ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9028/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта В.О.

розглянувши касаційні скарги Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 (головуючий суддя - В.В. Куксов, судді: М.Л. Яковлєв, Є.Ю. Шаптала)

за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4

до 1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

За участю представників:

прокурор - Збарих С.М. - прокурор відділу,

відповідача-1 - Пилипчук І.І. - представник,

відповідача-2 - не з`явився,

від третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №4 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" (далі - відповідач-2), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 06.12.2018 №313/6364 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об`єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори у Дніпровському районі м. Києва";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 13.03.2019 площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 123.

1.2. В обґрунтування заявлених вимог прокурор стверджував, що вказане рішення Київської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на те, що земельна ділянка площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040) була передана відповідачу-2 з порушенням вимог земельного законодавства не на конкурентних засадах.

Зважаючи на те, що площа земельної ділянки (0,4168 га) значно перевищує площу нерухомого майна, що знаходиться на ній, прокурор зазначив, що на підставі спірного рішення Київської міської ради Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" може набути на неконкурентних засадах право користування земельною ділянкою площею, не більшою за площу розташованого на ній нерухомого майна (76,2 кв. м), а решту частини земельної ділянки особа має право набути виключно на конкурентних засадах, відповідно до положень ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України.

Крім того, у зв`язку з тим, що на підставі незаконного рішення між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки від 13.03.2019 № 123, зазначений договір підлягає визнанню недійсним.

1.3. Заперечуючи проти позову відповідач-1 вказував, що Київська міська рада, як колегіальний орган, діяла у відповідності до повноважень, наданих Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідач-1 зазначав, що відповідно до ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на них об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб не підлягають продажу на конкурентних засадах.

Відповідач-1 вказував, що будівлі знаходяться в протилежних кутах земельної ділянки, що перешкоджає їх відведенню єдиним масивом, відмінним від конфігурації, що визначена в оскаржуваному рішенні Київської міської ради, а отже, враховуючи особливості земельної ділянки та прилеглої території передача земельної ділянки в меншому розмірі (виключно під будівлями), ніж вона була передана, є неефективним використанням земель міста Києва, оскільки інших землекористувачів не було; земельна ділянка добросовісно використовувалася відповідачем-2 протягом тривалого часу; не передбачено заїзди та виїзди для інших землекористувачів; згідно із затвердженим детальним планом території ця земельна ділянка передбачена для розміщення єдиного об`єкта - будівель автозаправного комплексу, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 за клопотанням відповідача-1 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, який заперечував проти задоволення позову, як і відповідач-2 в судових засіданнях суду першої інстанції.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 (суддя Стасюк С.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №910/9028/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 06.12.2018 №313/6364, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" із земель комунальної власності передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об`єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі міста Києва, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 13.03.2019 площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №123.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1. 03.03.2020 (згідно з реєстраційним номером ВС) Київською міською радою безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 у справі №910/9028/19.

3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 04.03.2020 у справі № 910/9028/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

3.3. 02.03.2020 (згідно з реєстраційним номером АГС) Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 у справі № 910/9028/19.

3.4. Витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.03.2020 у справі № 910/9028/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

3.5. 11.03.2020 та 16.03.2020 суд постановив ухвали про відкриття касаційного провадження за поданими касаційними скаргами у справі та призначення до розгляду на 08.04.2020, якими повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарг та визначено строк для подання відзивів на них до 31.03.2020.

3.6. 31.03.2020 судом отримано відзив від Прокуратури міста Києва на касаційні скарги, у яких прокурор просить у їх задоволенні відмовити, оскаржувану постанову, як законну та правомірну залишити без змін. 15.05.2020 судом отримано додаткові пояснення від Прокуратури міста Києва.

3.7. Ухвалою від 08.04.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено розгляд касаційних скарг Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 у справі № 910/9028/19 на 20.05.2020.

3.8. Ухвалою від 20.05.2020 клопотання Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" задоволено та відкладено розгляд касаційних скарг Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 у справі № 910/9028/19 на 01.07.2020.

3.9. 30.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" звернулось до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку із світовою пандемією COVID-19 та просило розгляд справи призначити на будь-який зручний для суду і сторін час після 01.07.2020.

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04.05.2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 Постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" від 20.05.2020 за № 392 було по суті послаблено карантин та протиепідемічні заходи.

На даний момент з протиепідемічних заходів у м. Києві (місцезнаходження Відповідача-2), які застосовуються у робочий час та можуть впливати на перебування в суді та можливість добратися до нього, фактично залишилася лише заборона перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.

На виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 № 169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

Таким чином, скаржник не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

При цьому, суд приймає до уваги також те, що з заявою про відкладення розгляду справи звернувся скаржник, позиція якого у справі наведена у касаційній скарзі, а участь сторін у судовому засіданні для учасників справи ухвалами суду від 11.03.2020 та 16.03.2020 визнано не обов`язковою.

Разом з цим, ухвалами суду від 08.04.2020 та від 20.05.2020 вже двічі було задоволено клопотання ТОВ "Інтерлайт Компані" про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав.

Поряд з цим, касаційне провадження відкрито ухвалами суду від 11.03.2020 та 16.03.2020, тобто, більше ніж три місяці назад.

За таких обставин, враховуючи те, що місцезнаходженням позивача є місто Київ, транспортний зв`язок у якому на час проведення засідання відновлено, можливість використання представником скаржника індивідуальних засобів захисту, технічну можливість за бажанням сторін здійснювати проведення судового засідання у режимі відеоконференцзв`язку з використанням власних технічних засобів, прокурор та представник відповідача-1 з`явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає.

3.10. В судове засідання 01.07.2020 з`явився прокурор, який проти задоволення касаційних скарг заперечував, представник відповідача-1, який вимоги касаційних скарг підтримав. Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

4. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

4.1. Відповідач-1 у касаційній скарзі просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 у справі № 910/9028/19 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019, судові витрати покласти на позивача.

4.2. Ці вимоги мотивовано не врахуванням апеляційним судом висновків щодо застосування приписів статті 134 Земельного Кодексу України, у подібних правовідносинах, а саме у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/13129/17, від 06.11.2019 у справі №910/23595/17, від 10.10.2018 у справі №910/8844/17.

4.3. Відповідач-2 у своїй касаційній скарзі також просить прийняту у справі постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

4.4. Відповідач-2 у поданій касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №907/68/18, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 04.04.2019 у справі №910/7197/18, від 06.03.2019 у справі №914/2687/17, від 22.03.2018 у справі №910/13129/17, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, щодо застосування норм статей 120,134 ЗК України.

4.5. У відзиві на касаційні скарги з урахуванням додаткових пояснень, прокурор просить касаційні скарги залишити без задоволення з підстав їх необґрунтованості, а оскаржувану постанову, як законну та таку, що відповідає як обставинам справи, так і судовій практиці при розгляді аналогічних спорів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, Касаційного господарського суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 02.04.2018 у справі №910/3561/16), залишити без змін.

5. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Рішенням Київської міської ради від 06.12.2018 № 313/6364 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об`єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори у Дніпровському районі м. Києва" відповідно до статей 9, 79-1, 83, 93, 116, 120, 123, 124, 186 Земельного кодексу України, статті 35 Закону України "Про землеустрій", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об`єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районні міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.02.2017 № 18900395, № 18908922 (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ - 12.04, заява ДЦ від 30.08.2017 № 63019-002140707-031-03, справа А-23979).

5.2. На виконання рішення Київської міської ради від 06.12.2018 між Київською міською радою як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" як орендарем 13.03.2019 укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 123 (надалі по тексту - Договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 06.12.2018 за № 313/6364 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим Договором, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об`єктів дорожнього сервісу, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва строком на 15 років.

5.3. Спір у справі виник у зв`язку із тим, що на думку прокурора прийняте рішення Київської міської ради від 06.12.2018 № 313/6364 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушено вимоги статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України. При цьому, оскільки договір про оренду земельної ділянки укладено на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, такий договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

6. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

6.1. Ухвалюючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд керувався тим, що будівлі, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані", знаходяться в протилежних кутах спірної земельної ділянки, що перешкоджає їх відведенню єдиним масивом, відмінним від конфігурації, що визначена в оскаржуваному рішенні Київської міської ради, а отже, враховуючи особливості земельної ділянки та прилеглої території передача земельної ділянки в меншому розмірі (виключно під будівлями), ніж вона була передана, є неефективним використанням земель міста Києва, оскільки інших землекористувачів не було.

Разом з цим, судом враховано, що спірна земельна ділянка добросовісно використовувалася відповідачем-2 протягом тривалого часу та до спірної земельної ділянки не передбачено заїзди та виїзди для інших землекористувачів.

6.2. Приймаючи оскаржувану постанову апеляційний суд свої висновки мотивував тим, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" на праві приватної власності, у зв`язку із внесенням до статутного фонду Товариства, належать об`єкти нерухомого майна: гараж, загальною площею 25,8 кв. м. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33759898 від 08.02.2017) та гараж загальною площею 50,4 кв. м. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33759083 від 08.02.2017) за спільною адресою: м. Київ, вулиця Петра Вершигори, 2.

Право власності на вказані об`єкти нерухомого майна підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.02.2017 копії яких, разом із технічними паспортами наявні в матеріалах справи.

Відтак, внаслідок набуття Товариством права власності на нерухоме майно загальною площею 76,2 кв. м, що розташоване за адресою: місце розташування - вулиця Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі міста Києва, до Товариства перейшло право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться дане майно, в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача.

Однак, оскільки у даному випадку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,4168 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права до ТОВ «Інтерлайт Компані».

Вищевикладене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-8000596562017 від 25.07.2017, з якого вбачається, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:010:0040, яка розташована по вулиці Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі міста Києва - відсутня.

Копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-8000596562017 від 25.07.2017 наявна в матеріалах справи.

Натомість, оскаржуване рішення прийнято на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, тобто у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно, проте, відповідно до його змісту спірна земельна, яка майже в 55 разів перевищує площу земельної ділянки, право користування якою було набуте Товариством, відведена Товариству за рахунок земель комунальної власності територіальної громади м.Києва.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що земельна ділянка, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно з приписами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, не може передаватись в оренду інакше, як із земельного аукціону, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г.

Разом з цим, оскільки рішення Ради №313/6364 визнано незаконним, то і відповідно Договір оренди земельної ділянки від 13.03.2019, укладений на виконання вказаного рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020), у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.3. Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що відповідач-1 свої вимоги мотивував неврахуванням апеляційним судом висновків щодо застосування приписів статті 134 Земельного Кодексу України, у подібних правовідносинах, а саме у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, від 06.11.2019 у справі №910/23595/17, від 10.10.2018 у справі №910/8844/17.

Відповідач-2 у своїй касаційній скарзі посилався на те, що судом апеляційної інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №907/68/18, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 04.04.2019 у справі №910/7197/18, від 06.03.2019 у справі №914/2687/17, від 22.03.2018 у справі №910/13129/17, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, щодо застосування норм статей 120,134 ЗК України.

7.4. Дослідивши доводи касаційних скарг та заперечень на них колегія суддів касаційного суду приймає до уваги таке.

7.5. Суд апеляційної інстанції встановив, що в оскаржуваному рішенні Київської міської ради від 06.12.2018 №313/6364 про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ «Інтерлайт Компані» було вказано, що його прийнято на підставі ст.120 Земельного кодексу України.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд обґрунтовано дослідив та встановив наступне.

Згідно з ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України в редакції станом на 06.12.2018:

"До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача)."

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.120 Земельного кодексу України у наведеній редакції:

"1. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача."

Як встановлено апеляційним судом, у даному випадку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,4168 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права до ТОВ «Інтерлайт Компані».

Вищевикладене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-8000596562017 від 25.07.2017, з якого апеляційним судом встановлено, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:010:0040, яка розташована по вулиці Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі міста Києва - відсутня.

Отже безпідставним є посилання у касаційній скарзі відповідача-2 щодо незастосування апеляційним судом правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №№907/68/18, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 04.04.2019 у справі №910/7197/18 та від 06.03.2019 у справі №914/2687/17, оскільки у всіх цих справах у попереднього власника нерухомого майна було оформлено права на земельну ділянку під ним, тобто, правовідносини у них не є подібними з правовідносинами у даній справі, що переглядається.

При цьому, суд апеляційної інстанції досліджував застосування ст.120 ЗК України до спірних правовідносин виключно тому, що в самому оскаржуваному рішенні Київської міської ради від 06.12.2018 №313/6364 про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ «Інтерлайт Компані» було вказано, що його прийнято на підставі ст.120 Земельного кодексу України.

7.6. Приймаючи оскаржувану постанову апеляційний суд послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г.

Відповідач-1 вважає неподібною дану постанову, а відповідач-2 вважає, що її неправильно було застосовано апеляційним судом.

З цього приводу колегія суддів касаційного суду доходить наступних висновків.

7.7. У вказаній постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г було встановлено, зокрема, таке.

Товариство на підставі Договору купівлі-продажу нежилого будинку набуло у власність майно - одноповерховий нежилий будинок (літ. "А") загальною площею 279, 20 кв. м.

Відповідно до плану за поверхами на будівлю літ. "А" вказана будівля складається з двох частин: підвалу площею 131, 6 кв. м та першого поверху площею 147, 6 кв. м.

