Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.07.2020 року у справі №804/5513/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року

м. Київ

справа № 804/5513/15

касаційне провадження № К/9901/26591/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л. І.,

суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 (суддя Віхров В. С. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015 (судді: Баранник Н. П., Малиш Н. І., Щербак А. А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.

Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.07.2014 № 2019-15 про визначення грошового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 32647,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди спір вирішується в судовому порядку. Тому, прийняття нових нормативно-правових актів, які вносять зміни до розміру орендної плати, не може бути автоматичною підставою для виникнення у платника податків (орендаря) обов'язку для сплати суми податкового зобов'язання з орендної плати з урахуванням нових норм, які встановлюють мінімальні розміри орендної плати, а у контролюючого органу - права для самостійного донарахування платнику податків вказаного податку. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору. Відповідач не надав розрахунку податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, та не зазначив таку відмітку в самому податковому-повідомленні-рішенні.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 08.06.2015 відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.11.2015 залишив без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2015.

ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржниця посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: пункту
58.1 статті 58 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1236, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.12.2012 за № 2135/22447, пункту 1 частини 3 статті 2, статей 69, 70, 71, 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначаючи, що відповідач не надав позивачці розрахунку податкового зобов'язання, який є невід'ємною частиною податкового повідомлення-рішення, а суди не з'ясували, чи складався такий розрахунок та причини ненаправлення його позивачці. Суди не врахували, що позивачка не порушувала вимог пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, на порушення яких указує контролюючий орган у податковому повідомленні-рішенні, оскільки своєчасно та відповідно до умов договору оренди землі сплачувала орендну плату за користування земельною ділянкою. Відповідач не довів, а суди не перевірили обґрунтованість та правомірність визначеної суми податкового зобов'язання. Надана відповідачем у підтвердження правильності суми визначеного податкового зобов'язання копія розрахунку-витягу із бази податкових даних підтверджує лише наявність у базі податкових даних відомостей про податкові зобов'язання позивачки, містить лише формулу, за якою розраховується сума податкового зобов'язання, період, за який нараховується сума, площу земельної ділянки та кінцеву сума податкового зобов'язання, проте не підтверджує підстави їх виникнення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04.02.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Верховний Суд ухвалою від 20.07.2020 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 21.07.2020.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

Підставою для визначення ОСОБА_1 за податковим повідомленням-рішенням від
11.07.2014 № 2019-15 грошового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 32647,98 грн слугувало те, що ОСОБА_1 як орендар земельної ділянки комунальної власності, наданої на підставі договору від 15.07.2011 Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) для завершення будівництва будівлі комерційного призначення, яка знаходиться по АДРЕСА_1, зобов'язана сплачувати орендну плату за землю комунальної власності в розмірі земельного податку, що є не меншим, ніж установлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, незалежно від розміру, встановленого договором.

Між Дніпропетровською міською радою та громадянкою ОСОБА_1 (орендарем) на підставі рішення міської ради від 18.05.2011 № 207/11 укладений договір оренди землі, відповідно до якого: орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0760 га для завершення будівництва будівлі комерційного призначення, яка знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1; нормативна грошова оцінка земельної ділянки зазначена у довідці про нормативну грошову оцінку (витяг із технічної документації із землеустрою щодо нормативної грошової оцінки), що додається до договору; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі; розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, визначеному Податковим кодексом України для відповідної категорії земель, виду цільового призначення та функціонального використання; обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється на підставі цільового призначення, категорії та функціонального використання з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженою Кабінетом Міністрів України формою, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії; зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки проводиться без внесення змін та доповнень до даного договору; зазначені зміни відображаються лише у витягу із технічно документації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розрахунку орендної плати, що є невід'ємними додатками договору; договір оренди земельної ділянки укладено на три роки і на час звернення із позовом до суду договір є чинним.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена, станом на
12.07.2011 щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул.

Ленінградська, 53, м. Дніпропетровськ: нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 451896,70 грн; розмір земельного податку - 4518,97 грн; розмір орендної плати - 13556,91 грн.

Відповідно до підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів. Відповідно до вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу плата за землю є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Справляння плати за землю, зокрема й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Відповідно до підпункту 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК розмір орендної плати не може перевищувати для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених Податкового кодексу України та законами з питань митної справи.

Отже, річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати не може бути меншим, ніж установлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Кодексу.

Наведена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 02.12.2014 у справі № 21-274а14 та від 21.04.2015 у справі № 21-131а15, яка за вимогами ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанції) бути судами попередніх інстанцій правильно врахована.

Ця позиція неодноразово підтримана Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 06.04.2018 у справі №821/2531/14 (провадження № К/9901/5696/18), від 18.03.2019 у справі №823/219/18 (провадження №К/9901/57384/18), від
28.03.2019 у справі №814/1834/16 (провадження №К/9901/2908/18), від 01.10.2019 у справі №824/2644/14-а (провадження №К/9901/9025/18) тощо.

Суди попередніх інстанції, застосовуючи зазначені норми матеріального права, дійшли правильного висновку про заниження позивачкою суми податкових зобов'язань з орендної плати, оскільки сума податкових зобов'язань нижча за встановлену підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК нижню межу річної орендної плати за земельну ділянку.

При цьому щодо доводів позивачки про ненадання їй контролюючим органом розрахунку грошового зобов'язання суди обґрунтовано зазначили, що ненадання такого розрахунку не спростовує наявності податкового зобов'язання у зв'язку з нарахуванням позивачкою орендної оплати у розмірі нижчому, ніж установлює закон, та послалися на наданий відповідачем розрахунок-витяг з бази податкових даних, щодо якого позивачка у касаційні скарзі не наводить обґрунтованих даних, які б спростовували його правильність з огляду на невідповідність вимогам закону.

Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених цими судами на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів обставин.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування до установлених ними на підставі безпосередньо досліджених доказів обставин.

Керуючись статтями 343,350,355,356,359,375, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ. І. Бившева Т. М. Шипуліна В. В. Хохуляк