Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.11.2019 року у справі №904/10099/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 904/10099/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Львова Б. Ю. і Селіваненка В. П.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 (головуючий суддя Красота О. І.)

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2019 (головуючий Подобєд І. М., судді: Іванов О. Г. і Кощеєв І. М. )

за заявою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про видачу дубліката наказу та поновлення строку для пред'явлення останнього до виконання у справі

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

до акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (далі - Товариство)

про стягнення 286 384,70 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства про стягнення суми, на яку збільшився борг унаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 43 880,95 грн., та три відсотки річних у розмірі 242 503,75 грн., загалом у розмірі 286 384,70 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2014 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Компанії інфляційні втрати у розмірі 25 602,28 грн. та 3% річних у розмірі 241 453,95 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення господарським судом Дніпропетровської області виданий відповідний наказ від 04.02.2014 № 904/10099/13 із терміном пред'явлення до 04.02.2015.

05.08.2019 Компанія (заявник, стягувач) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області із заявою від 30.07.2019 № 14/5-2161В про видачу дубліката наказу від 04.02.2014 у справі № 904/10099/13 та поновлення строку на пред'явлення останнього до виконання, посилаючись на втрату його оригіналу.

Під час розгляду заяви Компанії про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання судом внесені зміни в найменування позивача з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та змінено найменування і назву відповідача з публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" на акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
02.10.2019, відмовлено у задоволенні заяви Компанії про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачу дубліката виконавчого документа.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що стягувач звернувся із заявою про видачу дубліката наказу господарського суду поза межами встановленого строку для його пред'явлення до виконання і ним не доведено, що такий строк пропущено з поважних причин.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Компанії про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди неправильно застосували положення статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404, якими встановлені строки пред'явлення виконавчого документа до виконання;

- наказ від 04.02.2014 у справі № 904/10099/13 разом з відповідною постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві без виконання на адресу останнього не надходив, тобто стягувач об'єктивно, за незалежних від нього обставин, не міг повторно пред'явити такий наказ до виконання у строки, встановлені статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження";

- внаслідок втрати наказу пропуск строку його повторного пред'явлення до виконання відбувся не з вини стягувача, у зв'язку з чим причини пропуску такого строку були поважними;

- системний аналіз положень статей 19, 55, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII свідчить про те, що обов'язок виконати остаточне судове рішення у першу чергу стосується боржника, тобто особи, яка порушила право, за захистом якого було здійснено відповідне звернення до суду, у той же час боржник не вчинив жодної дії, яка була б спрямована на виконання остаточного судового рішення.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що заявою від 05.03.2014 № 14/2-143 Компанія пред'явила до виконання наказ господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 у справі № 904/10099/13 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області.

Постановою від 07.04.2014 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 42763594 з виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 № 904/10099/13.

08.12.2015 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області прийнято постанову про повернення виконавчого документа (наказу від 04.02.2014 № 904/10099/13) стягувачеві на підставі пункту 4 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки стягувачем не здійснено авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено Законом України "Про виконавче провадження", незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

25.02.2019 Компанія звернулась до Головного управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Міністерства юстиції України з листом про надання інформації щодо виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 у справі № 904/10099/13.

Листом від 01.04.2019 № ПАТ-145-02 Головне управління державної виконавчої служби повідомило стягувача, що постановою від 08.12.2015 наказ господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 у справі № 904/10099/13 був повернутий стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення постанови Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби). Також у вказаному листі було зазначено, що надати інформацію щодо реквізитів поштового відправлення на даний час неможливо, оскільки реєстри відправленої кореспонденції відсутні у зв'язку із закінчення строку зберігання останніх.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (у редакції, чинній на момент видачі судового наказу) накази господарських судів можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (у редакції, чинній на момент видачі судового наказу) строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" від
21.04.1999 № 606-ХIV (у редакції, чинній на момент винесення постанови Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби) передбачено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (у редакції, чинній на момент винесення постанови Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби) після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Судами встановлено, що наказ господарського суду Дніпропетровської області від
04.02.2014 у справі № 904/10099/13 був виданий зі строком пред'явлення до
04.02.2015.

Таким чином, строк пред'явлення до виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 у справі № 904/10099/13 перервався у зв'язку з пред'явленням стягувачем вказаного наказу до виконання.

Після винесення державним виконавцем постанови від 08.12.2015 про повернення виконавчого документу стягувачу строк пред'явлення наказу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 у справі № 904/10099/13 поновився.

Відповідно такий наказ мав бути пред'явлений до виконання у строк до 08.12.2016.

05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від
02.06.2016 № 1404-VIII.

Пунктом 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII, пред'являються до виконання у строки, встановлені Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Судами встановлено, що на момент набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII строк пред'явлення наказу суду від 05.08.2014 у справі № 904/4090/14 не сплив, а тому, у даному випадку, підлягають застосуванню приписи пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII та положення Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Тобто наказ господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 у справі № 904/10099/13 мав бути пред'явлений до виконання у строк до 08.12.2018.

При цьому Компанія (стягувач) звернулась до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання 05.08.2019, тобто поза межами встановленого строку для пред'явлення наказу до виконання, мотивуючи це тим, що після пред'явлення означеного наказу господарського суду до органів державної виконавчої служби виконавчий документ на адресу Компанії не повертався, а про його повернення Компанія (стягувач) дізналась лише після отримання листа Головного управління державної виконавчої служби від 01.04.2019 № ПАТ-145-02.

Пунктом 19.4 Перехідних положень? Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Відповідно до частини 6 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 329 ГПК України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Водночас поважною причиною визнається така обставина, яка є об'єктивно непереборною та пов'язаною з дійсними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

У даному випадку поважність пропуску строку пред'явлення наказу до виконання пов'язується стягувачем лише з однією обставиною, а саме необізнаністю його про повернення державним виконавцем судового наказу стягувачу, про що останньому стало відомо з відповіді державної виконавчої служби від 01.04.2019 на його запит.

Питання щодо поважності причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання (у розумінні частини 1 статті 329 ГПК України), тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від стягувача підстав унеможливили або істотно утруднювали своєчасне пред'явлення наказу до виконання, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; при цьому визначальним при оцінці поважності причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання є встановлення моменту, з якого стягував мав реальну можливість пред'явити відповідний наказ до виконання.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.05.2018 у справі № 917/1431/14.

Судами попередніх інстанцій у даній справі встановлено, що Компанія після пред'явлення наказу до виконання (07.04.2014) та до 01.04.2019 (отримання інформації державної виконавчої служби про повернення наказу), тобто тривалий час (майже 5 років) не вчиняла жодної дії для з'ясування стану виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу.

Враховуючи, що стягувач звернувся до суду з заявою про видачу дубліката наказу та поновлення строку на пред'явлення останнього до виконання 05.08.2019, суди дійшли висновку, що прострочення з 08.12.2018 по 05.08.2019 (дата отримання заяви судом) є таким, що відбулося з порушенням строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", яка визначає права і обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження, передбачено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених Частиною 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому Частиною 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наЧастиною 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 8 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Таким чином, у період з моменту повернення виконавчого документа стягувачу він мав можливість звернутися до державної виконавчої служби для з'ясування стану виконання означеного наказу та звернутися до суду за отриманням дублікату цього наказу у разі його втрати, без будь-яких суттєвих перешкод.

Отже, за відсутності в матеріалах цієї справи доказів вжиття Компанією заходів з реалізації у повному обсязі своїх прав у виконавчому провадженні, встановлених Законом України "Про виконавче провадження", зокрема знайомитися з матеріалами виконавчого провадження з метою з'ясування причин тривалого невиконання означеного наказу суду, чому не було об'єктивних перешкод чи обставин, які б це унеможливлювали, суди дійшли висновку про те, що Компанією не наведено обставин, які підтверджують поважність причин пропуску строку пред'явлення означеного наказу до виконання.

При цьому Касаційний господарський суд зазначає, що ухвалою Касаційного господарського суду від 11.11.2019 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2019 в частині відмови у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання у справі № 904/10099/13, оскільки в цій частині судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Тобто рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання у справі № 904/10099/13 не є предметом касаційного розгляду.

Що ж до рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови у видачі дубліката виконавчого документа, то судами встановлено, що Компанією як стороною, яка є зацікавленою особою у відновленні своїх порушених прав, допущена недбалість в питанні контролю за ходом виконавчого провадження, що й призвело до суттєвого пропуску строку для повторного пред'явлення означеного наказу до виконання з причин, які не визнані судами поважними, тому суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Компанії в частині видачі дубліката виконавчого документа.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 3 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 304, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 904/10099/13 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко