Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.03.2019 року у справі №826/24878/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2019 року

Київ

справа №826/24878/15

адміністративне провадження №К/9901/32441/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (головуючий суддя Межевич М.В., судді: Земляна Г.В., Сорочко Є.О.) у справі № 826/24878/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просив, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог:

- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування наслідків нікчемності до договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-29544-260115 від 26 січня 2015 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1, які виразились у невключенні позивача до Загального реєстру вкладників на відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» №004-29544-260115 від 26 січня 2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати відповідача надати до Фонду додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 200000,00 грн. за рахунок коштів Фонду позивачу за договором.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо застосування наслідків нікчемності до договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-29544-260115 від 26 січня 2015 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Позов в іншій частині залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 26 січня 2015 року між ОСОБА_1, як вкладником, та ПАТ "Дельта Банк", як банком, укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США №004-29544-260115, за яким сума вкладу складає 10000,00 дол. США, вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок та по 26 квітня 2015 року включно, процентна ставка - 5,5% річних.

Факт внесення коштів на рахунок за договором підтверджено копією платіжного доручення від 26 січня 2015 року №44916648.

Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

02 березня 2015 року виконавчою дирекцією прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду Кадирова В.В.

В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

Згідно витягу з Протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI). Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.

Наказом Уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.

Крім того, судами встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Позивач, виявивши, що його не включено до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок коштів Фонду, звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції вважав безпідставним висновок Уповноваженої особи про віднесення укладеного між позивачем та банком договору банківського вкладу до категорії нікчемних на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI, оскільки судом не встановлено надання вказаним договором позивачу будь-яких пільг чи переваг, не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку. Доводи відповідача щодо отримання таких переваг стосуються інших осіб, а не конкретно позивача, а тому не враховані судом при вирішенні судового спору.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вказав на те, що умови спірного договору банківського вкладу з урахуванням приписів пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк» не передбачали можливості зарахування на вкладний (депозитний) рахунок позивача коштів з рахунків інших осіб, але кошти на рахунок позивача надійшли саме з рахунку третьої особи. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції вважав, що вказані кошти на рахунок позивача надійшли саме внаслідок так званого «дроблення» вкладу іншого клієнта банку, внаслідок чого останній зможе отримати від Фонду суму відшкодування, що перевищує гарантовану.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2016 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником наголошено на тому, що пункт 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк» не містить абсолютної заборони щодо зарахування коштів на рахунок з рахунку іншої особи, дані положення передбачають альтернативні випадки правомірності такого зарахування третьою особою у випадках, передбачених нормами діючого законодавства. При цьому таке зарахування не суперечить положенням статей 1058 1062 ЦК України. Скаржник також вказує на те, що відповідачем не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк».

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон №4452-VI).

Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;

вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.

Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала, на що правильно вказав суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом, що залишив поза увагою апеляційний суд. При цьому слід зазначити, що в будь-якому випадку невідповідність джерела надходження коштів на рахунок позивача умовам, зазначеним в договорі, не підпадає під жодну з підстав нікчемності правочинів, визначених статтею 38 Закону № 4452-VI.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційного суду про порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку.

Так, договір банківського вкладу від 26 січня 2015 року №004-29544-260115 не містив жодних заборон щодо заборони зарахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок, а тому не може вважатись таким, що суперечить нормам чинного законодавства.

Колегія суддів вважає помилковими посилання Уповноваженої особи, з якими погодився суд апеляційної інстанції, стосовно того, що переваги (пільги) від укладення договору банківського вкладу полягають в тому, що третя особа, від якої було перераховано кошти на депозитний рахунок позивача, отримає відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки такі висновки фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.

Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) від 26 січня 2015 року №004-29544-260115, відповідно до якого умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 10000 доларів, що підтверджується платіжним дорученням №44916648 від 26 січня 2015 року.

Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).

Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на вищенаведене, суд касаційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345 352 355 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року - скасувати.

Залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду