Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.05.2019 року у справі №905/303/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 905/303/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Донецької області

у складі судді Ніколаєвої Л.В.

від 03.07.2018

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Стойка О.В., Гребенюк Н.В., Пушай В.І.

від 04.03.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України""

до Приватного акціонерного товариства "Горлівськтепломережа"

про стягнення 50 035 152,79 грн

за участю представників:

позивача: Литвин П.В.

відповідача: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" про стягнення 50 035 152,79 грн, з яких: 26 715 770,01 грн - основний борг, 2 142 144,45 грн - три відсотки річних, 14 985 704,89 - інфляційні втрати та 6 191 533,44 грн - пеня.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем договору купівлі-продажу природного газу № 1504/15-БО-6 від 31.12.2014 не виконав своєчасно та в повному обсязі взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого позивачем природного газу, в результаті чого у відповідача утворився борг, який підлягає стягненню. Крім того, за порушення виконання своїх договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу, відповідач відповідно до статті 611, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та умов договору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три відсотки річних від простроченої суми, а також пеню та штраф в розмірах, передбачених договором.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Горлівськтепломережа" (покупець, відповідач) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 1504/15-БО-6, (далі по тексту - договір), відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.1. якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 році (у період з 01.01.2015 по 31.12.2015) природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, в обсязі до 13 398,270 тис. куб.м. з розподіленням зазначеного обсягу газу по місяцях кварталів, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору та використати виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (далі - споживачам покупця).

У пункті 6.1. договору сторони досягли домовленості, що оплата за газ здійснюється покупцем грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.

Згідно з пунктом 7.2. договору покупець зобов`язався у разі невиконання ним пункту 6.1. цього договору сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11 договору).

На виконання умов договору продавець передав у власність покупця у січні, лютому 2015 року природний газ на загальну суму 26 715 770,01 грн, зокрема у січні 2015 року на суму 14 331 664,59 грн та у лютому 2015 року на суму 12 384 105,42 грн. Факт поставки природного газу у січні 2015 року підтверджується підписаним між сторонами актом прийому-передачі природного газу за січень 2015 року. При цьому, акт приймання-передачі природного газу за лютий 2015 року між сторонами не підписаний. Однак, поставка природного газу обсягом 1 669,728 тис. куб.м. у лютому 2015 року підтверджується витягом з реєстру споживачів природного газу Теплопостачальні підприємства за договорами з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", з боку яких не підписані акти приймання-передачі за лютий 2015 року, який підписаний першим заступником голови правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та скріплений печаткою підприємства, та згідно з яким загальний обсяг поставленого газу у лютому 2015 року за договором № 1504/15-БО-6 від 31.12.2014 складає 1 669,728 тис. куб. м., а також реєстром фактично протранспортованих обсягів природного газу підприємствам комунальної теплоенергетики та котельням промислових підприємств мережами ПАТ "Донецькоблгаз" за лютий 2015 року, який підписаний заступником голови правління ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" та скріплений печаткою підприємства, та згідно з яким загальний обсяг протранспортованого відповідачу газу складає зокрема для потреб бюджетних організацій 1 669,728 тис. куб.м.

Однак, покупець за договором не оплатив прийнятий від продавця у січні-лютому 2015 року природний газ, у зв`язку з чим у покупця перед продавцем утворився борг у загальному розмірі 26 715 770,01 грн.

У зв`язку з невиконанням Приватним акціонерним товариством "Горлівськтепломережа" своїх зобов`язань з оплати прийнятого у січні, лютому 2015 року природного газу за договором купівлі-продажу природного газу № 1504/15-БО-6 від 31.12.2014, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" звернулась до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" про стягнення 26 715 770,01 грн основного боргу, 2 142 144,45 грн трьох відсотків річних, 14 985 704,89 інфляційних втрат та 6 191 533,44 грн пені, загалом суму в розмірі 50 035 152,79 грн.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Донецької області рішенням від 03.07.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2019, позовні вимоги задовольнив частково та стягнув з Приватного акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 26 715 770,01 грн основного боргу, 2 140 966,50 грн три відсотки річних, 14 985 704,89 грн інфляційних втрат та 540 372,76 грн витрат по оплаті судового збору. У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 6 191 533,44 грн. та 3% річних у розмірі 1 777,95 грн відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що обставини поставки позивачем відповідачу у січні, лютому 2015 року природного газу та прийняття його відповідачем на загальну суму 26 715 770,01 грн є доведеними та не спростовані відповідачем. Наявними в матеріалах справи доказами також підтверджується факт порушення відповідачем встановлених у договорі купівлі-продажу природного газу № 1504/15-БО-6 від 31.12.2014 строків оплати та факт існування у нього перед позивачем заборгованості у сумі 26 715 770,01 грн, яка за висновком судів визначена позивачем правильно та докази погашення якої в матеріалах справи відсутні. За висновком судів таке прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов`язання є підставою для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Дослідивши проведені позивачем розрахунки інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суди встановили, що розмір інфляційних втрат визначений позивачем правильно, а при проведенні розрахунку трьох відсотків річних позивач допустився арифметичної помилки, у зв`язку з чим місцевий господарський суд провів власний розрахунок трьох відсотків річних, з яким погодився суд апеляційної інстанції, та задовольнив зазначену позовну вимогу частково.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 6 191 533,44 грн, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для застосування мораторію на нарахування та стягнення штрафних санкцій на підставі частини 2 статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" №85-VІІІ від 13.01.2015.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 03.07.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 6 191 533,44 грн та трьох відсотків річних у розмірі 1 177,95 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 6 191 533,44 грн та трьох відсотків річних у розмірі 1 177,95 грн, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", пункту 27 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", статті 1 Закону України "Про електроенергетику", та порушення судами норм процесуального права, зокрема статті 236 Господарського процесуального кодексу України. За твердження скаржника суди попередніх інстанцій:

- помилково застосували до спірних правовідносин Закон України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", який підлягає застосуванню до енергопостачальних компаній, та не врахували, що позивач не є енергопостачальною компанією, з огляду на що норми цього Закону не можуть бути застосовані до нього;

- не застосували положення абзацу 8 статті 1 "Визначення термінів" Закону України "Про електроенергетику", статтю 275 Господарського кодексу України, які містять визначення поняття "енергопостачальне підприємство", не надали оцінку Статуту позивача, який не передбачає предмету діяльності Компанії у вигляді енергопостачання відповідно до статті 1 Закону України "Про електроенергетику", та дійшли помилкового висновку, що позивач наділений статутом енергопостачальної компанії та фактично здійснили підміну понять "енергопостачання" та "газопостачання";

- не врахували правову позицію щодо застосування частини 2 статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", викладену в постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 913/65/18;

- порушили статтю 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не обґрунтували підстави та порядок здійсненого перерахунку трьох процентів річних та причини їх зменшення за зобов`язаннями січня 2015 року.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач не виконав свій обов`язок з оплати прийнятого від позивача в січні, лютому 2015 року обсягу природного газу, внаслідок чого у відповідача перед позивачем залишився несплаченим борг у сумі 26 715 770,01 грн, наявність та розмір якого підтверджений наявними в матеріалах справи доказами та не спростований відповідачем. Доказів сплати відповідачем позивачу зазначеної суми боргу в добровільному порядку матеріали справи не містять. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правильно визнали позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 26 715 770,01 грн основного боргу доведеними та обґрунтованими та правильно задовольнили позовні вимоги в цій частині.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Врахувавши те, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати прийнятого від позивача у січні, лютому 2015 року природного газу, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Перевіривши наданий позивачем розрахунок зазначених сум, суди встановили, що суми інфляційних втрат визначена позивачем правильно, а розрахунок трьох відсотків річних є арифметично неправильним. При цьому, як встановив суд апеляційної інстанції, неправильність проведеного розрахунку трьох відсотків річних полягає в тому, що позивач двічі зробив розрахунок 3% річних за 04.03.2015 за зобов`язаннями січня 2015 року, включивши зазначену дату двічі у періоди прострочення, що, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції суперечить нормам чинного законодавства. Наведеним спростовуються безпідставні твердження позивача в касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували підстави та порядок здійсненого перерахунку трьох процентів річних та причини зменшення зазначеної суми за зобов`язаннями січня 2015 року.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі, визначеному позивачем та пред`явленому до стягнення у цій справі, а також трьох відсотків річних у розмірі, визначеному судом за наслідком проведеного перерахунку зазначеної суми та правильно відмовили у стягненні 1 177,95 грн трьох відсотків річних.

Крім того, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (статті 549 Цивільного кодексу України ).

У пункті 7.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як встановили суди попередніх інстанцій у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивач нарахував та заявив до стягнення у цій справі 6 191 533,44 грн пені.

Разом з тим, у статті 1 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", який набрав чинності 07.02.2015, (далі по тексту - Закон) зазначається, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 705 від 25.07.2012 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" гарантованими постачальниками природного газу є суб`єкти господарювання, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та провадять діяльність на затвердженій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, території з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом для споживачів України (крім промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії); гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У пункті 5 статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону, встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Пунктом 6 статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (в зазначеній редакції) встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

У Законі України "Про енергозбереження" зазначається, що: "енергозбереження" - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до пункту 1.5. статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто, природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу вимог чинного законодавства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 913/66/18 від 18.01.2019.

З огляду на наведене, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача в касаційній скарзі про те, що норми Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" не підлягають застосуванню до позивача у справі, оскільки він не був і не є енергопостачальною компанією відповідно до визначення, яке міститься в пункті 27 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», а природний газ не є предметом договору постачання енергоресурсів, відповідно до положень статті 275 Господарського кодексу України та статті 714 Цивільного кодексу України.

Крім того, з огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними та не бере до уваги посилання скаржника на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 913/65/18, оскільки відповідно до частини 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові об`єднаної палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у редакції, чинній на момент прийняття Закону, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у редакції, чинній на момент прийняття Закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як встановлено судами попередніх інстанцій, основним видом діяльності відповідача є, зокрема постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Тобто, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у м. Горлівка Донецької області (місцезнаходження відповідача до 06.02.2017) та у с. Щурове, м. Лиман Донецької області (місцезнаходження відповідача з 06.02.2017 та по цей час), які згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 та розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 віднесено до району проведення антитерористичної операції.

Отже, встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов`язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 6 191 533,44 грн за період, починаючи з 17.02.2015 по дату визначену позивачем за кожним із наведених зобов`язань, враховуючи поширення на спірні правовідносини, пов`язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

9. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 03.07.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі № 905/303/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець