Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/1357/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Житомиргаз»,

про стягнення 361 402 925,61 грн.

У судовому засіданні взяли участь представники позивача - Лисенко В. О. та Литвин П. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2020 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач та/або АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до Господарського суду Житомирської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» (далі - відповідач та/або ТОВ «Житомиргаз Збут») про (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 05.07.2022 вих. № 39/10-1020-22) стягнення 361 402 925, 61 грн боргу.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н у частині своєчасного розрахунку за придбаний природний газ.

1.3. Ухвалою місцевого господарського суду від 13.09.2021 залучено до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Житомиргаз» (10002, м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, 35, ід. код 03344071).

1.4. 27.09.2022 на електронну пошту місцевого господарського суду надійшло клопотання ТОВ «Житомиргаз Збут» про закриття провадження у справі.

На обґрунтування заяви відповідач зазначив, що ТОВ «Житомигаз Збут» включено до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, обсяг заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до положень Закону України від 14.07.2021 № 1639-IX «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (далі - Закон № 1639-IX) зазначено в сумі 361 402 925,61 грн, яка відповідає заборгованості, яку просить стягнути позивач з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 05.07.2022 № 39/10-1020- 22.

Отже, відповідач вважає, що відповідно до положень Закону № 1639-IX та Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон № 1730-VIII) його обов`язок перед АТ «НАК «Нафтогаз України» зі сплати основного боргу, який виник унаслідок приведення обсягів споживання до стандартних умов та вартості обсягів, які виникли у зв`язку з визнанням судом незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, є припиненим та підлягає списанню, провадження у даній справі закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) за відсутністю предмета спору.

1.5. 21.10.2022 на електронну пошту місцевого господарського суду надійшли заперечення АТ «НАК «Нафтогаз України» на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, відповідно до яких позивач просив суд відмовити в задоволенні цього клопотання. Позивач, у свою чергу в запереченнях посилався на положення статей 4, 5 Закону № 1639-IX та акцентував увагу на тому, що жодного договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н укладено не було, тому клопотання про закриття провадження у цій справі є необґрунтованим.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.11.2022 (суддя Кудряшова Ю. В.) закрито провадження у справі № 906/1357/20 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

2.2. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що із урахуванням імперативних норм Закону № 1639-IX заборгованість ТОВ «Житомиргаз Збут» перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н підлягає врегулюванню із метою погашення за рахунок видатків державного бюджету, а залишок боргу підлягає реструктуризації згідно з визначеним у Законі № 1639-IX механізмом. Відтак, за наявності підстав припинення зобов`язання щодо стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н у сумі 361 402 925, 61 грн в силу положень Закону № 1639-IX, суд першої інстанції дійшов висновку, що предмет спору в межах даної справи відсутній, у зв`язку з чим провадження у справі № 906/1357/20 підлягає закриттю відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

2.3 Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 (Олексюк Г. Є. - головуючий, судді Мельник О. В., Гудак А. В.) ухвалу Господарського суду Житомирської області від 25.11.2022 у справі № 906/1357/20 скасовано, а справу № 906/1357/20 направлено до Господарського суду Житомирської області для продовження розгляду.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що положеннями Закону № 1639-IX, яким було внесено зміни до Закону № 1730-VIII, визначено процедуру врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу - заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість, у разі її погашення.

Законом № 1639-IX не передбачено припинення зобов`язання щодо суми основного боргу за поставлений газ, а лише визначено певну процедуру (заходи), яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом. Тобто в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ.

Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо вчинення суб`єктами ринку природного газу, в тому числі і сторонами договору купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н, юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ (укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості тощо).

Апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що саме по собі прийняття Закону № 1639-IX, яким визначено певну процедуру, яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом, шляхом вчинення юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, не свідчить про припинення зобов`язань сторін за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н, а також не вказує на відсутність предмета спору у цій справі.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідач не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що предмет спору у даній справі відсутній, тобто не існував на час пред`явлення позову, що стало б підставою для закриття провадження у справі. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевий господарський суд не мав визначених процесуальним законом підстав для закриття провадження у справі № 906/1357/20 із застосуванням положень пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі №906/1357/20, ТОВ «Житомиргаз Збут» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 25.11.2022 - залишити без змін.

3.2. Скаржник посилаючись на положення статей 1, 2, 3, 5 Закону № 1639-ІХ, пункт 24 статті 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а також правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та від 01.09.2022 у справі № 904/5326/19, акцентує увагу на тому, що визначальною умовою для поширення норм Закону № 1639-ІХ на заборгованість відповідача є включення його до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу (далі - Реєстр). Так, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановою від 06.09.2022 № 1082 включила ТОВ «Житомиргаз Збут» (код ЄДРПОУ 39577504) до Реєстру. Наведена постанова була офіційно оприлюднена 12.09.2022.

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що згідно з поданою ТОВ «Житомиргаз Збут» заявою, на підставі якої товариство було включено до Реєстру, обсяг заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до положень Закону № 1639-ІХ, визначено в сумі 361 402 925,61 грн, яка відповідає заборгованості, яку просить стягнути позивач у цій справі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 05.07.2022 № 39/10-1020-22.

Отже, на думку скаржника, в силу приписів Закону України № 1639-ІХ та Закону № 1730-VIII обов`язок відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу, який виник внаслідок приведення обсягів споживання до стандартних умов та вартості обсягів, які виникли у зв`язку з визнанням судом незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, є припиненим та підлягає списанню.

При цьому положення статей 4, 5 Закону № 1639-ІХ є імперативними матеріальними нормами прямої дії. Решта норм Закону № 1639-ІХ регулює процедурні моменти, спрямовані на імплементацію та виконання імперативних приписів статей 4, 5 Закону № 1639-ІХ.

Звертаючи увагу на положення частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини 1 статті 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України), постанови НКРЕКП від 06.09.2022 № 1082 «Про включення ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу», яка прийнята на підставі заяви відповідача від 16.05.2022 № 107-Сл-1318-0522, в якій зазначено однією із підстав для звернення з питанням про включення до Реєстру наявність судової справи № 906/1357/20, скаржник наголошує на тому, що заборгованість перед AT «НАК «Нафтогаз України» за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н підлягає погашенню та врегулюванню за рахунок видатків державного бюджету, а залишок боргу підлягає реструктуризації відповідно до порядку, визначеного Законом № 1639-ІХ.

Також на думку скаржника, зміст пояснювальної записки до проекту Закону України 3508-д від 04.06.2021 (законопроект 3508-д від 04.06.2021 на основі якого прийнято Закон № 1639-ІХ) свідчить, що держава офіційно визнала істотний вплив неналежного державного урядування на утворення та накопичення заборгованості за договорами купівлі-продажу природного газу для побутових споживачів.

Скаржник також звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що, ухваливши Закон № 1639-ІХ, держава взяла на себе обов`язок щодо врегулювання заборгованості побутових споживачів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 161/11800/19).

Крім цього, скаржник звертає увагу на правові позиції, викладені у пунктах 88, 89 постанови Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 911/944/21, у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 913/212/21, в ухвалі Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 у справі № 910/5893/16, в ухвалі Господарського суду Львівської області від 03.11.2021 у справі № 914/2/19, та на усталену практику застосування норм подібного Закону № 1730-VIII, у положеннях якого визначено поетапне зниження рівня кредиторської заборгованості надавачів послуг за спожиті енергоносії шляхом: реструктуризації такої заборгованості; списання пені, штрафних та фінансових санкцій, нарахованих на таку заборгованість (у разі дотримання вимог процедури реструктуризації та виплати усієї суми боргу); відшкодування з державного бюджету заборгованості з різниці в тарифах для населення та бюджетних установ; зняття арештів та припинення виконавчих проваджень щодо учасників процедури врегулювання заборгованості.

Ураховуючи зазначене та те, що сума боргу за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н в розмірі 361 402 925,61 грн виникла через приведення обсягів споживання до стандартних умов та вартості обсягів, які виникли у зв`язку з визнанням судом незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, така сума є списаною відповідно до положень Закону № 1639-ІХ та Закону № 1730-VIII після відкриття провадження у справі, предмет спору у справі № 906/1357/20 відсутній, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України є підставою для закриття провадження у справі.

Скаржник також звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.02.2022 у справі № 917/957/20 про те, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 905/1582/15, від 18.07.2018 у справі № 905/1587/15, від 05.06.2018 у справі № 905/1585/15 та 26.07.2018 у справі № 910/23359/15.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову - залишити без змін.

3.4. ТОВ «Житомиргаз Збут» надало на адресу Верховного Суду клопотання про відкладення розгляду справи, арґументоване, зокрема, тим, що представник скаржника Козир В. К. добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил України, а представник скаржника Шароварський В. В. не зможе бути присутнім в судовому засіданні призначеному на 18.07.2023, оскільки зайнятий в іншому судовому засіданні в Господарському суді Житомирської області об 11:00 у справі № 906/408/23.

Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення даного клопотання з огляду на таке. Явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою Судом. Водночас обсяг наявних у справі матеріалів є достатнім для розгляду касаційної скарги і за відсутності представника ТОВ «Житомиргаз Збут». При цьому посилання у згаданому клопотанні на висновок Європейського суду з прав людини у справі «Бартая проти Грузії» не є прийнятним, оскільки в згаданій справі зазначалося про розгляд національним судом справи без захисника, тоді як у даній господарській справі йдеться про участь у судовому засіданні представників сторін (стаття 56 ГПК України), а не про захисника (захисників).

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.3. Як свідчать матеріали справи, обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, а також норм матеріального права, а саме положень статей 1- 5 Закону № 1639-ІХ, частини 1 статті 598 ЦК України, частини 1 статті 202 ГК України та Закону № 1730-VIII.

Розглянувши наведені доводи, Верховний Суд зазначає таке.

Так, предметом судового розгляду є питання щодо наявності або навпаки правових підстав для закриття провадження у справі на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-040.

У пункті 5.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та у пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Предметом спору у цій справі є вимоги АТ «НАК «Нафтогаз України» до ТОВ «Житомиргаз збут» про стягнення 361 402 925, 61 грн боргу у зв`язку із неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н в частині своєчасного розрахунку за придбаний природний газ.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що 29.08.2021 набрав чинності Закон № 1639-ІХ, яким було внесено зміни до Закону № 1730-VIII.

У статті 1 Закону № 1639-ІХ визначено, що заборгованість (грошові зобов`язання) суб`єктів ринку природного газу, що підлягає (підлягають) врегулюванню відповідно до цього Закону, а саме: заборгованість постачальників природного газу, в тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу для постачання побутовим споживачам (у тому числі суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ або за прострочення її сплати), не сплачена станом на розрахункову дату.

Положення статті 1 Закону № 1639-ІХ визначають також поняття Реєстру, як відкритого загальнодоступного переліку підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному вебсайті НКРЕКП.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 1639-ІХ (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення відповідача із заявою про закриття провадження у цій справі) дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

У частині 1 статті 3 Закону № 1639-ІХ законодавець визначив, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

З наведених норм законодавства слідує, що сфера дії Закону № 1639-ІХ визначена у статті 2 цього Закону. Відповідно до цієї статті дія Закону № 1639-ІХ поширюється виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

Отже, лише при одночасному існуванні умов, визначених статтею 2 Закону України № 1639-ІХ, а саме: 1) правовідносини виникли з приводу врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування; 2) суб`єкт ринку природного газу, включений до Реєстру, підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування, передбачені статями 4, 5, 6 цього Закону.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 у справі № 904/92/20.

Так, у частині 1 статті 4 Закону № 1639-ІХ визначено, що взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості та грошових зобов`язань, що визначені статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання неоплаченої вартості обсягів природного газу, відображеної в обліку постачальників природного газу у період з 1 жовтня 2014 року до розрахункової дати у зв`язку з визнанням судами незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, - в цілях погашення заборгованості включених до Реєстру суб`єктів ринку природного газу, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу для постачання побутовим споживачам, укладеними з НАК «Нафтогаз України», а також за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31.12.2019 включно, та/або особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 01.01.2020.

У свою чергу, питання щодо проведення взаєморозрахунків та реструктуризації визначені у статтях 4, 5 Закону № 1639-ІХ. Так, відповідно до положень статті 4 цього Закону, обсяги заборгованості, що підлягають врегулюванню відповідно до статті 4 цього Закону: підтверджуються висновком суб`єкта аудиторської діяльності, затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до статті 3 цього Закону на підставі висновку суб`єкта аудиторської діяльності.

Обсяги різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних мереж, та тарифами на розподіл природного газу затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та/або Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість.

Відповідно до положень статті 5 Закону № 1639-ІХ реструктуризація заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється після проведення розрахунків, передбачених статтею 4 цього Закону, шляхом розстрочення на три календарних місяці рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.

Типовий договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кожна із сторін зобов`язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі № 910/10142/21 сформовано правовий висновок щодо закриття провадження у справі за відсутності предмета спору у зв`язку із дією Закону № 1639-ІХ та зазначено, що для застосування процедури врегулювання заборгованості згідно з положеннями Закону № 1639-ІХ має вчинятися юридично значима дія і за відсутності такої підстави для закриття провадження, відсутні.

Верховним Судом у постанові від 18.04.2023 у справі № 911/3195/21 сформовано правову позицію щодо припинення зобов`язань в рамках Закону № 1639-ІХ, а саме зазначено, що у разі відсутності встановлення судами попередніх інстанцій факту укладення договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору, відсутні підстави для припинення спірних правовідносин між сторонами та для закриття провадження у справі.

Аналізуючи наведені вище норми закону, а також правові позиції Верховного Суду, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірними твердження апеляційного господарського суду стосовно того, що Законом № 1639-ІХ визначено процедуру врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу - заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення.

Водночас Законом № 1639-ІХ не передбачено припинення зобов`язання щодо суми основного боргу за поставлений газ, а лише визначено певну процедуру (заходи), яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом. Тобто в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, зокрема, укладено договір про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору та/або договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування тощо.

Як свідчать матеріали справи, відповідача включено до Реєстру, що свідчить про те, що він є учасником процедури врегулювання заборгованості відповідно до Закону № 1639-ІХ та частково виконав певні умови процедури, яка направлена на врегулювання заборгованості.

Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо вчинення суб`єктами ринку природного газу, в тому числі і сторонами договору купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н, юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ (укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості тощо).

При цьому, як правильно зазначеного судом апеляційної інстанції, саме по собі ухвалення Закону № 1639-ІХ, яким визначено певну процедуру, яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом, шляхом вчинення юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, не свідчить про припинення зобов`язань сторін за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-412-Н, а також не вказує на відсутність у справі предмета спору.

Оскільки відповідач у цій справі не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що предмет спору у даній справі відсутній, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції не мав визначених процесуальним законом підстав для закриття провадження у справі № 906/1357/20 із застосуванням положень пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, а висновки суду апеляційної інстанції про скасування ухвали місцевого господарського суду є обґрунтованими та правомірними.

З огляду на викладене, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятої ним постанови. Оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судом обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі № 906/1357/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Є. В. Краснов

С. К. Могил