Історія справи

Постанова КГС ВП від 18.01.2022 року у справі №915/1473/20
Постанова КГС ВП від 26.01.2022 року у справі №915/1473/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/1473/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Шевчик О.Ю.,

представників учасників справи:

позивача - Калениченко П.А. (у порядку самопредставництва) ,

відповідача - Ремешевський Є.А., адвокат (довіреність від 20.08.2021 №б/н) ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Дикий Сад"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2021,

додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2021 (суддя -Ржепецький В.О.),

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 (головуючий суддя Богатир К.В., судді Бєляновський В.В., Філінюк І.Г.)

у справі № 915/1473/20

за позовом громадської спілки "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав" (далі - Спілка, позивач)

до приватного підприємства "Дикий Сад" (далі - Підприємство, відповідач, скаржник)

про визнання договору укладеним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог

Спілка звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про визнання укладеним з 10.04.2020 договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення № 08-08/10/20 (далі - договір) у редакції, викладеній у позовній заяві.

Позов обґрунтовано тим, що Спілка є єдиною в Україні акредитованою організацією колективного управління у сфері обов`язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права та/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення. Водночас відповідач всупереч вимогам законодавства безкоштовно і без договору з акредитованою організацією використовує у своїй діяльності об`єкти суміжних прав, чим порушує право на винагороду численної кількості правовласників, зокрема авторів, виконавців, виробників фонограм і відеограм.

Стислий виклад судових рішень

Рішенням господарського Миколаївської області від 13.05.2021, позов задоволено; вирішено вважати укладеним договір між Спілкою та Підприємством з 10.04.2020, з урахуванням додатків до цього договору.

Суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до частини третьої статті 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" користувачі зобов`язані до початку використання у своїй діяльності об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про авторське право і суміжні права", укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами у відповідній сфері, договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Додатковим рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.05.2021 заяву Спілки від 13.05.2020 про розподіл судових витрат у справі №915/1473/20 задоволено; стягнуто з Підприємства на користь Спілки судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2021 та додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2021 у справі № 915/1473/20 залишено без змін.

Суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для укладення договору на запропонованих позивачем умовах, зокрема щодо застосування умов цього правочину до правовідносин, що виникли між сторонами з 10.04.2020, оскільки відповідач протягом усього часу (що передував зверненню до суду з відповідним позовом) продовжував безоплатно, за відсутності договору з акредитованою організацією обов`язкового колективного управління, використовувати об`єкти авторського та суміжних прав шляхом кабельної ретрансляції. Окрім того, апеляційний господарський суд зазначив, що враховуючи складність справи, процесуальні дії, вчинені у справі адвокатом, господарський суд дійшов вірного висновку, що заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн не є очевидно неспівмірною з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача, тому відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 заяву Спілки про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь Спілки судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем у зв`язку з апеляційним розглядом справи №915/1473/20, у розмірі 20 000,00 грн.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємство просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2021, додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2021, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 зі справи №915/1473/20 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи скаржника

Відповідач, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: положень статей 40 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", статті 36, 41 Закону України "Про авторські і суміжні права", статей 16, 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав".

Також з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України відповідач зазначає, що судами не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України), викладені у постановах від 19.06.2018 у справі №905/889/16, від 19.06.20119 у справі №915/802/18, від 16.02.2021 у справі №921/530/18.

Судами попередніх інстанцій не було з`ясовано обставин наявності у Позивача фактичної можливості для виконання функцій акредитованої організації колективного управління

У касаційній скарзі зазначені такі аргументи:

- суди дійшли помилкових висновків про те, що наявність у відповідача договорів з організаціями мовлення не звільняє його від обов`язку укласти договір також із Спілкою, та не навели належного правового обґрунтування;

- Підприємство, уклавши договори на право трансляції певного каналу, вважає правомірною трансляцію будь-якого контенту, зокрема аудіовізуального твору, та сплачує за право такого використання обумовлену договором суму, а тому, на його думку, воно не повинне отримувати окремий дозвіл на використання об`єктів авторського права;

- суди не надали оцінки доводам відповідача про те, що право на ретрансляцію теле-та/чи радіопрограм визначається ліцензією на мовлення або ліцензією провайдера програмної послуги, тобто, на думку відповідача, саме ліцензія надає йому право виконувати господарську діяльність з кабельної ретрансляції;

