Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6914/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

позивача - адвокат Колесник К.А.,

відповідача - адвокат Лисенко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 (Руденко М.А., Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 (Лиськов М.О.) у справі № 910/6914/17

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання права на використання природного газу

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Відповідач) про визнання права на використання природного газу, придбаного за період з 01.01.2017 по 28.02.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умовами укладеного між сторонами договору постачання природного газу передбачено обов'язок Відповідача продавати Позивачу газ, проте Відповідач ухиляється від своїх обов'язків та не підписав акти приймання-передачі природного газу за січень-лютий 2017 року, який Позивач отримав від Відповідача, не подав номінацію планових обсягів постачання природного газу за умови надання Позивачем у встановленому порядку заявки на планові обсяги використання природного газу. Позивач визнає, що станом на 01.01.2017 та 01.02.2017 має заборгованість за природний газ перед Відповідачем, проте, відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", врегулювання заборгованості перед постачальником природного газу підлягає на умовах цього Закону. Заперечення Відповідача факту поставки природного газу в січні-лютому 2017 року і відмова від підписання відповідних актів приймання-передачі є порушенням договору, Закону України "Про ринок природного газу", постанови Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 та норм статті 193 ГК України, статей 525, 526 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що між Сторонами 31.10.2016 укладено договір про постачання природного газу № 2579/1617-БО-32, при укладенні якого Сторони керувались Законом України "Про ринок природного газу" та постановою Кабінету Міністрів України №758 від 01.10.2015 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу".

Проте, Відповідач у своїй діяльності керується Кодексом газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), затвердженим постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015.

Відповідно до термінів, визначених у Кодексі ГТС, відбір природного газу за відсутності по суб'єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) є несанкціонованим і оскільки у Позивача існує заборгованість за поставлений природний газ, Відповідач не надав Позивачу номінації природного газу на січень та лютий 2017 року, а тому у Відповідача були відсутні підстави для документального оформлення обсягів природного газу спожитих Позивачем у вказаний період.

Отже, Відповідач не здійснював поставку газу позивачу у січні-лютому 2017 року, а транспортне підприємство (оператор ГТС) не мало права здійснювати транспортування природного газу Відповідача Позивачу без отримання номінацій на січень-лютий 2017 року.

Оскільки наявність заборгованості за спожитий газ та повернення актів приймання-передачі газу без підписання зі сторони Відповідача визнано Позивачем в позові, тому зазначені обставини є такими, що не потребують доказування, тобто Позивачем фактично визнано використання природного газу, право на яке він не мав, з огляду на це, позовні вимоги є необґрунтованими.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Позивач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях з тих підстав, що судами попередніх інстанцій не дотримано приписів статей 45, 47, 43, 82 ГПК України щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості рішення в частині доводів Позивача про виникнення у Відповідача спеціального обов'язку постачання природного газу в спірний період на підставі пункту 17 "Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015; судами не враховані доводи Позивача з посиланням на Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих енергоносіїв" та пункт 5 глави 1 Кодексу газотранспортної системи; судами безпідставно не взято до уваги рішення Господарського суду Харківської області від 12.04.2017 у справі №922/669/17, яким встановлено правомірність транспортування ПАТ "Укртрансгаз" магістральними трубопроводами для Позивача придбаного у Відповідача природного газу у січні-лютому 2017 року та стягнуто вартість послуг з такого транспортування; матеріалами справи доведено отримання Позивачем від Відповідача в період січень-лютий 2017 року природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями/установами, а Відповідач всупереч покладених на нього спеціальних обов'язків та укладеного договору не виконав свої обов'язки та відмовився оформляти документи поставки газу за вказаний період.

Відповідачем 03.04.2018 подано письмові пояснення, в яких він просить здійснювати розгляд справи з урахуванням даних пояснень.

Проте, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Враховуючи наведене, письмові пояснення до касаційної скарги Відповідача суд залишає без розгляду.

Також, Відповідачем 30.03.2018 до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу.

Частиною 1 статті 295 ГПК України визначено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача, призначено її до розгляду на 04.04.2018 та надано Відповідачу строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 15.03.2018.

Оскільки відзив на касаційну скаргу Відповідачем подано поза межами строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження без обґрунтування поважності пропуску такого строку, тому відзив суд залишає без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Відповідачем (Постачальник) та Позивачем (Споживач) 31.10.2016 укладено договір № 2579/1617-БО-32 постачання природного газу, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Споживачу у 2016-2017 роках природний газ, а Споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що Постачальник передає Споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 59975,00 тис.куб.м., у тому числі за місяцями (тис.куб.м.): січень - 12 500,00, лютий - 12 200,00.

Момент переходу права власності на природний газ від Постачальника до Споживача - лише після підписання сторонами договору акту приймання-передачі газу (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пункту 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору).

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій з'ясували, що матеріалами справи підтверджено звернення Позивача до Відповідача з листами про підписання останнім актів приймання-передачі природного газу за період січень-лютий 2017 року, проте, Відповідач повернув акти непідписаними, посилаючись на наявність у Позивача заборгованості за природній газ за попередні періоди та відсутність підтвердженої номінації.

Водночас, як дослідили суди попередніх інстанцій, наявність заборгованості за спожитий природний газ станом на 01.01.2017 та 01.02.2017 Позивач визнає та посилається на те, що Відповідач відмовляється визнати за Позивачем право на використання отриманого за договором газу в обсягах, який зазначено в актах за січень, лютий 2017 року та які підтверджені, на його думку, всіма належними і достатніми способами та документами, а тому просить суд визнати за ним право використання природного газу за період з 01.01.2017 по 28.02.2017 в обсягах, визначених в позовній заяві.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що спір щодо визнання права на використання природного газу між Позивачем та Відповідачем виник із договірних відносин.

Водночас, судами не встановлено, що договором передбачено право Позивача на використання природного газу поза межами переходу права власності на нього після фактичного підписання сторонами актів приймання-передачі, що передбачено пунктом 3.1 договору.

При цьому, апеляційним господарським судом встановлено, що право власності на природний газ, безпідставно та несанкціоновано використаний Позивачем, до Позивача не переходило.

Здійснивши розгляд справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили, що обставини, на які посилається Позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку Відповідача, оскільки Позивачем не доведено наявність у нього права на використання придбаного за договором №2579/1617-ЮО-32 природного газу для виробництва теплової енергії. Таким чином, наявність заборгованості за спожитий газ та повернення актів приймання - передачі газу без підписання зі сторони Відповідача визнано Позивачем і зазначені обставини є такими, що не потребують доказування і оскільки Позивачем фактично визнано використання природного газу, без отримання відповідного погодження (номінації) Відповідача, то суди дійшли висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи, що Позивачем заявлено вимогу визнати за ним право на використання помісячно у конкретному обсязі природного газу, який вже спожито і його не існує в природі, а договором поставки газу передбачено перехід права власності на природний газ до Споживача після підписання актів приймання-передачі, така вимога є вимогою про встановлення юридичного факту, а тому не підлягає задоволенню у господарському процесі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, здійснили перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосували законодавство під час розгляду справи.

Посилання Позивача в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не дотримано приписів статей 45, 47, 43, 82 ГПК України щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості рішення в частині доводів Позивача про необхідність застосування до даних правовідносин "Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015, Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих енергоносіїв" та пункту 5 глави 1 Кодексу газотранспортної системи, колегією суддів відхиляються, оскільки правовідносини сторін, як вірно встановили суди, є договірними та договором №2579/1617-ЮО-32 не передбачено, що його сторони при виконанні своїх зобов'язань мають керуватись саме зазначеним Позивачем законодавством. При цьому, скаржником взагалі не вказано в касаційній скарзі як саме, на його думку, суди мали б застосувати Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих енергоносіїв".

Доводи скаржника про те, що судами безпідставно не взято до уваги рішення Господарського суду Харківської області від 12.04.2017 у справі №922/669/17, яким встановлено правомірність транспортування ПАТ "Укртрансгаз" магістральними трубопроводами для Позивача придбаного у Відповідача природного газу у січні-лютому 2017 року та стягнуто вартість послуг з такого транспортування, колегією суддів не приймаються, оскільки, як зазначає сам скаржник, предметом спору у зазначеній справі є стягнення коштів за надані послуги з транспортування ПАТ "Укртрансгаз" природного газу, а, отже, є спором про інші правовідносини між іншими суб'єктами.

Щодо твердження Позивача, що матеріалами справи доведено отримання Позивачем від Відповідача в період січень-лютий 2017 року природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями/установами, а Відповідач, всупереч покладених на нього спеціальних обов'язків та укладеного договору, не виконав свої обов'язки та відмовився оформляти документи поставки газу за вказаний період, слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку доказів у справі. Суд касаційної інстанції відповідно до частини 1 зазначеної статті ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/6914/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.