Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.02.2020 року у справі №910/11655/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/11655/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача -Андрощука Ю.П.,

відповідача - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя- Борисенко І.І.)

від 02.07.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді - Дідиченко М.А., Мальченко А.О.)

від 16.12.2019,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема",

до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація"

про визнання недійсним акту обстеження нежилих приміщень,

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2019 року ТОВ «Підприємство «Торгсистема» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради про визнання недійсним акта обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані порушеннями стандартів оформлення офіційних документів, встановлених ДСТУ 4163-2003 Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, при складенні акту обстеження нежилих приміщень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що спірний акт обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 не є правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків для сторін договору, а лише посвідчує факт певної події, у зв`язку з чим не може бути визнаний недійсним. Крім того, за висновком суду, вимога позивача про визнання акту обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 недійсним є такою, що не відповідає способам захисту його прав та не направлена на реальний і ефективний захист порушеного права.

У лютому 2020 року ТОВ «Підприємство «Торгсистема» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Стверджує, що акт обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 несе негативні наслідки для позивача, оскільки на підставі оспорюваного акта відповідачем було нараховано позивачу до сплати додаткову орендну плату за нецільове використання орендованих приміщень, а тому висновок суду про те, що існування акта не несе будь-яких наслідків для позивача, на думку останнього є помилковими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та ТОВ «Підприємство «Торгсистема» (орендар) 22.08.2016 був укладений договір №2241 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, за умовами п. 1.1 якого, орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 19 липня 2016 року №20 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: бульвар Лесі Українки, будинок №27/2 літ. А у м. Києві, для розміщення торгівельного об`єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, що призначаються для навчальних закладів.

Згідно з п. 2.1 договору об`єктом оренди є: нежитлові приміщення загальною площею: 442,30 кв.м, в т.ч. 1 поверх - 9,50 кв.м, 2 поверх - 371,70 кв.м, підвал - 61,10 кв.м згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Вартість об`єкта оренди згідно з затвердженим 15 квітня 2016 року висновком про вартість майна станом на 31 березня 2016 року становить 9 683 500,00 грн (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.4 договору, орендар вступає у строкове платне користування об`єктом у термін указаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше, ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього договору) та акту приймання - передачі об`єкта.

Згідно з п. 5.1.1 договору орендодавець має право проводити необхідний огляд та перевірку виконання орендарем умов цього договору. В процесі перевірки виконання умов цього договору оренди може бути здійснена фото- або відеофіксація стану та умов використання об`єкта.

Орендодавець має право відмовитися від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря при несплаті орендарем орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою протягом 3 місяців з дня закінчення строку платежу (п. 5.1.3 договору).

Пунктом 5.2.1 договору визначено, що підприємство-балансоутримувач має право проводити необхідний огляд та перевірку виконання орендарем умов цього договору. В процесі перевірки виконання умов цього договору оренди може бути здійснена фото- або відеофіксація стану та умов використання об`єкта.

За умовами п. 5.3 договору орендар має право використовувати об`єкт відповідно до його призначення та умов цього договору.

Згідно з п. 8.5 договору у разі виявлення факту використання об`єкта не за цільовим призначенням договір може бути розірвано. Орендар зобов`язаний додатково сплатити різницю між орендною платою, розрахованою за фактичний вид використання об`єкта, встановлений перевіркою, та орендною платою, визначеною цим договором за весь період оренди, з початку дії цього договору.

27.04.2018 представниками Департаменту комунальної власності міста Києва було проведено обстеження фактичного використання орендованих нежилих приміщень загальною площею 442,30 кв.м по вул. Л. Українки, 27/2 літ. А.

За результатами обстеження вказаних нежитлових приміщень встановлено, що частина об`єкту оренди (підвал) використовуються для розміщення складу, інша частина - для розміщення офісу, що є порушенням п.1.1 договору оренди.

Вказаний акт обстеження підписаний членами комісії та директором позивача, який зауважив, що на момент обстеження за оренду було сплачено 67 397,91 грн.

Разом з тим, договором оренди №2241 від 22.08.2016 та рішенням постійної Комісії Київської міської ради з питань власності від 19.07.2016, оформленим протоколом №20, визначено цільове призначення об`єкта оренди - для розміщення торгівельного об`єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, що призначаються для навчальних закладів.

Згідно з п. 20 таблиці 2 підпункт 20 абзацу 6 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (в редакції, чинній на дату укладення договору оренди №2241 від 22.08.2016) для розміщення торгівельних об`єктів з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, ліцензованої відео - та аудіо продукції, що призначається для навчальних закладів визначена орендна ставка - 6%. Вказана орендна ставка була застосована при здійсненні розрахунку орендної плати, який згідно з пунктом 7 Методики здійснюється підприємством - балансоутримувачем та затверджується відповідним орендодавцем. Для розміщення складських приміщень, офісу відповідно до вказаної Методики застосовуються інші орендні ставки.

Листом №062/05/15-4428 від 14.05.2018 Департамент комунальної власності міста Києва звернувся до позивача та повідомив, що за результатами обстеження вказаних нежитлових приміщень встановлено, що частина об`єкту оренди (підвал) використовуються для розміщення складу, інша частина - для розміщення офісу, що є порушенням п. 1.1 договору оренди. У зв`язку з чим повідомлено, що КП «Київжитлоспецексплуатація» відповідно до п. 8.5 договору оренди необхідно нарахувати різницю між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановленою перевіркою та орендною платою, визначеною договором оренди за весь період оренди, та надати зазначений розрахунок орендарю для оплати і розпочати процедуру розірвання договору оренди в судовому порядку.

В свою чергу, позивач направив відповідачу листа №18.06-007 від 07.06.2018, в якому просив скасувати рішення про нецільове використання нежилих приміщень у будинку №27/2 літер. А по бульв. Лесі Українки; скасувати зазначену в листі КП «Київжитлоспецексплуатація» вимогу про перерахунок орендної плати за підвищеними коефіцієнтами з 22.08.2016 та вимогу про сплату заборгованості в розмірі 1 334 851,40 грн; надати пільгу зі сплати орендної плати за договором №2241 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (яка надавалася до березня 2018 року) в розмірі 50% від загального розміру орендної плати вказаної в пункті 3.1 договору №2241 для можливості подальшої роботи підприємства.

Вважаючи, що акт обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 складений з грубими порушеннями стандартів оформлення офіційних документів позивач звернувся до суду з позовом у цій справі про визнання його недійсним.

Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Окрім того, пунктом 10 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Тобто, за змістом вказаних норм, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язків характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

При цьому, у господарському суді не можуть оспорюватись акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов`язкового характеру.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №904/10545/17, від 07.03.2018 у справі №916/611/17.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спірний акт обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018 не є правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків у сторін договору, а лише засвідчує певні обставини, фіксує наявність/відсутність певних порушень.

Відповідно, до цього акту не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину.

Згідно з статтею 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

У справі, що розглядається, позивач просить визнати недійсним акт обстеження нежилих приміщень від 27.04.2018, складений відповідачем за результатами проведеного обстеження орендованих нежилих приміщень, яким зафіксовано факт використання орендарем приміщень не за цільовим призначенням.

Така вимога за своєю правовою природою є вимогою про встановлення певних обставин та надання їм правової оцінки на предмет правомірності висновків комісії Департаменту комунальної власності міста Києва щодо використання орендованих приміщень за цільовим призначенням.

Такий спосіб не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

Доводи позивача про протиправність висновків комісії Департаменту комунальної власності міста Києва можуть бути предметом перевірки під час вирішення судом спору про стягнення відповідної заборгованості.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги правильності висновків судів не спростовують.

Матеріали справи свідчать про те, що, дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, господарські суди попередніх інстанцій дослідили фактичні обставини, якими сторони обґрунтовували свої вимоги і заперечення, а їх висновки відсутність підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі за № 910/11655/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

І. Ткач