- враховуючи те, що 10.09.2022 у позивача закінчуються повноваження організації у сфері обов`язкового колективного управління, договір не може діяти після втрати Спілкою статусу акредитованої організації, таким чином, укладення договору на більш тривалий строк свідчить про неправильне застосування норм матеріального права;

- договірні правовідносини між сторонами виникають лише з дати набрання законної сили рішенням суду, отже, безпідставними є умови договору щодо укладення його з 10.04.2020;

- з огляду на зміст і доводи відзиву на апеляційну скаргу він є ідентичним доводам, викладеним у відповіді на відзив на позовну заяву, а заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції та заява про розподіл судового збору аналогічні документам, які подавалися до суду першої інстанції, а тому зміна їх реквізитів щодо дати та адресата не потребувало від адвоката значних витрат часу, й відтак часові затрати адвоката на підготовку наведених документів є значно завищеними та не відповідають принципам розумності і справедливості.

Аргументи, зазначені у відзиві на касаційну скаргу

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Спілка зазначає, що:

- спірний договір, укладення якого вимагає Спілка у судовому порядку, забезпечує правомірність використання Підприємством об`єктів авторського права і суміжних прав, на які не поширюється дія договору з телеканалами;

- умова про строк дії договору поєднує декілька правових інструментів його визначення, зокрема, вказівку на певну дату та вказівку на певну подію;

- встановлення факту акредитації Спілки у сфері кабельної ретрансляції достатньо для підтвердження повноважень позивача для звернення до суду.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Спілка 08.10.2020 у порядку статті 181 ГК України надіслала на адресу Підприємства цінний лист з пропозицією укласти Договір про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення (далі - проєкт договору) та два примірники проєкту зазначеного договору, скріплених печаткою та підписом генерального директора ГС "КАМП".

Відповідач не надав відповіді на запропоновану оферту.

Спілка у позові зазначила, що не отримувала від Підприємства жодних інших листів, а також не отримувала іншого проєкту договору чи протоколу розбіжностей.

Позивач також зазначив, що всупереч вищезазначеним вимогам законодавства відповідач продовжує здійснювати господарську діяльність без підписання договору з акредитованою організацією використовувати у своїй діяльності об`єкти авторського права і суміжних прав, чим створює загрозу порушення прав інтелектуальної власності численної кількості правовласників, зокрема авторів, виконавців, виробників фонограм і відеограм, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Спілка є акредитованою організацією у сфері обов`язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, що підтверджується наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 10.09.2019 №14.

Згідно з інформацією з Державного реєстру суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення (htpps://www.nrada.gov.ua) Підприємство - юридична особа, якій видано ліцензію провайдера програмної послуги, а також відповідно до ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення НР №-00007-п (строк дії з 05.03.2015 по 05.03.2025) остання здійснює на території України кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав.

Спілкою надано суду загальну концепцію добору програм (перелік програм) для надання програмної послуги Підприємством як доказ здійснення ретрансляції відповідачем.

Інформація про надання відповідачем послуг платного телебачення розміщена на сайті http://www.wildpark.net/.

Відповідно до загальної концепції добору програм для надання програмної послуги Підприємства у складі програмної послуги у місті Миколаїв у межах території розташування багатоканальної телемережі загальна кількість програм програмної послуги - 160, у тому числі і іноземні.

Іноземні програми (передачі) дозволені до ретрансляції на території України перелічені в рішенні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 02.04.2008 № 652 «Про затвердження Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною першою статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», що розміщено на сайті http://zakon.rada.gov.ua/rada/show/ru/vr652295-08#Text.

Судами встановлено, що відповідно до цього рішення (з урахуванням внесених змін) країнами виробництва (правовласників) програм, що ретранслюються відповідачем, є Швеція (щодо програм «ТУ 1000 Астіоn»), Іспанія (щодо програм «FОХ», «FОХ Live», «Nat Geo Wild HD»), Велика Британія (щодо програм «BBC World News», «Nickelodeon Junior», «VH1», «Viasat History», «Viasat Explorer», «MTV Hits», «Viasat Nature», «Viasat Sport», «Animal Planet», «Discovery Science», «Discovery Channel», «Boomerang», «Jim Jam», «Nautical», «CNN», «Sony Turbo», «CBS Reality», «Travel Channel HD», «FashionBox HD», «Discovery HD Showcase», «ViP PREMIERE», «ViP MEGAHIT», «ViP СОМЕDУ», «DocuBox HD», «Film Box ART House», «Film Box», «FightBox HD», « 360TuneBox», «Food Network», «Cartoon Network»), Франція (щодо програм « EUROSPORT1 », «EUROSPORT2», «France 24», « Tiji Gulli », «Mezzo Live HD», «Euronews», «Fashion TV»), Словацька Республіка (щодо програм «Duck TV»), Росія (щодо програм «ЕвроКино»), Німеччина (щодо програм « Da Vinci Learning », « OstWest »), Сполучені Штати Америки (щодо програм « CNL ») Нідерланди (щодо програм « Nickelodeon », «Extreme Sports Channel»), Чехія (щодо програм « МТV », «Nickelodeon HD», « Spike »).

Представником позивача Волинцем Олександром Миколайовичем 08.10.2020 і 20.10.2010 здійснено моніторинг мовлення телепрограм «МТV Hits» і «VN1» та було зафіксовано наявність:

- у складі програми « МТV Hits » таких аудіовізуальних творів (музичних відеокліпів) - ОСОБА_4 « ІНФОРМАЦІЯ_4 », ОСОБА_5 «ІНФОРМАЦІЯ_5», ОСОБА_6 Ft. ОСОБА_7 «ІНФОРМАЦІЯ_6», ОСОБА_8 and ОСОБА_9 «ІНФОРМАЦІЯ_7», ОСОБА_10 Feat. ОСОБА_11 «ІНФОРМАЦІЯ_8», ОСОБА_12 Ft. ОСОБА_13, ОСОБА_14 «ІНФОРМАЦІЯ_9», ОСОБА_15 Ft. ОСОБА_16 «ІНФОРМАЦІЯ_10», ОСОБА_1 & ОСОБА_17 «ІНФОРМАЦІЯ_11», ОСОБА_18 «ІНФОРМАЦІЯ_12», ОСОБА_19, ОСОБА_20 «ІНФОРМАЦІЯ_13»;

- у складі програми «VН1» було зафіксовано наявність таких аудіовізуальних творів (музичних відеокліпів) - ОСОБА_21 Ft. ОСОБА_22 & ОСОБА_23 «ІНФОРМАЦІЯ_14», ОСОБА_24 Ft. ОСОБА_25 & ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_15)», ОСОБА_26, ОСОБА_27 та інш., що підтверджується актами фіксацій фактів публічного використання музичних, аудіовізуальних творів та інших об`єктів авторського права і суміжних прав №02/08/10/20 від 08.10.2020 і №01/20/10/20 від 20.10.2020 та у відеофайлах М2U00427.MPG та М2U00348.MPG.

Дані докази зроблено у місті Київ, проте, оскільки відповідач є провайдером програмної послуги, який не має права вносити зміни у програми, що ним ретранслюються, тож запис однієї і тієї ж програми у місті Київ повністю відповідає запису, що міг би бути зроблений у місті діяльності відповідача.

Судами також досліджено умови проєкту договору, зокрема:

- розділ 1 проєкту договору, яким запропоновано встановити таке: "Щоквартальна винагорода (відрахування) за цим Договором розраховується як добуток Кількості абонентів за звітний період на Тарифи, зазначені у Додатку N 3 до цього Договору, та на три місяці звітного кварталу";

- розділ 2 проєкту договору, яким визначено його предмет: "2.1. На умовах, визначених цим Договором, Спілка надає Провайдеру дозвіл на використання Об`єктів прав шляхом кабельної ретрансляції на Територію, а Провайдер зобов`язується виплачувати Спілці щоквартальну винагороду (відрахування) відповідно до умов цього Договору";

- пункт 2.2 проєкту договору, яким визначено, що збір винагороди (відрахування) здійснюється Спілкою з метою справедливого розподілу доходу правовласникам, які передали та які не передали Спілці управління своїми правами;

- пункт 2.3 проєкту договору, у якому зазначено, що провайдер не має права передавати третім особам отриманий за цим Договором дозвіл;

- пункт 2.4 проєкту договору, яким визначено те, що провайдер виплачує Спілці винагороду (відрахування) за кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, в розмірі та порядку, визначеному цим Договором, для виплати доходу від прав правовласникам.";

- розділом 5 проєкту договору регламентовано, серед іншого, строк дії, а саме: "пункт 5.1 цей договір є укладеним та набуває чинності в дату його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками, разом із тим Сторони домовились, що умови цього Договору застосовуються до правовідносин, що виникли між Сторонами з 10.04. 2020.";

- пунктом 5.2 проєкту договору сторони домовились, що строк дії цього Договору встановлюється з дати його укладення і до 31.05.2025 за умови, що Спілка буде мати статус акредитованої організації колективного управління для сфери використання об`єктів авторського права і суміжних прав шляхом кабельної ретрансляції у встановленому законодавством порядку;

- за пунктом 5.5 проєкту договору цей договір вважається автоматично припиненим у разі втрати Спілкою статусу акредитованої організації у сфері "кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення" з моменту втрати Спілкою такого статусу без необхідності укладання Сторонами будь-яких додаткових правочинів до цього Договору.

- за пунктом 5.6 проєкту договору у випадку припинення діяльності Провайдера в сфері кабельної ретрансляції цей Договір припиняється з дати припинення такої діяльності або дати анулювання відповідної ліцензії Провайдера, про що Провайдер письмово повідомляє Спілку. Припинення дії Договору з цих підстав не звільняє Провайдера від виплати винагороди (відрахування) за період фактичного здійснення ним такої діяльності.

Встановлено судами і те, що у період з 10.03.2020 по 10.04.2020 позивачем та представниками провайдерів програмної послуги (зокрема, й профільними асоціаціями провайдерів програмної послуги - Спілкою кабельного телебачення України, Всеукраїнською асоціацією операторів кабельного телебачення і телеінформаційних мереж, Телекомунікаційною палатою України, Асоціацією правовласників та постачальників контенту - та КАМПом) проведено переговори щодо встановлення остаточних розмірів тарифів за кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення. В ході переговорів сторони затвердили такі остаточні розміри тарифів за кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і (або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення: на 2020 рік - 0,40 грн/міс за кожного абонента (користувача); на 2021 рік - 0,90 грн/міс за кожного абонента (користувача); на 2022 рік - 1,50 грн/міс за кожного абонента (користувача); на 2023 рік - 2,00 грн/міс за кожного абонента (користувача); на 2024 рік - 2,50 грн/міс за кожного абонента (користувача); на 2025 рік - 3,00 грн/міс за кожного абонента (користувача), розміщеного на офіційному веб-сайті Міністерства розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Господарським судом витребувано та досліджено в судовому засіданні оригінал протоколу переговорів остаточних розмірів тарифів за кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення. Недоліки цього документа, про які зазначено відповідачем, а також застереження, які в ньому розміщено його учасниками, не впливають на відповідність прийнятого в процесі цих переговорів рішення вимогам Закону та зрозумілість його змісту.

Ціна, запропонована позивачем у проєкті договору, до укладання якого спонукається відповідач, відповідає остаточним тарифам (чинні на момент вирішення спору), встановленим у порядку, визначеному частиною другою статті 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних) прав", та є обов`язковою для відповідача як користувача об`єктами авторського та суміжних прав за відповідною категорією.

Рішення про затвердження тарифів прийнято10.04.2020.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність достатніх підстав вважати укладеним договір на запропонованих позивачем умовах, зокрема щодо застосування умов цього правочину до правовідносин, що виникли між сторонами з 10.04.2020, оскільки відповідач протягом усього часу (що передував зверненню до суду з відповідним позовом) продовжував безоплатно, за відсутності договору з акредитованою організацією обов`язкового колективного управління, використовувати об`єкти авторського та суміжних прав шляхом кабельної ретрансляції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

Причиною спору у справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для укладення договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення в редакції позивача.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Зазначений в частині другій статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

Так, у даній справі Спілка обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх законних прав та інтересів як суб`єкта суміжних прав у зв`язку з відмовою відповідача щодо укладання договору з акредитованою організацією колективного управління (Спілкою) у відповідній сфері - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення.

Верховний Суд зазначає, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Правовідносини з укладання господарських договорів у примусовому порядку за рішенням суду регулюється статтею 187 ГК України та статтею 648 ЦК України.

Стаття 187 ГК України встановлює, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Відповідно до частин третьої, четвертої, сьомої статті 179 ГК України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Приймаючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що Спілка як акредитована організація колективного управління у сфері кабельної ретрансляції об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, здійснює колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), а тому у відповідача в силу вимог частини третьої статті 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" існує прямий обов`язок укласти з позивачем договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Правові та організаційні засади колективного управління майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав в Україні визначені Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав".

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції, зокрема: укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Частиною третьою статті 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" установлено, що користувачі зобов`язані до початку використання в своїй діяльності об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про авторське право і суміжні права" укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами в відповідній сфері, договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Верховний Суд за наведеного вище доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства користувачі зобов`язані укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами в відповідній сфері, договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Зокрема, суди встановили, що Спілка є акредитованою організацією у сфері обов`язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення. Водночас відповідач відповідно до ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 05.03.2015 НР №-00007-п є суб`єктом господарювання, який здійснює діяльність провайдера програмної послуги (строк дії ліцензії з 05.03.2015 до 05.03.2025 включно).

Як встановили суди, згідно з інформацією, розміщеною на сайті Підприємства http://www.wildpark.net/, відповідач, відповідно до загальної концепції добору програм для надання програмної послуги Підприємства у складі програмної послуги у місті Миколаїв у межах території розташування багатоканальної телемережі, здійснює ретрансляцію програм, у тому числі й іноземних. У межах програм ним здійснюється трансляція численних і різноманітних об`єктів авторського права і суміжних прав, зокрема аудіовізуальних творів (зокрема фільмів, відеокліпів), музичних творів, музичних та акторських виконань, фонограм, відеограм та інше. Ретранслюючи програми телеканалів (перелік яких наведено в рішенні щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги), відповідач здійснює кабельну ретрансляцію всіх тих об`єктів авторського і суміжних прав, що транслюються телерадіоорганізаціями, чиї програми ретранслює відповідач.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2.4 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженого рішенням Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 28.12.2011 №2979, суб`єкт господарювання, який має на меті отримати ліцензію провайдера програмної послуги, або провайдер програмної послуги, який має на меті продовжити ліцензію провайдера програмної послуги, подає до Національної ради заяву про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги відповідно до вимог статті 24 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", до якої, зокрема, додаються загальна концепція пакетування (перелік) програм, придбаних для ретрансляції, за формою згідно з додатком 3 до цього Положення (загальна кількість програм програмної послуги, кількість вітчизняних програм, перелік телерадіопрограм). Перелік телерадіопрограм не повинен містити програми, ретрансляція яких є обмеженою відповідно до вимог законодавства України. Відповідно до пункту 2.14 цього Положення у разі зміни відомостей, що містилися у переліку телерадіопрограм, ліцензіат повідомляє про це Національну раду протягом десяти робочих днів після настання змін шляхом подання особисто або направлення інформації щодо каналів, які вимкнені та (або) включені до переліку, і документа, передбаченого в абзаці четвертому пункту 2.4 цього розділу, із відповідним підтвердженням направлення цієї інформації.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства провайдери програмної послуги, які здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм та передач у багатоканальних телемережах відповідно до переліку телерадіопрограм та передач, які передбачено надавати у складі програмної послуги, здійснюють таку діяльність на підставі ліцензії та відповідного дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав (творів, виконань, фонограм, відеограм, зокрема тих, що містяться в таких передачах (програмах) організацій мовлення). Поряд з тим використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється лише на підставі відповідного договору, який укладається між провайдером програмної послуги (користувачем у розумінні Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав") та організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами у відповідній сфері. Укладання такого договору є обов`язковим у силу вимог чинного законодавства.

За таких обставин, враховуючи наявність у Підприємства відповідної ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та здійснення на території України кабельної ретрансляції об`єктів авторського права і суміжних прав та наявність акредитації у Спілки в сфері обов`язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанції про те, що в силу чинного законодавства укладення договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організації мовлення на програми організації мовлення, між відповідачем та Спілкою є обов`язковим.

Разом з тим, як правомірно зазначено судами, наявність у відповідача чинних договорів, укладених ним з організаціями мовлення на розповсюдження програм (телеканалів) за допомогою телекомунікаційних систем не нівелює його обов`язку на укладання з організацією обов`язкового колективного управління в відповідній сфері договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, що використовуються відповідачем як ліцензованим провайдером програмної послуги. Зокрема, з огляду на те, що відповідач у межах ретрансльованих програм телеканалів (відносно яких з телерадіоорганізаціями укладено відповідні договори) відтворює численні об`єкти авторського і суміжних прав, у тому числі аудіовізуальних творів (фільмів, відеокліпів), музичних творів, фонограм, відеограм тощо. З огляду на наведене доводи касаційної скарги в цій частині Судом визнаються необґрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги в частині незастосування судами попередніх інстанцій положень частини третьої статті 187 ГК України колегія суддів зазначає таке.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Як вже зазначалось, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Проєкт договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проєкт договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (частина друга статті 181 ГК України).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Судова колегія звертає увагу на те, що договір повинен бути розроблений та відповідати договору, який затверджується компетентним органом.

Поряд з тим, як встановили суди, проєкт договору, запропонований позивачем, містить всі необхідні (істотні) умови, а ціна договору у запропонованій позивачем редакції відповідає остаточним тарифам і є обов`язковою для відповідача як користувача об`єктами авторського та суміжних прав за відповідною категорією.

Відповідно до частини сьомої статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Так, звертаючись з позовом, позивач просив суд визнати укладеним договір з моменту затвердження в установленому Законом порядку остаточних тарифів, тобто з 10.04.2020 (пункт 5.1 проєкту договору).

Під час розгляду даної касаційної скарги Верховний Суд також звертається до правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341, постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №905/514/19, від 24.10.2019 у справі №46/406, від 08.10.2019 у справі №908/203/19.

Положеннями частини третьої статті 631 ЦК України визначено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Колегія суддів зазначає, що принцип свободи договору відповідно до статей 6 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 у справі № 906/1205/20 зазначив, що відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування.

В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.

Таким чином, є неможливим укладення спірного договору з 10.04.2020 у редакції позивача, оскільки умови договору визначають для відповідача зобов`язання, які не існували раніше, а саме до дати набрання чинності рішенням суду про визнання договору укладеним. При цьому Верховний Суд зазначає, що умови щодо поширення дії договору на правовідносини сторін, які виникли до його укладення, можуть бути передбачені лише за волевиявленням сторін договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини щодо укладення договору виникли між сторонами у справі в жовтні 2020 року, зокрема проєкт спірного договору було надіслано позивачем відповідачу 08.10.2020, а з позовом у даній справі до господарського суду позивач звернувся у листопаді 2020 року.

Виходячи з положень частини третьої статті 631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Колегія суддів зазначає, що принцип свободи договору відповідно до статей 6 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Судами не встановлено: існування будь-яких правовідносин з відповідачем з 10.04.2020 - дати затвердження тарифів, до 08.10.2020 (дати звернення позивача з пропозицією укласти спірний договір); обставин щодо волевиявлення відповідача на укладення договору, зокрема, з урахуванням умов пункту 3.1.2 саме у редакції, запропонованої позивачем (пункт 3.1.2 - зобов`язання провайдера надати інформацію найменувань програм організації мовлення, які ним ретранслюються станом на 10.04.2020, та інформації про кількість абонентів за перший квартал 2020 року).

Верховний Суд зазначає, що у переддоговірному спорі, який виник щодо договору, укладання якого є обов`язковим в силу закону, фактично судовим рішенням утверджуються права та обов`язки для сторін цього договору, зміст яких є обов`язковим у силу вимог закону, або такі, що погоджені сторонами.

Отже, оскільки такого погодження сторонами на попередній період судами не встановлено, то, відповідно, у суду відсутні підстави застосовувати умови договору до правовідносин, що виникли між сторонами з 10.04.2020.

Враховуючи, що предметом розгляду у цій справі є переддоговірний спір і, відповідно, договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення, днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду у цій справі.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає, що доводи скаржника, щодо дати укладання договору, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що у проєкті договору, запропонованому позивачем та затвердженому рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, зокрема, у розділі 5 «Строк дії та зміни умов Договору» Спілкою викладено пункт 5.2 договору у такій редакції: «Сторони домовились, що строк дії цього Договору встановлюється з дати його укладення і до 31.12.2025 року за умови, що Спілка буде мати статус акредитованої організації колективного управління для сфери використання об`єктів авторського права і суміжних прав шляхом кабельної ретрансляції у встановленому законодавством порядку».

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Строк дії договору про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" або будь-яким іншим законом не визначений.

З урахуванням положень частини першої статті 13 ЦК України, згідно з якою цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що строк дії договору має бути визначений з урахуванням строку акредитації позивача, тобто в межах повноважень Спілки, визначених Законом, та має бути встановлений до 10.09.2022, оскільки вчинення будь-яких дій, пов`язаних з управлінням у сфері використання об`єктів авторського права і суміжних прав шляхом кабельної ретрансляції, поза межами строку акредитації Спілки неможливе, а згідно з даними Реєстру організацій колективного управління акредитація надана Спілці 10.09.2019 строком на 3 роки. Таким чином, договір не може бути чинним з дати припинення у позивача статусу акредитованої організації.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 30.09.2021 у справі № 906/1205/20, від 23.12.2021 у справі №910/155/21, від 23.12.2021 у справі № 910/1515/21.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваних судових рішень у мотивувальній частині та зміни резолютивної частини рішення шляхом виключення з умов договору пункту 3.1.2 та викладення пункту 5.2 договору у такій редакції: "Сторони домовились, що строк дії цього Договору встановлюється до 10.09.2022".

Поряд з тим, перевіряючи доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі в частині оскарження рішення та постанови з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також висновки судів, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, колегія суддів зазначає таке.

За змістом положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У пункті 5.5 мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 зі справи №922/2383/16 викладено висновок про застосування норм права, відповідно до якого під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, на обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ "Українські новітні телекомунікації" з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.06.2018 у справі №905/889/16 та від 19.06.2019 у справі №915/802/18.

Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.06.2018 у справі №905/889/16 та постанові від 19.06.2019 у справі №915/802/18, є необґрунтованим з огляду на те, що, хоча останні і ухвалені за подібного матеріально-правового регулювання (частини третьої статті 179, частини сьомої статті 187 ГК України), однак названі постанови Верховним Судом були прийняті за інших фактичних обставин справи та передбачених Законом підстав для укладання договору, встановленого статтею 187 ГК України. Зокрема, предметом спору у справі №915/802/18 є визнання укладеним у редакції позивача договору оренди державного нерухомого майна, а у справі №905/889/16 предметом спору є врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору на поставку теплової енергії, отже, предмет правового регулювання та умови застосування правових норм у наведених скаржником справах та у справі, що розглядається, є різними.

Зокрема, зміст судового рішення у справі №915/802/18 свідчить, що за результатами розгляду спору суди встановили обставини щодо відсутності у відповідача обов`язку укладати з позивачем запропонований ним договір оренди, і такі висновки суду ґрунтуються на положеннях статей 265 266 Податкового кодексу України, згідно з якими обов`язок сплати податку на нерухоме майно покладено саме на власників об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості. Крім того, умови договору оренди також не містять обов`язку відповідача відшкодування ним сум сплаченого балансоутримувачем податку.

Зміст судового рішення у справі №905/889/16 свідчить про те, що за результатами розгляду спору суди встановили обов`язок відповідача укласти з позивачем договір на поставку теплової енергії в силу положень статті 24 Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198.

Отже, з огляду на наведене вище та те, що у даній справі причиною спору стало питання про наявність чи відсутність підстав для укладання договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, колегія суддів зазначає про те, що і предмет правового регулювання, і умови застосування правових норм, і встановлені судами фактичні обставини, які формують зміст правовідносин у зазначених справах та у справі №915/1473/20, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Колегія суддів наголошує, що для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд у постанові зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка розглядається.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що судами не було з`ясовано обставин наявності у Позивача фактичної можливості для виконання функцій акредитованої організації колективного управління, не можуть бути підставою для задоволення його вимог, оскільки попередніми судовими інстанціями було встановлено, що статус акредитованої організації колективного управління підтверджується наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України "Про акредитацію організацій колективного управління" № 14 від 10.09.2019, який на момент винесення рішення судом першої інстанції був чинним, тоді як згідно з частиною другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд також відхиляє аргументи скаржника щодо невідповідності вимогам Закону ціни у запропонованому позивачем договорі, з огляду на те, що вимоги до визначення тарифів, зокрема зміст абзацу першого частини другої статті 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", яким передбачено, що тарифи, які пропонуються для застосування у договорах з користувачами, мають бути об`єктивними та обґрунтованими, з урахуванням економічної вигоди використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав у господарській діяльності, характеру та обсягів використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, виду діяльності, фінансово-економічних показників ринку, на якому здійснюється використання зазначених об`єктів; абзацу восьмого частини другої статті 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", яким встановлено, що протягом 30 календарних днів з дня оприлюднення проектів попередніх тарифів Установа здійснює реєстрацію учасників переговорів про встановлення тарифів зі сторони користувачів, а саме профільних асоціацій і об`єднань користувачів за відповідною категорією, а також користувачів які виявили бажання брати участь у переговорах з організацією колективного управління; абзацу тринадцятого статті 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", яким передбачено, що тарифи, узгоджені на переговорах про встановлення тарифів, є обов`язковими для всіх користувачів за відповідною категорією.

Щодо оскарження Підприємством додаткових рішень у справі №915/1473/20 необхідно зазначити таке.

На підтвердження заявлених у позовній заяві витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн, у встановленому ГПК порядку та строки, позивач надав, а суди попередніх інстанцій дослідили копію Договору від 28.02.2020 №01/02/2020 про надання професійної правничої допомоги, укладеного між адвокатським об`єднанням «Гур`єв та партнери» та Спілкою; копію Додаткової угоди від 01.10.2020 №02-01/10/20 до Договору №01/02/2020 про надання професійної правничої допомоги; копію акта №1/13/05/21 прийому-передачі наданих послуг від 13.05.2021.

На підтвердження витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн, понесених Спілкою під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, у матеріалах справи містяться: копія договору від 28.02.2020 №01/02/2020 про надання професійної правничої допомоги, укладеного між адвокатським об`єднанням «Гур`єв та партнери» та Спілкою; копія додаткової угоди від 10.07.2020 №01-10/07/20 до договору №01/02/2020 про надання професійної правничої допомоги; копія акта прийому-передачі наданих послуг від 08.09.2021№08/09/21.

Відповідно до частини четвертої статті126 ГПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Частиною п`ятою статті 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому згідно з частиною шостою статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суди встановили, що доказів, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність та/або нерозумність та/або нереальність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвокатів до цієї справи відповідач не надав.

Щодо застосування пункту 2 частини четвертої статті 126 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що визначення співмірності із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суди здійснюють з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, з урахуванням статті 86 ГПК України у взаємозв`язку із оцінкою таких критеріїв як складність справи (обсяг опрацьованого законодавства, судової практики, кількість та тривалість судових засідань, тощо).

Також, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

На підставі зазначеного, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили обставини справи, наявні докази та правильно застосували норми матеріального та процесуального права у відповідності до статті 41 Конвенції та практики ЄСПЛ, а доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у відповідача обов`язку укласти договір про надання дозволу на використання творів та об`єктів суміжних прав способом кабельної ретрансляції в силу положень Закону та ніяким чином не доводять неправильного застосування норм права і помилковості вказаних висновків суду апеляційної інстанції, оскільки фактично зводяться до перевірки доводів, які перебувають поза межами предмета спору.

Доводи Спілки, викладені у відзиві на касаційну скаргу, частково приймаються судом касаційної інстанції з урахуванням викладеного у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до приписів статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та зміни судових рішень, з мотивів наведених у цій постанові.

Судові витрати

З огляду на те що предметом спору є вимога немайнового характеру, а судом касаційної інстанції змінено судове рішення не в частині, що стосується необхідності укладення даного договору, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України та Закону України «Про судовий збір», судові витрати, понесені Підприємством у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, Верховний Суд покладає на скаржника.

Керуючись статтями 129 296 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Дикий Сад" на рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2021, додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2021, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 зі справи №915/1473/20, задовольнити частково.

2. Змінити рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 зі справи № 915/1473/20, виклавши:

- пункт 1 резолютивної частини рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2021 у такій редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково";

- пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2021, а також абзац перший підпункту 3.1.2 і пункти 5.1, 5.2 договору, частини першої додатку № 3 до договору в такій редакції:

пункт 2 (абзац перший) резолютивної частини рішення суду: «Вважати укладеним з дня набрання чинності рішенням суду між громадською спілкою "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав", (01021, м. Київ, вул. Шовковича, 10 оф. 28, ідентифікаційний код 43080257), та приватним підприємством "Дикий сад", (54029, Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект. Леніна, будинок 52, квартира 4, ідентифікаційний код 22426550) договір № 08-08/10/20 про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення, з урахуванням додатків до цього договору»;

абзац перший підпункту 3.1.2 договору: «в день укладення цього Договору довідково надати Спілці інформацію щодо найменувань програм організацій мовлення, які ретранслюються Провайдером, та інформацію про Кількість абонентів";

пункт 5.1 договору: «Цей Договір є укладеним та набуває чинності з дня набрання чинності рішенням суду зі справи № 915/1473/20»;

пункт 5.2 договору: «Сторони домовились, що строк дії цього Договору встановлюється з дати його укладення і до 10 вересня 2022 року включно»;

частину першу додатку № 3 до договору № 01-19/11/20: «Сторони узгодили щомісячні Тарифи за одного Абонента Провайдера у наступному розмірі: з 07 вересня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 0,90 грн.; з 01 січня 2022 року по 10 вересня 2022 року (включно) - 1,50 грн».

В іншій частині рішення господарського суду Миколаївської області від 13.05.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 зі справи № 915/1473/20 залишити без змін.

3. Додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2021 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 зі справи № 915/1473/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко