Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 січня 2020 року

Київ

справа №813/1430/15

касаційне провадження №К/9901/27545/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 (суддя Мартинюк В.Я.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 (головуючий суддя - Сапіга В.П., судді: Левицька Н.Г., Хобор Р.Б.) у справі № 813/1430/15 (876/5308/15) за позовом Приватного підприємства «Євротерм-Львів» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Євротерм-Львів» у березні 2015 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2015 № 0000382201 та № 0000372201.

На адресу Львівського окружного адміністративного суду від Приватного підприємства «Євротерм-Львів» надійшло клопотання про часткове закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 № 0000382201 повністю, а саме - щодо визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 85299,00 грн., а також податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 № 0000372201 в частині, а саме - в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 305488,53 грн.

В обґрунтування правових підстав для задоволення вказаного клопотання Приватне підприємство «Євротерм-Львів» посилалося на пункт 3 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017). У свою чергу, мотивуючи фактичні підстави для задоволення такого клопотання позивач вказував на досягнення примирення сторін в цій частині позовних вимог, у зв`язку з виконанням передбачених пунктом 2 підрозділу 92 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України умов.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 27.04.2015 закрив провадження у справі №813/1430/15 (876/5309/15) в частині позовних вимог щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 20.03.2015 №0000382201 та №0000372201 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 381860,00 грн.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.10.2015 залишив ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 без змін.

Галицька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 та ухвалити судове рішення про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 № 0000382201 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 14074,00 грн., а також податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 № 0000372201 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 109559,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 2 підрозділу 92 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 113 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на тому, що сторонами у цій справі частково досягнуто компромісу в частині щодо визначення у податковому повідомленні-рішенні від 20.03.2015 №0000382201 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 14074,00 грн. та щодо визначення у податковому повідомленні-рішенні від 20.03.2015 №0000372201 грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 109559,00 грн., що підтверджується відповідним рішенням Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 06.04.2015 № 5712/13-50-22-02-10-104. Відтак, суди попередніх інстанцій неправильно визначили частину позовних вимог, провадження щодо яких підлягало закриттю.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками зафіксованих актом перевірки від 23.02.2015 № 152/13-50-22-02-17/33532913 порушень Галицькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області 20.03.2015 прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

№ 0000372201 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 9522929,00 грн. за основним платежем та в сумі 2380732,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000382201 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 85299,00 грн. за основним платежем та в сумі 21325,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивачем 26.03.2015 відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» від 25.12.2014 № 63-VІІІ подано заяву про досягнення податкового компромісу щодо нарахованих податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2015 № 0000382201 грошових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 85299,00 грн. за основним платежем, а також щодо нарахованих податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2015 №0000372201 грошових зобов`язань з податку на прибуток в сумі 305488,53 грн. за основним платежем.

При цьому, судами встановлено, що Приватним підприємством «Євротерм-Львів» здійснено сплату 5% від зазначених сум грошових зобов`язань (в сумі 4264,95 грн. (85299,00 грн. х 5%) та в сумі 15274,43 грн. (305488,53 грн. х 5%) платіжними дорученнями від 27.03.2015 № 442 та № 443.

Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області рішенням від 06.04.2015 № 5712/13-50-22-02-10-104 погодила застосування податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню від 20.03.2015 №0000382201 в частині визначення грошових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 14074,00 грн. за основним платежем та по податковому повідомленню-рішенню від 20.03.2015 №0000372201 в частині визначення грошових зобов`язань з податку на прибуток у в сумі 109559,00 грн. за основним платежем.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 №0000382201 щодо визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 85299,00 грн. за основним платежем та податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 № 0000372201 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 305488,53 грн. за основним платежем, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що достатнім для застосування процедури досягнення податкового компромісу щодо неузгоджених сум податкових зобов`язань у порядку, передбаченому пунктом 2 підрозділу 92 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, є подання відповідної заяви податковому органу, а також сплата 5% суми податкових зобов`язань від визначеної у намірі про досягнення компромісу суми. Також суди вказали, що Податковим кодексом України не передбачено повноважень у податкового органу щодо відмови у застосуванні податкового компромісу при виконанні платником податку вищезазначених вимог.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) провадження у справі закривається, якщо сторони досягли примирення.

Згідно з частиною третьою статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

Відповідно до частини другої статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) сторони можуть примиритися протягом всього часу судового розгляду або заявити клопотання про надання їм часу для примирення.

У відповідності до частини третьої статті 113 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) у разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Системний аналіз вищезазначених положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) дає підстави для висновку про те, що процесуальна можливість врегулювання адміністративних спорів шляхом примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу передбачає саме взаємну згоду сторін у справі на застосування такого інституту та відображає спільне волевиявлення щодо досягнення примирення.

У свою чергу, пунктом 112 Розділу VIII «;Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) встановлено, що підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 92 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 01.04.2014 з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

За змістом пункту 3 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова перевірка проводиться виключно з питань, які стосуються витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, у межах процедури досягнення податкового компромісу. Для цілей застосування податкового компромісу наведені законодавчі приписи під заниженням податкових зобов`язань розуміють неправомірне формування платником податків даних податкового обліку (формування податкового кредиту з податку на додану вартість або витрат з податку на прибуток) у податкових періодах до 01.04.2014, що призвело до заниження належних до сплати сум податкових зобов`язань.

Абзацом 1 пункту 7 підрозділу 92 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регламентовано, що процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов`язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов`язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов`язання вважається неузгодженим.

У відповідності до пункту 8 підрозділу 92 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов`язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов`язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

У ситуації, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватне підприємство «Євротерм-Львів» з метою досягнення податкового компромісу щодо неузгоджених сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 85299,00 грн., нарахованих податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2015 № 0000382201, а також з податку на прибуток в сумі 305488,53 грн., нарахованих податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2015 №0000372201, подало 26.03.2015 податковому органу відповідну заяву та сплатило 5% від таких сум податкових зобов`язань.

Однак, відображений у заяві намір позивача досягнути податкового компромісу щодо вищезазначених неузгоджених сум податкових зобов`язань, а також факт сплати 5% від таких сум у даному випадку не є достатньою підставою для висновку про примирення сторін у відповідній частині позовних вимог.

Так, рішенням від 06.04.2015 № 5712/13-50-22-02-10-104 Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області частково погодила застосування ініційованої позивачем процедури податкового компромісу, а саме - по податковому повідомленню-рішенню від 20.03.2015 №0000382201 в частині визначення грошових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 14074,00 грн. за основним платежем та по податковому повідомленню-рішенню від 20.03.2015 №0000372201 в частині визначення грошових зобов`язань з податку на прибуток у в сумі 109559,00 грн. за основним платежем.

Більше того, у матеріалах справи наявне клопотання податкового органу від 16.04.2015, в якому заявлено вимоги про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, що відповідають погодженій рішенням від 06.04.2015 № 5712/13-50-22-02-10-104 процедурі податкового компромісу (т. 1, а.с. 144).

Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 20.03.2015 № 0000382201 повністю та № 0000372201 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 305488,53 грн. не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

При цьому, суд касаційної інстанції також вважає за доцільне звернути увагу судів попередніх інстанцій на те, що порядок застосування процедури податкового компромісу встановлений і Методичними рекомендаціями щодо особливостей уточнення податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу, затвердженими наказом Державної фіскальної служби України від 17.01.2015 № 13 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 2.1 яких податковий компроміс розповсюджується виключно на факти заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість (у зв`язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв`язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування).

Під заниженням податкових зобов`язань для цілей застосування Методичних рекомендацій слід розуміти неправомірне формування платником податків даних податкового обліку (формування податкового кредиту з податку на додану вартість або витрат з податку на прибуток) у податкових періодах до 01.04.2014, що призвело до заниження належних до сплати сум податкових зобов`язань.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що процедура податкового компромісу поширюється виключно на факти заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість (у зв`язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв`язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування), у тому числі встановлені за результатами здійснення контрольного заходу та відображені у відповідному податковому повідомленні-рішенні.

Таким чином, при вирішенні питання про закриття провадження у справі у зв`язку з досягненням примирення судам необхідно також достеменно з`ясувати та виокреми епізоди нарахувань, за якими є можливим досягнення податкового компромісу у порядку, встановленому підрозділом 92 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За правилами частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги відповідача та необхідність скасування оскаржених ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 у справі № 813/1430/15 (876/5308/15) скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк