Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.02.2018 року у справі №911/3763/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3763/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю представників: Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області - Шиденко А.В., ФОП Дорошук І.В. - адвоката Карліна О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017

та рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2017

у справі № 911/3763/16

за позовом Вишневської міської ради Києво-Святошинського району Київської області

до Фізичної особи-підприємця Дорошук І.В.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору : на стороні позивача - Комунальне підприємство "Готельно-гуртожитковий комплекс" ,

на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Горбань Т.А. про розірвання договору оренди нежитлового приміщення та зобов'язання повернути нежитлове приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Вишнева міська рада Києво-Святошинського району Київської області звернулась до господарського суду Київської області з позовом до ФОП Дорошук І. В. про розірвання договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого майна), що належить до державної власності, від 01.11.2001, укладеного між Вишневою міською радою Києво-Святошинського району Київської області та ФОП Дорошук І. В., та зобов'язання звільнити та повернути до комунальної власності нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Вишневе, вул. Святошинська, 42, загальною площею 122, 2 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно та без згоди орендодавця було передано в суборенду нежитлове приміщення, яке є об'єктом оренди за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого майна), що належить до державної власності, від 01.11.2001.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.03.2017 (суддя Бацуца В.М.) у справі №911/3763/16 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони не досягли згоди щодо встановлення у договорі оренди положень щодо необхідності надання орендодавцем та власником орендованого майна згоди чи дозволу на передання орендарем орендованого майна в піднайм (суборенду) третім особам, що виключає істотне порушення відповідачем умов спірного договору оренди в частині передання орендованого майна в піднайм (суборенду). Встановивши зазначені обставини, місцевий суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його прав.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 (колегія суддів: Сітайло Л.Г. - головуючий, Дідиченко М.А., Калатай Н.Ф.) рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2017 у справі №911/3763/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Вишнева міська рада Києво-Святошинського району Київської області звернулася з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017, рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2017 у справі № 911/3763/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник касаційної скарги зазначає порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема ч. 1 ст. 288, ч. 3 ст. 291 ГК України, п.2 ч.1 ст. 783 ЦК України, ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При цьому, позивач вважає, що при передачі орендованих приміщень, які належать до комунальної власності в суборенду потрібно застосовувати норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме ч. 1 ст. 4.

До того ж, Вишнева міська рада Києво-Святошинського району Київської області наголошує на невідповідності висновків попередніх судових інстанцій обставинам справи.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП Дорошук І.В. проти поданої позивачем касаційної скарги заперечує та просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні позову прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, зокрема, посилається на те, що судом апеляційної інстанції правильно встановлена обставина щодо відсутності факту передачі ФОП Дорошук І.В. орендованого майна в суборенду без згоди позивача; місцевим господарським судом правильно застосовані норми матеріального права, відповідно до яких укладення договору суборенди орендарем не потребує згоди орендодавця та , відповідно, відсутність такої згоди не дає орендодавцю права вимагати одностороннього розірвання договору оренди.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.11.2001 між ДКП "Готельно-гуртожитковий комплекс" та відповідачем було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого майна), що належить до державної власності (далі - Договір).

Умовами Договору було передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - вбудовані нежитлові приміщення, площею 122, 2 кв.м., розміщене за адресою: м. Вишневе, вул. Святошинська, 42, на першому поверсі, що знаходиться на балансі ДКП "Готельно-гуртожитковий комплекс" , вартість якого визначена експертним шляхом та становить 46700. Майно передається в оренду з метою торгівлі продовольчими товарами, строком на 17 років, з 01.11.2001 до 31.12.2018 включно.

Згідно з п. 2.2. Договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю (балансоутримувачу). Орендар повертає майно орендодавцю (балансоутримувачу) аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю (балансоутримувачу) з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Згідно з п. 10.4. Договору за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Судами встановлено, що рішенням б/н від 11.03.2003 Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області перереєстровано Підприємство "Готельно-гуртожитковий комплекс" з державно-комунального в комунальне.

23.04.2008 Виконавчим комітетом Вишневої міської ради видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на територіальну громаду м. Вишневе, в особі Вишневої міської ради щодо приміщення гуртожитку літ. «А» загальною площею 6759,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Вишневе, вул. Святошинська, 42.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою позову Вишневою міською радою Києво-Святошинського району Київської області зазначено те, що 01.07.2012 між ФОП Дорошук І.В. та ФОП Горбань Т.А. укладено договір суборенди будинку, споруди (іншого об'єкта нерухомості), згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування наступну споруду: об'єкт, що орендується, являє собою будинок, що стоїть окремо, з підсобними (допоміжними) спорудами; адреса: м. Вишневе, вул. Святошинська, 42, магазин, загальною площею 50 кв.м., терміном на 5 років.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач вказує на те, що відповідачем безпідставно та без згоди орендодавця передано в суборенду нежитлове приміщення, що є об'єктом оренди за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого майна), що належить до державної власності, від 01.11.2001 та є підставою для розірвання спірного договору.

Оскільки предметом спору у даній справі є розірвання договору оренди державного майна та зобов'язання повернути спірне майно, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, а також спеціального закону - Закону України "Про оренду державного та комунального майна"

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України та ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором оренди (найму) одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ст. 774 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому названа норма застосовується з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.

При цьому, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт укладення договору піднайму (суборенди) за відсутності згоди наймодавця (орендодавця).

Зазначені норми закону не передбачають обов'язковість розірвання договору оренди, в разі порушення орендарем зобов'язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 36 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) письмовими доказами є документи і матеріали , які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках, на вимогу господарського суду.

Вимога господарського суду про надання оригіналів документів може бути викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії.

Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.03 №55, "ДСТУ 4163-2003" "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Дослідивши та надавши оцінку наданим в обґрунтування позовних вимог доказів, апеляційним господарським судом встановлено, що копії відповідного договору суборенди від 01.07.2012 та додаткової угоди до зазначеного договору, в тому числі надані Головним управлінням ДФС у Київській області, на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду, не завірені належним чином та не є належними і допустимими доказами у даній справі, в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017).

До того ж, судом апеляційної інстанції встановлено, в матеріалах справи відсутні будь-які докази (акт приймання передачі, тощо), підтверджуючі факт передачі ФОП Дорошук І.В. приміщення (його частини), яке розташоване в м. Вишневе, вул. Святошинська 42, в суборенду ФОП Горбань Т.А. та докази виконання ФОП Горбань Т.А. договору суборенди від 01.07.2012, в частині сплати орендних платежів, як це передбачено додатковою угодою до договору суборенди, що могло б підтвердити фактичне виконання договору суборенди від 01.11.2012.

За таких обставин, попередні судові інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, про те що позивачем не було доведено обставин використання відповідачем орендованого майна з порушенням договірних зобов'язань та передачі орендованого майна іншим юридичним особам без дозволу орендодавця.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що статтею 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.

В контексті зазначеного, ні місцевим, ні апеляційним судами не встановлено, що договором оренди передбачено право орендаря передавати орендоване майно

в суборенду фізичним та юридичним особам виключно за згодою орендодавця (власника майна), а, навпаки, з'ясовано, що при укладанні договору оренди сторони не досягли згоди щодо встановлення в договорі положень щодо необхідності надання орендодавцем та власником орендованого майна згоди чи дозволу на передання такого майна в піднайм (суборенду) третім особам.

Аргументи касаційної скарги про порушення норм матеріального справа, зокрема ч. 1 ст. 288, ч. 3 ст. 291 ГК України, п.2 ч.1 ст. 783 ЦК України відхиляються колегією суддів, оскільки вказані норми закону не передбачають обов'язковість розірвання договору оренди, в разі порушення орендарем зобов'язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення викладено у ст.20 ГК України, відповідно до якої кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає законним і обґрунтованим висновок місцевого та апеляційного господарських судів про те, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем.

Згідно ч. 3 ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2015) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судами обставин справи та з огляду на повноваження касаційного суду, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для про розірвання договору оренди від 01.11.2001, повернення орендованого майна та, відповідно, задоволення позову.

При цьому, слід зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди відповідно до ст. ст. 47, 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені Вишневою міською радою Києво-Святошинського району Київської області у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2017 у справі № 911/3763/16 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладаються на Вишневу міську раду Києво-Святошинського району Київської області

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2017 у справі № 911/3763/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.