Постанова КГС ВП від 07.10.2025 року у справі №910/582/25

Друк

Пошук

45

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний господарський суд Верховного Суду

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Постанова КГС ВП від 07.10.2025 року у справі №910/582/25

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/582/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання Руда Г. В.,

за участю представників:

позивача Градова А. Р. (самопредставництво),

відповідача Тінькова Д. Л. (самопредставництво),

розглянувши в закритому судовому засіданні касаційну скаргу

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 (колегія суддів: Андрієнко В. В. головуючий, Буравльов С. І., Шапран В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 (суддя Чебикіна С. О.) у справі

за позовом

до

про стягнення 38 097 941,08 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.

звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до

про стягнення з відповідача на користь позивача 38 097 941,08 грн, з яких: 15 105 650,47 грн штрафу, 13 656 644,84 грн пені, 9 335 645,77 грн 25 % річних,

1.2. Позовні вимоги

обґрунтовані порушенням

строків поставки

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 910/582/25, частково задоволено позов

Вирішено стягнути з

на користь

3 021 130,09 грн штрафу, 2 731 328,97 грн пені.

В іншій частині позовних вимог

відмовлено.

2.2. Частково задовольняючи позовні вимоги

, господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач не виконав обов`язків за

у строк, передбачений цим контрактом, а тому допустив прострочення виконання зобов`язань. За таких обставин господарські суди зазначили, що дії відповідача є порушенням

. На підставі викладеного суди виснували про обґрунтованість нарахування позивачем до стягнення з відповідача штрафних санкцій. При цьому місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, перевіривши надані позивачем розрахунки штрафу в розмірі 15 105 650,47 грн та пені в розмірі 13 656 644,84 грн, зазначив, що такі розрахунки здійснені з урахуванням установленого

строку виконання зобов`язань. Крім того, за висновками господарських судів, визначені позивачем періоди нарахування є обґрунтованими, а розрахунки є правильними.

Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши позовні вимоги

про стягнення з відповідача на користь позивача 25 % річних у розмірі 9 335 645,77 грн, установили, що відповідно до пункту 8.3.5

у разі порушення виконавцем зобов`язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов`язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати в розмірі 25 % річних від дня прострочення строку поставки товару до дня затвердження вантажоодержувачем акта приймання-передачі товару або повернення суми попередньої оплати. Водночас господарські суди, врахувавши висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, виснували, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.3.5

нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені. На підставі викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість стягнення з відповідача як виконавця одночасно пені за порушення строків поставки товару в розмірі 0,1 % від вартості товару та пені за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) за порушення виконавцем зобов`язань строків щодо поставки товару. За висновками господарських судів, таке стягнення суперечитиме приписам статті 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Тому господарські суди відмовили в задоволенні позовних вимог

про стягнення з відповідача на користь позивача 25 % річних у розмірі 9 335 645,77 грн, оскільки, як зазначили суди, таке нарахування за своїм правовим змістом є пенею, яка вже стягнута судом.

Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши клопотання

про зменшення розміру штрафних санкцій до 5 %, зазначили, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом із урахуванням установлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Разом з тим, за висновками господарських судів, відповідач не підтвердив того, що обставини, які виникли за зовнішньоекономічним контрактом із

були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання за

Водночас господарські суди, взявши до уваги статус та специфіку діяльності позивача і відповідача

, врахувавши загальний розмір штрафних санкцій та фактичне виконання відповідачем зобов`язань із поставки товару, фінансовий стан сторін, засади справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 80 %, тобто до суми в розмірі 2 731 328,97 грн пені та 3 021 130,09 грн штрафу.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Частково не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 та рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 у справі № 910/582/25, до Верховного Суду звернулося

з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 10 925 315,87 грн пені, 12 084 520,38 грн штрафу, 9 335 645,77 грн 25 % річних за користування коштами попередньої оплати.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження,

зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3.

вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 536 551 693 Цивільного кодексу України, положення статті 233 Господарського кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, постановах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 08.12.2020 у справі № 903/664/19, від 06.02.2025 у справі № 911/627/24, від 29.05.2024 у справі № 911/2347/22, від 11.09.2024 у справі № 910/13575/23, від 28.05.2025 у справі № 910/10379/24, від 12.06.2025 у справі № 910/5580/24, від 19.01.2021 у справі № 911/2269/22, від 12.07.2023 у справі № 915/1097/20.

3.4. Крім того, за доводами скаржника, господарські суди, застосувавши висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, помилково не врахували того, що згідно з постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 вирішено відступити від висновків, наведених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18.

3.5.

у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу

залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. За доводами

, господарські суди правильно відмовили в задоволенні позовних вимог

про стягнення з відповідача на користь позивача 25 % річних у розмірі 9 335 645,77 грн. На думку

, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що нарахування процентів за користування коштами попередньої оплати за своїм правовим змістом є пенею, яка вже стягнута судом.

також зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. На підставі викладеного

вважає, що суди в цьому випадку справедливо зменшили розмір штрафних санкцій на 80 %.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 22.06.2023 між

, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов`язався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари

а замовник зобов`язався прийняти товар через вантажоодержувача, який визначається не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дати поставки окремою письмовою вказівкою замовника, та оплатити товар у строки і на умовах, визначених цим контрактом; технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) товару та строки поставки товару зазначені в цьому контракті та/або у специфікації товарів

(додаток № 1, специфікація)

4.2. Відповідно до специфікації, затвердженої в редакції

до

від 22.06.2023 № 509/4/23/29, поставці підлягає товар

4.3. Згідно з пунктом 4.1

розрахунки за цим контрактом проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом п`ятнадцяти банківських днів після пред`явлення виконавцем рахунка на оплату та документів, зазначених у пункті 4.2.1 цього контракту, а також підписання сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом (за умови наявності (надходження) бюджетних коштів на рахунки

4.4. Пунктом 4.2.1

визначено, що до рахунка додаються: акт приймання-передачі

4.5. Відповідно до пункту 4.2.2

на підставі зазначених документів не пізніше п`ятиденного терміну після їх отримання сторони оформлюють акт приймання-передачі товару за контрактом (додаток № 6), який є підставою для проведення розрахунків.

4.6. Згідно з пунктом 4.3.3

попередня оплата здійснюється на підставі рахунка на оплату, наданого виконавцем, шляхом перерахування коштів протягом п`ятнадцяти банківських днів із дня пред`явлення рахунка замовникові на оплату на рахунок, відкритий на ім`я виконавця в органі державної казначейської служби, з подальшим використанням зазначених коштів виключно на цілі, визначені цим контрактом, із наданням відповідних підтверджуючих документів.

4.7. У пункті 5.5

сторони погодили, що датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата затвердження вантажоодержувачем акта приймання-передачі військового майна.

4.8. За змістом пункту 5.5.1

датою належного виконання умов цього контракту є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару за цим контрактом (додаток № 6).

4.9. Згідно з пунктом 8.3.1

у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня в розмірі 0,1 % ціни товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

4.10. Пунктом 8.3.5

визначено, що в разі порушення виконавцем зобов`язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати виконавець зобов`язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати в розмірі 25 % річних від дня прострочення строку поставки товару до дня затвердження вантажоодержувачем акта приймання-передачі товару або повернення суми попередньої оплати.

4.11. Відповідно до пункту 12.1

цей контракт набирає чинності з дати підписання його сторонами або уповноваженими представниками та скріплення підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 31.12.2023, а в частині виконання гарантійних зобов`язань до повного їх виконання виконавцем.

4.12. Пунктом 9.1

установлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення контракту та виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання контракту, а саме: аварія, пожежа, ворожі атаки, дії іноземного ворога, диверсії, заборона (обмеження) експорту / імпорту, викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (епідемія, циклон, ураган, повінь, замерзання портів, землетрус, пожежа). Доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами після його внесення до Єдиного реєстру сертифікатів форс-мажорних обставин.

4.13. Згідно з пунктом 9.2

сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим контрактом унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі.

4.14. У пункті 9.3

сторони погодили, що доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом, є документ (висновок) про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

4.15. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач листом від 07.12.2023 № 07122023-05 на виконання умов

невідкладно повідомив позивача про виникнення обставин непереборної сили, які вплинули на виконання зобов`язань за цим контрактом. Відповідач у листі від 07.12.2023 № 07122023-05 зазначав, що несвоєчасне виконання

своїх зобов`язань за

зумовлене обставинами непереборної сили. Як зазначав відповідач, виконання ним обов`язків

4.16. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що на виконання умов

4.17. Позивач, вважаючи порушеними свої права внаслідок прострочення відповідачем строків поставки товару за

, звернувся до Господарського суду міста Києва із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги

про стягнення з відповідача на користь позивача 38 097 941,08 грн, з яких: 15 105 650,47 грн штрафу, 13 656 644,84 грн пені, 9 335 645,77 грн 25 % річних

5.4. Позовні вимоги

обґрунтовані порушенням

строків поставки товару

5.5. Верховний Суд зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.6. Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

5.7. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

5.8. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

5.9. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.10. У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.11. Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

5.12. При цьому приписами статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

5.13. Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

5.14. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

5.15. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

5.16. Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

5.17. Крім того, згідно із частинами 2, 3 статті 693 Цивільного кодексу України в разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

5.18. Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

5.19. За змістом частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

5.20. Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

5.21. Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

5.22. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 910/582/25 по суті позовних вимог, дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог

Господарські суди вирішили стягнути з

на користь

3 021 130,09 грн штрафу, 2 731 328,97 грн пені; в іншій частині позовних вимог

відмовили.

5.23.

не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у справі № 910/582/25.

5.24. Отже, під час касаційного провадження Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог

про стягнення з відповідача на користь позивача 10 925 315,87 грн пені, 12 084 520,38 грн штрафу, 9 335 645,77 грн 25 % річних за користування коштами попередньої оплати.

5.25.

, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.26. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.27. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 536 551 693 Цивільного кодексу України, положення статті 233 Господарського кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, постановах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 08.12.2020 у справі № 903/664/19, від 06.02.2025 у справі № 911/627/24, від 29.05.2024 у справі № 911/2347/22, від 11.09.2024 у справі № 910/13575/23, від 28.05.2025 у справі № 910/10379/24, від 12.06.2025 у справі № 910/5580/24, від 19.01.2021 у справі № 911/2269/22, від 12.07.2023 у справі № 915/1097/20.

5.28. Крім того, за доводами скаржника, господарські суди, застосувавши висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, помилково не врахували того, що згідно з постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 вирішено відступити від висновків, наведених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18.

5.29. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.30. Дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"68. Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані".

5.31. Верховний Суд установив, що постанові Верховного Суду від 08.12.2020 у справі № 903/664/19 викладено висновок, який, на думку

, не врахували господарські суди під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"Крім того, частиною 3 статті 693 ЦК передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, за змістом якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати".

5.32. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 911/627/24 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"Отже, за своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами, а неустойка (зокрема, пеня) є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання та виконання його на користь іншої сторони".

5.33. Верховний Суд установив, що постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 911/2347/22 викладено висновок, який, на думку

не врахували господарські суди під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною 3 статті 693 ЦК, не можуть бути ототожнені з неустойкою та передбаченими частиною 2 статті 625 ЦК процентами.

…Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6 627 ЦК, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них. Положення, закріплені у статті 536, частині 3 статті 693 ЦК, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину".

5.34. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"6.20. Термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх".

5.35. Верховний Суд установив, що постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 910/13575/23 викладено висновок, який, на думку

, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"59. Верховний Суд погоджується з доводами НПУ, що передбачені ст.536 та ч.3 ст.693 ЦК проценти мають іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статус кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. Проценти, передбачені ч.3 ст.693 ЦК, також не можуть бути ототожнені з процентами, передбаченими ч.2 ст.625 ЦК".

5.36. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду в від 28.05.2025 у справі № 910/10379/24 викладено висновок, який, на думку скаржника, не врахували господарські суди під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"Отже, з аналізу правової конструкції вказаної норми необхідним для стягнення відсотків за користування грошовими коштами попередньої оплати є встановлення таких обставин:

(1) здійснення замовником попередньої оплати товару, її розмір;

(2) прострочення зобов`язання виконавцем щодо строків поставки товару;

(3) вартість простроченого товару.

Вказаний Контракт не містить будь-яких інших умов (передумов/відсилочних норм) щодо правомірності нарахування замовником відсотків за користування коштами попередньої оплати або умов, за яких замовник втрачає таке право і, відповідно, у виконавця не виникає такого обов`язку.

…Отже, ураховуючи наведе вище, з огляду на те, що відсотки за користування грошовими коштами є способом захисту майнового права та інтересу кредитора і передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, що були отримані ним як попередня оплата, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у конкретних правовідносинах".

5.37. Верховний Суд установив, що постанові Верховного Суду від 12.06.2025 у справі № 910/5580/24 викладено висновок, який, на думку

не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"Отже, зважаючи на положення підпункту 4 пункту 7.2. спірного контракту Суд зауважує, що правовідносини у відповідній частині регулюються саме приписами статті 536 та частини третьої статті 693 ЦК України.

…Отже, враховуючи наведе вище, з огляду на те, що проценти за користування грошовими коштами є способом захисту майнового права та інтересу кредитора і передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, що отримані ним як попередня оплата, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у конкретних правовідносинах".

5.38. Колегія суддів також установила, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"Отже, договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).

…Отже, передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування.

…Положення, закріплені у статті 536, частині третій статті 693 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.

Враховуючи те, що кількість днів у календарному році є сталою та загальновідомою, визначений у такий погоджений сторонами спосіб (за кожен день прострочення) розмір цих процентів завжди може бути перетворений у річні проценти методом математичного розрахунку, про що правильно зазначила колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 28 вересня 2021 року у цій справі № 910/14180/18 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду".

5.39. При цьому колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам

погоджується з доводами скаржника про те, що господарські суди, застосувавши висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, помилково не врахували того, що згідно з постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 вирішено відступити від висновків, наведених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, зокрема, зазначила, що з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них. Тому, за висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному в постанові від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, визначення сторонами в пункті 8.6 договору обчислення процентів за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів.

5.40. Крім того, в контексті спірних правовідносин Верховний Суд зазначає, що за загальним правилом покупець проводить оплату після передачі продавцем товару, передбаченого договором купівлі-продажу (поставки). Водночас сторони у договорі можуть встановити інший порядок оплати, зокрема, передбачити попередню оплату товару.

5.41. Верховний Суд також зазначає, що проведення попередньої оплати товару, правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати, передбачені статтею 693 Цивільного кодексу України.

5.42. Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України в разі якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату у строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

5.43. Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 1056 цього Кодексу в разі, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, та не суперечить суті такого зобов`язання.

5.44. Отже, договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У цьому випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики). Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, на яку посилається скаржник.

5.45. Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

5.46. За змістом частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

5.47. Колегія суддів зазначає що згідно із частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

5.48. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

5.49. Отже, положення статті 536, частини 3 статті 693, частини 1 статті 1054, частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України в їх сукупності передбачають можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами. Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, на яку посилається скаржник.

5.50. Таким чином, за своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами, а неустойка (зокрема, пеня) є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватися до боржника в разі порушення ним зобов`язання. Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 та постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 911/627/24, на які обґрунтовано посилається скаржник та які не враховані господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

5.51. Отже, передбачені статтею 536 та частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), є способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 910/13575/23, на неврахування яких судами обґрунтовано посилається Міністерство оброни України.

5.52. Таким чином, з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 та постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 911/2347/22, на які обґрунтовано посилається скаржник та які не враховані господарськими судами.

5.53. Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18 зазначила, що правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати. Передбачене статтею 536, частиною 3 статті 693, частиною 1 статті 1048, частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати. Подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18.

5.54. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що, як установили господарські суди попередніх інстанцій у справі № 910/582/25, відповідно до пункту 8.3.5

5.55. Водночас господарські суди, врахувавши висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, виснували, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.3.5

5.56. Проте такі висновки господарських судів попередніх інстанцій не відповідають висновкам Верховного Суду, на неврахування яких обґрунтовано посилається скаржник та які взяті до уваги колегією суддів.

5.57. Тому колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 536 693 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 910/14180/18, постановах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 08.12.2020 у справі № 903/664/19, від 06.02.2025 у справі № 911/627/24, від 29.05.2024 у справі № 911/2347/22, від 11.09.2024 у справі № 910/13575/23, від 28.05.2025 у справі № 910/10379/24, від 12.06.2025 у справі № 910/5580/24.

5.58. Таким чином, господарські суди, помилково застосували висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, та фактично не розглянули по суті позовні вимоги

про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами попередньої оплати в розмірі 9 335 645,77 грн.

5.59. Крім того, Верховний Суд, перевіривши доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 551 Цивільного кодексу України, положення статті 233 Господарського кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 911/2269/22, установив, що в зазначеній постанові викладено висновок, який, на думку Міністерства оборони України, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

5.60. Верховний Суд також установив, що в постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 915/1097/20 викладено висновок, який, на думку

, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:

"100. Слід наголосити, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

101. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

…104. Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд".

5.61. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам

зазначає, що порядок стягнення неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила застосування та умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Цивільного кодексу України.

5.62. Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

5.63. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23, неустойка має подвійну правову природу: є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та заходом відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

5.64. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципів розумності та справедливості.

5.65. Згідно із частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

5.66. Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України в разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

5.67. Подібні правила також містить частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, якою визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

5.68. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 та постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23.

5.69. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайного добровільного усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 10.06.2025 у справі № 925/585/24, від 17.04.2025 у справі № 910/7827/2, від 26.02.2025 у справі № 911/168/24.

5.70. При цьому Верховний Суд зазначає, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

5.71. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

5.72. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23.

5.73. При цьому в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

5.74. Наведені висновки узгоджуються з приписами законодавства, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій з метою недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

5.75. Отже, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому це питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.76. Водночас господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, взяли до уваги статус та специфіку діяльності позивача і відповідача

5.77. Крім того, господарські суди врахували загальний розмір штрафних санкцій та фактичне виконання відповідачем зобов`язань із поставки товару, фінансовий стан сторін, засади справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності.

5.78. На підставі викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 80 %, тобто до суми в розмірі 2 731 328,97 грн пені та 3 021 130,09 грн штрафу.

5.79. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/582/25 у частині зменшення розміру штрафних санкцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник.

5.80. За результатами розгляду справи суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, з урахуванням обставин цієї справи зменшив розмір штрафних санкцій на 80 %. Отже, суд першої інстанції реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України.

5.81. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України частково підтвердилися, оскільки господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статей 536 693 Цивільного кодексу України, на які обґрунтовано посилається скаржник та які взяті до уваги колегією суддів під час касаційного перегляду судових рішень.

5.82. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.83. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.84. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.85. Колегія суддів вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними всі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування за позовними вимогами

5.86. У зв`язку з наведеним ухвалені у справі судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог

про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами попередньої оплати в розмірі 9 335 645,77 грн не відповідають вимогам процесуального законодавства, а тому їх не можна визнати законними та обґрунтованими.

5.87. Водночас порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.88. Під час нового розгляду цієї справи для правильного вирішення спору господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, дослідити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення в частині позовних вимог

5.89. З урахуванням наведеного касаційну скаргу

слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог

про стягнення з відповідача процентів за користування коштами попередньої оплати, а справу № 910/582/25 у цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В іншій частині оскаржувані судові рішення належить залишити без змін.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.3. Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в цій справі слід скасувати у частині відмови в задоволенні позовних вимог

про стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати в розмірі 9 335 645,77 грн, а справу № 910/582/25 у цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові. В іншій частині оскаржувані судові рішення належить залишити без змін.

7. Судові витрати

Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 301 308 309 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу

задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 у справі № 910/582/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог

про стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати в розмірі 9 335 645,77 грн. Справу № 910/582/25 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 у справі № 910/582/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак

Популярні новини