Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.02.2019 року у справі №821/410/17 

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Київ

справа №821/410/17

адміністративне провадження №К/9901/38581/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року (головуючий суддя Турецька І.О., судді: Стас Л.В., Градовський Ю.М.) у справі №821/410/17 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу державної реєстрації Новозбур'ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області Крамаренко Тетяни Анатоліївни (далі - державний реєстратор), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «БАСМАТІ» (далі -ТОВ «СП «БАСМАТІ») про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за індексним номером 31683224 від 3 жовтня 2016 року, прийнятого на підставі договору оренди земельної ділянки, площею 2,8398 га за кадастровим номером НОМЕР_1 від 22.09.2016 року, укладеного з ТОВ «СП «БАСМАТІ», номер запису про інше речове право: 16702994;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,8398 га за кадастровим номером НОМЕР_1, за договором оренди земельної ділянки від 22 вересня 2016 року, укладеного з ТОВ «СП «БАСМАТІ»;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за індексним номером: 31682993 від 3 жовтня 2016 року за договором оренди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 від 13 вересня 2016 року, укладеного з ТОВ «СП «БАСМАТІ», номер запису про інше речове право: 16702796;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,9884 га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка здійснена на підставі договору оренди земельної ділянки від 13 вересня 2016 року, укладеного з ТОВ «СП «БАСМАТІ».

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідачем порушено пункт 6 частини першої ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-ІV (далі - Закон №1952-ІV), який встановлює заборону щодо проведення реєстрації прав та їх обтяжень у випадку, якщо заявником подано ті самі документи на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. Державним реєстратором допущено подвійну реєстрацію прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку, оскільки станом на час проведення спірної реєстраційної дії, попередній договір оренди не припинив свою дію.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно Новозбур'ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області Крамаренко Т.А. від 3 жовтня 2016 року за індексними номерами: 31683224, 31682993. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову про відмову в позові.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, площею 2,88398 га та 1,9883 га, що підтверджено державними актами серій НОМЕР_3, НОМЕР_4.

1 вересня 2011 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ «СП «БАСМАТІ» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, предметом якого є земельна ділянка площею 4,83 га (2,84 га + 1,99 га) строком на 5 років, починаючи з дати реєстрації цього договору, але не раніше закінчення сільськогосподарського року та закінчення збору врожаю на орендованій земельній ділянці (а.с.7).

Реєстрація вказаного договору відбулася у відділі Держкомзему у Голопристанському районі Херсонської області 15 березня 2012 року за №652230004000593-594, що підтверджується записом у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди.

13 вересня 2016 року та 22 вересня 2016 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ «СП «БАСМАТІ» (Орендар) укладено нові договори оренди на ті ж самі земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1 площею 1,99 га, площею 2,84 га строком на 10 років, починаючи з дати реєстрації договорів, але не раніше закінчення сільськогосподарського року та закінчення збору врожаю на орендованій земельній ділянці.

Для проведення державної реєстрації права оренди землі, державним реєстратором прав на нерухоме майно та їх обтяжень Крамаренко Т.А. було перевірено на відповідність вимогам законодавства:

договори оренди, акт приймання-передачі земельної ділянки, копія паспорту, ідентифікаційного коду позивача, копії державних актів, довідка про вартість земельної ділянки, витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий план земельної ділянки, акт встановлення меж земельної ділянки, довідка з ЄДР щодо ТОВ «СП «БАСМАТІ» та свідоцтво про його державну реєстрацію.

3 жовтня 2016 року державний реєстратор Крамаренко Т.А. провела державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за наведеним вище договорами оренди.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди від 1 вересня 2011 року не було припинено на момент укладення договорів оренди від 13 вересня 2016 року та від 22 вересня 2016 року. З посиланням на постанови Верховного Суду України від 29 вересня 2015 по справі №802/37191 та від 30 березня 2016 року у справі №814/3015/14 суд зазначив, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону №1952-ІV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Оскільки сторони не надали до суду доказів розірвання договору оренди від 1 вересня 2011 року (строком дії з 15 березня 2012 року по 14 березня 2017 року) або його скасування в судовому порядку, є підстави вважати, що на момент здійснення 3 жовтня 2016 року державної реєстрації права оренди земельних ділянок за договорами від 13 вересня 2016 року та від 22 вересня 2016 року договір від 1 вересня 2011 року був діючим, а у третьої особи вже було наявне встановлене законом право оренди земельної ділянки (загальною площею 4,83 га), що зареєстровано 15 березня 2012 року за №652230004000593-594.

Тобто, за висновком суду першої інстанції, державний реєстратор в порушення вимог чинного законодавства України, всупереч існуючій невідповідності заявлених прав та поданих документів, а також ігноруючи суперечності, що існують між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, вчинив спірні реєстраційні дії. Також суд вказав, що відповідачем не перевірено документи надані йому для проведення реєстрації права оренди земельної ділянки, оскільки в матеріалах реєстраційної справи відсутні довіреності на представника ТОВ «СП «БАСМАТІ», який подав та підписав заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, натомість, в якості довіреності від ТОВ «СП «БАСМАТІ» представник третьої особи додав довіреність на своє ім'я видану ОСОБА_1А для представництва його інтересів з обмеженим колом повноважень, серед яких не має повноважень для звернення до відповідача. Таким чином, в будь-якому разі, відповідач не мав правових підстав вважати ОСОБА_3 представником жодної зі сторін договорів оренди від 13 вересня 2017 року та від 22 вересня 2016 року, як наслідок подання ним будь-яких заяв до відповідача було поза межами приписів спеціального законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди спірних земельних ділянок, суд першої інстанції вважав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, а тому, з метою поновлення порушеного права позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, і визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

З такими висновками не погодився апеляційний суд, вказавши, на помилковість посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 30 березня 2016 року у справі №814/3015/14, за якою подання для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку документів, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав за іншою особою, є передбаченою у статті 24 Закону № 1952-ІV підставою для відмови у державній реєстрації зазначеного права. Тобто, у цій справі Верховним Судом України розглядалося питання щодо реєстрації прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку за різними орендарями. Натомість, у цій справі фігурують один і той же об'єкт оренди, один і той же орендодавець та один і той же орендар. Орендодавець та орендар, до закінчення строку попереднього договору оренди землі, за згодою, достроково уклали новий договір, в якому передбачили новий строк оренди та умови оплати. Тобто, орендар скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди, звернувшись до орендодавця до спливу його строку та за згодою останнього, уклав його на новий строк. Отже, у даному випадку відсутня реєстрація подвійного речового права, адже всі складові права, які підлягали реєстрації були ідентичні праву, яке вже було зареєстровано. При цьому, обов'язок припинити дію попереднього договору оренди землі, виникав би у орендодавця тільки у випадку його намірів укласти такий договір з іншою особою.

Також апеляційний суд звернув увагу, що обставини справи свідчать про те, що у позивача є претензії до ТОВ «СП «БАСМАТІ» щодо належного виконання умов договору оренди, тобто конфлікт між сторонами носить приватний характер. Позивач не обґрунтував, в чому конкретно порушуються його права та інтереси в результаті здійснення реєстрації речового права оренди за ТОВ «СП «БАСМАТІ», яка відбулася на підставі укладеного ним правочину, оскільки метою укладання правочину, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, є реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Водночас, ураховуючи, що завданням адміністративного судочинства є захист осіб від незаконних дій або рішень суб'єктів владних повноважень, суд повинен досліджувати виключно питання відповідності дій державного реєстратора прямим вказівкам закону, не втручаючись у приватний спір про право. За результатами такого дослідження, колегією суддів встановлено, що своє волевиявлення на укладення договору оренди позивач як сторона правочину виявив у момент досягнення згоди з усіх його істотних умов, скріпивши договір підписом. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Не погодившись з таким висновком суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована правильністю висновків суду першої інстанції про порушення відповідачем норм чинного законодавства, здійснивши реєстрацію прав оренди на земельну ділянки до спливу дії попереднього договору оренди, чим допустив одночасне існування двох зареєстрованих договорів оренди, що суперечить зокрема і правовим позиціям Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

За приписами частини першої ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України у зазначеній редакції).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні врахувати суб'єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і мету пред'явлення позову.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

ОСОБА_1 обґрунтовує своє звернення до суду тим, що 1 вересня 2011 року ним, як орендодавцем, укладено договір земельної ділянки із третьою особою строком на 5 років з моменту їх державної реєстрації, яка відбулась 15 березня 2012 року, тобто до 15 березня 2017 року. Однак, за твердженнями позивача, у 2016 році йому не було виплачено орендну плату, допоки позивач не підписав новий договір оренди, у якому не було зазначено дату його укладення. При цьому ОСОБА_1 указує, що представник третьої особи пояснив йому, що договір підписано на майбутнє та з можливістю змінити його умови.

Отже, позивач, оскаржуючи реєстраційні дії щодо договорів оренди землі, фактично не погоджується із правомірністю їх укладення, та реалізовує намір на їх розірвання.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (у редакції станом на момент реєстрації зазначеного договору) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Крім того, згідно з пунктом 2 частини першої ст. 4 Закону №1952-IV (в редакції, чинній на момент вчинення реєстраційних дій) державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема, право оренди (суборенди) земельної ділянки. Пунктом 1 частини першої ст. 2 цього Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, після укладення договорів оренди землі від 13 вересня 2016 року і 22 вересня 2016 року у третьої особи (ТОВ «СП «БАСМАТІ») виникло речове право, а саме право оренди земельних ділянок, набуття якого зафіксовано внесенням відповідного запису до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

За правилами пункту 1 частини першої ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 10 частини першої ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що звертаючись з цим позовом, ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дій відповідача, фактично має намір в судовому порядку визнати недійсними договори оренди, укладені з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «БАСМАТІ».

Аналіз зазначених обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу державної влади, а стосується захисту його приватних інтересів, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю в порядку адміністративного судочинства. При цьому зазначає, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та зауважує, що під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права оренди земельної ділянки, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року (справа №821/409/17) і підстав для відступу від неї колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 354 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року скасувати.

Провадження у справі №821/410/17 закрити.

Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду