Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 806/2669/17

адміністративне провадження № К/9901/64444/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 806/2669/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Житомирська обласна профспілкова організація атестованих працівників Управління Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною відмови, зобов`язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду (суддя: В. А. Липа) від 19 березня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Б. С. Моніч, І. Г. Охрімчук Ю, М. М. Капустинський) від 10 вересня 2018 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в нарахуванні та виплаті позивачу при звільненні зі служби одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- зобов`язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- стягнути середній заробіток (грошове утримання) за час затримки повного розрахунку при звільненні зі служби за період з 07 липня 2017 року по 27 липня 2017 року.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відповідно до наказу № 246 о/с від 05 липня 2017 року позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до наказу станом на день звільнення зі служби стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років в календарному обчисленні складає 10 років 04 місяці 10 днів. Однак, листом від 19 вересня 2017 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги та зазначив, що відповідно до розрахунку вислуга на день звільнення 07 липня 2017 року становить 09 років 04 місяці 13 днів, тому підстави для виплати допомоги відсутні. Таку відмову позивач вважає протиправною.

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 19 жовтня 2018 року позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

5. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л. (судді-доповідача), суддів Білоус О. В., Данилевич Н. А.) від 24 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14 листопада 2018 року.

6. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року № 690/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

7. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

8. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

9. Станом на 27 лютого 2020 року письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Департаменту патрульної поліції № 246 о/с від 05 липня 2017 року старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського роти № 3 батальйону звільнено зі служби в поліції відповідно до пунктом 7 частиною першою статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», зазначено, що станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років в календарному обчисленні складає 10 років 04 місяці 10 днів.

11. 11 вересня 2017 року позивач звернувся із заявою до Департаменту патрульної поліції щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

12. Листом Департаменту патрульної поліції № М-9008/41/5/03-2017 від 19 вересня 2017 року позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні оскільки вислуга на день звільнення 07 липня 2017 року складає 09 років 04 місяців 13 днів, тобто підстави для виплати одноразової грошової допомоги відсутні.

13. Не погодившись з відмовою у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні позивач звернувся до суду із цим позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно листа Департаменту патрульної поліції № М-9008/41/5/03-2017 від 19 вересня 2017 року, відзиву на позов та апеляційну скаргу, додаткових пояснень до відзиву вбачається, що при звільненні зі служби в Збройних Сила України 12 листопада 2007 року позивач набув права на отримання одноразової допомоги при звільненні, тому відповідно до розрахунку вислуга позивача на день звільнення зі служби в поліції 07 липня 2017 року для виплати одноразової грошової допомоги складає 09 років 04 місяців 13 днів, тобто враховуючи положення абз. 4 пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) позивач на день звільнення з Національної поліції не має відповідного стажу для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

15. Водночас, доводи позивача про те, що відповідний наказ про стаж служби в поліції не скасований і є чинним, то суд апеляційної інстанції зазначив, що стаж служби може обраховуватися по різному залежності від мети.

16. Також, суд апеляційної інстанції посилаючись на приписи абзаців 5, 7 Постанови № 393 та частини шостої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зазначив, що в межах розгляду даної справи суд не вважає за необхідне з`ясовувати питання факту виплати допомоги за попереднім місцем служби, оскільки право на зарахування попереднього стажу служби пов`язується з моментом набуття права на отримання допомоги, а не з моментом її виплати.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

18. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не звільнявся зі служби повторно, оскільки його було призвано на строкову військову службу і демобілізовано 12 листопада 2007 року зі строкової військової служби в запас за спливом строку служби на підставі наказу демобілізації, що підтверджується записами трудової книжки, а право на отримання одноразової грошової допомоги службовець набуває при звільненні зі служби за власним бажанням при наявності вислуги із обов`язковим врахуванням періоду строкової служби в Збройних Силах України відповідно.

19. При цьому, скаржник наголошує на тому, що частину позовних вимог суди взагалі загубили, а саме про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, а тому в порушенні норм процесуального закону залишилась нерозглянутою і невирішеною.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

21. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.

22. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, визначає Закон України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), який має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

24. Згідно з частиною 2 статті 9 вказаного Закону, в редакції чинній на час звільнення позивача зі служби у липні 2017 року, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

25. Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

26. Згідно абзацу 4 пункту 10 Постанови № 393 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

27. Положеннями абз. 8 пункту 10 Постанови № 393 визначено, що строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

28. Пунктом 1 Постанови № 393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 1 2 такого Закону, до вислуги років зараховуються:

військова служба у Збройних Силах, органах безпеки держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та інших військових формуваннях, створених законодавчими органами цих держав, Об`єднаних Збройних Силах Співдружності Незалежних Держав. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких військовослужбовці проходили службу, якщо інше не встановлено відповідними міжнародними угодами.

29. Положеннями абз. 7 пункту 10 Постанови № 393 встановлено, що зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу: які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.

30. Положення аналогічного змісту містяться у частині шостої статті 9 Закону № 2262-XII якою визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

31. З аналізу статті 9 Закону № 2262-XII та пункту 10 Постанови № 393 слідує, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.

32. При цьому, обов`язковою умовою для такої виплати є наявність у військовослужбовця вислуги 10 років і більше з дня його останнього зарахування на службу, оскільки саме від наявності вислуги у зазначеній кількості років та підстав звільнення військовослужбовця залежить розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає до виплати при повторному звільненні зі служби.

33. Разом з тим, частиною 6 статті 9 Закону № 2262-XII та пункту 10 Постанови № 393 встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.

34. Вирішуючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що матеріалами справи підтверджено, що позивач з 14 листопада 2006 року по 12 листопада 2007 року проходив службу в Збройних силах України, звідки був звільнений в запас. Лише з 26 лютого 2008 року ОСОБА_1 проходив з службу в ОВС України та оскільки відповідно до пункту 41.5 Положення про порядок обчислення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05 березня 2001 року № 75 (чинного на момент звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям строкової служби та курсантам військових навчальних закладів з числа цивільної молоді, звільненим з військової служби (навчання), грошова допомога виплачується в розмірі 8 посадових окладів, позивач станом на 12 листопада 2007 року набув право на отримання грошової допомоги при звільненні як військовослужбовець Збройних Сил України.

35. Проте, суд касаційної інстанції не може погодитись з таким висновком, оскільки відсутні посилання на відповідні документи, які досліджувались судами щодо звільнення позивача в запас де проходив службу в Збройних силах України за період з 14 листопада 2006 року по 12 листопада 2007 року. Скаржник неодноразово наголошував на тому, що його було призвано на строкову військову службу і демобілізовано 12 листопада 2007 року зі строкової військової служби в запас за спливом строку служби на підставі наказу про демобілізацію, однак судами фактично були відхилені ці доводи, на спростування доводів відповідача, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 90 КАС України та вказує на не вжиття судами належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи.

36. Слід зауважити, що мотивуючи своє рішення, суди обмежилися лише наведенням мотивів дублюючим письмовим поясненням та відзивам відповідача.

37. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, касаційний суд вважає їх висновки про необґрунтованість позовних вимог передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України. Формуючи висновки про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги з огляду на частину шосту статтю 9 Закону № 2262-XII, як таке, що позивач має ознаку повторного звільнення зі служби, а тому не має 10 років вислуги необхідних для такої виплати, суди попередніх інстанцій не врахували та не надали належної правової оцінки положенням Закону № 2252-ХІІ, Постанови № 393 у порівнянні з Положенням від 05 березня 2001 року № 75, яке було застосовано до спірних правовідносин, як підстава для відмови у задоволенні вимог. З огляду на наведені нормативно - правові акти, вони мають різне правове навантаження за своєю суттю та предмет правового регулювання. Як встановлено судами попередніх інстанцій, що позивач повторно зі служби органів внутрішніх справ або поліції не звільнявся, в той же час в частиною шостою статті 9 Закону № 2262-XII та в пункту 10 Постанови № 393 мова йде саме про повторне таке звільнення зі служби саме з цих органів, а не зі строкової військової служби Збройних сил України.

38. Ненадання належної оцінки суперечності доводам, що повинні підтвердити одні й ті самі обставини дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи. А також про те, що висновки судів ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки зроблені без дослідження усіх належних та допустимих доказів.

39. Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги процесуального законодавства, оскільки залишилась поза увагою частина позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку (грошове утримання) за час затримки повного розрахунку при звільненні зі служби за період з 07 липня 2017 року по 27 липня 2017 року, внаслідок чого не надано належної оцінки та не вирішено у повному обсязі адміністративний позов.

40. Згідно з статтею 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

41. Обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

42. Відповідно до вимог КАС України ухвала/постанова складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення, в яких має бути відображено щодо кожної заявленої вимоги позивача.

43. У судовому рішенні має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

44. Викладене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

45. Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

46. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

47. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

48. З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року у справі № 806/2669/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов