Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.06.2018 року у справі №910/237/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року

м. Київ

справа № 910/237/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - казенне підприємство "Морська пошуково-рятувальна служба",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - державне підприємство "Адміністрація морських портів України",

представник відповідача - Маковецька М.Ю., адвокат (ордер від 17.07.2018 № 449183, свідоцтво від 05.09.2016 № 3143),

розглянув касаційну скаргу казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2018 (головуючий суддя Пінчук В.І.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 (головуючий Калатай Н.Ф., судді: Пашкіна С.А. і Андрієнко В.В.)

у справі № 910/237/18

за позовом казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" (далі - Позивач)

до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Відповідач)

про зобов'язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача про:

- зобов'язання Відповідача визначити фінансування позивача відповідачем у розмірі 10 відсотків корабельного збору цільовим фінансуванням;

- вважати надходження коштів на поточні рахунки Позивача за платіжними дорученнями: від 28.04.2016 № 3197, від 26.05.2016 № 79128, від 05.07.2016 № 360609, від 28.07.2016 № 260640, від 25.08.2016 № 86811, від 22.09.2016 № 87024, від 25.10.2016 № 5010804, від 25.11.2016 № 375475, від 26.12.2016 № 455780, від 24.01.2017 № 729816, від 24.02.2017 № 384875, від 13.03.2017 № 384905, від 14.03.2017 № 1210225, від 23.03.2017 № 384927, від 05.04.2017 № 1413523, від 24.04.2017 № 1413757, від 10.05.2017 № 275782594, від 24.05.2017 № 442359, від 06.06.2017 № 25094146, від 26.06.2017 № 26028578, від 07.07.2017 № 26566518, від 24.07.2017 № 27355845, від 14.08.2017 № 28223475, від 22.08.2017 № 28743899, від 07.09.2017 № 29327072, від 22.09.2017 № 30055198, від 05.10.2017 № 30777111, від 25.10.2017 № 31643475, від 06.11.2017 № 32160887, від 27.11.2017 № 40 з таким призначенням платежу "перерахування 10% корабельного збору (коштів цільового фінансування) відповідно до постанови КМУ від 24.02.2016 № 158, без ПДВ.";

- зобов'язати Відповідача у платіжних дорученнях перерахування 10 відсотків корабельного збору Позивачу у графі "Призначення платежу" вказувати "перерахування 10 % корабельного збору (коштів цільового фінансування) відповідно до постанови КМУ від 24.02.2016 № 158, без ПДВ".

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначення призначення платежу необхідно для їх коректної ідентифікації та відображення повної інформації про платіж, у той час як Відповідач, оформлюючи відповідні платіжні доручення, не в повній мірі враховує вимоги нормативно-правових актів, оскільки у графі "призначення платежу":

- відсутнє посилання на постанову, на підставі якої здійснюється перерахування коштів, невірно зазначено найменування Позивача;

- формулювання "фінансування заходів із забезпечення функціонування МПРС" не відповідає визначеному у постанові Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 158 "Про відновлення єдиної системи пошуку та рятуванні на морі" (далі - Постанова № 158) та в наказі Міністерства інфраструктури від 25.03.2016 № 119 "Про виконання заходів з відновлення єдиної системи пошуку і рятування на морі", у яких зазначено "фінансування заходів з функціонування та розвитку системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі";

- не зазначено, що сума коштів за платіжним дорученням перераховується та не оподатковується ПДВ.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 30.11.1999 № 291, передбачено, що кошти цільового фінансування і цільових надходжень можуть надходити як субсидії, асигнування з бюджету та позабюджетних фондів, цільові внески фізичних та юридичних осіб;

- Законами України про Державний бюджет України протягом 2016-2017 років не передбачались видатки на такі цільові заходи, як заходи з функціонування та розвитку системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі. Кабінетом Міністрів України не затверджено Порядку використання коштів цільового фінансування, що виділяються на функціонування та розвиток системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі;

- посилання Позивача на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 910/12596/16, в якій зазначено, що кошти у розмірі 10% корабельного збору є коштами цільового фінансування є необґрунтованими, оскільки "цільове фінансування" використовується судом у справі № 910/12596/16 у контексті того, що вказані кошти не є оплатою за надані послуги та не є об'єктом оподаткування, як і зазначено в листі № 11986/6/99-99-15-03-02-15 від 01.06.2016 Державної фіскальної служби України, а саме, що Позивач не здійснює для Відповідача постачання послуг у рахунок сплати 10 відсотків корабельного збору, тому операція Відповідача з фінансування заходів із забезпечення функціонування та розвитку системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі шляхом перерахування 10 відсотків корабельного збору на користь Позивача на підставі Постанови № 158 не є об'єктом ПДВ та за такою операцією база оподаткування ПДВ не визначається. Тобто у справі 910/12596/16 досліджувались питання, чи є об'єктом оподаткування податком на додану вартість фінансування заходів із забезпечення функціонування та розвитку національної системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі України. Крім того, в постанові не вказується на незаконність або помилковість нормативно-правових актів, на підставі яких здійснюється перерахування коштів відповідачем, а також визначається призначення платежу.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- нормами законодавства передбачено фінансування Відповідачем "заходів з функціонування та розвитку систем пошуку рятування в морському пошуково-рятувальному районі шляхом перерахування коштів в розмірі 10 % корабельного збору казенному підприємству "Морська пошуково-рятувальна служба", а не "перерахування 10% корабельного збору на фінансування заходів із забезпечення функціонування МПРС";

- суди дійшли помилкового висновку про встановлення у постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 910/12596/16 того факту, що кошти у розмірі 10% корабельного збору, які ДП "АМПУ" перераховує КП "МПРС", є коштами цільового фінансування відповідних заходів з функціонування та розвитку системи пошуку і рятування на морі і не є платою за послуги, не можна вважати достатньою правовою підставою для зміни призначення вже здійснених платежів та зобов'язання відповідача вказувати у подальшому у призначенні платежу "кошти цільового фінансування" Позивача, оскільки вказані обставини встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для даної судової справи.

Від Відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Позивач є державним унітарним підприємством, яке діє як казенне підприємство, створене у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1069, засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (пункти 1.1, 1.2 статуту Позивача).

Відповідно до пункту 2.1 статуту Позивача останній створений з метою забезпечення сталого функціонування та подальшого розвитку національної системи пошуку і рятування у морському пошуково-рятувальному районі України на виконання публічно-правових функцій держави Україна щодо здійснення операцій з пошуку і рятування людського життя у відкритому морі у відповідності з міжнародними договорами, стороною яких є Україна.

Постановою № 158 Міністерству інфраструктури доручено здійснити в установленому порядку заходи, у тому числі щодо безперебійного щорічного фінансування Відповідачем заходів з функціонування та розвитку системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі шляхом перерахування коштів у розмірі 10 відсотків корабельного збору Позивачу.

Отже, відповідно до вказаної постанови фінансування діяльності Позивача в межах 10% корабельного збору здійснює Відповідач.

Наказом Міністерства інфраструктури від 25.03.2016 № 119 "Про виконання заходів з відновлення єдиної системи пошуку і рятування на морі" Відповідачу, серед іншого, наказано у тижневий строк затвердити графік платежів щодо безперебійного щорічного (з помісячною розбивкою) фінансування відповідачем заходів з функціонування та розвитку системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі шляхом перерахування коштів у розмірі 10 відсотків корабельного збору позивачу та затверджений графік надати у триденний строк до Мінінфраструктури.

З квітня 2016 року Відповідач проводить перерахування Позивачу відповідних грошових коштів у розмірі 10 відсотків корабельного збору.

Вказаний факт сторонами не заперечується та підтверджується наявними у матеріалах справи копіями реєстрів платіжних документів, а також встановлений судовими рішеннями у справі № 910/12596/16 за позовом казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії (рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016).

Судовими рішеннями у справі № 910/12596/16 встановлено, що 10 % корабельного збору мають перераховуватись без урахування ПДВ.

При цьому Позивач посилається на те, що Відповідач у відповідних платіжних дорученнях, якими він проводить перерахування 10% корабельного збору, не у повній мірі враховує вимоги нормативно-правових актів, оскільки у графі "призначення платежу":

- відсутнє посилання на постанову, на підставі якої здійснюється перерахування коштів, невірно зазначено найменування позивача;

- формулювання "фінансування заходів із забезпечення функціонування МПРС" не відповідає Постанові № 158 та наказу Міністерства інфраструктури від 25.03.2016 № 119 "Про виконання заходів з відновлення єдиної системи пошуку і рятування на морі", у яких зазначено "фінансування заходів з функціонування та розвитку системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі";

- не зазначено, що сума коштів за платіжним дорученням перераховується та не оподатковується ПДВ.

Такі дії Відповідача, за твердженням Позивача, заважають коректній ідентифікації та відображенню повної інформації про платіж.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов'язання Відповідача вчинити певні дії.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, Позивач, серед іншого, просить зобов'язати Відповідача визначити фінансування Позивача Відповідачем у розмірі 10 відсотків корабельного збору цільовим фінансуванням.

При цьому серед способів захисту, передбачених статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України, не зазначено такого способу захисту, як зобов'язання визначити фінансування Позивача Відповідачем цільовим фінансуванням.

Водночас згідно з вказаними нормами суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Тобто захист права іншим, ніж встановлений в статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, способом можливий за умови, якщо про це є вказівка або у законі або у договорі сторін.

Судами встановлено, що між сторонами відсутній відповідний письмовий правочин, за умовами якого на розгляд суду може бути переданий спір про зобов'язання визначити фінансування Позивача Відповідачем у розмірі 10 відсотків корабельного збору цільовим фінансуванням, у той час як чинне законодавство України не передбачає такого способу судового захисту.

Таким чином, суди дійшли висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту права шляхом зобов'язання Відповідача визначити фінансування Позивача Відповідачем у розмірі 10 відсотків корабельного збору цільовим фінансуванням не відповідає визначеним цивільним та господарським кодексами способам захисту порушених прав у спірних правовідносинах.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Заявлена Позивачем вимога про зобов'язання Відповідача визначити фінансування Позивача Відповідачем у розмірі 10 відсотків корабельного збору цільовим фінансуванням не призводить до поновлення порушеного права Позивача, оскільки саме лише віднесення Відповідачем у своєму обліку грошових коштів до певного цільового призначення жодним чином не впливає на права інших осіб та не зобов'язує їх на вчинення будь-яких дій.

До того ж зобов'язання Відповідача визначити фінансування Позивача у розмірі 10 відсотків корабельного збору цільовим фінансуванням є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.

Що ж до вимог Позивача вважати надходження коштів на поточні рахунки Позивача за переліченими у позовній заяві платіжними дорученнями з таким призначенням платежу "перерахування 10% корабельного збору (коштів цільового фінансування) відповідно до постанови КМУ від 24.02.2016 № 158, без ПДВ." та зобов'язати Відповідача у платіжних дорученнях перерахування 10 відсотків корабельного збору позивачу у графі "Призначення платежу" вказувати "перерахування 10 % корабельного збору (коштів цільового фінансування) відповідно до постанови КМУ від 24.02.2016 № 158, без ПДВ", то судами встановлено, що відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Згідно з пунктом 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України" помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Водночас статтею 6 Указу Президента України від 16.03.1995 № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" передбачено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їхні рахунки кошти.

Отже, за приписами чинного законодавства саме Відповідач як платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення та, відповідно, відповідає за дані, що зазначені у вказаному реквізиті платіжного доручення, у той час як Позивач як отримувач коштів має лише обов'язок зарахувати отримані від платника кошти за реквізитами зазначеними останнім або, у випадку помилкового перерахування грошових коштів, - у п'ятиденний строк повернути їх Відповідачу.

Доказів того, що Позивач, отримавши від Відповідача грошові кошти за вказаними ним платіжними дорученнями, мав труднощі коректної ідентифікації та відображення повної інформації про платіж або доказів повернення Позивачем перерахованих Відповідачем коштів як помилково зарахованих судам не надано.

Крім того, судам не надано право змінювати призначення платежу у платіжних документах, оскільки такі дії також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.

Також судами встановлено, що Позивачем не наведено жодної норми матеріального права, яка б свідчила про законність заявлених ним позовних вимог та про наявність правових підстав для задоволення позову.

За змістом ГПК України резолютивна частина судового рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог, зокрема конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права. При прийнятті рішення суд повинен зробити висновок по суті та в межах заявлених позовних вимог, оскільки особа, яка звертається до суду за захистом свого порушеного права, сама обирає порядок та спосіб його захисту.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Реалізуючи передбачене статті 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Судами встановлено, що позовні вимоги у даній справі не відповідають встановленим законом або договором способам захисту права, тому дійшли висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Посилання в касаційній скарзі на те, що нормами законодавства передбачено фінансування Відповідачем "заходів з функціонування та розвитку систем пошуку рятування в морському пошуково-рятувальному районі шляхом перерахування коштів в розмірі 10 % корабельного збору казенному підприємству "Морська пошуково-рятувальна служба", а не "перерахування 10% корабельного збору на фінансування заходів із забезпечення функціонування МПРС", а також на те, що суди дійшли помилкового висновку про встановлення у постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 910/12596/16 того факту, що кошти у розмірі 10% корабельного збору, які ДП "АМПУ" перераховує КП "МПРС", є коштами цільового фінансування відповідних заходів з функціонування та розвитку системи пошуку і рятування на морі і не є платою за послуги, не можна вважати достатньою правовою підставою для зміни призначення вже здійснених платежів та зобов'язання відповідача вказувати у подальшому у призначенні платежу "кошти цільового фінансування" Позивача, оскільки вказані обставини встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для даної судової справи, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 у справі № 910/237/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко