Історія справи

Постанова КГС ВП від 18.07.2023 року у справі №910/12547/21
Постанова КГС ВП від 18.07.2023 року у справі №910/12547/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12547/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020"

до: 1) Міністерства юстиції України,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕК",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віта Володимирівна,

2) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна,

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМСЕРВИСПРОМ 10",

4) Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРТ 2018",

про визнання протиправним та скасування наказу.

У судовому засіданні взяв участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕК" - Гонтарь О. М.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020" (далі - ТОВ "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020" та/або позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України та до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕК" (далі - ТОВ "ГІПЕК") про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 07.12.2020 № 4236/5 (далі - спірний наказ) у частині задоволення вимог, викладених у скарзі ТОВ "ГІПЕК", із подальшим скасуванням рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.11.2017 № 38329866, від 21.12.2017 № 338883986, прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Тетяною Василівною (далі - приватний нотаріус).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ прийнято Міністерством юстиції України з численними порушеннями положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема, пунктів 2, 3, 5, 8 статті 37 цього Закону, а тому такий наказ видано неправомірно, він порушує права позивача та підлягає скасуванню.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 (суддя Ягічева Н. І.) у справі № 910/12547/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 (Іоннікова І. А. - головуючий, судді Михальська Ю. Б., Тарасенко К. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суди акцентували увагу на тому, що позивачем не зазначено, які саме його права та законні інтереси порушені внаслідок прийняття спірного наказу, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому суди зауважили, що спірні реєстраційні дії стосуються виключно права власності інших осіб на об`єкт нерухомого майна.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі № 910/12547/21, ТОВ "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. Посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 74 76 86 ГПК України, а також на правові позиції щодо категорії стандарту доказування (доведення) та принципу змагальності, викладені Верховним Судом у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, скаржник наголошує на тому, що як місцевий господарський суд, так і господарський суд апеляційної інстанції помилково зазначили про те, що виключно на позивача покладено тягар доказування факту повторного звернення ТОВ "ГІПЕК" із скаргою до Міністерства юстиції України на ті самі реєстраційні дії. При цьому під час розгляду справи жоден із відповідачів не надав будь-яких доказів на спростування тверджень позивача про звернення у 2018 році ТОВ "ГІПЕК" з аналогічною скаргою на дії приватного нотаріуса. За таких обставин, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору у цій справі.

На думку скаржника, з урахуванням правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, суди попередніх інстанцій мали дійти висновку, що, звернувшись з повторною скаргою на ті самі рішення у 2020 році, ТОВ "ГІПЕК" пропустило 60-денний строк, встановлений у статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", що є підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні скарги на підставі положень пункту 8 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

Крім цього скаржник звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що записи про скасування державної реєстрації ТОВ "ГІПЕК" як юридичної особи внесено лише 16.09.2018, тобто майже через 9 місяців після звернення ТОВ "ГІПЕК" із первинною скаргою на рішення приватного нотаріуса. Водночас до моменту внесення запису про припинення ТОВ "ГІПЕК" як юридичної особи, останнім вже було реалізовано право на звернення з відповідною скаргою, а надалі, на думку скаржника, строк на повторне звернення слід вважати таким, що сплив.

При цьому скаржник акцентує увагу на тому, що судами попередніх інстанцій не надано юридичної оцінки тому, що в період з 21.02.2018 по 16.09.2018 ТОВ "ГІПЕК" з повторною скаргою до Міністерства юстиції України не зверталося.

За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій також формально послалися на встановлення у 2020 році карантину. При цьому будь-яких змін у положення статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", пов`язаних з обчисленням строків на звернення зі скаргою на реєстраційні дії, внесено не було. Таким чином, на думку скаржника, відповідачі у поданих до Господарського суду міста Києва документах по суті справи, не зазначили будь-яких обставин, що об`єктивно перешкоджали ТОВ "ГІПЕК" звернутися зі скаргою до Міністерства юстиції України як у лютому-серпні 2018 року, так і до 15.07.2020. Іншими словами, об`єктивних перешкод у поданні скарги, які були безпосередньо пов`язані з коронавірусом, ТОВ "ГІПЕК" не подано. До того ж із повторною скаргою ТОВ "ГІПЕК" звернулося також у період дії карантину 15.07.2020.

За таких обставин скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме положень статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Водночас, на думку скаржника, повторний розгляд скарги із аналогічного питання суперечить положенням пунктів 5, 8 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", адже встановлений законом строк для подачі скарги сплив.

ТОВ "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020" із посиланнями, зокрема, на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 про те, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується, а відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення, звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджено факт наявності зареєстрованого права власності позивача та ТОВ "ГІПЕК" на один і той самий об`єкт нерухомого майна, а тому є безсумнівним порушення прав та законних інтересів позивача. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушених прав і законних інтересів позивача не відповідають фактичним правовідносинам та обставинам цієї справи.

Посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, позивач вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у подібних правовідносинах. Так, скаржник зазначає, що за результатами касаційного перегляду цієї справи Верховний Суд має сформувати правову позицію щодо присічного (такого, що не підлягає поновленню) строку на оскарження рішень державних реєстраторів (приватних нотаріусів) про реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а також щодо моменту, з якого скаржник вважається таким, що дізнався або міг дізнатися про спірні реєстраційні дії з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

3.4. Міністерство юстиції України у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення та постанову - без змін.

3.5. ТОВ "КОМСЕРВИСПРОМ 10" у письмових поясненнях, поданих до Верховного Суду 14.07.2023, просить касаційну скаргу задовольнити, рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.6. Від ТОВ "ГІПЕК" 17.07.2023 надійшло клопотання щодо касаційної скарги, яке за своїм змістом по суті є відзивом на касаційну скаргу, в якому ТОВ "ГІПЕК", зокрема, просить рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також ТОВ "ГІПЕК" подало заяви про поновлення (продовження) пропущеного процесуального строку на подання відзиву у зв`язку з поважністю причин пропуску такого строку, а саме через неотримання копії касаційної скарги та подальше ознайомлення з матеріалами справи (касаційної скарги) поза межами строку, встановленого судом на подання відзиву.

Верховний Суд, беручи до уваги положення процесуального законодавства та наведені вище доводи, вважає заяви про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню на підставі положень статті 119 ГПК України.

3.7. Представник ТОВ "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020" Кійко Є. А. подав до Верховного Суду заяву від 18.07.2023 (13 год. 40 хв.) в якій просив оголосити перерву та призначити засідання на іншу дату, арґументовану, зокрема, тим, що затримка початку судового засідання розгляду цієї справи спричинила неможливість участі представника у відповідному судовому засіданні, адже представник скаржника має забезпечити свою участь (присутність) під час розгляду іншої справи № 640/12903/22, призначеної до розгляду на 18.07.2023 об 14 год. 10 хв.

Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення заяви представника скаржника з огляду на таке. Явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою Судом. Водночас обсяг наявних у справі матеріалів є достатнім для розгляду касаційної скарги і за відсутності представника ТОВ "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020". Крім цього, саме ТОВ "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у цій справі, в якій виклало обґрунтування того, в чому, на його думку, полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

3.8. Міністерство юстиції України надало на адресу Верховного Суду клопотання про відкладення розгляду справи, арґументоване, зокрема неможливістю забезпечити явку свого представника через великий обсяг справ у яких головні та провідні спеціалісти Міністерства юстиції України приймають участь.

Верховний Суд також не знайшов підстав для задоволення даного клопотання з огляду на таке. Явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою Судом. Водночас обсяг наявних у справі матеріалів є достатнім для розгляду касаційної скарги і за відсутності представника Міністерства юстиції України. При цьому Міністерство юстиції України надало на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому представником викладено обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 24.11.2017 приватним нотаріусом внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 38329866, яким зареєстровано право власності за ТОВ "КОМСЕРВИСПРОМ 10" на об`єкт нерухомого майна: 99 % від загальної площі об`єкта незавершеного будівництва односекційної будівлі на проспекті "Житлово-громадський комплекс" за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 58 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1417833280391). При цьому підставою виникнення права власності зазначено договір про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку положень статті 38 Закону України "Про іпотеку", серія і номер: 568, виданий 12.01.2012, видавник: Курковська Я. Л., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

У подальшому 21.12.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 38883986, згідно з яким зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ 2018" (далі - ТОВ "СТАРТ 2018") на об`єкт нерухомого майна: 99 % від загальної площі об`єкта незавершеного будівництва односекційної будівлі на проспекті "Житлово-громадський комплекс" за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 58 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1417833280391). Підставою виникнення права власності зазначено акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 3421, 3422, виданий 13.12.2017, видавник: Дажук М. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу, та рішення загальних зборів про створення ТОВ "СТАРТ 2018", серія та номер: 1038, виданий 22.11.2017, видавник: Коновалова Е. А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 11.06.2018 ТОВ "ГІПЕК" є власником об`єкта нерухомого майна: незавершене будівництво, "Житлово-громадський комплекс" на вул. Богдана Хмельницького, 58 у Шевченківському районі м. Києва, II черга будівництва, літера "Т", загальна площа: 11462, 9 кв. м, житлова площа: 8383, 6 кв. м, опис: незавершений будівництвом "Житлово-громадський комплекс" має відсоток готовності 40 %, розташований на земельній ділянці площею 0, 5026 га, кадастровий номер 8000000000:88:199:0001, розташованої за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 58, м. Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1573741780000).

Державна реєстрація права власності ТОВ "ГІПЕК" на вказаний об`єкт незавершеного будівництва проведена на підставі таких документів: дозвіл на використання будівельних робіт, серія та номер: 0384-Шв/Р, виданий 28.05.2008 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві; договір оренди земельної ділянки від 07.10.2003, серія та номер: 977; технічний паспорт, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНВЕНТАРИЗАЦІЯ" 25.01.2018; довідка про відсоток готовності незавершеного будівництвом об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 415 НЖ-2018/ВГ, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНВЕНТАРИЗАЦІЯ" 25.01.2018.

