Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 грудня 2018 року

Київ

справа №804/5343/14

адміністративне провадження №К/9901/8481/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 (головуючий суддя: Богданенко І.Ю., судді: Уханенко С.А., Дадим Ю.М.)

у справі № 804/5343

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю-фірми «Маркет-сервіс»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю-фірма «Маркет-сервіс» (далі - позивач, ТОВ-фірма) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 19.12.2013 №0008522201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) на 481600,00 грн. за основним платежем та на 120400,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), від 26.02.2014 №0002212201 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 120400,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 постанову суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення: від 19.12.2013 № 0008522201 та від 26.02.2014 № 0002212201.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм: підпункту 135.4.1 пункту 135.4 ст. 135, пункту 138.8 ст. 138, пункту 139.1.6 пункту 139.1 ст. 139, пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а постанову суду першої інстанції залишити в силі. За доводами касаційної скарги, судом не було взято до уваги, що позивачем здійснювалися збиткові операції з поставки з метою отримання платником податків податкової вигоди, що свідчить про відсутність розумної економічної мети таких операцій.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки від 04.12.2013 № 2408/22-01/31181487. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пунктів 198.3 ст. 198 ПК України, а саме: занижено ПДВ в загальній сумі 481600,00 грн., в тому числі по періодах: січень 2013 - на 44800,00 грн.; травень 2013 - на 3360000,00 грн.; серпень 2013 - на 100800,00 грн. за операціями з експорту товару (шини для кар'єрної та дорожно-будівельної техніки) за цінами нижче ціни придбання, що свідчить про відсутність ділової мети такої операції.

За наслідками висновків акту перевірки та процедури адміністративного оскарження ДПІ відносно позивача прийняла податкові повідомлення-рішення від 19.12.2013 №0008522201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) на 481600,00 грн. за основним платежем та на 120400,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), від 26.02.2014 №0002212201 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 120400,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за контрактом на поставку продукції від 03.01.2008 №03/01-2008 позивачем було придбано у ТОВ «Український завод великогабаритних шин» товар (шини для кар'єрної та дорожно-будівельної техніки) на загальну суму 2889600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 481600,00 грн.) за ціною 56000,00 грн. (без ПДВ) за 1 шт.

У подальшому, 43 шини були поставлені позивачем на користь компанії Firm «EUROTIRE, INC.» (USA) за експортним контрактом на поставку продукції від 12.12.2011 №12/12-2011 за ціною 2474632,80 грн. (без ПДВ), що є нижче ціни придбання.

Вказані обставини у судовому процесі не оспорюється, тоді як спірним є відповідність діловій меті операцій з придбання товару у ТОВ «Український завод великогабаритних шин», який у подальшому був реалізований на експорт за ціною, нижче ціни придбання. Саме відсутність ділової мети такої операції з придбання стала підставою для зменшення у податковому обліку позивача сум ПДВ у їх вартості.

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 ст. 14 ПК).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (у редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013р. № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податків у інших платників товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позов, апеляційний суд, виходив з того, що позивачем було правомірно сформовано податковий кредит за наслідками придбання товару у ТОВ «Український завод великогабаритних шин», так як ці орпеації підтверджені податковими накладними; вищевказані норми ПК України не містять обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ у вартості товарів (послуг), які не призвели до отримання прибутку. Крім того, суд вказав про помилковість та невідповідність нормам закону висновку відповідача, що позивач намагався отримати прибуток не за рахунок своєї господарської діяльності, а за рахунок бюджетних коштів, з огляду на його спростування фактичними обставинами справи щодо факту декларування позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ.

Однак, з такими висновками апеляційного суду не можна погодитись, оскільки вони не відповідають обставинам у справі та правильному застосуванню норм матеріального права

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що у свою чергу презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності. Збитковість окремої господарської операції не є беззаперечним свідченням відсутності ділової мети платника податків при здійсненні цієї операції, оскільки реалізація товару з певними збитками може бути викликана об'єктивними обставинами, як-то: зміна цін на ринку; необхідність його реалізації через загрозу псування; зміна курсу іноземних валют у випадку імпортних та/або експортних операцій тощо.

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, за відсутності з боку позивача будь-яких доводів на обґрунтування розумної економічної мети таких операцій, зробив обґрунтований висновок про недоведеність зв'язку таких витрат із господарською діяльністю позивача, що виключає правомірність формування податкового кредиту на наслідками господарських операцій із поставки.

З огляду на викладене у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення), для скасування постанови суду першої інстанції.

Поряд із цим, поза увагою суду першої інстанцій залишились обставини щодо правомірності застосованих до позивача штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням від 26.02.2014 №0002212201. Так позивач у судовому процесі посилався на відсутність обставин повторності визначення йому грошового зобов'язання із ПДВ протягом 1095 днів, з фактом чого норма пункту 123.1 ст. 123 ПК України дає право контролюючому органу застосувати штрафну санкцію у більшому (50 %, замість 25 %).

Ці доводи позивача не знайшли свого відтворення у судових рішеннях ні суду першої, ні апеляційної інстанцій. Тому у цій частині судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Частиною 1 ст. 242 КАС України у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, перевірити належним чином доводи сторін щодо правомірності застосованих до позивача штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням від 26.02.2014 №0002212201. Для чого, у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015.

Скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 у частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.02.2014 №0002212201 та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко