Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.09.2019 року у справі №914/153/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/153/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - Горбунової О. Л.,

відповідача - Локатиря Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 (судді:

Хабіб М. І., Дубник О. П., Якімець Г. Г. ) і рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2019 (суддя Рим Т. Я.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго"

до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"

про стягнення 1 119 055,35 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі - ПрАТ "Львівобленерго") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" (далі - ЛМКП "Львівводоканал") про стягнення 888 252,91 грн пені, 81 179,94 грн - 3 % річних і 149 592,50 грн інфляційних втрат у зв'язку із несвоєчасним проведенням відповідачем розрахунків за отриману у січні-жовтні 2018 року активну та реактивну електричну енергію за договором про постачання електричної енергії від
14.11.2006 № 90035 (далі - договір від 14.11.2006).

1.2. У відзиві на позов ЛМКП "Львівводоканал" заперечило проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що договір від 14.11.2006 припинив свою дію з
01.01.2017, а 28.12.2018 між відповідачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" (далі - ТОВ "Львівенергозбут") укладено договір № 90035/03-1106Т про постачання електричної енергії, отже ПрАТ "Львівобленерго" є неналежним позивачем у справі.

1.3. Від ЛМКП "Львівводоканал" надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме пені, до 1 грн на підставі положень статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.05.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з ЛМКП "Львівводоканал" на користь ПрАТ "Львівобленерго" 597 224,26 грн пені, 76 656,50 грн - 3 % річних, 13 947,52 грн витрат на сплату судового збору і 4 985,46 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про несвоєчасне здійснення відповідачем розрахунків за отриману у спірному періоді електричну енергію за договором від 14.11.2006. Водночас перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, місцевий господарський суд установив, що позивач у розрахунку, наведеному у позові, помилково визначив дату початку прострочення оплати за січень, лютий, травень, серпень і вересень 2018 року, у зв'язку з чим суд здійснив власний перерахунок пені та 3 % річних і визнав обґрунтованим стягнення з відповідача пені в сумі 853 177,51 грн, з яких: 849
438,72 грн - за прострочення оплати активної електричної енергії, 3 738,79 грн - за прострочення оплати реактивної електричної енергії, а також 3 % річних у сумі 76 656,50 грн, з яких: 76 343,99 грн - за прострочення оплати активної електричної енергії, 312,51 грн - за прострочення оплати реактивної електричної енергії. Поряд із цим, зважаючи на стислі строки погашення відповідачем заборгованості, збитковість діяльності підприємства відповідача, відсутність доказів завдання позивачеві суттєвої шкоди внаслідок порушення зобов'язання, суд, урахувавши положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені на 30 %, у зв'язку з чим частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій і стягнув з нього 597 224,26 грн пені. Крім цього, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки прострочення оплати електроенергії за кожен місяць окремо становило менше місяця, немає правових підстав для нарахування і стягнення з відповідача інфляційних втрат.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 рішення Львівської області від 29.05.2019 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ЛМКП "Львівводоканал", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 у частині задоволення позову про стягнення 3 % річних і пені та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Львівобленерго" про стягнення з ЛМКП "Львівводоканал" 3 % річних і пені. Скаржник вважає законними судові рішення у справі в частині відмови у стягненні інфляційних втрат.

Підставами для скасування судових рішень в оскарженій частині ЛМКП "Львівводоканал" вважає порушення судами норм матеріального і процесуального права, ненадання належної оцінки усім доказам у справі. Зокрема, скаржник наголошує, що суди залишили поза увагою положення Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 № 2019-VIII і Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - Правила); а також те, що позивач не вніс змін до спірного договору згідно з положеннями зазначених нормативних актів. На думку скаржника, підстав для стягнення пені немає, оскільки позивач не зазнав збитків. ЛМКП "Львівводоканал" також зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотань про призначення економічної експертизи, про зменшення пені до 1 грн, і зауважує про відсутність актів про використану електричну енергію.

3.2. Від ПрАТ "Львівобленерго" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач акцентував необґрунтованість наведених у касаційній скарзі доводів і правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржених судових рішеннях.

3.3. Від ПрАТ "Львівобленерго" надійшла заява про визначення розрахунку витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, в якій він просить прийняти цю заяву та за результатами розгляду касаційної скарги вирішити її разом з іншими судовими витратами. У цій заяві позивач посилається на положення статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про надання йому Адвокатським об'єднанням "Юріс Консультус" (далі - АО "Юріс Консультус") в особі адвоката Горбунової Ольги Леонідівни адвокатських послуг у суді касаційної інстанції на суму 8 400,00 грн.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 14.11.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Львівобленерго" - постачальником і ЛМКП "Львівводоканал" - споживачем укладено договір про постачання електричної енергії № 90035, за змістом якого постачальник продає електричну енергію споживачеві для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальникові вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору; точка продажу електричної енергії зазначена в додатку № 6 "Однолінійна схема".

За змістом пунктів 1,2 додатку № 2 до договору від 14.11.2006 "Порядок розрахунків" розрахунок споживача з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом здійснюється за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, згідно з договором про постачання електричної енергії. Розрахунковим вважається період із 27 числа попереднього місяця до 26 числа поточного місяця, що прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію споживач здійснює виключно грошовими коштами, які перераховує на зазначений у договорі поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених Правилами користування електричною енергією. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період ураховуються суми проведеної у попередніх і поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період (пункт 5 додатку № 2 до спірного договору).

Згідно з пунктом 7 додатку № 2 до договору від 14.11.2006 рахунки на оплату платежів, передбачених цим договором, виписує і надає споживачеві постачальник електричної енергії. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів із дня отримання рахунка. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

За змістом пункту 4.2.1 зазначеного договору споживач сплачує постачальникові пеню у разі внесення платежів, передбачених цим договором, із порушенням термінів, визначених відповідним додатком, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Водночас у пункті 8 додатку № 2 до договору від 14.11.2013 зазначено, що у разі несвоєчасної сплати платежів, обумовлених у цьому договорі, постачальник електричної енергії нараховує споживачеві пеню, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і 3 % річних від простроченої суми.

Згідно з пунктом 9.4 договору від 14.11.2013 цей договір набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31.12.2007. Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить про припинення його дії або перегляд його умов.

Як установили суди попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, із листопада 2016 року по квітень 2018 року між сторонами у справі укладено 20 додаткових угод про внесення змін і доповнень до договору від 14.11.2006, згідно з якими сторони вносили зміни та доповнення до договору, зокрема в частині обсягів споживання електричної енергії (додаток № 1), однолінійної схеми (додаток № 6), графіка зняття показів засобів обліку електричної енергії (додаток № 9), розрахунку втрат електричної енергії в мережах споживача (додаток № 10) тощо.

Попередні судові інстанції також установили, що за період із січня по жовтень 2018 року відповідач надав позивачеві звіти про використану активну та реактивну електричну енергію, поставлену позивачем, на підставі яких позивач виставив відповідачеві до оплати відповідні рахунки за активну та реактивну електричну енергію (наявні у справі). Ці рахунки відповідач отримав у день їх виставлення, що підтверджується підписами представника відповідача на таких рахунках про їх отримання у дати виписки рахунків; доказів отримання відповідачем рахунків в інші дати суду не надано.

Відповідач оплатив отриману у січні-жовтні 2018 року від позивача електричну енергію у повному обсязі згідно з виставленими позивачем рахунками; у графі "призначення платежу" платіжних доручень відповідач зазначав за яку саме, активну чи реактивну, електроенергію здійснюється оплата, за який місяць, посилався на договір від 14.11.2006, зазначав конкретний рахунок (номер, дату), який оплачується.

Однак, як установили господарські суди, відповідач оплатив отриману за спірним договором електроенергію із порушенням установлених у договорі строків.

Крім того, як з'ясували господарські суди, 28.12.2018 ТОВ "Львівенергозбут" - постачальник і ЛМКП "Львівводоканал" - споживач уклали договір про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу № 90035/03-1106Т, за умовами якого передбачено постачання електроенергії споживачеві у січні 2019 року; загальну вартість договору визначено у сумі 21 026 775,97 грн з ПДВ.

4.3. У зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язань за договором від 14.11.2006 у частині своєчасної оплати отриманої електричної енергію позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 888
252,91 грн пені, 81 179,94 грн - 3 % річних і 149 592,50 грн інфляційних втрат.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергія) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частина 7 статті 276 зазначеного Кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наведена норма кореспондує положенням пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до стаття 629 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, іншими законами або договором.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з стаття 549 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом частини 2 статті 625 зазначеного Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

5.2. Дослідивши обставини і наявні у справі докази, надавши оцінку умовам укладеного між сторонами договору у тому числі порядку проведення розрахунків за електроенергію за договором, урахувавши наведені положення законодавства, господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач у порушення умов договору від 14.11.2006, отримавши упродовж спірного періоду електроенергію за цим договором, своєчасно не розрахувався за неї.

Разом із тим господарські суди першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на правові наслідки цього порушення, визначені спірним договором і законом, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням періодів прострочення в оплаті, здійснивши перерахунок спірних сум, дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 76 656,50 грн - 3 % річних і 853 177,51 грн пені (у перерахованих судами сумах) та про необґрунтованість стягнення інфляційних втрат.

Водночас суди встановили наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру пені та її зменшення у цьому випадку, зокрема, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором (повне виконання), збитковість діяльності підприємства відповідача, те, що внаслідок прострочення виконання відповідачем договірних зобов'язань позивачеві не було завдано шкоди, зважаючи на розмір заявленої пені та її співрозмірність наслідкам порушення, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зменшення пені на 30 %, частково задовольнили відповідне клопотання відповідача і стягнули з нього пеню у сумі 597 224,26 грн.

При цьому колегія суддів зазначає, що у розумінні положень статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язано із наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, а також і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке він реалізує на власний розсуд.

Викладений у касаційній скарзі довід про необхідність зменшення пені до 1 грн не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, як уже зазначалося, зменшення суми пені є правом суду, яке він може реалізувати у кожному конкретному випадку за результатами оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, що і зробили суди у цьому випадку, а суд касаційної інстанції, зважаючи на межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, не здійснює повторної оцінки доказів і не встановлює нових обставин справи.

Як свідчать матеріали справи, а також за змістом судових рішень суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам сторін, у тому числі й аргументам відповідача, наведеним ним на підтвердження підстав для відмови у позові, зазначивши у мотивувальній частині відповідні мотиви їх відхилення. Зокрема, суд апеляційної інстанції відхилив як необґрунтовані викладені у касаційній скарзі твердження відповідача про невідповідність спірного договору вимогам Закону України "Про ринок електричної енергії" і Правилам, з урахуванням положень яких, на думку відповідача, заборгованості немає, а отже немає і підстав для стягнення пені і 3 % річних, оскільки, як установив суд, умови договору від 14.11.2006 не суперечать вимогам зазначених нормативно-правових актів. Як зазначив суд апеляційної інстанції, у пункті 4.12 Правил передбачено, що рахунок за спожиту електричну енергію непобутовий споживач має оплатити протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка або в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду, а відповідно до пункту 4.17 Правил за несвоєчасну оплату передбачених у договорі платежів понад обумовлений термін споживач сплачує неустойку (пеню) та інші платежі згідно із законодавством і договором.

Водночас суд апеляційної інстанції надав оцінку доводу відповідача про відсутність актів про використану електричну енергію, позаяк у матеріалах справи є звіти відповідача про використану електричну енергію за спірний період, підписані відповідачем; питань і спорів стосовно кількості та вартості електроенергії, поставленої позивачем і використаної відповідачем за спірний період, між сторонами не виникало.

Суди також обґрунтовано відхилили клопотання відповідача про призначення у цій справі судової економічної експертизи, оскільки суди дійшли висновку, що обчислення пені, 3 % річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, адже їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Таким чином, викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування рішення і постанови у справі в оскарженій частині, оскільки їм уже надали оцінку суди попередніх інстанцій; такі твердження не спростовують викладеного та установленого судами, фактично зводяться до переоцінки наявних у справі доказів і встановлених обставин, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

7.2. Водночас згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач у заяві про визначення розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, поданій до суду касаційної інстанції, просив за результатами розгляду касаційної скарги вирішити зазначене питання, послався, що сума витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції становить 8 400,00 грн. Обґрунтовуючи ці вимоги, позивач надав копії ордера від
12.11.2019 серії ЛВ № 1007541 на надання адвокатом Горбуновою О. Л. правової допомоги ПрАТ "Львівобленерго" у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду у справі № 914/153/19, виданого АО "Юріс Консультус" на підставі договору від 12.11.2019 № 19/11-1 про надання правничої допомоги у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду у справі № 914/153/19; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 30.10.2017 серії ЛВ № 000777, виданого Горбуновій О. Л. ; договір від 12.11.2019 № 19/11-1 про надання правничої допомоги, укладений між АО "Юріс Консультус" і ПрАТ "Львівобленерго"; рахунок АО "Юріс Консультус" від 12.11.2019 № 19/072 на оплату 8 400,00 грн, в якому наведено перелік наданих послуг; платіжне доручення від 15.11.2019 № 25860 про сплату позивачем 8 400,00 грн згідно з рахунком від 12.11.2019 № 19/072.

Адвокат Горбунова О. Л. була представником позивача у суді касаційної інстанції, підготувала і подала відзив на касаційну скаргу, брала участь у судовому засіданні у суді касаційної інстанції.

7.3. Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, те, що позивач довів надання йому адвокатом Горбуновою О. Л. адвокатських послуг у суді касаційної інстанції у зазначеній сумі, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у заявленій сумі.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 і рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2019 у справі № 914/153/19 залишити без змін.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" на користь Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" 8 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак