ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

м. Київ

справа №807/4142/14

адміністративне провадження №К/9901/7978/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик Ю.А., Гімона М.М., -

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 807/4142/14

за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (далі - Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву), директора Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Дудчук Галини Петрівни про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року, ухвалену у складі головуючого судді Микуляк П.П. та

ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Макарика В.Я., суддів Большакової О.О., Глушка І.В., -

ВСТАНОВИВ:

30 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву стосовно внесення односторонніх змін до Договору «Про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла» від 06 вересня 2011 року № 4 (далі - Договір обслуговування коштів), виражених в здійсненні «дописок» на 4 сторінці свого примірника Договору «терміну 120 днів», які стали підставою та наслідком незаконного одностороннього розірвання зазначеного Договору;

- зобов'язати Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву повернути державну підтримку в розмірі 100 669 грн та штраф в розмірі 1781 грн 43 коп. на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк» м. Ужгорода;

- виконати умови Договору обслуговування коштів у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі Постанов Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 року № 140 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 568) і Постанови Кабінету Міністрів України від 09 червня 2010 року № 509 внести зміни в обидва примірники зазначеного Договору обслуговування коштів - розрахунок вартості 1 м. кв. вартості доступного житла по ціні 4290 грн, як це встановлено вищезазначеними Постановами Кабінету Міністрів України;

- стягнути із Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву за протиправні дії моральну шкоду в розмірі 10 мінімальних розмірів заробітних плат.

Позов обґрунтовано тим, що 06 вересня 2011 року між Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву в особі Дудчук Г.П. та ОСОБА_1 було підписано Договір обслуговування коштів, проте, відповідач здійснив дописки до свого екземпляру договору, в тому числі, вказавши 120-ти денний термін внесення ОСОБА_1І грошових коштів, що в згодом, на його думку, слугувало причиною розірвання договору в односторонньому порядку.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 15 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, частково задовольнив позовні вимоги: визнав протиправними дії Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву стосовно внесення односторонніх змін до Договору обслуговування коштів. В іншій частині позовних вимог - відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інтонації, за висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що під час розгляду справи № 712/2748/2012 та винесення рішення у вказаній справі від 26 вересня 2014 року (а.с. 72-81) Апеляційним судом Закарпатської області досліджувалися умови Договору обслуговування коштів, питання вартості об'єкту фінансування (квартири), виконання сторонами вказаного договору та правомірність причин одностороннього розірвання відповідачем цього Договору.

При цьому, вказаним рішенням Апеляційного суду Закарпатської встановлено, що причиною розірвання Договору обслуговування коштів слугувало не наявність відмінностей між двома примірниками Договору (в тому числі дописок), а саме невиконання позивачем умов договору, тобто невнесення грошових коштів, які останній зобов'язувався внести. На момент судового розгляду даний договір є розірваним.

05 січня 2016 року Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, ухвалити нов. рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач попустив шестимісячний строк звернення до суду та тим, що незначні розбіжності в договорах жодним чином не порушують права позивача, оскільки відповідач в інтересах позивача вважав, що строк виконання зобов'язання, а саме строк внесення кошті, не встановлено.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 січня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

04 лютого 2016 року від ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких позивач просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що 03 липня 2014 року постановою Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 2а-0770/390/12 за позовом ОСОБА_1 до Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, третя особа - ТОВ «Житловий комплекс УжНУ» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відмовлено повністю (а.с. 67-69).

В даній справі була винесена окрема думка, яка містить посилання на те, що суду слід було вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов частково, а саме визнати протиправними дії відповідача щодо внесення в односторонньому порядку змін (дописування) до пункту 2.9, 2.11, 2.15 Договору обслуговування коштів. Вищенаведене слугувало підставою для звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду.

Також суди встановили, що 06 вересня 2011 року між Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву в особі Дудчук Г.П. та ОСОБА_1 було підписано Договір обслуговування коштів. Предметом вищевказаного Договору була домовленість сторін щодо обслуговування коштів з метою фінансування будівництва доступного житла за державної підтримки та отримання у власність позивача об'єкта фінансування, а саме квартири.

Згідно пункту 2.8 Договору обслуговування коштів державна підтримка надавалася позивачу у розмірі 100 669 грн, а частка грошових коштів самого позивача необхідної для будівництва доступного житла за державної підтримки, становила 408 311 грн, а також суми винагороди за обслуговування коштів, що становить 0,7% вартості договору, що складала суму 3562 грн 86 коп.

Відповідно до п. 2.10 Договору протягом 10-ти календарних днів з дня укладення ОСОБА_1 зобов'язується внести на власний поточний рахунок, зазначений у пункті 2.9 Договору, грошові кошти у національній валюті, у сумі, не меншій суми винагороди за обслуговування коштів, яка становить 0,7% вартості договору.

Відповідно до пункту 2.11 Договору протягом 5 - ти календарних днів з дня внесення позивачем на поточний рахунок коштів, зазначених у пункті 2.10 Договору Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву зобов'язане внести на цей поточний рахунок кошти державної підтримки у розмірі зазначеному у пункті 2.8 цього Договору.

Частка грошових коштів, згідно пункту 2.8 Договору вноситься позивачем на власний поточний рахунок.

06 вересня 2011 року на ім'я позивача було відкрито рахунок в Закарпатському обласному управління АТ «Державний Ощадний Банк України» (а.с. 128) та було внесено позивачем 3562 грн 86 коп; а 08 вересня 2011 року - 1000 грн.

09 вересня 2011 року Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву - 100 669 грн державної підтримки для будівництва доступного житла для фізичної особи ОСОБА_1

Також судами встановлено, що 05 жовтня 2011 року та 08 грудня 2011 року позивач звертався до відповідача із заявами, де просив внести зміни до договору щодо вартості об'єкту фінансування та визначити, що вартість одного квадратного метра житла, встановлено забудовником, не повинна перевищувати 4290 грн, а частка коштів, яку має внести саме він становить суму в розмірі 234 898 грн.

В зв'язку з ненадходженням коштів, 22 грудня 2011 року відповідач направив позивачу вимогу за № 914 про сплату коштів за Договором обслуговування коштів, а саме залишку невнесеної суми в розмірі 407 311 грн та попереджено, що у разі невиконання зазначеної вимоги, Договір обслуговування коштів буде розірвано в односторонньому порядку.

04 січня 2012 року при наданні відповіді позивачу на його заяву та попереджено, що невиконання Договору обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла призведе до його розірвання.

12 січня 2012 року, в зв'язку з невиконанням Договору обслуговування коштів позивачу було направлено листа про розірвання договору у зв'язку з невиконанням.

З 2012 року позивач ініціював ряд судових позовів, метою яких було визнання недійсним розірвання Договору обслуговування коштів та внесення змін і доповнень до нього.

При розгляді даної справи судом було досліджено питання одностороннього розірвання Договору обслуговування коштів, внесення змін та доповнень до даного договору, граничної вартості 1 м. кв. житла та умови повернення на рахунок позивача в «Ощадбанку» суми в розмірі 100 669 грн державної підтримки для будівництва доступного житла по програмі «доступне житло», яка була надана на виконання вказаного Договору.

При розгляді даної справи судом було встановлено, що представником Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву було визнано, що строк, у який позивач повинен був внести свою частку коштів на поточний рахунок для оплати житла, не був установлений, оскільки у абзаці другому пункту 2.11. Договору обслуговування коштів відповідний запис відсутній.

Також, зазначено, що передбачена законодавством та договором (пунктами 1, 2.1. та ін.) і не підлягає сумніву необхідність фінансування будівництва квартири за рахунок коштів позивача і коштів державної підтримки з метою уведення її в експлуатацію та передачі у власність, тому Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву обґрунтовано і правомірно діяло у відповідності до норм закону, згідно із якими в даному випадку боржник повинен виконати обов'язок зі сплати коштів у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Також суди встановили, що два примірники Договору обслуговування коштів містяться записи, які відсутні у примірнику позивача.

Факт наявності відмінностей між двома примірниками Договору обслуговування коштів (пункти 2.9, 2.11, 2.15) сторонами не заперечувався. Судом встановлено, що наявність дописок в примірнику відповідача (пункти 2.9, 2.11, 2.15) є протиправною та суперечить чинному законодавству.

Під час розгляду справи № 712/2748/2012 та ухвалення рішення від 26 вересня 2014 року (Т. 1, а.с. 72-81) Апеляційним судом Закарпатської області досліджувалися умови Договору обслуговування коштів, питання вартості об'єкту фінансування (квартири), виконання сторонами вказаного договору та правомірність причин одностороннього розірвання відповідачем цього Договору.

Цим рішенням Апеляційного суду Закарпатської області встановлено, що причиною розірвання Договору обслуговування коштів слугувало не наявність відмінностей між двома примірниками Договору (в тому числі дописок), а саме не виконання позивачем умов договору, тобто невнесення грошових коштів, які останній зобов'язувався внести. На момент судового розгляду даний договір є розірваним..

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з діями Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву стосовно внесення односторонніх змін до Договору обслуговування коштів, що за своєю природою є цивільно-правовою угодою та наслідки таких дій врегульовано цивільним законодавством, то, на думку колегії суддів, це виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, позивач частково повторив свої позовні вимоги у даному адміністративному позові з позовними вимогами заявленими раніше, з приводу яких вже є судові рішення, що набули законної сили за правилами цивільного судочинства (Т.1 а.с. 67-69, 72-81).

До того ж, у справі, яка розглядається, суди встановили, що на час розгляду цієї справи договір, щодо якого виник спір, розірвано.

Колегія суддів зазначає, що поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень..

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.

Оскільки у цій справі відсутній предмет спору, в тому числі, який може бути вирішено в адміністративному судочинстві, це також є підставою для закриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

При цьому за змістом абзацу другого цієї ж процесуальної норми порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закарпатського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі № 807/4142/14 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», директора Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Дудчук Галини Петрівни про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

/підпис/

...........................

/підпис/

...........................

/підпис/

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон,

Судді Верховного Суду

З оригіналом згідно

М.М. Дубіна

...........................

Помічник судді