Як фактично встановлено судом першої інстанції, ТОВ отримало в оренду земельну ділянку у розмірах, що більше ніж в 10 разів перевищують площу належної йому будівлі.

Згідно з ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України в редакції станом на 10.11.2004:

"Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування."

Таким чином, вищенаведені норми станом на момент купівлі-продажу прямо передбачали перехід за результатами відчуження до нового власника житлового будинку, будівлі або споруди права користування виключно тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ч.2 ст.18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 за N7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ":

"Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо."

Так, в державі Україна, зокрема, діють:

1. з 17.04.1992 Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92*", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за N44;

2. з 24.07.1996 Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 р. N173, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996р. за N 379/1404;

3. з 01.01.2006р. Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005, затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 N80, надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005 N 175.

Зазначене повністю спростовує висновок судів апеляційної та касаційної інстанції, що норми чинного законодавства не встановлюють порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд.

7.8. Отже у вищевказаній справі наведений правовий висновок, на який посилається відповідач-2 у даній справі, що переглядається, Верховним Судом був викладений саме на спростування висновку судів апеляційної та касаційної інстанції, що норми чинного законодавства не встановлюють порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, що стало підставою для відмови в позові прокурору вказаними судами.

Крім того, в силу положень ч.ч.1-4 ст.13, ч.1 ст.14, ч.ч.1-3 ст.74, ст.ст.80, 81 ГПК, саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, наданими саме цією стороною доказами, і збирання та надання таких доказів є обов`язком саме для сторін, а не для суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, якщо відповідачі посилаються в запереченнях на позов, що визначення площі спірної земельної ділянки для обслуговування лише самих вищевказаних об`єктів нерухомості в 55 разів більше площі цих об`єктів нерухомості відповідало нормам законодавства, наведені процесуальні норми покладають на них рівнозначний обов`язок довести такі свої заперечення відповідними доказами, що спростовує доводи відповідачів в цій частині.

При цьому, посилання відповідача-1, не те що враховуючи особливості земельної ділянки та прилеглої території передача земельної ділянки в меншому розмірі (виключно під будівлями), ніж вона була передана, є неефективним використанням земель міста Києва, оскільки інших землекористувачів не було, апеляційним судом залишені поза увагою з огляду на необґрунтованість та безпідставність, оскільки без проведення аукціону на вільну від об`єктів, на які Товариство набуло право власності, земельну ділянку, стверджувати про відсутність інших землекористувачів не вбачається за можливе.

7.9. Разом з тим, у вказаній справі №910/4528/15-г судами попередніх інстанцій було встановлено, що 22.02.2013 ТОВ звернулось до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовним розміром згідно технічної документації 1 523, 81 кв. м з цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку.

18.04.2013 Київською міською радою прийнято рішення №232/9289 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку".

23.10.2013 року Київською міською радою прийнято спірне рішення № 419/9907 "Про передачу ТОВ земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку, відповідно до п. п. 1, 2 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ для будівництва обслуговування та експлуатації житлового будинку та передано у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1521 га для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до ч.2 ст.124 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом як на 22.02.2013, так і на 23.10.2013:

"Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу."

Згідно з ч.1, абз.2 ч.2 ст.134 вказаного кодексу у зазначеній редакції:

"1. Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб."

Таким чином, вищевказані норми ч.2 ст.134 Земельного кодексу у відповідній редакції передбачали, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, проте, не передбачали такого виключення для земельних ділянок під звичайне будівництво житлових будинків.

Інших норм чинного на той момент земельного законодавства, які б передбачали вказане виключення для земельних ділянок під таке будівництво, постанови судів апеляційної та касаційної інстанції не містять.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в силу наведених ч.2 ст.124, ч.1 ст.134 та ч.ч.1,2 ст.135 Земельного кодексу в редакції, чинній станом як на 22.02.2013, так і на 23.10.2013, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під звичайне будівництво житлових будинків підлягали виключно продажу на земельних торгах.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку і про те, що в першу чергу ТОВ в своєму клопотанні від 22.02.2013, а в другу чергу Київська міська рада в спірному рішенні від 23.10.2013, незаконно об`єднали в одне ціле земельну ділянку саме для нового будівництва та земельну ділянку саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку, оскільки отримання права оренди на них, відповідно до вищевказаних норм, мало відбуватися в абсолютно різному порядку.

При цьому, спірне рішення Київської міської ради від 23.10.2013 не містило чіткого зазначення, яка саме частина вищевказаної ділянки (площа, установлені межі, як це передбачено ч.1 ст.79 Земельного кодексу) призначалася та була необхідна саме для розміщення та обслуговування житлового будинку, відповідно до вимог наведеної редакції ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України, ні посилання на землевпорядну документацію, якою визначена така земельна ділянка відповідно до вищевказаних ДБН та СНіП.

7.10. Частиною другою статті 124 Земельного кодексу України у редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем-1 у даній справі, що переглядається, передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частина перша статті 134 Земельного кодексу України (в названій редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

7.11. Як вірно вказав у своєму відзиві на касаційну скаргу прокурор, судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваним рішенням Ради було вирішено передати Товариству в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об`єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі м. Києва і земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно площею 76,2 кв. м.

На виконання рішення Київської міської ради від 06.12.2018 між Київською міською радою як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" як орендарем 13.03.2019 укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 123 (надалі по тексту - Договір), відповідно до п.1.1. якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 06.12.2018 за № 313/6364 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим Договором, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об`єктів дорожнього сервісу, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, строком на 15 років.

Отже, спірним рішенням Київської міської ради від 06.12.2018 та укладеним на його підставі договором земельну ділянку надано в оренду поза конкурсом не лише для експлуатації та обслуговування вищевказаних об`єктів нерухомого майна, а і для експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу.

Як зазначає у своєму відзиві на касаційну скаргу прокурор, об`єктом дорожнього сервісу у спірних правовідносинах є автомобільна стоянка, розміщення та експлуатація якої на спірній земельній ділянці підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 11.04.2019, наявним в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги» у редакції від 25.03.2018, що була чинною на час прийняття спірного рішення відповідачем-1, об`єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Проте, як вірно було вказано ще судом першої інстанції, приписами абзацу 13 частини 2 статті 134 ЗК України у названій редакції визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Згідно з абз.2 ч.2 ст.134 вказаного кодексу у зазначеній редакції:

"1. Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.135 зазначеного Кодексу у наведеній редакції:

"1. Земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

2. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу."

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що в силу наведених ч.2 ст.124, абз. 13 ч.1 ст.134 та ч.ч.1,2 ст.135 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на 04.12.2018, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу підлягали виключно продажу на земельних торгах.

Отже, крім вищенаведеного, подібним до вищевказаної постанови Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г у даній справі, що переглядається, є те, що в оскаржуваних рішеннях та договорах відповідачі незаконно, з метою уникнення конкурсної процедури об`єднували в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації наявних об`єктів нерухомості, що не вимагало конкурсної процедури, та земельну ділянку для інших цілей, які вже вимагали виключно продажу на земельних торгах, тобто, отримання права оренди на них, відповідно до вищевказаних норм, мало відбуватися в абсолютно різному порядку.

7.12. Все вищевикладене повністю спростовує заперечення відповідачів щодо посилання та застосування апеляційним судом у даній справі, що переглядається, постанови Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г

7.13. Посилання відповідачів у касаційних скаргах щодо незастосування апеляційним судом правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, є необґрунтованим, оскільки в даній справі, що переглядається, встановлено факт надання спірної земельної ділянки в т.ч. для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу, а не інших об`єктів транспортної інфраструктури, що прямо, однозначно і дослівно визначено як виключення наведеним абз. 13 ч.1 ст.134 ЗК України.

7.14. Крім того, вимоги касаційної скарги відповідача-1 мотивовано неврахуванням апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №910/23595/17, від 10.10.2018 у справі №910/8844/17.

Разом з цим, касаційна скарга взагалі не обґрунтована жодним доводом, посиланням чи поясненням, в чому саме полягає відмінність висновків судів щодо застосування норм права у зазначених постановах від висновків у даній справі.

При цьому, у постанові від 06.11.2019 у справі №910/23595/17 суд касаційної інстанції скасував судові рішення попередніх інстанцій та відправив справу на новий розгляд у зв`язку з не дослідженням судами доказів по справі та неналежним з`ясуванням обставин справи.

У справі №910/8844/17 касаційним судом взагалі досліджувалася та встановлювалася лише наявність у прокурора підстав для звернення до суду за захистом прав та інтересів держави, оскільки спрямованість позовних вимог прокурора фактично зводилася до захисту прав та інтересів Заводу "Червоний екскаватор", а отже цей завод міг бути самостійним суб`єктом захисту прав на землекористування.

7.15. З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає касаційні скарги не обґрунтованими.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

8.2. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційні скарги Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

8.3. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників, відповідно поданих касаційних скарг.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 у справі №910/9028/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський