Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.02.2018 року у справі №914/38/16
Постанова КГС ВП від 18.08.2019 року у справі №914/38/16
Постанова ВГСУ від 27.12.2016 року у справі №914/38/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/38/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Зуєвої А.О.

за участю представників: позивача - Деленка Б.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача - Локатир Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції через господарський суд Львівської області касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2017

та рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2017

у справі № 914/38/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго"

до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"

про стягнення 3 833 602 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ПАТ "Львівобленерго" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" про стягнення 3 833 602 грн., а саме: 2 280 784, 75 грн. пені, 157 530, 01 грн. 3% річних та 1 395 287, 24 грн. інфляційних втрат за договором про постачання електричної енергії № 90035 від 14.11.2006.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 (суддя Петрашко М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 (колегія суддів у складі: Юрченка Я.О. - головуючого (доповідача), Мирутенка О.Л., Хабіб М.І.), позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 280 784, 75 грн. пені, 157 530, 01 грн. 3% річних та 1 395 287, 24 грн. інфляційних втрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.12.2016 (колегія суддів у складі: Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідача), Вовка І.В., Кондратової І.Д.) рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 скасовано, а справу № 914/38/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

В обґрунтування своєї позиції Вищий господарський суд України зазначив, що судами не встановлено, як здійснено оплату з виставлених рахунків. Також судом апеляційної інстанції не досліджено: договір про організацію взаєморозрахунків № 1676/192 від 25.11.2013; договір про організацію взаєморозрахунків № 1676/281 від 16.12.2013; додаткову угоду від 01.10.2013 про внесення змін до договору про постачання електричної енергії № 90035 від 14.11.2006; договір про організацію взаєморозрахунків № 30Е/2 від 14.04.2014; договір про організацію взаєморозрахунків № 30Е/2 від 14.04.2014; договір про організацію взаєморозрахунків № 30Е/52 від 15.05.2014; договір про організацію взаєморозрахунків № 30Е/111 від 28.05.2014. Крім цього, судами не встановлено, чи підписувались спільні протокольні угоди про взаєморозрахунки за електричну енергію у 2015 році, чи змінювався порядок та строк взаєморозрахунків за придбану електричну енергію протягом періоду у якому виникли спірні правовідносини, тобто чи є правові підстави стверджувати про порушення строків оплати отриманої електричної енергії, що передбачено договором.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Львівської області від 03.04.2017 (суддя Мазовіта А.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 (колегія суддів у складі: Матущака О.І. - головуючого (доповідача), Кравчук Н.М., Якімець Г.Г.), позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 280 784, 75 грн. пені, 157 530, 01 грн. 3% річних та 1 395 287, 24 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушеннями судами норм матеріального та процесуального права, а також вказує, що оскаржувані судові рішення прийняті за неповного з'ясування обставин та ігнорування доводів відповідача, а також без повного дослідження доказів, покладених в основу останніх.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.05.2018 та встановлено строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 10.05.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди встановили всі необхідні обставини для правильного вирішення спору, та на підставі повного та всебічного дослідження доказів дійшли правомірного висновку про задоволення позову.

Заслухавши доповідь головуючого судді Ткаченко Н.Г., переглянувши в касаційному порядку оскаржені постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для її часткового задоволення, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Відкритим акціонерним товариством "Львівобленерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" (постачальником) та Львівським міським комунальним підприємством "Львівводоканал" (споживачем) 14.11.2006 укладено договір про постачання електричної енергії № 90035 та додатки до нього.

Відповідно до п. 1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок останнього з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Згідно з п.п. 4.2.1 договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до п. 1 Порядку розрахунків, який є додатком № 2 до договору, розрахунок споживача з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом здійснюється за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ, згідно з договором про постачання електричної енергії.

Пунктом 2 Порядку розрахунків визначено, зокрема, що розрахунковим періодом вважається період з 27 числа попереднього місяця до 26 числа поточного місяця та прирівнюється до календарного.

Відповідно до п. 5 Порядку розрахунків остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Абзацами 2, 3 п. 7 Порядку розрахунків передбачено, що тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Пунктом 8 Порядку розрахунків встановлено, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

На виконання умов договору позивач протягом березня-листопада 2015 року постачав відповідачу електроенергію, що підтверджується відповідними рахунками. Факт отримання відповідачем електроенергії у відповідних обсягах та її вартість сторонами не оспорюється.

Посилаючись на те, що відповідачем у 2015 році було здійснено оплату вартості електричної енергії, отриманої у вищевказаному періоді, з порушенням строків, встановлених договором та додатком до нього, позивач звернувся з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності факту прострочення виконання зобов'язання відповідачем зі своєчасної оплати поставленої електроенергії. При цьому суди обох інстанцій зазначили, що договорами про організацію взаєморозрахунків від 25.11.2013 № 1676/192, від 16.12.2013 № 1676/281, від 14.04.2014 № 30Е/1, від 14.04.2014 № 30Е/2, від 14.04.2014 № 30Е/3, від 15.05.2014 № 30Е/52 та від 28.05.2014 № 30Е/111 не змінювався порядок та строк взаєморозрахунків за придбану електричну енергію у квітні-листопаді 2015 року, тобто у періоді, в якому відповідачем було прострочено виконання зобов'язання з оплати вартості електроенергії. Крім цього місцевий господарський суд не взяв до уваги договір про організацію взаєморозрахунків від 26.11.2015 № 68/375, оскільки протягом розгляду справи, незважаючи на неодноразові вимоги суду, вказаний договір не було надано для огляду, а до матеріалів справи не було долучено належним чином завірену його копію. В свою чергу, суд апеляційної інстанції відмовив у прийнятті копії зазначеного договору, оскільки відповідач всупереч вимогам ст. 101 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) жодним чином не обґрунтував неможливості його подання під час розгляду справи в суді першої інстанції та не надав оригінал відповідного договору суду для огляду.

Проте колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач зобов'язання з оплати електричної енергії виконував з порушенням строків, встановлених договором про постачання електричної енергії № 90035 від 14.11.2006 та додатками до нього.

Водночас місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що у справі наявні докази укладення договорів про організацію взаєморозрахунків від 25.11.2013 № 1676/192, від 16.12.2013 № 1676/281, від 14.04.2014 № 30Е/1, від 14.04.2014 № 30Е/2, від 14.04.2014 № 30Е/3, від 15.05.2014 № 30Е/52 та від 28.05.2014 № 30Е/111, предметом яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України на 2013 рік", "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 п. 13 договорів, з метою їх виконання сторони, зокрема, позивач та відповідач, зобов'язувалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків, визначених договорами, дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Умовами зазначених договорів також було передбачено, що після їх виконання сторони не мають одна до одної претензії стосовно предмету договору.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували, що шляхом підписання договорів про організацію взаєморозрахунків позивач у такий спосіб погодився зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за спожиту електричну енергію.

Таким чином, для нарахування пені, передбаченої п.п. 4.2.1. договору про постачання електричної енергії, та застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату за поставлену електричну енергію було здійснено поза межами порядку і строків, визначених договорами про організацію взаєморозрахунків.

Разом з тим, як встановлено судами обох інстанцій, договір про організацію взаєморозрахунків № 1676/192 від 25.11.2013 укладений на врегулювання заборгованості за електроенергію, спожиту у жовтні 2013 року. В свою чергу, договором про організацію взаєморозрахунків № 1676/281 від 16.12.2013 врегульовано порядок сплати заборгованості за електроенергію спожиту у листопаді 2013 року, договором про організацію взаєморозрахунків № 30Е/1 від 14.04.2014 - за електроенергію, спожиту у квітні 2013 року, договорами № 30Е/2 від 14.04.2014, № 30Е/3 від 14.04.2014, № 30Е/52 від 15.05.2014, № 30Е/111 від 28.05.2014 - за електроенергію, спожиту відповідачем у 2013-2014 роках.

Таким чином суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що вказаними договорами не змінювався порядок та строк взаєморозрахунків за придбану електричну енергію у квітні-листопаді 2015 року, тобто у періоді, в якому відповідачем було прострочено виконання зобов'язання з оплати вартості електроенергії та у зв'язку з чим позивачем заявлено даний позов.

В свою чергу, місцевий господарський суд не взявши до уваги наявну у матеріалах справи копію договору про організацію взаєморозрахунків від 26.11.2015 № 68/375 з посиланням на те, що незважаючи на неодноразові вимоги суду, вказаний договір не було надано для огляду, а до матеріалів справи не було долучено навіть належним чином завірену його копію, а суд апеляційної інстанції, відмовляючи у прийнятті копії зазначеного договору з посиланням на те, що відповідач всупереч ст. 101 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) жодним чином не обґрунтував неможливості його подання під час розгляду справи в суді першої інстанції та не надав оригінал відповідного договору суду для огляду, не врахували, що ст. 34 ГПК України слід було застосовувати у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 43 ГПК України та фактично ухилилися від передбаченого ст. 43 ГПК України обов'язку щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Так згідно зі ст. 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

Проте відмовляючи у дослідженні договору про організацію взаєморозрахунків від 26.11.2015 № 68/375 суди обох інстанцій не взяли до уваги, що позивач не заперечує того, що вказаний договір був укладений, а посилався на те, що даний договір не має відношення до спору у справі, оскільки укладений поза межами спірного періоду, так як фінансування здійснене по ньому 17.12.2015.

Відповідно до ст. 34 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Разом з тим, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, положення ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) не позбавляли господарський суд можливості за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати необхідні для цього докази, при цьому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Так, місцевий господарський зазначивши, що незважаючи на неодноразові вимоги суду вказаний договір не було надано суду для огляду, а до матеріалів справи не було долучено належним чином завірену його копію, не з'ясував чи взагалі такий договір було укладено та чи є можливість витребувати докази його укладення у інших сторін договору, чим фактично ухилився від передбаченого ст. 43 ГПК України обов'язку щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Також суди обох інстанцій не надали жодної оцінки наявній в матеріалах справи копії платіжного доручення про перерахування 20 799 000 грн., які за твердженням відповідача, що і не заперечується позивачем, були перераховані саме на виконання договору про організацію взаєморозрахунків від 26.11.2015 № 68/375.

В свою чергу, не з'ясування зазначених обставин, зокрема того, чи дійсно укладався договір про організацію взаєморозрахунків від 26.11.2015 № 68/375, чи є його сторонами позивач та відповідач, а також без дослідження його умов на предмет того, чи змінювалися у випадку його укладання порядок та строк взаєморозрахунків за придбану електричну енергію у квітні-листопаді 2015 року за договором від 14.11.2006 про постачання електричної енергії № 90035 та, як результат - наявності чи відсутності підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за вказаний період, свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення спору, а отже, і про порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, беручи до уваги передбачені ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляду справи розгляд до Господарського суду Львівської області.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, з'ясувати обставини щодо укладення договору про організацію взаєморозрахунків від 26.11.2015 № 68/375, з'ясувати чи є його сторонами позивач та відповідач, а також дослідити умови договору на предмет того, чи змінювалися у випадку укладення останнього порядок та строк взаєморозрахунків за придбану електричну енергію у квітні-листопаді 2015 року за договором від 14.11.2006 про постачання електричної енергії № 90035 та, як результат - встановити наявність чи відсутність підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за вказаний період, проаналізувати докази, що надані сторонами на підтвердження їх вимог та заперечень, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Крім того, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) господарський суд у прийнятті судового рішення повинен керуватись не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, на які посилаються сторони та інші учасники справи, а і тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову), на зазначені вимоги ГПК України суди попередніх інстанцій уваги не звернули, а відтак, суду під час нового розгляду даної справи необхідно дослідити обставини щодо поширення, чи не поширення на спірні правовідносини положень вимог Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набув чинності 30.11.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки судові рішення у справі № 914/38/16 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України (редакції, чинній з 15.12.2017) судом не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України (редакції, чинній з 15.12.2017), Суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2017 у справі № 914/38/16 скасувати.

Справу № 914/38/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ткаченко Н.Г.

Судді: Білоус В.В.

Жуков С.В.