ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/850/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-СС"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 (колегія суддів: Кордюк Г.Т. - головуючий, Зварич О.В., Кравчук Н.М.) та на рішення Господарського суду Львівської області від 03.10.2018 (колегія суддів: Фартушок Т.Б. - головуючий, Манюк П.Т., Рим Т.Я.)

за позовом Вищого професійного училища №29 міста Львова

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-СС",

2. Державного реєстратора Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Бірак Євгенія Васильовича,

3. Управління держаної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради,

про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зобов`язання знести самочинно споруджену будівлю

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Львівської міської ради

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-СС",

2. Державного реєстратора Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Бірак Євгенія Васильовича,

про скасування державної реєстрації права власності на будівлю та зобов`язання привести земельну ділянку у попередній стан шляхом знесення самочинно збудованої будівлі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог, які є предметом перегляду у касаційному порядку виходячи із меж доводів та вимог касаційної скарги

1.1. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Львівська міська рада подала до суду позов, в якому просила скасувати державну реєстрацію права власності на будівлю під літерою "А-1" площею 349,5 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Єрошенка, 3 за ТОВ "Трейд-СС" (відповідачем-1) та зобов`язати його привести земельну ділянку у попередній стан шляхом знесення самочинно збудованої будівлі під літерою "А-1" площею 349,5 кв.м.

1.2. Свій позов третя особа (Львівська міська рада) обґрунтовує тим, що земельна ділянка комунальної форми власності за адресою м. Львів, вул. Єрошенка, 3 не передавалась нею відповідачу-1 в користування. Рішень про присвоєння поштової адреси на вул. Єрошенка, 3 на нежитлові приміщення не приймалось. Будівництво спірного об`єкта є самочинним, оскільки в матеріалах справи відсутній проект забудови земельної ділянки та дозвіл Львівської міської ради на таку забудову, а відтак вказана будівля підлягає знесенню, а державна реєстрація права власності на неї - скасуванню.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.10.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019, в позові Вищого професійного училища №29 м. Львова відмовлено, позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Львівської міської ради, задоволено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що позивач не мав права розпоряджатися земельною ділянкою, на якій був збудований спірний об`єкт нерухомості, та відповідачу-1 не надавалось власником землі право на користування земельною ділянкою, на якій був збудований спірний об`єкт нерухомості, проект забудови не розроблявся та дозвіл на будівництво не видавався, що свідчить про самочинність будівництва, що у зв`язку з відповідними вимогами власника землі є підставою для приведення у попередній стан земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованої будівлі. При цьому первісний позов позивача судом першої інстанції визнано необґрунтованим, а рішення щодо нього в суді апеляційної інстанції не оскаржувалось. Також суд апеляційної інстанції посилається на практику Європейського Суду з прав людини та зазначає, що встановлені у справі обставини, в їх сукупності, дають підстави для висновку, що втручання держави у право власності відповідача-1 у даному разі є законним, оскільки здійснюється на підставі положень законодавства.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Відповідач-1 у касаційній скарзі просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове у відповідній частині, яким третій особі відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

В скарзі відповідач-1 вказує на те, що Державна-архітектурна інспекція, що здійснює державний контроль та нагляд за дотриманням вимог законодавства у будівництві, прийняла в експлуатацію спірний об`єкт шляхом реєстрації поданої відповідачем-1 декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання права власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення, і аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.

В матеріалах справи присутнє рішення голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16.10.2014, відповідно до якого Шевченківська районна адміністрація не заперечує проти присвоєння спірному об`єкту адреси: м. Львів, вул. Єрошенка, 3. На Львівську міську раду покладаються наслідки надання згоди на присвоєння адреси спірній будівлі, на підставі в тому числі якої було проведено державну реєстрацію права власності за відповідачем-1.

01.03.2019 після ухвалення спірного рішення суду першої інстанції між відповідачем-1 та Львівською міською радою був укладений Договір про пайову участь №53 щодо об`єкта на вул. Єрошенка, 3. Відповідач-1 вказано як замовник будівництва спірного нерухомого майна, також вказано, що будівництво завершене і розмір пайового внеску становить 117 799,32 грн. Сам факт підписання Договору про пайову участь суперечить доводам Львівської міської ради про самочинність будівництва, так як такі договори щодо самочинно збудованих об`єктів не укладаються.

3.2. Третя особа подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а судові рішення без змін посилаючись на те, що Львівська міська рада рішення про передачу земельної ділянки відповідачу-1 не приймала. Посилання в касаційній скарзі на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у справі 916/1986/18 безпідставні, оскільки у наведеній постанові мали місце інші обставини. Договір про пайову участь укладався з метою можливого укладення мирової угоди, проте оскільки земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості вже була надана в постійне користування позивачу, третя особа не може передати її відповідачу-1, що унеможливило укладення мирової угоди. Вказана угода не спростовує порушень, допущених відповідачем-1 при будівництві. Реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва за відповідачем-1 не змінює правової природи цього об`єкта.

3.3. Позивач також подав відзив на касаційну скаргу з пропуском строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 27.02.2020 на 2 дні з проханням пропущений строк поновити у зв`язку з перебуванням позивача з 12.03.2020 на карантині через епідеміологічну ситуацію в регіоні. Колегія суддів Верховного Суду вважає правові підстави для задоволення клопотання відсутніми, а вказаний строк таким, що продовжений в силу положень пункту 4 Розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. Позивач посилається на те, що спірна будівля є самочинним будівництвом, оскільки збудована на земельній ділянці, що відповідачу-1 Львівською міською радою не передавалась, проект забудови земельної ділянки та дозвіл на будівництво в матеріалах справи відсутні. Договір про пайову участь учасникам справ не був надісланий відповідачем-1 і він не спростовує самочинності будівництва.

3.4. Відповідач-1 подав клопотання про відкладення розгляду справи і призначення судового засідання після закінчення карантину. Клопотання мотивоване неможливістю з`явитись у судове засідання, призначене на 08.07.2020 у зв`язку з поширенням в Україні гострої респіраторної хвороби COVID-19 та щоденним збільшенням кількості хворих на COVID-19. Через вказані поважні причини, а також через те, що Постановою КМУ від 20.05.2020 №392 зі змінами від 25.06.2020 продовжено дію карантину, заявник просить подане клопотання задовольнити.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів виходить із наступного.

Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2020 відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-СС" і судове засідання із перегляду судових рішень призначено на 08.04.2020. Цією ухвалою доведено до відома учасників судового процесу, що явка їх уповноважених представників у судове засідання є не обов`язковою.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04.05.2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 Постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

На виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 № 169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

Таким чином, скаржник не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Суд враховує тривалість розгляду даної справи, а також те, що із заявою про відкладення розгляду справи звернувся саме представник скаржника, який є адвокатом і правова позиція якого у справі наведена у касаційній скарзі, а участь сторін у судовому засіданні для учасників справи ухвалою суду від 15.06.2020, якою касаційну скаргу було призначено до розгляду на 08.07.2020, визнано не обов`язковою.

При цьому колегія суддів зазначає, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У справі, що переглядається у касаційному порядку, не вбачається, що адвокат скаржника максимально використовував всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання, як і не вбачається, що у адвоката скаржника існують об`єктивно непереборні обставини забезпечити свою участь у засіданні суду касаційної інстанції.

За таких обставин, враховуючи викладене, як і те, що рух транспорту відновлено, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із відсутністю правових підстав для цього.

4. Мотивувальна частина

4.1. Як встановлено судами, 10.11.1995 між Вищим професійним училищем №29 м. Львова (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-СС" (відповідач-1) укладено довгострокову угоду №1 про створення спільних виробничо-складських підрозділів та співпрацю (далі - Угода), відповідно до п.1 якої для виконання даної угоди сторони вирішили на незадіяних площах училища створити: - цех столярного та металообробного виробництва; - продовольчий магазин; - кафе; - готель, з необхідними побутовими, складськими та адміністративними приміщеннями.

Відповідно до п.п.2.1, 2.3 Угоди позивач виділяє під створення вищевказаних підрозділів вільні від використання площі гуртожитку в розмірі 845 м2 та земельну ділянку господарського подвір`я площею 402 м2, надавши можливість під`єднання до комунальних систем і системи тепло-, газо, енергозабезпечення; відповідач-1 зобов`язується провести всі необхідні роботи, пов`язані з реконструкцією одержаних площ та земельної ділянки під створення вищенаведених підрозділів, на основі проектно-технічної документації та кошторисів, погоджених з позивачем, а також існуючих нормативних актів, за кошти відповідача-1.

Згідно п.3.4 Угоди відповідач-1 зобов`язується надати позивачу на момент освоєння для погодження проектно-технічну документацію та кошторис на створення даного підрозділу.

Відповідно до п.3.5 Угоди кожен підрозділ вводиться в експлуатацію після підписання сторонами акту введення в експлуатацію та акту вартості підрозділу.

Згідно п.3.6 Угоди акт вартості підрозділу регламентує майнові права сторін і являється головним визначником оцінки по розподілу чистого прибутку, одержаного від фінансово-господарської діяльності даного підрозділу.

Відповідно до п.5.1 Угоди дана угода укладається терміном на 20 років і набуває чинності з моменту підписання.

02.01.2003 між позивачем та відповідачем-1 підписано Додаток до Довгострокової угоди №1 від 10.11.1995, яким внесено зміни до Угоди та відповідно до якого п.2.1 Угоди викладено в іншій редакції: позивач надає відповідачу-1 в оренду земельну ділянку господарського подвір`я площею 600м2 для створення цеху столярного та металообробного виробництва.

На виконання Додатку від 02.01.2003 до Довгострокової угоди 02.01.2003 між сторонами складено Акт передачі в оренду ВПУ №29 м. Львова земельної ділянки господарського подвір`я площею 600м2 ТОВ "Трейд-СС".

Згідно довідки Управління держкомзему у місті Львів від 23.03.2011 №40//01-15/2627 про правовий статус земельної ділянки, відповідно до земельно-кадастрових даних земельна ділянка на вул. Шевченка, 116 у м. Львові входить в межі земельної ділянки площею 0,8430 га, яка знаходиться у фактичному користуванні СПТУ-29 без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування.

01.03.2012 Львівською міською радою прийнято ухвалу №1302 "Про користування Вищим професійним училищем №29 м. Львова земельною ділянкою на вул. Т.Шевченка, 116" згідно якої позивачу передано земельну ділянку площею 0,6244 га (у тому числі: площею 0,0901 га у межах червоних ліній та площею 0,0394 га без права загромадження доїзду до трансформаторної підстанції) на вул. Т.Шевченка, 116 у постійне користування для обслуговування існуючих будівель за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі громадського призначення.

26.03.2014 позивачем на підставі вказаної ухвали зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою кадастровий №4610137500:02:004:0030 загальною площею 0,6244 га.

18.04.2014 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області було зареєстровано за №ЛВ142141070150 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації стосовно об`єкта: "Будівництво цеху для виробництва столярно-металевих виробів; Львівська обл., м. Львів, вул. Єрошенка, 3", категорія складності - II, замовник - ТОВ "Трейд-СС" (відповідач-1).

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації стосовно об`єкта: "Будівництво цеху для виробництва столярно-металевих виробів; Львівська обл., м. Львів, вул. Єрошенка, 3", категорія складності - II, замовник - ТОВ "Трейд-СС" (ідентифікаційний код 23266798), зареєстрованої 18.04.2014 за № ЛВ142141070150 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, як інформацію про документ, що посвідчує право власності, користування земельною ділянкою, вказано додаток до довгострокової угоди №01 від 10.11.1995 "Про передачу в оренду земельної ділянки господарського подвір`я" від 02.01.2003 та договір оренди земельної ділянки господарського подвір`я від 01.01.2009.

Однак, договір оренди земельної ділянки господарського подвір`я від 01.01.2009 в матеріалах даної справи, а також у інвентаризаційній справі відсутній.

24.10.2014 Державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Бірак Євгенієм Васильовичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №16732925, щодо об`єкта нерухомого майна - будівлі, літ. "А-1", загальною площею 349,5 м2 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 485449846101, розташованої за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Єрошенка, 3, яке зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальність "Трейд-СС" (відповідачем-1); наведене також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕЕМ №485256 (індексний номер витягу 28582476).

На підставі наведеного державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Бірак Євгенієм Васильовичем відповідачеві-1 24.10.2014 видано свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно.

4.2. Судами встановлено, що земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості знаходиться в межах населеного пункту, належить до комунальної форми власності і розпоряджається такою ділянкою Львівська міська рада.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч.1).

Земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості Львівською міською радою була передана позивачу в постійне користування у 2012 році. Тобто позивач не мав права у 2003 році передавати в оренду відповідачу-1 земельну ділянку для створення цеху столярного та металообробного виробництва, що було зроблено згідно Додатку до Довгострокової угоди №1 від 10.11.1995.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судами встановлено, що Львівською міською радо не приймалось жодних рішень з приводу надання відповідачу-1 земельної ділянки на вул. Єрошенка, 3.

В даній справі Львівська міська рада подала позов про скасування державної реєстрації права власності на будівлю за відповідачем-1 та зобов`язання його привести земельну ділянку у попередній стан шляхом знесення самочинно збудованої будівлі.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1). Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч.2).

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч.2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (ч.3 п.«б»).

4.3. Відповідно до приписів статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (ч.1). Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч.2). Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч.3).

Згідно статті 376 цього Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч.1). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2). Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5). Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (ч.6). У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч.7).

4.4. Статтею 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (ч.4). Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (ч.5).

4.5. Як вбачається із наведених вище положень статті 376 Цивільного кодексу України, ця норма передбачає декілька правових підстав для визнання нерухомого майна самочинним будівництвом. Положеннями цієї статті, зокрема, визначено, що будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети (ч.1); право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3).

4.6. Отже, чинним законодавством для спірних правовідносин визначено єдину підставу для набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яка, як вбачається із встановлених судами обставин справи, не настала, з огляду на що, незважаючи на наведені вище доводи, викладені у касаційній скарзі, до відповідача-1 судами правильно застосовані положення статті 376 Цивільного кодексу України.

4.7. Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції чинній на момент державної реєстрації відповідачем-1 права власності на збудоване майно обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, зокрема право власності на нерухоме майно (ч.1 п.1).

Згідно п.4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 у відповідній редакції, у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об`єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п.49 вказаного Порядку у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об`єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на такий об`єкт нерухомого майна, заявник не подає.

Отже, однією з підстав для реєстрації права власності на об`єкт нерухомості є подання документів, що підтверджують права на земельну ділянку, які, як встановлено, відповідач-1 не має, що свідчить про незаконність проведення реєстрації права власності на об`єкт нерухомості.

Разом з тим, реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації стосовно спірного об`єкта була здійснена на підставі документу щодо прав на землю - додатку до довгострокової угоди №01 від 10.11.1995 "Про передачу в оренду земельної ділянки господарського подвір`я" від 02.01.2003 та договору оренди земельної ділянки господарського подвір`я від 01.01.2009, який відсутній і в матеріалах справи і у інвентаризаційній справі. Тобто також на підставі не належних документів.

4.8. Отже, висновки судів про задоволення позову у частині скасування державної реєстрацію права власності на будівлю ґрунтуються на наведених нормах права.

4.9. Посилання в касаційній скарзі на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі 916/1986/18, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки останні узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статті 376 ЦК України, згідно яких реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

4.10. Посилання відповідача-1 на договір про пайову участь не може бути підставою для скасування прийнятих рішень, оскільки укладення такого договору в силу положень статті 376 ЦК України не дає правових підстав вважати, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Зазначене стосується і посилань на рішення голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про незаперечення проти присвоєння цеху для виробництва столярно-металевих виробів адреси: м. Львів, вул. Єрошенка, 3.

4.11. Крім того слід зазначити наступне.

Цивільний кодекс України визначає у статті 325 право приватної власності, у статті 326 право державної власності, статті 327 право комунальної власності.

Згідно статті 13 Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Отже виходячи із наведених норм права, встановлених судами обставин справи, та виходячи із положень статей 3, 13 Цивільного кодексу України неправомірна поведінка Вищого професійного училища №29 міста Львова та відповідача-1 не може бути правовою підставою для набуття права власності на самочинне будівництво за рахунок майна третьої особи, яка подала до суду позов у даній справі - земельної ділянки комунальної власності, оскільки не вбачається, що поведінка останньої є недобросовісною. У даній справі не встановлено обставин і скаржником не наведено, які б давали підстави для відмови у позові через відповідну неналежну поведінку третьої особи, яка б давала підстави для відмови у позові.

Судами не встановлено, а учасниками спору не доведено, що за вказаних у даній справі обставин державна реєстрація речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором за відповідачем-1 може свідчити про волевиявлення Львівської міської ради щодо розпорядження земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване, на користь відповідача-1, як і не вбачається правових підстав вважати, що Державний реєстратор вправі був розпоряджатися такою земельною ділянкою комунальної власності.

Отже відповідач-1 не вправі був розраховувати на набуття права власності на самочинне будівництво з позбавленням при цьому Львівської міської ради права на земельну ділянку комунальної власності, тому висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову Львівської міської ради, є правильними.

4.12. Відповідно до приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що підлягає застосуванню, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1).Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

Згідно положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч.2).

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що судами вірно було застосовано норми матеріального і процесуального права та винесено законні рішення, а доводи, викладені у касаційній скарзі, вказаного не спростовують.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.13. За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-СС" залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі Господарського суду Львівської області №914/850/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов