12.08.2025 до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення.

У зв`язку із відпусткою судді Случа О.В., за розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.08.2025 № 32.2-01/1820, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/22855/17. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 (з урахуванням протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.08.2025) вказані вище касаційні скарги у справі № 910/22855/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Мачульський Г.М.

У справі оголошувалася перерва з 12.08.2025 до 19.08.2025.

19.08.2025 до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд цієї справи у Верховному Суді без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги МЮУ, то необхідно зазначити таке.

Законодавець у ст. 9 Конституції України закріпив норму, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України регулює Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Стаття 1 цього Закону містить такі терміни: рішення - а) остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції; б) остаточне рішення ЄСПЛ щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення ЄСПЛ щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення ЄСПЛ про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України; стягувач - а) особа, за заявою якої ЄСПЛ постановлено рішення; б) її представник, правонаступник; в) особа (група осіб), на користь якої рішенням ЄСПЛ визначено обов`язок України в міждержавній справі; відшкодування - а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням ЄСПЛ відповідно до ст. 41 Конвенції; б) визначена у рішенні ЄСПЛ щодо дружнього врегулювання або у рішенні ЄСПЛ про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь стягувача; виконання рішення - а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Рішення ЄСПЛ є обов`язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції. Виконання рішення ЄСПЛ здійснюється за рахунок Державного бюджету України (ст. ст. 2, 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

За ст. 41 Конвенції, якщо суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Окремі питання, пов`язані з виплатою відшкодування визначає ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Так, за ч. 5 цієї статті позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає орган представництва, який зобов`язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в ч. 4 ст. 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до ЦК України.

Представництво України в ЄСПЛ у разі розгляду питань дотримання нею Конвенції та звітування про хід виконання рішень ЄСПЛ у справах проти України здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ (див. постанову Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (у відповідній редакції).

Можливість дружнього врегулювання справи передбачена ст. 39 Конвенції. Згідно з цієї статті на будь-якій стадії провадження суд може надати себе в розпорядження заінтересованих сторін для забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, як їх визначає Конвенція та Протоколи до неї. У разі досягнення дружнього врегулювання суд вилучає справу з реєстру, шляхом винесення ухвали, яка містить лише стислий виклад фактів і досягнутого вирішення.

Здійснюючи аналіз норм Конвенції, Верховний Суд України у постанові від 05.11.2012 у справі № 6-51цс12 зазначив, що рішення ЄСПЛ про вилучення скарги з реєстру справ із підстав підписання сторонами декларації про дружнє врегулювання скарги не є остаточним, оскільки воно не приймалося палатою або Великою палатою Суду та не є рішенням по суті, яким встановлено порушення відносно заявника Конвенції.

Законодавець у ст. 16 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 цього Кодексу).

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки (damnum emergens); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода (lucrum cessans).

З огляду на положення ч. 4 ст. 22 ЦК України стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду регулює ст. 1166 ЦК України. Так, за цією нормою права майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За загальним правилом, для застосування відповідальності (деліктної) необхідним є наявність складу правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії або бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. Перші три умови (протиправність, шкода, причинний зв`язок) є об`єктивними і належать до такого елементу складу правопорушення, як об`єктивна сторона, а четверта (вина) - є суб`єктивною підставою цивільно-правової відповідальності і належить до суб`єктивної сторони в складі правопорушення.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм матеріального права, Верховний Суд неодноразово висновував таке:

"вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові: протиправна поведінка, якою вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує; шкода (збитки), під якою розуміють майнову шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо); причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди; вина заподіювача збитків, що є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності (див. постанови Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 922/4356/23, від 09.11.2023 у справі № 910/635/20);

- регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання (див. постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 910/23070/17, від 24.11.2020 у цій справі № 910/22855/17);

- з огляду на положення ст. ст. 22 1166 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення майнової шкоди (збитків) потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Отже, після виплати особі на виконання рішення ЄСПЛ присуджених сум за рахунок коштів Державного бюджету України до держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини, а також причинного зв`язку між її діями та шкодою, завданою таким порушенням (див. постанову Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 913/982/17 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 920/85/18).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі № 910/15551/20 зазначила, що суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову. Разом із тим, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв позивач.

Частиною 5 ст. 269 ГПК України встановлено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглядаючи по суті позовні вимоги на підставі досліджених наявних у матеріалах справи документів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суди попередніх інстанцій, зокрема апеляційний господарський суд, встановили таке:

- підставою для звернення ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" 25.09.2013 до ЄСПЛ із заявою № 63403/13, за якою ухвалене рішення ЄСПЛ від 20.10.2015, на підставі якого Міністерством юстиції України сплатило на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" грошові кошти, заявлені у цій справі як збитки, стало стверджуване Товариством порушення Урядом України положень п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції;

- обґрунтовуючи таке звернення до ЄСПЛ, ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" зазначило про тривале невиконання рішення національного суду від 21.04.2009 у справі № 41/207 (з урахуванням ухвали про зміну способу та порядку виконання рішення), яким вирішено стягнути з АЕК "Київенерго" (правонаступник АТ "К.Енерго") на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" 54 179 613,40 грн (сума коштів, які Міністерство юстиції України заявило як збитки у цій справі);

- Уряд України підписав та надіслав до ЄСПЛ у межах провадження за вищенаведеною заявою № 63403/13 декларацію від 22.07.2015 щодо дружнього врегулювання між заявником та Урядом;

- сплата Міністерством юстиції України на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" спірних коштів (з посиланням на рішення ЄСПЛ від 20.10.2015), заявлених як збитки у цій справі, стала реалізацією Міністерством юстиції України як особою, уповноваженою виконувати від імені Уряду України рішення ЄСПЛ, волі (позиції) Уряду щодо дружнього врегулювання в ЄСПЛ відповідного спору з ТОВ "Золотой Мандарин Ойл"; сплата Міністерством юстиції України коштів є безпосереднім наслідком дій Уряду України в ЄСПЛ у межах провадження за вказаною заявою ТОВ "Золотой Мандарин Ойл", однак не винних, протиправних дій/бездіяльності АЕК "Київенерго" (правонаступник АТ "К.Енерго") у цьому випадку.

Отже, виконавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.11.2020 у цій справі № 910/22855/17 відповідно до вимог ст. 316 ГПК України (апеляційний господарський суд з огляду на направлення справи на новий розгляд до цього суду), встановивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів відсутність причинно-наслідкового зв`язку між невиконанням АЕК "Київенерго" (правонаступник АТ "К.Енерго") рішення суду у справі № 41/407 і сплатою Міністерством юстиції України, присудженої цим рішенням заборгованості на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" на підставі рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 щодо дружнього врегулювання за заявою ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" № 63403/13 до Уряду України; що спірна сума не є збитками, завданими Державному бюджету України АЕК "Київенерго" (правонаступник АТ "К.Енерго"); що відсутній склад цивільного правопорушення, за наявності якого стягуються збитки, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні цього позову.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у п. п. 8.17- 8.19 постанови від 17.09.2024 у справі № 905/1965/19. Так, Верховний Суд у справі № 905/1965/19 зазначив, що: добровільне прийняття Урядом України на себе зобов`язань з виконання рішення національних судів у справі № 41/207, і подальше здійснення кредитором (Міністерство юстиції України) виплати коштів на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" з посиланням на відповідне рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 є безпосереднім наслідком дій Уряду України в ЄСПЛ щодо дружнього врегулювання за заявою № 63403/13 ТОВ "Золотой Мандарин Ойл", однак не є наслідком бездіяльності боржника (АТ "К.Енерго), а саме невиконання ним рішення національного суду у справі № 41/407 щодо сплати присудженої цим рішенням на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" заборгованості. Суд дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між фактом невиконання АЕК "Київенерго" (після зміни назви боржником) рішення національного суду у справі № 41/407 і сплатою кредитором присудженої цим рішенням заборгованості на користь ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" на підставі рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 щодо дружнього врегулювання за заявою ТОВ "Золотой Мандарин Ойл" № 63403/13 до Уряду України. Заявлена кредитором до боржника сума грошових вимог не є шкодою, завданою Державному бюджету України боржником, а у спірних правовідносинах відсутній той склад цивільного правопорушення, за наявності якого кредитор має право вимагати від боржника відшкодування шкоди, суму якої заявлено до нього як грошові вимоги у цій справі".

Верховний Суд зазначає, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Законодавець у ч. 1 ст. 8 Конституції України закріпив норму, відповідно до якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність".

Принцип "правової (юридичної) визначеності" (від анг. legal certainty) є одним із суттєвих елементів верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення "res judicata" (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

Рішення суду як акт правосуддя не може ухвалюватися з порушенням принципу res judicata", що вимагає поваги до остаточності судового рішення та недопущення повторного розгляду вже вирішених спорів.

Факт того, що спірна сума не є шкодою, завданою Державному бюджету України боржником (АЕК "Київенерго"), відсутність складу цивільного правопорушення у відповідача, за обов`язковості наявності якого кредитор має право вимагати від боржника відшкодування шкоди, встановлено у постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 905/1965/19. Заперечуючи фактично ці обставини при перегляді цієї справи у Верховному Суді, скаржник намагається створити "правову невизначеність", що недопустимо. Принцип "правової визначеності" вимагає поваги до принципу "res judicata", тобто поваги до остаточного рішення суду.

Верховний Суд, надаючи оцінку доводам касаційної скарги МЮУ щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вважає, що касаційна скарга не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно скаржнику в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для відмови у задоволенні позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 300 ГПК України.

Зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції та підстави для відмови у позові, Верховний Суд не формує висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у цьому випадку.

У касаційній скарзі МЮУ, посилаючись також на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що судом апеляційної інстанції не розглянуто подане ним клопотання щодо заміни відповідача правонаступником. З метою перевірки цих доводів, Верховним Судом було прослухано технічну фіксацію судового засідання, яке відбулося 03.04.2025 та з`ясовано, що головуючим у судовому засіданні було зазначено про розгляд клопотання під час ухвалення рішення у справі. Водночас, ані у постанові Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025, ані в іншому процесуальному документі апеляційного господарського суду не зазначено про розгляд заявленого клопотання та його результат. Разом з тим, зазначені порушення норм процесуального права не вплинули на правильність вирішення цього спору з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 24.11.2020, якою справа була направлена на новий розгляд та обставин, встановлених у постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 905/1965/19.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для задоволення касаційної скарги МЮУ.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , то необхідно зазначити таке.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на те, що суди ухвалили рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі. Зазначає і те, що апеляційний господарський суд неправильно застосував висновки Верховного Суду, на які посилається у своїй постанові.

Здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, а також висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності, рівності учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Право на перегляд справи та оскарження судового рішення визначає ст. 17 ГПК України. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Зазначена стаття визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Тобто у ч. 1 ст. 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, враховуючи предмет та підстави позову.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм процесуального права, Верховний Суд неодноразово зазначав таке:

- у вирішенні вищезазначеного питання суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому тощо. Тобто суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або викласти судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах (див. постанову Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 903/354/21);

- особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст. ст. 17 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме (див. постанови Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 5023/3214/11, від 12.03.2024 у справі № 903/354/21);

- якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання з огляду на зазначене не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, п. 42.1 постанови Верховного Суду від 21.03.2023 у цій справі № 910/22855/17).

Колегія суддів зазначає, що чинний ГПК України передбачає необхідність з`ясування апеляційним господарським судом наявності правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі; чи вирішив місцевий господарський суд питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.

Водночас, рішення є таким, що прийнято про права/інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права/інтереси та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права/інтереси та обов`язки цієї особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не береться до уваги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/З, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 5023/3214/11, від 25.10.2024 у справі № 910/6178/20, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21).

Законодавець у п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Верховний Суд зазначав, що суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (див. постанови Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Мушта проти України", "Мельник проти України"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (див. також постанову Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 910/6306/20).

Керуючись ст. ст. 17 254 264 ГПК України, врахувавши висновки Верховного Суду щодо їх застосування, дослідивши наявні у матеріалах справи документи відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, апеляційний господарський суд встановив, що: оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 у цьому випадку; натомість, його аргументи зводяться до незгоди із ухваленим судовим рішенням та до спроби зібрати докази та створити преюдицію щодо кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , про яке він зазначив в апеляційній скарзі (також зазначає про нього і у касаційній скарзі); саме лише зазначення у тексті судового рішення про Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, до повноважень якого законом віднесено представлення інтересів держави в ЄСПЛ, у спірних правовідносинах не свідчить про вирішення оскаржуваним рішенням питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не є стороною у спірних правовідносинах щодо стягнення збитків у цій справі, що оскаржуваним рішенням не вирішувалися питання про його права, інтереси і обов`язки, а його доводи про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень та бажання повторного перегляду справи, апеляційний господарський суд підставно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 згідно з п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом у постанові від 21.03.2023 у цій справі № 910/22855/17 було зазначено, що: зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2019, яке є предметом апеляційного оскарження у цій справі, вбачається, що таке рішення було прийняте за результатами розгляду позову Міністерства юстиції України до АТ "К. Енерго" про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України на суму 54 179 613,40 грн. Водночас зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2019 вбачається висновок місцевого суду про те, що "Держава Україна в особі Уряду України, який в Європейському суді представляє Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ, у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб". Тобто, суд лише констатував, що Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ представляє Державу Україна в особі Уряду України в Європейському суді. Разом з тим, зі змісту зазначеного рішення не вбачається, що місцевий суд зазначив ім`я такої особи або звертав увагу на її дії чи бездіяльність…З наявних матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що скаржник не є стороною спору у цій справі, а зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що суд згадував ОСОБА_1 в описовій та мотивувальній частині, надавав оцінку його діям чи бездіяльності, а також не зазначав і не посилався на зазначену особу в мотивувальній частині зазначеного рішення. Також колегія суддів зазначає про передчасність доводів скаржника щодо порушення його прав та інтересів у зв`язку із неможливістю захисту його честі та гідності, оскільки питання захисту честі та гідності можуть бути предметом судового спору за позовом про захист честі та гідності, де скаржник саме як позивач наділений правом та обов`язком довести порушення його прав та інтересів, а також у судовому порядку довести неправомірність дій визначеного ним колом осіб."

Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваному ОСОБА_1 судовому рішенні, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. При перегляді цієї справи, Верховний Суд не встановив неправильного застосування апеляційним господарським судом п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Щодо посилання ОСОБА_1 на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зокрема на те, що справу розглянуто у незаконному складі суду; що суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано не прийняв наведені ним у касаційній скарзі клопотання, які заявлялися до суду апеляційної інстанції, то колегія суддів відхиляє ці аргументи як безпідставні. Вбачається, що склад апеляційного суду для перегляду справи визначався у встановленому законом порядку, а відповідним відводам суддям, які скаржником неодноразово заявлялися упродовж розгляду справи, була надана оцінка та не встановлено обставин для їх задоволення з огляду на відсутність підстав, передбачених нормою ст. 35 ГПК України. Доводи скаржника у цій частині зводяться лише до незгоди із судовим рішенням про відмову у задоволенні позову. Відповідним клопотанням ОСОБА_1 не надано оцінки не безпідставно, як помилково зазначає скаржник у касаційній скарзі, а через відсутність обставин для їх врахування (зокрема, з огляду і на те, що ОСОБА_1 не було доведено, що оскаржуваним рішенням вирішувалося питання про його права, інтереси та обов`язки).

Щодо решти доводів ОСОБА_1 , викладених у касаційній скарзі, щодо допущених порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень, то вони судом касаційної інстанції не розглядаються, оскільки не встановлено обставин, які б свідчили про порушення його прав, прийнятими у цій справі судовими рішеннями.

Отже, здійснивши аналіз доводів обох касаційних скарг, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода скаржників із рішенням і постановою апеляційного господарського суду, ухвалених відповідно до норм ст. 236 ГПК України, не є доказом неправильного застосування цими судами вказаних скаржниками норм права.

Доводи касаційних скарг фактично зводяться лише до намагання скаржників переоцінити зібрані у справі докази судом касаційної інстанції та надати їм іншу оцінку, ніж та, що була зроблена судами попередніх інстанцій та у інших справах, які переглядалися Верховним Судом. Відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судами чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, суд касаційної інстанції, переглянувши рішення суду першої інстанції від 02.10.2019 і постанову апеляційного суду від 03.04.2025 в межах доводів касаційних скарг, дійшов висновку про залишення цих скарг без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо оскарження МЮУ додаткового рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2019, залишеного без змін постановою апеляційного господарського суду, то необхідно зазначити, що судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, відповідний розподіл судового збору було здійснено з урахуванням результатів вирішеного спору, з дотриманням вимог ст. 129 ГПК України і підстав для скасування додаткового рішення, залишеного без змін постановою апеляційного господарського суду, немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційних скарг покладається на скаржників (на кожного з них за їх касаційні скарги).

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025, рішення Господарського суду м. Києва від 02.10.2019 та додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2019 у справі № 910/22855/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

із окремою думкою Мачульський Г.М.