Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.02.2020 року у справі №620/1941/19
Ухвала КАС ВП від 24.11.2019 року у справі №620/1941/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №620/1941/19

адміністративне провадження №К/9901/32376/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,

секретар судового засідання Кучер Р.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Тарабанька Д.М.,

представника відповідача Мірошниченко О.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року (у складі головуючого судді Клопота С.Л.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., суддів: Файдюка В.В., Чаку Є.В.)

у справі №620/1941/19

за позовом ОСОБА_1

до Пенсійного Фонду України,

третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області,

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пенсійного Фонду України, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Пенсійного фонду України №257-0 від 31 травня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 » стосовно звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України з 1 червня 2019 року;

- стягнути з Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України.

5. Перебуваючи у відпустці, 25 березня 2019 року, позивач отримав і ознайомився з письмовою пропозицією відповідача за підписом Голови правління Пенсійного фонду України Є. Капінуса., згідно з якою позивачу було повідомлено таке: «У зв`язку з реорганізацією Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України», Вас було попереджено про наступне вивільнення. Відповідно до статті 492 Кодексу законів про працю України, Вам пропонується для переведення вакантна посада заступника начальника Головного управління (2 штатні одиниці) (робоче місце знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. П`ятницька, 83 А), суб`єктом призначення на яку є Голова правління Пенсійного фонду України. У разі згоди на переведення на запропоновану посаду Вам необхідно подати заяву».

6. Погодившись на запропоновану пропозицію, позивач 1 квітня 2019 року рекомендованим листом, з повідомленням про вручення, подав на адресу відповідача письмову заяву від 29 березня 2019 року, яка отримана відповідачем 3 квітня 2019 року.

7. Згідно з цією заявою позивач просив перевести його на посаду заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, звільнивши з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України.

8. Після виходу з відпустки, 8 квітня 2019 року позивачем було написано три заяви, а саме:

1) Про звільнення із займаної посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у порядку переведення до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу» та згідно з пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України.

2) Про відмову від пропозиції про переведення позивача на посаду заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, до функціональних обов`язків якої відносяться спрямування, координація та контроль за роботою: управління застосування пенсійного законодавства, управління з питань виплати пенсій, відділу виконання бюджету та бюджетно-фінансової звітності фінансово-економічного управління.

3) Про призначення в порядку переведення, відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу», на посаду заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, до функціональних обов`язків якої відноситься: спрямування, координація та контроль за роботою управління обслуговування громадян, управління адміністративного забезпечення та відділу організаційно-інформаційної роботи.

9. Таким чином, як правильно вказано судами попередніх інстанцій, на підставі зазначених заяв, позивачем було висловлено свою згоду на зайняття запропонованої (однієї з двох вакантних) посади.

10. Одночасно з позивачем, на вакантну посаду заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, до функціональних обов`язків якого належить спрямування, координація та контроль за роботою управління обслуговування громадян, управління адміністративного забезпечення та відділу організаційно-інформаційної роботи подані заяви начальниками реорганізованих об`єднаних управлінь: Крюківського, Ніжинського, Ріпкинського, Бобровицького об`єднаних управлінь Пенсійного фонду України Чернігівської області.

11. Таким чином, на одну вакантну посаду заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, до функціональних обов`язків якого належить спрямування, координація та контроль за роботою управління обслуговування громадян, управління адміністративного забезпечення та відділу організаційно-інформаційної роботи, претендували п`ять осіб - начальники реорганізованих об`єднаних управлінь Пенсійного фонду України Чернігівської області, про що свідчать відповідні заяви.

12. У зв`язку з цим, на виконання наказу Пенсійного фонду України від 26 березня 2019 року №33 «Про заходи у зв`язку з реорганізацією деяких територіальних органів Фонду» (копія додається), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області був проведений порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації цих осіб, в тому числі і позивача, з метою визначення серед них претендента, який має переважне право на залишення на роботі.

13. Відповідно до Протоколу засідання комісії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 10 квітня 2019 року, яка утворена відповідно до наказу Пенсійного фонду України від 26 березня 2019 року №33 «Про заходи у зв`язку з реорганізацією деяких територіальних органів Фонду», не виявилось можливим визначити переважне право на залишення на роботі серед претендентів, які подали заяви та мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці відповідно до наданих характеристик продуктивності праці та показниками кваліфікації.

14. Також у вказаному протоколі зазначено, що порівняльним аналізом встановлено, що ОСОБА_1 має найбільший подовжений безперервний трудовий стаж в організації, однак, на відміну від інших начальників реорганізованих об`єднаних управлінь Пенсійного фонду Чернігівської області, має дисциплінарні стягнення, які були застосовані до нього у 1999, 2017 та 2018 роках.

15. В подальшому, в зв`язку з неможливістю виявити претендента, який має переважне право на залишення на роботі Пенсійним фондом України наказом від 22 травня 2019 року №61 «Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби» оголошено конкурс на зайняття, зокрема, вакантної посади заступника начальника головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, до функціональних обов`язків якого належить організація, координація та контроль за роботою управління обслуговування громадян, управління адміністративного забезпечення та відділу організаційно- інформаційної роботи.

16. 31 травня 2019 року Пенсійним фондом України видано наказ «Про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 », яким, зокрема ОСОБА_1 , звільнено з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини першої статті 83 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

17. Також судами встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» Чернігівське, Бахмацьке, Бобровицьке, Борзнянське, Крюківське, Ніженське, Новгород-Сіверське, Прилуцьке, Ріпкинське, Сосницьке об`єднані управління Пенсійного фонду України Чернігівської області реорганізовані шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

18. Посади начальників зазначених об`єднаних управлінь Пенсійного фонду України Чернігівської області були наявні в штатних розписах усіх десяти об`єднаних управлінь Пенсійного фонду України Чернігівської області.

19. При реорганізації шляхом приєднання була здійснена державна реєстрація припинених об`єднаних управлінь, таким чином, посади начальників усіх десяти об`єднаних управлінь Пенсійного фонду України Чернігівської області скоротились.

20. Отже, в даних спірних правовідносинах має місце реорганізація і, як наслідок, скорочення посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області, зокрема.

21. Вважаючи незаконними дії, рішення відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

22. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не має переважного права на залишення на роботі і зайняття посади заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та у зв`язку з його небажанням брати участь у конкурсі на її зайняття, звільнення позивача з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України є правомірним.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що комісією Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, створеною для розгляду питань наявності переважного права на залишення на роботі працівників, які претендують на одну й ту ж посаду, обставини, визначені частиною другою статті 42 КЗпП України, не розглядалися і не враховувались, про що вказано в останньому рядку порівняльного аналізу.

24. Наведена обставина, звертає увагу позивач, не була належним чином досліджена судами попередніх інстанцій.

25. Також, вказує позивач, він має перевагу над іншими претендентами по більшості позицій, критеріїв. Водночас висновки судів щодо відсутності у позивача переважного права на залишення на роботі є хибними.

26. Посилаючись на судову практику, зокрема на постанову Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) та постанову Верховного Суду від 31 січня 2018 року (справа №824/3229/14-а), позивач вважає незаконним пункт 1 наказу Пенсійного фонду України №257-0 від 31 травня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 » та таким, що підлягає скасуванню.

27. У своїх відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_1 відповідач, третя особа не погоджуються з доводами касаційної скарги, вважають їх безпідставними, тому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

28. У судовому засіданні позивач, його представник вимоги касаційної скарги підтримали з підстав, викладених в ній, просили задовольнити її, представниця відповідача, третьої особи проти касаційної скарги заперечувала з мотивів, викладених у відзиві на касаційну скаргу, та просили відмовити в її задоволенні.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

30. Спірні правовідносини у справі виникли з приводу законності звільнення особи з державної служби в контексті наявності чи відсутності в неї переважного права на залишення на роботі у зв`язку з ліквідацією установи.

31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

32. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 зазначеного Закону).

33. Частиною третьою статті 36 КЗпП України передбачено, що при реорганізації підприємства, установи, організації припинення трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу можливе лише у випадку скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

35. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

36. Порядок вивільнення працівників визначено у статті 492 КЗпП України, за правилами якої працівники персонально попереджаються про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

37. Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" передбачено, що розглядаючи спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом законодавства, що регулює вивільнення працівника, які є докази про те, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.

38. Тобто, однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

39. Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

40. Частиною другою статті 42 КЗпП України визначено перелік категорій працівників, яким надається перевага в залишення на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

41. Так, для визначення рівня продуктивності праці та кваліфікації працівників, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України, роботодавець робить порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, в процесі якого, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

42. Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.

43. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

44. Тобто, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.

45. Аналогічна правова позиція зроблена Верховним Судом у постанові від 14 листопада 2018 року (справа №804/3325/17) і підстави для відступлення від неї відсутні.

46. Як встановлено судами та зазначалось (пункт 13 цієї постанови) відповідно до Протоколу засідання комісії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 10 квітня 2019 року комісії не вдалось визначити хто з претендентів має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці відповідно до наданих характеристик продуктивності праці та показників кваліфікації, а тому й не вдалось визначити особу, яка має переважне право на залишення на роботі.

47. За таких обставин та зважаючи на положення частини другої статті 42 КЗпП, зазначена комісія повинна була проаналізувати наявність у претендентів передбачених частиною другої цієї статті умов, про що слушно зауважує позивач, та встановивши наявність таких умов, визначити кандидата, який має переважне право на залишення на роботі.

48. Проведення ж конкурсу на зайняття посад в розглядуваному випадку не відповідає нормативному регулюванні спірних правовідносин та свідчить про незаконне звільнення позивача із займаної посади.

49. Отже, пункт 1 наказу Пенсійного фонду України №257-0 від 31 травня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, є незаконним та підлягає скасуванню.

50. Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

51. Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 на роботі, Верховний Суд зазначає таке.

52. Як встановлено судами та зазначалось (пункти 17, 19, 20 цієї постанови) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» Чернігівське, Бахмацьке, Бобровицьке, Борзнянське, Крюківське, Ніженське, Новгород-Сіверське, Прилуцьке, Ріпкинське, Сосницьке об`єднані управління Пенсійного фонду України Чернігівської області реорганізовані шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

53. Отже, в спірних правовідносинах має місце реорганізація і, як наслідок, скорочення посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області, зокрема.

54. Також була проведена державна реєстрація припинених об`єднаних управлінь, в тому числі й Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України.

55. Положеннями пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року N 9 визнано, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

56. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

57. Також Верховний Суд України в постанові від 16 жовтня 2012 року (справі № 21-267а12) дійшов висновку, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України). Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

58. Виходячи із положень трудового законодавства, незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня.

59. За таких фактичних обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України з 1 червня 2019 року.

60. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема в постановах від 24 січня 2018 року (справа №806/608/16), від 9 жовтня 2019 року (справа №821/595/16) і підстави для від нього відсутні.

61. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи щодо обставин звільнення позивача, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про відмову в задоволенні позову.

62. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

63. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

64. Проте, зробивши помилковий висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питань щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

65. Водночас Верховний Суд як суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

66. З огляду на викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

67. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

68. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

69. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

70. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування пункту спірного наказу та поновлення на роботі позивача. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу необхідно направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 351, 353, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №620/1941/19 скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Пенсійного Фонду України, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Пенсійного фонду України від 31 травня 2019 року №257-0 «Про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області з 1 червня 2019 року.

Справу №620/1941/19 в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення з Пенсійного фонду України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду