Історія справи

Постанова КАС ВП від 28.11.2022 року у справі №380/8841/20
Постанова КАС ВП від 31.10.2023 року у справі №380/8841/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 380/8841/20

адміністративне провадження № К/990/18203/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/8841/20

за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року (суддя-доповідач - Заверуха О.Б., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області (далі - УПП у Львівській області, відповідач), у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного розгляду запиту № 235зі від 12 жовтня 2020 року про отримання публічної інформації;

- зобов`язати відповідача надіслати на інформаційний запит № 235зі від 12 жовтня 2020 року на електронну адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 або на адресу проживання: АДРЕСА_1 копії матеріалів службового розслідування, призначеного на підставі наказу УПП у Львівській області «Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії» № 158 від 02 жовтня 2020 року.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії УПП у Львівській області щодо неналежного розгляду запиту ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 (№ 235зі від 12 жовтня 2020 року) про отримання публічної інформації. В задоволенні іншої вимоги - відмовлено. Стягнуто з УПП у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань 1 681,61 грн судового збору на користь ОСОБА_1 .

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати у сумі 1 133,89 грн на користь ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року в частині, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, останній оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Надано апелянту строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для надіслання копій апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто, оскільки у встановлений судом строк апелянт не усунув недоліки апеляційної скарги.

29 квітня 2022 року позивач повторно звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року.

Ухвалою від 30 травня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 , оскільки така подана після закінчення строку, визначеного статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а підстави, вказані скаржником у заяві, є неповажними. Надано апелянту строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для надіслання вмотивованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням поважних причин його пропуску.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 380/8841/20.

Вказана ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вказані позивачем підстави пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, оскільки згідно графіку несення служби інспектора взводу №2 роти №1 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , у період з 29 березня по 29 квітня 2022 року в нього було п`ятнадцять вихідних днів, під час яких він мав змогу подати апеляційну скаргу. Отже, вказану причину не можна вважати об`єктивною і такою, що унеможливлювала подання позивачем апеляційної скарги у період з 29 березня по 29 квітня 2022 року.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касатор зазначає, що підставою відкриття касаційного провадження є порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права - частини першої статті 121 та пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

Обґрунтовуючи наявність зазначеної підстави касаційного оскарження ОСОБА_1 покликається на те, що ним у найкоротші строки, тобто без невиправданих затримок та зайвих зволікань, враховуючи поважні причини, а саме введення воєнного стану в України, що безумовно вплинуло на зміну його робочого графіку на «посилений варіант» залучення до несення служби, було повторно подано апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 380/8841/20. На думку позивача, він не допустив необ`єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги. При цьому, пропуск строку на апеляційне оскарження є незначним і перегляд судового рішення суду апеляційної інстанції не порушить принципу res judicata (остаточності судового рішення). У зв`язку із чим, пропуск строку на апеляційне оскарження не є співмірним з таким процесуальним наслідком, як позбавлення скаржника права на апеляційний перегляд судового рішення.

Скаржник не заперечує, що суд апеляційної інстанції вільний в оцінці доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про поважність або неповажність причин пропуску строку, водночас уважає, що така оцінка повинна бути належним чином мотивована.

У розглядуваному випадку суд апеляційної інстанції, формально підійшов до вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, не взявши до уваги доводів позивача та не надавши правової оцінки наведеним позивачем обставинам, що призвело до порушення його права на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (в аспекті доступу до суду).

За наведених мотивів автор касаційної скарги вважає, що ухвала апеляційного суду від 13 червня 2022 року підлягає скасуванню, оскільки позбавляє відповідача права на апеляційне оскарження судового рішення і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ухвалою від 02 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

24 серпня 2022 року до Верховного Суду від представника відповідачів надійшов відзив на касаційну скаргу, у якій останній просить відмовити у задоволенні скарги позивача, мотивуючи це законністю оскаржуваного судового рішення і обґрунтованістю висновку Восьмого апеляційного адміністративного суду про неповажність підстав пропуску позивачем строку на апеляційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 380/8841/20.

Ухвалою від 25 листопада 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

IV. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року, касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд зазначає наступне.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 КАС України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Наведеним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.

За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Стаття 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначає вимоги щодо строку на апеляційне оскарження.

Так, згідно з цією статтею апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 295 КАС України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою у строк, визначений судом, або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження (пункт 4 частини першої статті 299 КАС України).

Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 КАС України, якщо суд за заявою особи, яка її подала, визнає наведені підстави для поновлення строку неповажними, про що постановляється ухвала.

Спірним питанням у розглядуваній ситуації є визначення поважності причин пропуску строку звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Частинами першою та другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява №23436/03).

Отже, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для поновлення строку на оскарження в кожній конкретній справі залежить від вказаних у заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування.

Як свідчать матеріали справи, повний текст рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року було складено та підписано 10 грудня 2021 року.

Вперше апеляційну скаргу на зазначене рішення ОСОБА_1 подав 04 січня 2022 року, тобто в строк, визначений статтею 295 КАС України.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року апеляційна скарга була повернута скаржнику у зв`язку з неусуненням недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 21 лютого 2022 року.

29 квітня 2022 року ОСОБА_1 через свого представника повторно подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку.

Водночас, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху на підставі частини третьої статті 298 КАС України та надано строк для усунення недоліків шляхом надіслання вмотивованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням поважних причин його пропуску.

У поданій на виконання вимог цієї ухвали заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначено, що ОСОБА_2 , як діючий працівник Національної поліції України, у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні переведений на посилений варіант несення служби, що підтверджується графіком несення служби. Крім того, вперше позивач звернувся з апеляційною скаргою вчасно.

Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, виходив з того, що копію ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року про повернення апеляційної скарги доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 29 березня 2022 року, а повторно апеляційну скаргу подано 29 квітня 2022 року. В той же час, відповідно до графіка несення служби інспектора взводу №2 роти №1 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, у період з 29 березня по 29 квітня 2022 року у позивача було п`ятнадцять вихідних днів, під час яких він мав змогу подати апеляційну скаргу. Отже, вказану причину не можна вважати об`єктивною і такою, що унеможливлювала подання ним апеляційної скарги у період з 29 березня по 29 квітня 2022 року.

Колегія суддів Верховного Суду з таким висновком не погоджується, з огляду на таке.

По-перше, матеріали справи не містять доказів доставки до Електронного кабінету позивача (довідка про доставку електронного листа) копії ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року про повернення апеляційної скарги, як про це зазначає в оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції. Так само в матеріалах справи відсутнє поштове повідомлення про вручення рекомендованого листа, в якому направлялася зазначена ухвала позивачу.

Натомість, зі слів представника позивача, копія ухвали суду апеляційної інстанції від 29 березня 2022 року отримана позивачем 08 квітня 2022 року засобами поштового зв`язку.

По-друге, особливістю розглядуваної правової ситуації є те, що 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі, Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №250/2022 продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

За змістом статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з приписами Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до положень Інструкції про порядок переведення органів Національної поліції України на посилений варіант службової діяльності, затвердженої наказом МВС від 10 грудня 2015 року № 1560 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 січня 2016 року за № 12/28142, посилений варіант службової діяльності (далі - посилений варіант) - комплекс організаційно-правових, превентивних, профілактичних, оперативних та інших заходів, пов`язаних з особливим режимом виконання службових завдань і залученням значної кількості поліцейських з метою швидкої стабілізації оперативної обстановки, якщо наявними силами і засобами, що безпосередньо залучені до забезпечення публічної безпеки і порядку у повсякденному режимі несення служби, їх виконати неможливо.

Метою введення посиленого варіанта є найшвидша нормалізація оперативної обстановки та відновлення правопорядку, усунення загрози життю чи здоров`ю громадян, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших соціальних інститутів суспільства.

Посилений варіант уводиться в разі:

1) повідомлення про обставини (події), що можуть призвести чи призвели до загострення оперативної обстановки, можуть створити чи створили загрозу життю (здоров`ю) громадян, їх конституційним правам і свободам;2) виникнення масових заворушень, що супроводжуються обмеженням певних прав і свобод людини;

3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення особливо важливих об`єктів або окремих місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) учинення терористичних актів;

5) виникнення тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, що створюють загрозу життю і здоров`ю значної кількості населення;

6) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Ураховуючи вищеописане колегія суддів зазначає, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який діє і на даний час. В умовах наведених обставин підрозділи Національної поліції, у тому числі патрульна поліція, де проходить службу ОСОБА_1 , переведені на посилений варіант служби з метою забезпечення публічної безпеки і порядку та здійснення цілодобового моніторингу оперативної обстановки в країні.

Відтак, при наданні оцінки наведеним позивачем у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження обставинам та постановленні оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції повинен був врахувати існування об`єктивних причин, що унеможливлювали подання ОСОБА_1 повторної апеляційної скарги в більш коротші строки.

Колегія суддів зауважує, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

На переконання колегії суддів, у цьому конкретному випадку в діях позивача вбачається сумлінне добросовісне ставлення до наявних у нього процесуальних прав і обов`язків.

Первісна апеляційна скарга була подана скаржником протягом 30 днів з дня отримання оскаржуваного рішення суду першої інстанції, тобто в межах встановленого строку на апеляційне оскарження, визначеного статтею 295 КАС України, а повторно апеляційна скарга, після повернення Восьмим апеляційним адміністративним судом, була подана без надмірних зволікань та перевищення розумних строків, що свідчить про цілеспрямованість дій позивача щодо апеляційного оскарження.

Відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

На переконання Суду, в ситуації, що склалася, суд апеляційної інстанції задля забезпечення учаснику справи доступу до правосуддя повинен був урахувати особливий статус апелянта, специфіку завдань, які наявні перед особовим складом органів Національної поліції України, а також те, що позивач у вказаних умовах не допустив необ`єктивного зволікання з повторним поданням апеляційної скарги.

Між тим, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не врахував означених вище обставин, а вдався до формального дослідження графіка чергувань позивача під час дії воєнного стану, що призвело до передчасного висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження та, відповідно, постановлення оскаржуваної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, як така що постановлена внаслідок надмірного формалізму.

Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року у справі №380/8841/20 скасувати.

Справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк