Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.09.2019 року у справі №925/9/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 925/9/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - Панченка В. В., Лещенко Н. А.,

відповідача - Гричаненка О. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу виконавчого комітету Черкаської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 (Зубець Л. П. - головуючий, судді Пашкіна С. А., Мартюк А. І.) у справі

за позовом виконавчого комітету Черкаської міської ради

до Приватного підприємства "Вересень+"

про стягнення 3 301 188,12 грн.

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. У січні 2018 року виконавчий комітет Черкаської міської ради (далі -виконавчий комітет) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Вересень+" (далі - ПП "Вересень+") 3 301 188,12 грн плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено рекламні конструкції відповідача, за період із 01.11.2014 по
01.11.2017.

2. Позовні вимоги аргументовано тим, що ПП "Вересень+" не уклало із виконавчим комітетом договору про встановлення спеціальних конструкцій для розміщення реклами, проте користується рекламними конструкціями, у місцях, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, а отже у відповідача виник обов'язок сплати за користування цими місцями за період із 01.11.2014 по
01.11.2017.

3. ПП "Вересень+" проти позову заперечило, зазначаючи про відсутність договору між сторонами, незаконність і необґрунтованість позовних вимог, тривалу протидію виконавчого комітету відповідачеві у продовженні дозволів на розміщення рекламної продукції.

4. Крім того, ПП "Вересень+" у заяві від 21.02.2019, поданій до місцевого господарського суду, заявило про застосування позовної давності згідно з положеннями статей 256, 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та просило відмовити у позові на підставі частини 4 статті 267 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 у справі № 925/9/18 (суддя Спаських Н. М. ) позов виконавчого комітету задоволено частково; ухвалено стягнути з ПП "Вересень+" на користь виконавчого комітету 3 115 102,78
грн плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, під розміщенням рекламних конструкції за період із 02.01.2015 по 01.11.2017 із зарахуванням на рахунок № 31419544023002, одержувач УК у м. Черкасах/Черкаси/24060300, код ЄДРПОУ 38031150, МФО 899998 Банк Казначейство України, та ~money3~ відшкодування сплаченого судового збору; у задоволенні решти вимог відмовлено.

6. Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що за належним розрахунком та у межах трирічної позовної давності позивач має право на стягнення лише 3 115 102,78 грн плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено 85 власних рекламних конструкцій відповідача, за період із 02.01.2015 по 01.11.2017 (91 620,67 грн х 34 місяці). Адреси місць розташування рекламних конструкцій суд першої інстанції перевірив за позовною заявою, договором купівлі-продажу ПП "Вересень+" від 05.01.2011 та за ухвалою про накладення арешту на майно від 27.11.2018.

7. У задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив у зв'язку із помилками у розрахунках і застосуванням позовної давності до вимог позивача щодо стягнення плати за листопад і грудень 2014 року.

8. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.08.2019 рішення Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 скасував і прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.

9. Приймаючи нове рішення, апеляційний господарський суд виходив із того, що договору для розташування спеціальних конструкцій між сторонами у встановленому порядку укладено не було, а позовні вимоги виконавчого комітету про стягнення з відповідача 3 301 188,12 грн плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено рекламні конструкції відповідача, за період із 01.11.2014 по
01.11.2017 не є законними та обґрунтованими, не доведені належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні положень статей 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), тому ці вимоги не може бути задоволено з огляду на їх безпідставність.

10. Зокрема, апеляційний господарський суд зауважив, що позивач ні на стадії розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження у справі в суді апеляційної інстанції не надав належних, допустимих і достатніх у розумінні положень статей 76, 77, 79 ГПК України доказів розташування рекламних щитів, належних відповідачеві у кількості 109 штук, перелік яких наведено в позовній заяві, упродовж усього спірного періоду, як не доведено і факту користування відповідачем чітко визначеною рекламною конструкцією у певний період.

11. При цьому твердження позивача про те, що зазначені рекламні конструкції розміщенні на тих самих місцях, які використовував попередній власник відповідних конструкцій, суд апеляційної інстанції відхилив, адже набуття відповідачем права власності на такі конструкції не свідчить про автоматичний перехід до нього обов'язку сплачувати за користування відповідними місцями у розмірі, визначеному для попереднього власника конструкцій на підставі відповідних договорів.

12. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідач не порушив, і за наслідками апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції відмовив позивачеві у позові по суті через безпідставність заявлених вимог, питання застосування позовної давності (за наданих обставин) не впливає на суть винесеного рішення, і відповідно, позовна давність, як спосіб захисту саме порушеного права під час вирішення цього спору не може бути застосована.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 у справі № 925/9/18, виконавчий комітет звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. Виконавчий комітет зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від
29.12.2003 № 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі - Типові правила). На виконання зазначеної постанови виконавчий комітет ухвалив рішення від 17.06.2009 № 752 "Про затвердження порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси" (далі - Порядок розміщення зовнішньої реклами).

Так, відповідно до пункту 9.13 зазначеного Порядку розміщення зовнішньої реклами у випадку виявлення використання розповсюджувачами зовнішньої реклами місць, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування, без укладення договорів для розташування спеціальних конструкцій та/або без отримання дозволу (фактичне користування) виконавчий комітет має право отримати плату за фактичне користування такими місцями за весь час їх використання.

15. Скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд надав неправильну оцінку положенням Порядку розміщення зовнішньої реклами, договору про перехід права власності на рекламні конструкції та позиції виконавчого комітету стосовно зазначених доказів.

16. Скаржник також зауважує, що місцевий господарський суд, уваляючи рішення про задоволення позовних вимог, правомірно виходив із того, що відповідач став власником 109 рекламних щитів за договором купівлі-продажу від 05.01.2011, а тому за змістом положень Порядку розміщення зовнішньої реклами виконавчий комітет має право отримати кошти за фактичне користування ПП "Вересень+" місцями для розміщення реклами.

Отже, на думку скаржника, на підставі нормативно-правового акта виконавчого органу місцевого самоврядування в особи, яка використовує місце для розташування спеціальних конструкцій, виникає обов'язок сплатити за фактичне користування місцями для розташування цих конструкцій, а у виконавчого комітету - право стягнути відповідну плату, яке у разі відмови суб'єкта господарювання виконати такі вимоги добровільно підлягає захисту у судовому порядку.

17. Заявник звертає увагу, що вимоги позивача засновані на положеннях пункту
9.13 Порядку розміщення зовнішньої реклами, а посилання на договір купівлі-продажу рекламних носіїв послужило доказом на підтвердження розмірів, конфігурації та кількості рекламних носіїв, які були використані для розрахунку.

18. Скаржник вважає хибними і такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи твердження апеляційного господарського суду про виключну та безальтернативну необхідність укладення договору як єдиної передумови сплати, адже у Порядку розміщення зовнішньої реклами передбачено два альтернативні та незалежні способи внесення оплати за розміщення рекламних засобів, які можуть застосовуватися за різних умов та обставин, передбачених у цьому Порядку розміщення зовнішньої реклами.

19. Заявник касаційної скарги вважає, що сам факт звернення відповідача до виконавчого комітету із заявою стосовно переоформлення дозволу на розміщення реклами свідчить про те, що рекламні конструкції відповідач набув у тому ж обсязі, вигляді, конфігурації, в яких вони перебували у попереднього власника.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

20. ПП "Вересень+" у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувану постанову залишити без змін, наголошуючи на її законності та обґрунтованості.

Позиція Верховного Суду та фактичні обставини справи, встановлені судами

21. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з огляду на таке.

22. Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

23. Аналогічні за змістом положення викладено у статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування".

24. За змістом статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, належать власні (самоврядні) повноваження щодо надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

25. У частині 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" визначено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

26. Згідно з Типовими правилами зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування (пункти 3,32 Типових правил).

27.17.06.2009 рішенням виконавчого комітету № 752 затверджено:

- Порядок розміщення зовнішньої реклами у м. Черкасах згідно з додатком № 1;

- примірний договір на тимчасове користування місцем (для розміщення рекламних засобів та встановлення пріоритету на їх розміщення), яке перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкас, згідно з додатком 2 (далі - примірний договір);

- Порядок визначення розміру плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення рекламних засобів та встановлення пріоритету на їх розміщення), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування, згідно з додатком 3 (далі - Порядок визначення розміру плати за право тимчасового користування місцями).

28. У подальшому рішенням виконавчого комітету від 03.07.2012 № 968 затверджено схему розміщення спеціальних рекламних конструкцій та внесено зміни до рішення виконавчого комітету від 17.06.2009 № 725.

29. За змістом пункту 1.2 Порядку розміщення зовнішньої реклами цей документ регулює окремі відносини між органом місцевого самоврядування та фізичними і юридичними особами щодо: розміщення зовнішньої реклами на території м. Черкаси; порядку надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами; укладення договорів на тимчасове користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій; встановлення спеціальних конструкцій на місцях, наданих у користування.

30. За змістом Порядку розміщення зовнішньої реклами визначено дві окремі умови виконання та додержання яких, надає зацікавленій особі право на здійснення діяльності у сфері реклами: по-перше, укладення договору на тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів, по-друге, отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

31. При цьому у пункті 9.13 Порядку розміщення зовнішньої реклами передбачено, що у випадку виявлення використання розповсюджувачами зовнішньої реклами місць, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування, без укладення договорів для розташування спеціальних конструкцій та/або без дотримання дозволу (фактичне користування) виконавчий комітет має право отримати плату за фактичне користування такими місцями за весь час їх використання.

32. Отже, у зазначеному пункті передбачено право виконавчого комітету стягувати плату за фактичне користування особами місцями для розповсюдження реклами із двох самостійних та окремих підстав: без укладення ними договору для розташування спеціальних конструкцій; без отримання ними дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

33. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, позов у цій справі заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача 3 301
188,12 грн плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено рекламні конструкції відповідача, за період із 01.11.2014 по 01.11.2017, у зв'язку із неукладенням відповідачем договору із позивачем щодо встановлення спеціальних конструкцій для розміщення реклами.

34. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зауважив, що за належним розрахунком та у межах трирічної позовної давності позивач має право на стягнення лише 3 115 102,78 грн плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, де розміщено 85 власних рекламних конструкцій відповідача за період із 02.01.2015 по 01.11.2017 (91 620,67 грн х 34 місяці). Адреси місць розташування рекламних конструкцій суд першої інстанції перевірив за позовною заявою, договором купівлі-продажу ПП "Вересень+" від 05.01.2011 та за ухвалою про накладення арешту на майно від 27.11.2018.

35. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність договірних відносин між сторонами у цій справі, а отже про відсутність підстав для стягнення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

36. Водночас наведені висновки апеляційного господарського суду, колегія Касаційного господарського суду вважає помилковими з огляду на таке.

37. Як свідчать матеріали справи, встановили суди попередніх інстанцій та не заперечували сторони у судах першої та апеляційної інстанцій, ПП "Вересень+" стало власником 109 рекламних щитів за договором купівлі-продажу від 05.01.2011, попереднім власником яких була інша особа на підставі договору від 02.10.2009 №
211.

38. У пунктах 1.2 та 1.3 договору купівлі-продажу від 05.01.2011, згідно з яким відповідач став власником 109 рекламних щитів у м. Черкасах, встановлено, що попередній власник розміщував щити та рекламу на них на підставі рішення виконавчого комітету від 22.09.2009 № 1203 "Про переоформлення дозволів на розміщення зовнішньої реклами". Крім цього, попередній власник щитів відмовився від права їх розміщення на користь ПП "Вересень+" із моменту підписання акта приймання-передачі щитів, який є додатком до зазначеного договору.

39. У пункті 2.1 Порядку розміщення зовнішньої реклами визначено, що місце розташування рекламного засобу - це площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

40. Отже, за змістом викладеного слідує, що з моменту укладення договору купівлі-продажу від 05.01.2011 ПП "Вересень+" стало власником спеціальних конструкцій/рекламних засобів (рекламних щитів) і, відповідно, фактичним користувачем місць для розміщення таких засобів (конструкцій).

41. Будь-яких відомостей про демонтаж або перенесення відповідачем придбаних за договором купівлі-продажу від 05.01.2011 спеціальних конструкцій/рекламних засобів (рекламних щитів) матеріали справи не містять.

42. Водночас матеріалами справи підтверджено, що відповідач у належному порядку договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів не уклав, плату за фактичне користування такими місцями за весь час їх використання не сплачував, хоча користувався такими місцями для розміщення належних йому рекламних засобів (рекламних щитів).

43. Варто наголосити, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, які виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

44. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

45. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій набуто майно, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

46. За змістом положень цієї глави ЦК України для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.

47. Таким чином предметом позову у справі № 925/9/18 є стягнення з власника об'єктів - рекламних засобів/спеціальних конструкцій (рекламних щитів) коштів за фактичне користування місцями, де такі засоби (об'єкти) розміщено, а відносини з фактичного використання місць для розміщення рекламних засобів/спеціальних конструкцій без укладення відповідного договору та неотримання їх власником доходів у виді плати за фактичне користування такими місцями за своїм змістом є кондикційними.

48. З огляду на викладене ПП "Вересень+" як фактичний користувач місць для розміщення рекламних засобів/спеціальних конструкцій, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих місць зберіг у себе кошти, що мав сплатити за користування такими місцями, зобов'язаний повернути ці кошти власникові на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

49. Разом із тим для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212, 1213, 1214 ЦК України).

50. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18).

51. Згідно з частиною 1 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

52. Відповідно до частиною 1 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Отже, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

53. Відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

54. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду із наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

55. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду цієї справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас та відшкодування коштів, пов'язаних з їх використанням без належного оформлення документів (без укладення договору) на користування зазначеними місцями.

56. При цьому суди, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від
04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

57. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

58. Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму має бути застосовано для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

59. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.

60. Крім цього потрібно наголосити, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.

61. Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги врахував, що розрахунок вартості за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено рекламні щити позивач здійснив за формулою, наведеною у Порядку (Додаток № 3), де враховано площу горизонтальної (вертикальної/проекції рекламного засобу S; тариф на тимчасове користування місцями T і застосовано коефіцієнт K залежно від типу рекламного засобу і місця розташування.

Таку саму формулу було зазначено і в попередній редакції Порядку 2009 року, докази чого надав позивач у засіданні 11.03.2019.

62. Місцевий господарський суд установив, що показник розміру площі горизонтальної/вертикальної проекції рекламного засобу S взято із додатків 1 до кожного із договорів із попереднім власником рекламних щитів, які при укладенні договору купівлі-продажу із відповідачем у справі від 05.01.2011 не були змінені чи уточнені.

При цьому, відповідач не надав суду доказів, що площа горизонтальної/вертикальної проекції кожного рекламного засобу, щодо плати за розташування якого виник спір, не відповідає тим даним, якими скористався для розрахунків позивач.

63. Місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, зауважив, що за розташування 85 рекламних щитів, перелік яких наведено у позовній заяві, позивач нарахував відповідачеві 91 699,67 грн щомісячної плати.

Однак внаслідок допущених помилок під час обрахунку цієї суми та через помилкове включення подвійної оплати за щит із пункту 51 переліку щомісячна загальна сума платежів за користування місцями під розміщення рекламних щитів становить лише 91 620,67 грн.

64. Крім цього, місцевий господарський суд узяв до уваги заяву відповідача від
21.02.2019 про застосування позовної давності, та виключив із розрахунку позовних вимог два місяці -- листопад і грудень 2014 року.

65. Отже, за належним розрахунком та у межах трирічної позовної давності позивач має право на стягнення лише 3 115 102,78 грн плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м.

Черкас, де розміщено 85 власних рекламних конструкцій відповідача, за період із
02.01.2015 по 01.11.2017 (91 620,67 грн х 34 місяці).

66. При цьому адреси місць розташування рекламних конструкцій місцевий господарський суд перевірив за позовною заявою, договором купівлі-продажу відповідача від 05.01.2011 та за ухвалою про накладення арешту на майно від
27.11.2018, а відповідачем не спростовано.

67. Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

68. Беручи до уваги правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 3 115 102,78 грн плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено рекламні конструкції, за період із 02.01.2015 по 01.11.2017.

69. При цьому колегія суддів враховує, що не застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України не призвело до прийняття неправильного по суті судового рішення, тому не може бути достатньою підставою для його скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

70. Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає безпідставними доводи відповідача та суду апеляційної інстанції про те, що без укладення договорів на тимчасове користування місцем під розташування рекламного засобу позивач не має права стягувати плату за користування такими місцями. Право на отримання цієї плати навіть за відсутності укладеного договору передбачено згідно зі статтею 1212 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

71. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

72. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

73. З огляду на викладене касаційна інстанція вважає наведені у касаційній скарзі доводи обґрунтованими, що є підставою для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення господарського суду першої інстанції, з мотивів викладених у цій постанові.

Розподіл судових витрат

74. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими у статті 129 ГПК України, колегія суддів зазначає про наявність підстав для розподілу судових витрат виконавчого комітету у виді сплаченого судового збору у сумі 93 453,08 грн, пов'язаних із розглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом покладання обов'язку із відшкодування цих витрат на ПП "Вересень+".

75. Стосовно решти сплаченого виконавчим комітетом судового збору за подання касаційної скарги колегія суддів зауважує, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У частині 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зазначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської ради задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 у справі № 925/9/18 скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від
12.03.2019 залишити в силі.

Стягнути з Приватного підприємства "Вересень+" (ідентифікаційний код 30147186) на користь Виконавчого комітету Черкаської міської ради (ідентифікаційний код 04061547) 93 453,08 грн (дев'яносто три тисячі чотириста п'ятдесят три гривні 08 копійок) витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарському суду Черкаської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