15.07.2020 ТОВ "ГІПЕК" звернулося до Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України зі скаргою на дії, вчинені приватним нотаріусом, в якій, зокрема, просило скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38329866 від 24.11.2017, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ "КОМСЕРВИСПРОМ 10" на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 1417833280391, скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38883986 від 21.12.2017, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ "СТАРТ 2018" від 18.12.2017 № 24081255 на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 1417833280391.

15.10.2020 за результатами розгляду вищевказаної скарги колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України (далі - Колегія) надано висновок, в якому, зокрема, рекомендовано: 1) скаргу ТОВ "ГІПЕК" від 15.07.2020 задовольнити частково; 2) скасувати рішення про державну реєстрацію прав на їх обтяжень від 24.11.2017 № 38329866 та від 21.12.2017 № 38883986, прийняті приватним нотаріусом.

Серед мотивів рішення, викладених у стислому вигляді, Колегією зазначено, що приватним нотаріусом порушено положення Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), оскільки рішення прийнято за відсутності документа, який посвідчує право на земельну ділянку, документа, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт та технічного паспорта на об`єкт незавершеного будівництва; приватним нотаріусом під час прийняття рішення належним чином не перевірено обсяг цивільної правоздатності та дієздатності ТОВ "КОМСЕРВИСПРОМ 10" та уповноваженої особи Зулфієва Геннадія Олександровича, таким чином, оскаржувані рішення, підлягають скасуванню, адже прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

На підставі висновку Колегії від 15.10.2020 Міністерством юстиції України прийнято рішення, оформлене наказом від 07.12.2020 № 4236/5, яким скаргу ТОВ "ГІПЕК" від 15.07.2020 задоволено частково, скасовано рішення приватного нотаріуса від 24.11.2017 № 38329866 та від 21.12.2017 № 38883986.

Не погоджуючись із вказаним вище наказом, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом у цій справі про визнання його протиправним та скасування.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник, зокрема, із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, акцентує увагу на тому, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, яке оскаржується, а відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову, незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності зареєстрованого права власності позивача та ТОВ "ГІПЕК" на один і той самий об`єкт нерухомого майна, порушення прав та законних інтересів позивача є безсумнівним. Тому, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушених прав і законних інтересів позивача не відповідають фактичним правовідносинам та обставинам справи.

Верховний Суд не погоджується з вказаними доводами скаржника з огляду на таке.

У частині 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 ЦК України).

Відповідно до положень статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем, і позов повинен бути спрямований на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до частини 1 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, виходячи із приписів, зокрема, статті 4 ГПК України, статей 15 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) такої сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Таким чином, до кола обставин, що підлягають доказуванню у цій справі, належать обставини щодо наявності порушеного права позивача в результаті прийняття оскаржуваного наказу, адже за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності наказу, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19.

Верховний Суд неодноразово викладавав правову позицію стосовно того, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині 1 статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Господарський суд відповідно до статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 821/1504/17.

Із наведеного слідує, що на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб.

Таким чином, практика Верховного Суду щодо необхідності першочергового встановлення порушеного права позивача є усталеною. У зазначеній ситуації заявлення вимог щодо скасування наказу Міністерства юстиції України за результатом розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно не скасовує обов`язку суду надати оцінку аргументам позивача щодо того, яке право позивача порушено і чи може воно бути захищеним у заявлений спосіб.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 25.10.2022 у справі № 910/11884/22.

При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що наведені вище правові висновки Верховного Суду не суперечать, а навпаки, узгоджуються із правовим висновком Верховного Суду про те, що встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у даному випадку позивачем не зазначено, які саме його права та законні інтереси порушені внаслідок прийняття спірного наказу, тобто позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтував наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи його інтересів. При цьому спірні реєстраційні дії стосуються права власності інших осіб на об`єкт нерухомого майна.

Дослідивши зміст позовної заяви та оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що в цій конкретній справі позов про визнання недійсним наказу є необґрунтованим, оскільки позивач не навів аргументів щодо того, яке право ТОВ "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020" порушено і чи може воно бути захищеним у заявлений спосіб.

Однак, вказавши про те, що позивач не обґрунтував порушення своїх прав, суди попередніх інстанцій все ж вдалися до перевірки спірного наказу на відповідність вимогам чинного законодавства і не врахували, що відсутність (недоведеність) порушення спірним наказом прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним та скасування спірного наказу, не довів порушення своїх прав, що є достатньою підставою для відмови в позові, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо категорії стандарту доказування (доведення) та принципу змагальності, викладених Верховним Судом у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

З цих же мотивів Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування положень статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у контексті присічного (такого, що не підлягає поновленню) строку на оскарження рішень державних реєстраторів про реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а також щодо моменту, з якого скаржник вважається таким, що дізнався або міг дізнатися про спірні реєстраційні дії.

Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу, слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУДСЕРВІС-2020" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі № 910/12547/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