Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/10403/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО"

на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі Козир Т.П. - головуючого, Коробенка Г.П., Кравчука Г.А. від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва у складі Смирнової Ю.М. від 05 грудня 2018 року

за позовом керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Костянтинівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтіка"

про стягнення 475 109, 89 грн.,

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. 23.02.2012 між Костянтинівською міською радою (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтіка" (далі - ТОВ "Балтіка", третя особа) укладено договір оренди №1057/1 земельної ділянки площею 1,2285 га (кадастровий номер 1412600000:00:021:0248) по вул. Громова, 55, у м. Костянтинівці для обслуговування торгівельно-сервісного центру, строком на 5 років та сплатою орендної плати у розмірі 379 076,20 грн. в рік, у тому числі: за частку земельної ділянки під капітальною забудовою площею 0,5397 га - 10% від нормативної грошової оцінки, що складає 274 120,94 грн.; за частку земельної ділянки під проїздами і проходами площею 0,6888 га - 3% від нормативної грошової оцінки, що складає 104 955,26 грн. Державна реєстрація договору оренди проведена 23.02.2012 за №141260004000145.

2. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 04.04.2016 на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 03.03.2014 у справі №41/152пн здійснено державну реєстрацію спільної часткової власності 99/100 на будівлю торгівельно-сервісного центру у м. Костянтинівка по вул.Громова, 55 , за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (далі - ТОВ "ЕКО", відповідач), а право власності на 1/100 означеного об`єкту нерухомого майна зареєстровано 17.01.2017 за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №27 від 17.01.2017, укладеного з третьою особою.

3. Листом від 02.03.2017 за №077-17 третя особа повідомила позивача про відчуження 17.01.2017 вказаного нерухомого майна на користь ТОВ "ЕКО", внаслідок чого повідомило про відсутність наміру поновлення договору оренди землі від 23.02.2012№1057/1 та просило позивача підписати акт приймання-передачі з оренди земельної ділянки.

4. У листі на адресу позивача від 12.09.2017 за №12/09/17-1юр ТОВ "Балтіка" стверджувало про те, що договір оренди землі від 23.02.2012 №1057/1 припинив свою дію внаслідок закінчення строку на який його було укладено, а сторони даного правочину мають право, а не обов`язок вчинити дії по припиненню державної реєстрації права оренди.

5. Рішенням Костянтинівської міської ради від 25.01.2018 №6/82-1520 ТОВ "Балтіка" припинено право користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1412600000:00:021:0248 по вул. Громова, 55, площею 1,2285 га на підставі статті 141 Земельного кодексу України, проте відповідна додаткова угода на виконання цього рішення між сторонами не укладена.

Короткий зміст позовних вимог

6. У серпні 2018 року керівник Костянтинівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Костянтинівської міської ради звернувся до суду з позовом до ТОВ "ЕКО" про стягнення 475 109,89 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди від 23.02.2012 №1057/1.

7. Позов мотивований тим, що внаслідок набуття відповідачем права власності на нерухоме майно відбулася заміна сторони орендаря в зобов`язанні за договором оренди землі від 23.02.2012 №1057/1, а тому ТОВ "ЕКО" автоматично набуло прав та обов`язків орендаря в зазначеному договорі.

8. Щодо строку дії договору від 23.02.2012 №1057/1, то, на думку прокурора, означений договір оренди є поновленим автоматично в силу приписів частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" на той самий строк і на тих самих умовах, тобто строком на 5 років, внаслідок чого у нового власника нерухомості - ТОВ "ЕКО" існує обов`язок сплати орендної плати за відповідну земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року, позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 475 109,89 грн. орендної плати за землю.

10. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що в силу частини 1 статті 120 Земельного кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" з моменту набуття 17.01.2017 права власності на нерухоме майно відповідач набув також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов`язки орендаря на умовах договору оренди від 23.02.2012 №1057/1, який у зв`язку з цим автоматично припинився з 17.01.2017 щодо попереднього власника нерухомості - ТОВ "Балтіка".

11. У той же час судами проаналізовано відповідні доводи прокурора та передбачені частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" підстави для поновлення договору оренди землі на новий строк, за результатом чого констатовано припинення дії договору оренди після закінчення строку, на який його було укладено, оскільки відповідна додаткова угода про поновлення договору оренди від 23.02.2012 №1057/1 між сторонами спору - позивачем та відповідачем не укладена.

12. У зв`язку з чим за висновком судів у період з 17.01.2017 (дата набуття відповідачем права власності на нерухомість) до 23.02.2017 (дата закінчення строку дії договору оренди землі) відповідач використовував земельну ділянку на підставі договору оренди від 23.02.2012 №1057/1. З наступного же дня після закінчення строку дії договору, тобто з 24.02.2017 по 30.06.2018, відповідач використовує відповідну земельну ділянку без достатніх правових підстав, тобто відповідач у цей період без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти позивачу на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

14. Судами неправильно застосовано до спірних правовідносин норми статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про автоматичне виникнення у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати за договором оренди від 23.02.2012 № 1057/1. За змістом статей 116, 125, 141 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості, виникає після державної реєстрації такого права. Оскільки державна реєстрація відповідного права на землю за відповідачем не проведена, останній не набув права оренди спірної земельної ділянки, а тому не повинен сплачувати оренду плату на підставі договору оренди.

15. Суди безпідставно, у порушення вимог частини 2 статті 237 ГПК України, за власною ініціативою застосували до спірних правовідносин приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки підставою заявленого позову прокурор визначав чинний на його думку договір оренди від 23.02.2012 № 1057/1 та правом на зміну підстав позову не скористався, адже стягнення орендної плати на підставі договору та безпідставно набутого майна є різними підставами позову.

16. Одночасно правильними є висновки судів про припинення вказаного договору оренди внаслідок неукладення між сторонами додаткової угоди, чого безпосередньо вимагає частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Позиція інших учасників справи.

17. Позивач у відзиві на касаційну скаргу вважає, що судами правильно застосовано норми статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України щодо автоматичного переходу до відповідача права оренди земельної ділянки та зроблено обґрунтовані висновки про підставність позовних вимог прокурора.

18. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу вважає, що договір оренди земельної ділянки припинився тільки щодо попереднього орендаря, проте продовжує діяти щодо відповідача в силу статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі", а також приписів частини 6 статті 33 цього Закону.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

19. Щодо підстав та предмета заявлених позовних вимог Верховний Суд зазначає таке.

20. Частиною 2 статті 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

21. Згідно з частиною 3 цієї статті ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

22. Отже визначені наведеними нормами ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

23. Суд звертається до правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі 922/1249/17.

24. Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

25. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

26. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

27. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

28. Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

29. Суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18.

30. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив про порушення прав позивача внаслідок несплати відповідачем орендної плати за договором від 23.02.2012 № 1057/1 у період з 17.01.2017 (момент набуття права власності на об`єкт нерухомого майна) по 30.06.2018, посилаючись при цьому на автоматичне набуття ТОВ "ЕКО" прав та обов`язків орендаря за вказаним договором, а також автоматичне поновлення дії договору оренди землі на той же строк та на тих же умовах в силу частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

31. Таким чином, з огляду на предмет заявлених прокурором у справі позовних вимог, порушеним правом позивача, яке підлягає судовому захисту у даному судовому провадженні, є право на отримання коштів у вигляді орендної плати за договором оренди землі, а до предмету доказування, відповідно, входять обставини неправомірного ухилення відповідача від виконання своїх зобов`язань за договором в частині такої сплати (підстави позову).

32. У той же час прокурор свої позовні вимоги обґрунтовує і положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі", тобто обставинами, які стосуються зовсім іншого предмета спору - процедури поновлення договору оренди землі. При цьому встановлені у справі обставини свідчать про те, що як третя особа (попередній власник майна), так і відповідач у справі, заперечують факт поновлення договору оренди від 23.02.2012 № 1057/1 на новий строк. Таким чином, заявивши в якості предмета позову вимогу про стягнення орендної плати за договором, при якому чинність відповідного договору оренди презюмується, а спір між сторонами з питання існування договірних правовідносин виключається, прокурор фактично намагається таким шляхом вирішити інший спір між сторонами - щодо поновлення дії договору оренди на новий строк, не заявляючи при цьому до відповідача відповідної позовної вимоги.

33. Отже, з огляду на заявлений прокурором предмет позову - стягнення орендної плати за договором, обставини щодо поновлення договору оренди землі за частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не входять до предмету доказування в межах розгляду таких вимог, а суди попередніх інстанцій, дослідивши та встановивши в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень такі обставини, фактично вийшли за межі позовних вимог та вирішили інший спір між сторонами, без наявності відповідної позовної вимоги про це, чим порушили імперативні приписи статей 14, 237 ГПК України.

34. Більше того, в порушення регламентованого статтею 14 ГПК України принципу диспозитивності господарського судочинства та приписів статті 46 ГПК України, суди самостійно, за відсутності відповідної процесуальної ініціативи з боку прокурора (або позивача), кваліфікували спірні правовідносини в період після закінчення встановленого договором строку його дії, як кондикційні - набуття чи збереження майна за відсутності правової підстави, проте стягнули з відповідача кошти, обраховані прокурором в позові як орендна плата за договором.

34.1. У той же час прокурор у позові стверджував про наявність між сторонами спору саме договірних правовідносин, а у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).

35. З огляду на наведене вище Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги в пункті 15 Постанови, проте з огляду на допущені судами процесуальні порушення не розглядає доводи щодо суті спору в пунктах 14 та 16 Постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України, враховуючи, що і суд першої, і суд апеляційної інстанції припустились порушення норм процесуального права, постанова апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

37. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в пунктах 28, 32-34 Постанови, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін в межах підстав та предмету заявлених вимог і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2018 року у справі № 910/10403/18 скасувати.

3. Справу № 910/10403/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.