ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №826/6074/16

адміністративне провадження №К/9901/203/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (головуючий суддя - Горяйнов А.М., судді - Желтобрюх І.Л., Файдюк В.В.) у справі №826/6074/16

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної служби України з Надзвичайних ситуацій, Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві,

треті особи: Атестаційна комісія Головного управління Національної поліції у м. Києві, Апеляційна атестаційна комісія Головного управління Національної поліції у м. Києві

про визнання протиправним рішення, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 14 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві (відповідач 1), Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, треті особи: Атестаційна комісія Головного управління Національної поліції у м.Києві, Апеляційна атестаційна комісія Головного управління Національної поліції у м.Києві, в якому просив (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м.Києві №126 о/с від 28.12.2016 року «щодо особового складу» щодо звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві та призначення на посаду начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м.Києві №203 о/с від 04.03.2016 року «щодо особового складу» в частині звільнення 04.03.2016 року зі служби в поліції згідно із п. 8 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», полковника поліції ОСОБА_3, начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві;

1.3. поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві з 28.12.2015 року;

1.4. стягнути з Головного управління Національної поліції у м.Києві (код ЄДРПОУ 40108583, адреса місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул. Володимирська, буд. 15) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 5677,41 грн.;

1.5. зобов'язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ 38516849, адреса місцезнаходження: 01030, м.Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 55) утриматись від видання наказу про прийняття на роботу ОСОБА_3 в Державну службу України з надзвичайних ситуацій по переведенню з Головного управління Національної поліції у м.Києві.

2. Позовні вимоги вмотивовані протиправним звільненням позивача із займаної посади та переведення його на іншу роботу до іншої організації. Позивач вважає, що відповідачем 1 незаконно всупереч вимогам п. 28 розділу 4 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача було звільнено з посади начальника Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві та призначено на посаду начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, не з підстав прямо вказаних у п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», а в подальшому звільнено з вказаної посади за переходом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Наведене порушило права позивача, адже визнання недійсними та незаконними висновків атестаційних комісій у іншій справі №826/6072/16, яка розглядалась Окружним адміністративним судом м.Києва у іншому складі суду, позбавило його можливості бути поновленим на посаді начальника Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві з підстав протиправності та необґрунтованості висновків атестаційної комісії та заявити позовну вимогу про поновлення його на посаді, якби він був звільнений відповідачем у відповідності до вимог п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», тобто через службову невідповідність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві №126 о/с від 28.12.2016 року «щодо особового складу» щодо звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Соломянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві та призначення на посаду начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві.

3.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві №203 о/с від 04.03.2016 року «щодо особового складу» в частині звільнення 04.03.2016 року зі служби в поліції згідно із п. 8 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», полковника поліції ОСОБА_3, начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

3.3. Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з 29 грудня 2015 року.

3.4. Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_3 на службі в поліції на посаді начальника Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з 29 грудня 2015 року.

3.5. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Задовольняючи частково позов, суд дійшов висновку, що оскільки висновки Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в місті Києві №2 від 14.12.2015 року щодо прийняття рішення про звільнення зі служби через службову невідповідність ОСОБА_3 та рішення Апеляційної атестаційної комісії північного регіону Національної поліції України від 13.01.2016 року визнано протиправними та скасовано, наказ ГУ НП у м. Києві №126 о/с від 28.12.2015 року «щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві та призначення на посаду начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві слід визнати протиправним та скасувати. Також суд врахував відсутність в матеріалах справи доказів погодження звільнення позивача Головою Національної поліції України, що також невідображено у оскаржуваному наказі про звільнення, і, як наслідок, вирішив задовольнити вимогу позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві №203 о/с від 04.03.2016 року «щодо особового складу» в частині звільнення 04.03.2016 р. позивача зі служби в поліції згідно із п. 8 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» та поновлення останнього на попередній посаді. Водночас, суд відмовив в задоволенні позовних вимог позивача в частині зобов'язання Державної служби України з надзвичайних ситуацій утриматись від видання наказу про прийняття на роботу ОСОБА_3 в Державну службу України з надзвичайних ситуацій по переведенню з Головного управління Національної поліції у м. Києві, оскільки матеріали справи свідчать, що останнього було прийнято та наказом від 20.01.2017 року №26 звільнено зі служби в Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Крім того, суд зазначив, що оскільки позивач працював та отримував заробітну плату включно по серпень 2017 року підстави для нарахування йому середньої заробітної плати за вимушений прогул у суду відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві задоволено.

5.1. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної служби України з Надзвичайних ситуацій, Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, треті особи: Атестаційна комісія Головного управління Національної поліції у м. Києві, Апеляційна атестаційна комісія Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним рішення, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії відмовлено.

6. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що представник позивача не навів обґрунтування, яке право позивача порушено і яким чином скасування наказу ГУ Національної поліції у м. Києві Національної поліції України від 28.12.2015 року №126 о/с про призначення ОСОБА_3 на посаду відновить невстановлене порушення прав. Суд зауважив, що позивач особисто, за власним бажанням та з власної ініціативи подав рапорт про його призначення на посаду начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління та рапорт від 29.02.2016 року про звільнення в зв'язку з переведенням. Доказів застосування примусу при написанні вказаних рапортів представник позивача під час розгляду справи не навів. Більше того, позивач пропрацював начальником відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління з 28.12.2015 року до 04.03.2016 року, отримував заробітну плату та виконував свої службові обов'язки. За час проходження служби в поліції будь-яких скарг на незаконність наказу про призначення на посаду не надав. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наказ ГУ Національної поліції у м. Києві Національної поліції України від 28.12.2015 року №126 о/с винесено з урахуванням всіх вимог чинного законодавства та на підставі власного рапорту позивача. Також колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що позивач особисто виявив бажання звільнитись із служби в поліції в порядку переведення, а тому позовні вимоги про скасування наказу Головного управління Національної поліції України від 04.03.2016 №203 також не підлягають задоволенню, адже будь-яких доказів написання рапорту під тиском він не надав. У зв'язку з цим, колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні і інших позовних вимог, які за своїм змістом є похідними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

7. 02 січня 2018 року ОСОБА_3 (далі - скаржник) звернувся до Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року.

8. В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року.

9. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що станом на дату звільнення позивача з посади начальника Солом'янського УП ГУНП у м. Києві та одночасного його призначення на службу в поліцію на посаду начальника відділу кримінальної поліції ГУНП у м. Києві він мав негативний висновок атестаційної комісії, який був прямою підставою для його звільнення саме за п. 5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» та припинення служби в органах поліції взагалі, натомість спірний наказ №126 від 28.12.2015 року таких посилань взагалі не містить. Позивач вказує, що власноруч написаний ним рапорт про прохання призначити на іншу посаду не може бути самостійною підставою для звільнення з посади та призначення на іншу, адже не є обов'язковим для керівника позивача. Позивач вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки правомірності винесення відповідачем спірних наказів, з огляду на що прийняв незаконне рішення.

10. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з грудня 2015 року по 04.03.2016 року позивач перебував на посаді начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

12. Наказом ГУ НП у м. Києві №65 о/с та у відповідності до п. 9, 12 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» 07.11.2015 року ОСОБА_3 призначено як прибулого з МВС України в порядку переатестування на посаду начальника Солом'янського управління поліції ГУ НП у м. Києві.

13. На виконання ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію», наказу МВС України від 17.11.2015 року №1465, яким затверджено Інструкцію про порядок проведення атестування поліцейських, позивач проходив тестування та атестування на посаді начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, за результатами яких, Атестаційною комісією Головного управління Національної поліції у м. Києві було прийнято рішення про невідповідність займаній посаді позивача та, що останній підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність на підставі атестаційного листа від 14.12.2015 року, з яким позивач був ознайомлений 24.12.2015 року.

14. На вказаний висновок атестаційної комісії від 14.12.2015 року позивачем було подано скаргу до апеляційної атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у м. Києві, яка 13.01.2016 року була відхилена.

15. Згідно Наказу ГУ Національної поліції у м. Києві Національної поліції України від 28.12.2015 року №126о/с полковника поліції ОСОБА_3 призначено начальником відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління, без доступу до інформації з грифами секретності «цілком таємно» та «таємно», звільнивши його з посади начальника Солом'янського управління поліції. Підстава: рапорт ОСОБА_3 від 28.11.2015 року.

16. Наказом №203 о/с від 04.03.2016 року підполковника поліції ОСОБА_3 (С-531450) начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції було звільнено зі служби згідно із п. 8 (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

17. Підставою для звільнення став лист Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 11.02.2016 року №01-1884 та рапорт ОСОБА_3 від 29.02.2016 року.

18. На підставі наказу від 20.01.2017 року № 26, виданого Державною службою України з надзвичайних ситуацій, полковника служби цивільного захисту ОСОБА_3, головного фахівця відділу запобігання проявам корупції Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу звільнено у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за п. 176 пп. 4 (у зв'язку із скороченням штатів).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

19. Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Стаття 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - №580-VIII): Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

21. Стаття 3 Закону №580-VIII: у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

22. Стаття 17 Закону №580-VIII: поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції &?г;…&?р;.

23. Частина 1 статті 48 Закону №580-VIII: призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у ст. 47 цього Закону.

24. Частина 1 статті 58 Закону №580-VIII: призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

25. Стаття 60 Закону №580-VIII: проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

26. Частина 1 стаття 77 Закону №580-VIII: поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв'язку із закінченням строку контракту;

2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення;

11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

28. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

30. Позивач в обґрунтування поданої ним касаційної скарги посилається на відсутність підстав для його звільнення наказом №126 о/с від 28.12.2015 року через наявність на той час висновку атестаційної комісії про його службову невідповідність. Внаслідок цих обставин позивач також вважає неправомірним і прийнятий пізніше наказ від 04.03.2016 року № 203 о/с про його звільнення в порядку переведення до іншого відомства.

31. Натомість суд такі твердження вважає безпідставними, оскільки підставою видання даних наказів слугували обставини написання ОСОБА_3 відповідних рапортів.

32. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що написання позивачем рапорту з проханням призначення на посаду начальником відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції ГУНП у м. Києві та рапорту щодо звільнення зі служби в поліції у зв'язку з переводом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій було проявом його власного волевиявлення, доказів застосування примусу при написанні вказаних рапортів представник позивача під час судового розгляду справи не надав, як і не вказав про їх існування.

33. Таким чином, колегія суддів погоджує позицію суду апеляційної інстанції щодо того, що позивач особисто виявив бажання як стосовно призначення на посаду до відділу кримінальної поліції ГУНП у м. Києві, так і стосовно звільнення зі служби в поліції в порядку переведення.

34. Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

35. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

36. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

37. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

38. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

39. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові

40. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів підтримує висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки останнім під час розгляду даної справи не зазначено, в чому саме полягає порушення його законних прав та інтересів, адже виданню спірних наказів передували обставини власного волевиявлення ОСОБА_3, оформленого написанням відповідних рапортів, тоді як факт наявності на час видання оскаржуваних наказів висновку атестаційної комісії про невідповідність позивача займаній посаді не перебуває у взаємозв'язку з обставинами видання відповідачем цих наказів та не стосується предмету даного адміністративного позову.

41. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено

42. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

44. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судового рішення відсутні.

45. Керуючись статтями 341, 343, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

46. Касаційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

47. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року - залишити без змін.

48. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа