Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2018 року

Київ

справа №820/2504/18

адміністративне провадження №К/9901/58413/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України в особі територіального (уповноваженого) органу: Харківського обласного військового комісаріату про скасування рішення за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Спірідонова М.О. від 26 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Резнікової С.С., Старостіна В.В., Бегунца А.О. від 10 липня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України в особі територіального (уповноваженого) органу: Харківського обласного військового комісаріату, в якому просив:

визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови позивачу в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії;

скасувати пункт 22 рішення Міністерства оборони України № 133 від 22 грудня 2017 року, складеного у формі протоколу засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, у частині не призначення позивачу одноразової грошової допомоги в разі інвалідності осіб, звільнених з військової служби;

зобов'язати Міністерство оборони України (розпорядник бюджетних коштів) прийняти рішення про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у розмірі, якій встановлений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими нормативними документами.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що Міністерство оборони України неправомірно відмовило йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, яка передбачена Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з моменту встановлення інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема: скасовано пункт 22 рішення № 133 від 22 грудня 2017 року Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_2 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, зобов'язано Департамент фінансів Міністерства оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 згідно вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у відповідності до Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 14 серпня 2014 року № 530 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 листопада 2014 року за № 1294/26071 (далі - Наказ № 530) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що станом на момент встановлення позивачу інвалідності діяла редакція статті 16 Закону "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала виплату такої допомоги, у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності. Відтак, для позивача, як для особи, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, виникнення права на одноразову грошову допомогу пов'язується з настанням інвалідності або безпосередньо під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 10 серпня 1986 року по 14 травня 1988 року проходив військову службу у в/ч 38021, зазначена військова частина з 30 квітня 1980 року по 09 лютого 1989 року приймала участь у бойових діях території Республіки Афганістан.

Згідно витягу з протоколу № 960 від 18 травня 2012 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААВ № 631547 від 17 червня 2013 року ОСОБА_2 з 17 червня 2013 року по 01 липня 2014 року первинно встановлена друга група інвалідності.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 204602 від 02 липня 2014 року ОСОБА_2 з 01 липня 2014 року по 01 липня 2016 року встановлена друга група інвалідності.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 131413 від 13 червня 2016 року ОСОБА_2 з 13 червня 2016 року по 01 липня 2018 року встановлена друга група інвалідності.

16 грудня 2015 року позивач звернувся із заявою до Харківського обласного військового комісаріату, в якій просив вирішити питання про призначення йому одноразової грошової допомоги у відповідності з приписами статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з встановленням йому інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби.

Листом № НОМЕР_1 від 30 грудня 2015 року відповідач повідомив позивачу, що оскільки йому встановлено первинно ІІ групу інвалідності пов'язану з виконанням обов'язків військової служби з 17 червня 2013 року, тобто до 01 січня 2014 року, то дія Порядку № 975 на ОСОБА_2 не поширюється, відтак, підстав для складання висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги і направлення його на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Харківським обласним військовим комісаріатом не має.

06 грудня 2016 року позивач повторно звернувся з аналогічною заявою до Харківського обласного військового комісаріату та 13 грудня 2016 року отримав повідомлення за № 2918/ВСЗ, відповідно до якого йому також відмовлено у прийнятті документів та зазначено, що 30 грудня 2015 року було дано вичерпну відповідь про причини відмови.

Не погодившись з зазначеною відмовою позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом.

Постановою Ленінського районного суду від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, адміністративний позов задоволено: визнано неправомірними дії службових осіб Харківського обласного військового комісаріату щодо відмови ОСОБА_2 в прийнятті документів для отримання одноразової грошової допомоги, зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат прийняти у ОСОБА_2 документи на отримання одноразової грошової допомоги, здійснити їх перевірку та надіслати до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги.

На виконання постанови Ленінського районного суду від 11 вересня 2017 року Міністерством оборони України прийнято рішення, яке оформлене протоколом комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 133, пункт 22 від 22 грудня 2017 року про відмову позивачу в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та обґрунтовано тим, що інвалідність позивачу встановлено в понад 3-х місячний строк після звільнення зі служби.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу встановлено 17 червня 2013 року.

Згідно частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом другим Порядку № 499, передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту другого Порядку № 975, особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Частиною шостою статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Таким чином, ані статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , ані Порядком № 499, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18.

Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_2 17 червня 2013 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 22 протоколу № 133 від 22 грудня 2017 року про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга - задоволенню.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства оборони України в особі територіального (уповноваженого) органу: Харківський обласний військовий комісаріату про скасування рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко