Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 420/10012/22

касаційне провадження № К/990/32076/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2022 (суддя Завальнюк І.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022 (головуючий суддя - Косцова І.П., судді - Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєоком» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лєоком» (далі - позивач, Товариство, платник), звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення про відповідність / невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 06.07.2022 №37791, зобов`язати відповідача виключити позивача з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.

25.07.2022 до суду позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 06.07.2022 №37791.

В обґрунтування заяви наведено доводи щодо неправомірності оскаржуваного рішення, відсутності законних підстав для віднесення платника до ризикових платників податку на додану вартість, як ознаки очевидної необґрунтованості спірного рішення. Заявник зауважував, що внаслідок дії оскаржуваного рішення контрагенти позивача відмовляються співпрацювати з ним, адже по взаємовідносинам з ним вони позбавлені можливості формувати податковий кредит; у зв`язку із нереєстрацією податкових накладних позивач отримав від контрагентів відмови від подальшої співпраці. По вже проведених господарських операціях контрагенти відмовляються оплачувати товари та послуги, зважаючи на відсутність реєстрації податкових накладних, внаслідок чого позивач знаходиться в тяжкому фінансовому становищі і позбавлений можливості оплачувати оплати по власним рахункам. Заявник вважає, що дія оскаржуваних рішень призводить до погіршення ділової репутації, а також до прямих і непрямих збитків підприємства, шляхом виставлення штрафних санкцій контрагентами позивача. За вказаних обставин Товариство не отримує прибуток, відсутні кошти на оплату оренди, виплати заробітної плати працівникам, сплати митних та податкових платежів, що, як наслідок, може призвести до припинення діяльності товариства. На думку позивача, дії контролюючого органу спрямовані на повне блокування роботи позивача. Позивач зазначає, що оскаржуване рішення може привести до визнання позивача неплатоспроможним, включення платника податків до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку тягне за собою правові наслідки у вигляді зупинення реєстрації усіх без виключень податкових накладних/розрахунків коригувань, поданих платником. На переконання позивача, невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме: право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки зупинення реєстрації податкових накладних призводить до негативних наслідків для товариства, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності через зупинення реєстрації податкових накладних, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов`язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації.

Також позивач зазначав, що в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення заподіяна позивачу шкода внаслідок блокування господарської діяльності товариства у зв`язку з неможливістю реєстрації податкових накладних при реалізації товарів та відмовою контрагентів від співпраці буде значно більшою, оскільки відновлення ділових зв`язків та нормалізація ведення господарської діяльності з урахуванням введення по усій території воєнного стану призведе до значних зусиль та витрат.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 26.07.2022, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022, заяву позивача про забезпечення позову задовольнив. Зупинив дію рішення Управління про відповідність / невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 06.07.2022 №37791 до набрання рішенням по даній справі законної сили.

Задовольняючи вказану заяву суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що заявником доведено існування реальної загрози завдання шкоди його правам, в тому числі й матеріальним, внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у цій справі, оскільки контрагенти позивача відмовляються оплачувати отримані товари і послуги, зважаючи на відсутність реєстрації податкових накладних, внаслідок чого позивач знаходиться в тяжкому фінансовому становищі і позбавлений можливості оплачувати оплати по власним рахункам.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган 17.11.2022 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

В обґрунтування наведених у касаційній скарзі доводів скаржник зазначає про відсутність достатніх доводів і підстав на підтвердження поданої зави про забезпечення позову. Вважає, що сама лише незгода платника з прийнятим контролюючим органом рішенням не може бути розцінена судом як належна підстава для вжиття заходів забезпечення позову. Скаржник вважає недоведеним існування очевидної загрози заподіяння шкоди правам, свободам чи інтересам позивача до ухвалення судового рішення по суті позовних вимог. Також скаржник зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.11.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.09.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 27.09.2023.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами першою та другою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними, навести підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21, від 15.04.2022 у справі №440/6755/21, від 13.07.2022 у справі №240/26736/21.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що після віднесення платника податку до категорії ризикового всі без виключення складені ним податкові накладні/розрахунки коригування зупиняються, що підтверджує доводи позивача про фактичну неможливість вести господарську діяльність до часу винесення рішення у даній справі, оскільки безвибірково всі здійснені господарські операції та всі контрагенти підпадуть під дію негативних наслідків оскаржуваного рішення.

Забезпечення позову визначеним способом не позбавляє відповідача можливості здійснювати перевірку окремо поданих податкових накладних/розрахунків коригування, тобто реалізовувати свої контролюючі функції за наявності обґрунтованих сумнівів щодо певної господарської операції.

При цьому невжиття заходів забезпечення позову очевидно істотно ускладнить виконання рішення суду (в разі задоволення позовних вимог) в частині поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки всі вчинені до того часу господарські операції та контрагенти будуть дискредитовані, оскільки фактично мали взаємовідносини з ризиковим платником податку на додану вартість.

Судами також установлено, що матеріалами справи підтверджено вплив оскаржуваного рішення на контрагентів позивача, які здійснюють постачання продуктів харчування до Збройних сил України.

Зазначені обставини підтверджуються, зокрема, листом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 15.07.2022 №1 щодо призупинення договору поставки, листів директора ТОВ «Нова-Постач» від 14.07.2022 №07/22-14 щодо вирахування 20% від загальної вартості за поставки товарів, від 22.07.2022 №07/22-10 щодо вимушеного припинення ТОВ «Новач-Постач», яке є ключовим постачальником м`ясної продукції для забезпечення Збройних сил України, подальшої співпраці з ТОВ «Лєоком» внаслідок віднесення останнього до переліку підприємств, що відповідають критеріям ризиковості.

Підсумовуючи вище наведене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вказані позивачем підстави застосування заходів забезпечення позову знайшли своє підтвердження та у своїй сукупності доводять необхідність тимчасового зупинення дії оскаржуваного рішення.

Застосування заходів забезпечення позову носить тимчасовий характер та не є вирішенням спірних правовідносин чи наданням будь-якої попередньої оцінки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Наведені апелянтом рішення Верховного Суду не є релевантними до обставин даної справи, оскільки прийняті за інших фактичних обставин, тому не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі.

Також колегія суддів враховує, що спір по суті заявлених позовних вимог був вирішений судом першої інстанції згідно рішення від 30.08.2022, яке було залишене в силі судом апеляційної інстанції згідно постанови від 26.10.2022, тобто на дату подання Управлінням касаційної скарги заходи забезпечення позову, застосовані згідно оспорюваної ухвали від 26.07.2022, припинили свою дію.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Керуючись статтями 345 350 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова І.Я.Олендер