Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/22027/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "ХОРС" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 (Кропивна Л.В., Чорногуз М.Г., Михальська Ю.Б.) та рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 (Грєхова О.А.) у справі № 910/22027/16

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "ХОРС" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Завод 410 Цивільної Авіації" про стягнення 798 146,24 грн

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "ХОРС" (далі - Відповідач) про 608 957,35 грн боргу за період з листопада 2014 року по квітень 2016 року, 105 342,38 грн пені, 65 577,79 грн інфляційних втрат та 18 268,72 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - Державне підприємство "Завод 410 Цивільної Авіації" (далі - Третя особа).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідач, як орендар за договором оренди №4476 від 30.09.2009, не сплачував орендні платежі, внаслідок чого за період з листопада 2014 року по квітень 2016 року заборгував Позивачу 608 957,35 грн орендної плати. Крім того, внаслідок прострочення виконання обов'язку по сплаті орендної плати орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю 65 577,79 грн індексу інфляції за період з листопада 2014 року по листопад 2015 року, 18 268,72 грн штрафу у розмірі 3% від суми заборгованості та 105 342,38 грн пені за загальний період прострочення з 24.11.2015 по 23.05.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017, позов задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 у справі №910/22027/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 позов задоволено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки факт порушення Відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повернення орендованого майна не спростований Відповідачем, а матеріалами справи підтверджено факт продовження користування Відповідачем орендованим майном після закінчення строку дії договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Відповідач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В касаційній скарзі Відповідач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях, посилаючись на те, що судами до спірних правовідносин, незважаючи на письмові вимоги Відповідача, не застосовано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статтю 1 "Захист права власності" Першого протоколу до неї, а також практику Європейського суду з прав людини; судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання Відповідача про долучення до матеріалів справи та дослідження доказу - рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 у справі №910/12543/17, яким, на переконання скаржника, встановлено ступінь вини Відповідача у порушенні господарського зобов'язання, що дає право вимагати зменшення або звільнення від орендної плати на підставі пункту 4 та пункту 6 статті 762 ЦК України, що свідчить про ухилення суду від дослідження доказу, який має значення для правильного вирішення спору; судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином досліджено докази, які свідчать про те, що після закінчення строку дії договору у зв'язку з необхідністю демонтажу та вивезення авіаційного тренажеру протягом строку, встановленого судом у справі №910/20443/13, у Відповідача значно зменшилася можливість користування орендованими приміщеннями, тобто проведення в них господарської діяльності, яка б відповідала меті договору; судами не досліджено чи є вина інших осіб в тому, що Відповідачем не звільнено вчасно орендовані приміщення, тобто чи існували обставини, за які Відповідач не відповідає.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу Відповідача, в якому просив її залишити без задоволення.

Відзив Позивача мотивований тим, що в порушення приписів статті 785 ЦК України та договору №4476, Відповідач після 30.09.2013 продовжував користуватися предметом оренди, що ним не спростовано і належним чином оформлений акт приймання-передачі предмету оренди матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави стверджувати про необґрунтованість позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу від Третьої особи не надійшов, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови та рішення судів попередніх інстанцій у даній справі у касаційному порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 30.09.2009 укладено договір оренди №4476 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 506,10 м2, розміщені на 1 та 2 поверхах будівлі корпусу турбогвинтових літаків, за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94 (предмет оренди), що перебуває на балансі Третьої особи (Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.08.2012 і становить 2 146 600,00 грн без ПДВ, з метою розміщення авіаційного тренажеру.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору, 30.09.2009 Орендодавець передав Орендарю предмет оренди, що підтверджується актом приймання-передавання орендованого нерухомого майна, підписаного та скріпленого печатками сторонами договору та Балансоутримувачем майна.

Згідно з пунктом 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 3.11 договору встановлено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Договором №4476/01 від 24.10.2011 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4476 сторони, зокрема, змінили п. 3.11 договору з "у разі припинення (розірвання) договору" на "у разі розірвання за згодою сторін договору".

Пунктом 10.1 договору встановлено строк дії договору, а, з урахуванням договору №4476/02 від 01.11.2012 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4476, строк дії договору продовжено до 30.09.2013.

Майно вважається поверненим Орендодавцю/Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання майна покладається на Орендаря (пункт 10.10 договору).

Предметом спору у даній справі є неналежне виконання Відповідачем зобов'язання щодо оплати орендних платежів у сумі 608 957,35 грн за період з листопада 2014 року по квітень 2016 року, які підлягають сплаті разом з нарахованими на суму прострочення 65 577,79 грн інфляційними втратами, 105 342,38 грн пенею та 18 268,72 грн штрафом у розмірі 3% від суми боргу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та другої інстанцій виходили з того, що Відповідач після закінчення строку договору оренди продовжує користуватися орендованим приміщенням, а тому повинен оплатити орендну плату за відповідний період, а також пеню, інфляційні втрати та штраф.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України зазначив, що договір припинив свою дію 30.09.2013, проте судами обох інстанцій не досліджувалось питання про те, чи припинялось користування Відповідачем переданим йому в оренду нежитловим приміщенням у контексті тієї обставини, що рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2014 у справі №910/21198/13 було визнано право користування за Відповідачем нежитловими приміщеннями і в цій частині рішення залишено без змін судом апеляційної інстанції.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, які в силу статті 11112 ГПК України в редакції до 15.12.2017 є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що відповідно до судових рішень у справі №910/21198/13 строк дії договору оренди нерухомого майна №4476 від 30.09.2009, з урахуванням укладених до нього додаткових угод № 4476/01 від 24.10.2011 та № 4476/02 від 01.11.2012, припинився 30.09.2013, проте, в порушення положень статті 785 ЦК України та договору оренди, Орендар продовжував користуватися предметом оренди і матеріали справи не містять належним чином оформленого акту приймання-передачі (повернення) предмету оренди.

Відповідно до частини 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, до моменту підписання акту, право користування нерухомим майном не припиняється.

Статтею 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 у справі №910/20443/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015, зобов'язано Відповідача звільнити та повернути орендоване державне нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, загальною площею 506,10 м2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі № 910/20443/13, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 та Вищого господарського суду України від 30.03.2016, відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва до 12.01.2017.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів припинення права користування Відповідачем переданим йому в оренду нежитловим приміщення та належним чином оформленого акту приймання-передачі (повернення) предмету оренди, а також враховуючи пункт 3.11 договору, колегія суддів погоджується з висновком судів про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування орендної плати за період з листопада 2014 року по квітень 2016 року.

Стосовно позовних вимог про стягнення 105 342,38 грн пені, 65 577,79 грн інфляційних втрат та 18 268,72 грн штрафу, то, надавши оцінку пунктам 3.7, 3.8 договору, а також врахувавши положення статей 549, 625 ЦК України, перевіривши здійснені Позивачем розрахунки зазначених вище сум, суди першої та апеляційної інстанцій задовольнити такі вимоги в повному обсязі і колегія суддів з такими висновками погоджується.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що судами до спірних правовідносин не застосовано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статтю 1 "Захист права власності" Першого протоколу до неї, а також практику Європейського суду з прав людини, колегією суддів не приймаються, оскільки статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено саме право судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у даній справі, у них наведено мотиви та норми права, якими суди керувалися під час їх прийняття, а тому відсутні підстави стверджувати, що не застосування судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття судових рішень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 1 "Захист права власності" Першого протоколу до неї, а також практики Європейського суду з прав людини свідчить, що зазначені рішення та постанова прийняті судами за неправильного застосування норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання Відповідача про долучення до матеріалів справи та дослідження доказу - рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 у справі №910/12543/17, яке, на переконання Відповідача, свідчить про наявність права вимагати зменшення або звільнення від орендної плати на підставі пункту 4 та пункту 6 статті 762 ЦК України, колегією суддів відхиляється, оскільки, як зазначено апеляційним господарським судом, підстави звільнення наймача від оплати орендної плати встановлено частиною 6 статті 762 ЦК України, яка передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути ним використано через обставини, за які він не відповідає. Проте, як встановив суд апеляційної інстанції, на момент розгляду справи судом першої інстанції Орендар не надав належних та допустимих доказів існування обставин, за які він не відповідає, і які звільняють його від обов'язку сплачувати плату за користування річчю.

Твердження Відповідача, що судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином досліджено докази, які свідчать про те, що після закінчення строку дії договору у зв'язку з необхідністю демонтажу та вивезення авіаційного тренажеру у Відповідача значно зменшилася можливість користування орендованими приміщеннями, тобто проведення в них господарської діяльності, яка б відповідала меті договору, колегією суддів відхиляються, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій на виконання вказівок Вищого господарського суду України, матеріалами справи підтверджено користування Відповідачем орендованим приміщенням протягом заявленого спірного періоду, а також відсутність належним чином оформленого акту повернення орендованого приміщення.

Щодо посилання скаржника, що судами не досліджено чи є вина інших осіб в тому, що Відповідачем не звільнено вчасно орендовані приміщення, тобто чи існували обставини, за які Відповідач не відповідає, колегія суддів зазначає, що судами таке питання досліджувалось та встановлено, що доведення неправомірності дій інших осіб покладається на Відповідача, проте жодних належних та допустимих відповідних доказів судам не надано.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "ХОРС" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №910/22027/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.