Історія справи

Постанова КГС ВП від 08.03.2023 року у справі №908/423/20
Ухвала КГС ВП від 10.03.2021 року у справі №908/423/20
Постанова КГС ВП від 21.11.2023 року у справі №908/423/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/423/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Волковицької Н.О.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Голуб Є.В.,

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Запорізької обласної прокуратури та Фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2021 (у складі колегії суддів: Кощеєв І.М. (головуючий), Кузнецова I.Л., Чус О.В.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 (суддя Азізбекян Т.А.)

за позовом заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області

до: 1. Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

2. Фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - Сільрада, Позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - Держгеокадастр, Відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича (далі - ФОП Зозуль В.А., Відповідач-2) про визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру № 8-1045/27-15-СГ від 18.12.2015 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду"; визнання недійсним договору оренди землі б/н від 29.12.2015, укладеного між Відповідачами на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 12889456 щодо оренди земельної ділянки площею 22,0000 га, кадастровий номер 2322184600:04:002:0815, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, припинивши право оренди ФОП Зозуль В.А., зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.12.2015 за номером запису про інше речове право 12889456; зобов`язання ФОП Зозуль В.А. повернути земельну ділянку площею 22,0000 га, кадастровий номер 2322184600:04:002:0815, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту на користь територіальної громади в особі Сільради.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що право на пільгове отримання земельної ділянки державної форми власності для створення фермерського господарства громадянин може використати лише один раз у межах розміру та виду використання, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Місцевий господарський суд виходив з того, що оскаржуваний наказ прийнятий Відповідачем-1 у чіткій відповідності до норм діючого законодавства та договір оренди землі б/н від 29.12.2015 укладений з урахуванням статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", статей 123 124 134 Земельного кодексу України.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2021 вищезазначене рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована доведеністю порушень вимог чинного законодавства під час передачі в оренду земельної ділянки, але відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

3.2. Касаційна скарга обґрунтована неврахуванням висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування Положення "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Положення про Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521) щодо відсутності повноважень органів Держгеокадастру як розпорядника землі на звернення до суду з позовами про визнання недійсними власних наказів та укладених на їх виконання договорів оренди землі.

3.3. ФОП Зозуль В.А. у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні.

3.4. У своїй касаційній скарзі ФОП Зозуль В.А. просить змінити мотивувальну частину постанови апеляційної інстанції шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц та постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 924/831/17.

Крім того, скаржник зазначає, що апеляційна інстанція невірно застосувала висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, оскільки правовідносини у даній справі не є аналогічними справі, яка розглядається.

Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 8, 8-1 Закону України "Про фермерське господарство".

3.5. Прокурор у відзиві на цю касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалами Верховного Суду від 09.03.2021 та від 08.04.2021 було відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Прокурора та ФОП Зозуль В.А. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 у справі № 908/423/20.

4.2. Ухвалами Верховного Суду від 08.04.2021 на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України було зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19.

4.3. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 29.3-02/220 від 30.01.2023 у зв`язку з увільненням судді ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації та перебуванням судді Дроботової Т.Б. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 908/423/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Суховий В.Г.

4.4. У зв`язку із усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у цій справі, ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023 поновлено провадження з розгляду вищезазначених касаційних скарг і призначено розгляд справи у судовому засіданні 08.03.2023.

4.5. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 29.3-02/616 від 06.03.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 908/423/20 у зв`язку з перебуванням судді Сухового В.Г. на лікарняному

4.6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023 справу № 908/423/20 було передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Волковицька Н.О.

5. Обставини встановлені судами

5.1. 08.12.2015 громадянин Зозуль В.А. звернувся до Держгеокадастру із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, а саме дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 22,0000 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області терміном на 49 років.

5.2. 08.12.2015 Держгеокадастром прийнятий наказ № 8-734/27-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", а саме наданий дозвіл громадянину Зозулю В.А. на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області ( за межами населених пунктів ), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності. Орієнтовний розмір земельної ділянки 22,0000 га. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (01.02).

5.3. 08.12.2015 Відповідачем-2 на адресу Держгеокадастру подане письмове обґрунтування щодо досвіду роботи у сфері фермерського господарства, плани щодо подальшого використання земельної ділянки та зобов`язання використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

5.4. Наказом Держгеокадастру № 8-1045/27-15-СГ від 28.12.2015 передано в оренду громадянину Зозулю В.А. земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 22 0000 га (кадастровий номер 2322184600:04:002:0815) строком на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населеного пункту.

5.5. 29.12.2015 між Відповідачем-1 (Орендодавець) та Відповідачем-2 (орендар) укладений договір оренди землі, відповідно до предмету якого в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя - рілля) загальною площею 22,000 га ( кадастровий номер ділянки 2322184600:04:002:0815 ). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 620 427,83 грн.

Сторони погодили, що договір оренди землі укладається строком на 49 років, для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення (п. "а" ст. 19 Земельного кодексу України).

Договір оренди землі від 29.12.2015 підписаний уповноваженими представниками орендаря і орендодавця та скріплений печаткою управління.

5.6. На підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2018 та наказу Держгеокадастру № 8-2315/15-18-СГ від тієї ж дати земельну ділянку з кадастровим номером 2322184600:04:002:0815 площею 22 га передано в комунальну власність Широківської сільської об`єднаної територіальної громади в масиві земель загальною площею 2037,0838 га.

За рішенням Сільради від 11.02.2019 на підставі вказаних документів прийнято у комунальну власність Широківської сільської ради (об`єднаної територіальної громади ) вказані земельні ділянки та за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.05.2019 проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою сіл і селищ в особі Сільради.

5.7. Також апеляційним господарським судом встановлено, що до отримання в користування земельної ділянки з кадастровим номером 2322184600:04:002:0815 площею 22 га, наказами Відповідача-1 від 09.12.2015 № № 8-856/27-15-СГ та № 8-857/27-15-СГ Зозулю В.А. передано в оренду для ведення фермерського господарства дві земельні ділянки з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 площею 19,7 га та з кадастровим номером 2322184600:03:001:20325 площею 33,09 га, розташовані на території Лукашівської сільської ради Запорізького району.

Таким чином, Зозулем В.А. у грудні 2015 року отримано в оренду 3 земельні ділянки державної власності загальною площею понад 75 га.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача та присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах на них доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

6.3. Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

6.4. За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

6.5. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

6.6. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

6.7. Згідно із частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

6.8. Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

6.9. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

6.10. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

6.11. Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

6.12. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

6.13. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

6.14. Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

6.15. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

6.16. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

6.17. Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

6.18. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

6.19. Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

6.20. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

6.21. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

6.22. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

6.23. У справі, яка переглядається, апеляційний суд виходив з того, що вимоги Прокурора є обґрунтованими, оскільки Зозуль В.А. не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже йому вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства, проте в задоволенні позову суд відмовив з огляду на сплив позовної давності, на застосуванні наслідків спливу якої заявлено Позивачем та Відповідачем-2.

6.24. Європейський Суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

6.25. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

6.26. Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

6.27. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

6.28. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

6.29. Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

6.30. За змістом статей 256 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

6.31. При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц.

6.32. У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

6.33. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

6.34. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

6.35. Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

6.36. Частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

6.37. Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

6.38. У постановах Верховного Суду у справах № 922/1467/19, № 904/1080/19, № 902/326/16, № 922/1151/18 зазначено, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову) не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

6.39. При цьому очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах (див. висновки Верховного Суду у постановах від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19).

6.40. Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності, апеляційний суд зазначив, що клопотання про визнання поважними причин пропуску цього строку Прокурор до суду не подав.

З цього приводу судова колегія зазначає, що законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Таким чином, відповідне клопотання може бути викладено у позові або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведеної статті процесуального законодавства.

Разом з тим, апеляційною інстанцією не надано оцінки доводам Прокурора, які викладені у позовній заяві про вирішення питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності та наявності підстав для його поновлення, не надано відповідної правової оцінки наведеним у цій заяві обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а також не наведено обґрунтування, за якими такі доводи і докази не прийняті до уваги.

За таких обставин апеляційний суд не розглянув по суті доводи щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, а відтак дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

6.41. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

6.42. Крім того при вирішені цієї справи, врахуванню підлягають правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до якої зупинялося провадження у справі, що переглядається.

6.43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

6.44. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

6.45. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

6.46. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

6.47. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

6.48. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного у позові наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

Однак, апеляційним господарським судом зазначеного враховано не було.

6.49. Щодо посилання ФОП Зозуля В.А. на постанову Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 924/831/17, судова колегія зазначає, що у вказаній справі розглядались позовні вимоги міської ради до Управління Міністерства внутрішніх справ України про зобов`язання відповідача в особі ліквідаційної комісії включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторську вимогу міської ради.

У справі № 688/2908/16-ц спірні правовідносини, на відміну від справи, що розглядається, виникли щодо визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок за умов, коли дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку наданий кільком особам щодо однієї земельної ділянки.

Таким чином, правовідносини у справах № 688/2908/16-ц, № 924/831/17 та у справі, що розглядається, не є подібними у розумінні критеріїв подібності.

Твердження ФОП Зозуля В.А. про відмінність фактичних обставин справи № 525/1225/15-ц, колегією суддів не можу бути прийняті до уваги з огляду на чіткий, недвозначний правовий висновок щодо можливості безоплатного отримання земельної ділянки державної або комунальної власності саме для ведення фермерського господарства тільки один раз.

6.50. Доводи Відповідач-2 щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо терміну, протягом якого повинно бути створено фермерське господарство, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

У справі № 922/1377/19 за позовом Прокурора до Фізичної особи, Держгеокадастру та Фермерського господарства про скасування наказів і державної реєстрації, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 дійшов висновку, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до якої зупинялося провадження у справі, що переглядається.

При цьому, колегія суддів вважає, що дії особи спрямовані, на отримання інших земельних ділянок після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку до моменту реєстрації фермерського господарства, не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, розумності та фактично спрямовані на обхід законодавчо встановленого порядку набуття права на земельну ділянку.

Суд враховує, що у випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України, що і підтверджується усталеною практикою суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17 та від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19.

6.51. Також у контексті доводів Прокурора про відсутність висновку Верховного Суду щодо права Держгеокадастру звертатись до суду, колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 та зазначила, що органи Держгеокадастру наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Судом як необґрунтовані.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. За приписами частин третьої та четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

7.2. З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг та скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

7.3. При цьому під час нового розгляду, господарському апеляційному суду належить врахувати вищевикладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне і обґрунтоване рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги заступника керівника Запорізької обласної прокуратури та Фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі № 908/423/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік Н. Волковицька