Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2018 року у справі №810/4763/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №810/4763/14

адміністративне провадження №К/9901/9097/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Лисенко В. І. від 11 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Вівдиченко Т. Р., суддів Бєлової Л. В., Гром Л. М. від 26 лютого 2015 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Будівельно-монтажне управління №10" до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року Приватне акціонерне товариство "Будівельно-монтажне управління № 10" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2014 року №0005422210 та №0005432210, якими зменшено позивачу розмір від'ємного значення з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 227313,00 грн. та нараховане грошове зобов'язання з ПДВ (у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями) у розмірі 135988,50 грн. відповідно.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 01 березня 2013 року, за результатами якої складено акт від 10 квітня 2014 року №216/2200/03083417. На підставі акта складено оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення.

У акті перевірки Інспекція, окрім іншого, дійшла висновку про порушення Товариством положень пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 14888,00 грн. та до завищення від'ємного значення ПДВ на суму 227313,00 грн. Встановлені в акті перевірки порушення мотивовані безпідставним віднесенням до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 229915,07 грн. у грудні 2012 року на підставі податкових накладних, згідно з якими вже формувався податковий кредит у минулих періодах, однак у зв'язку із відсутністю у Товариства їх оригіналів під час проведення попередньої планової перевірки у січні 2013 року податковий орган дійшов висновку, що право на формування податкового кредиту на підставі даних податкових накладних у позивача відсутнє. Також, за висновком відповідача, Товариством безпідставно сформовано податковий кредит у травні 2012 року у сумі 12285,67 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Іскандер Армафіт", оскільки за результатами зустрічної звірки цього підприємства з його контрагентом (ТОВ "КПД-Будтехніка") встановлено відсутність реальних господарських операцій.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 25 квітня 2014 року №0005422210 та №0005432210.

Ухвалюючи рішення, суди дійшли висновку, що повторного віднесення одних і тих самих сум ПДВ до податкового кредиту не відбувалось, оскільки раніше задекларований позивачем податковий кредит на суму 229915,07 грн. по взаємовідносинам з контрагентами за період з липня 2012 року по вересень 2012 року було "знято" податковим органом за наслідками планової перевірки, результати якої оформлено актом від 08 січня 2013 року №1/2200/03083417, що відображено в зворотному боці облікової картки Товариства, а тому віднесення останнім до податкового кредиту вказаної суми ПДВ у грудні 2012 року на підставі оригіналів податкових накладних, які віднайшов позивач, відповідає положенням статті 198 ПК України. Також, за висновками судів, операції по поставці ТОВ "Іскандер Армафіт" позивачу товарів є реальними, факт їх вчинення підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту у травні 2012 року суму ПДВ у розмірі 12285,67 грн. за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування судами норм податкового і пов'язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум ПДВ, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до Пункт 198.3 статті 198 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою Пункт 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Як визначено абзацом другим пункту 198.6 статті 198 ПК України, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України.

При цьому у абзаці третьому вказаного пункту статті 198 ПК України міститься правило про те, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Зміст наведених податкових норм дає підстави для висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Водночас, якщо на момент перевірки платника податку суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність відповідно до ПК України.

При цьому стаття 198 ПК України не містить імперативних приписів про неприйнятність податкових накладних, якщо після проведеної перевірки платник одержує, виявляє такі документи й включає на їх підставі до податкового кредиту суму ПДВ у наступних податкових періодах з урахуванням строків, передбачених у абзаці третьому пункту 198.6 статті 198 ПК України (365 календарних днів з дати складання податкової накладної).

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у вересні 2011 року та у період з липня 2012 року по вересень 2012 року позивачем на підставі виписаних ТОВ "Фієста ", ПП "Перетятко Г. В. ", ПП "Цемент ", ПП "Буденергоресурс", КП "Яготинський ВУВКГ ", ТОВ "Гуд Трейд" податкових накладних було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 240505,40 грн.

У ході проведення планової перевірки підприємства у січні 2013 року, яка оформлена актом перевірки від 08 січня 2013 року №1/2200/03083417, на вимогу податкового органу позивач не зміг надати оригінали вищезазначених податкових накладних, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту у згаданій сумі та прийняв податкове повідомлення-рішення від 11 січня 2013 року №0000012300, яким визначено Товариству грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 240505,40 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 60126,25 грн.

Погодившись із застосованою до нього мірою відповідальності, позивач у добровільному порядку сплатив суму штрафних санкцій у розмірі 60126,25 грн. та визначене грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 10590,33 грн. (по взаємовідносинам з ТОВ "Будмашпост" та ТОВ "Фієста"), оскільки податкові накладні по цим відносинам дійсно були відсутні і знайдені у подальшому не були, що підтверджується копією платіжного доручення від 21 січня 2013 року №270.

Проте в подальшому, в кінці січня 2013 року, позивачем було знайдено оригінали податкових накладних, виписаних вищенаведеними контрагентами у період з липня 2012 року по вересень 2012 року на загальну суму ПДВ 229915,07 грн. (на решту суми грошового зобов'язання, нарахованого під час попередньої перевірки), у зв'язку з чим Товариство віднесло на їх підставі до податкового кредиту у грудні 2012 року суму ПДВ у розмірі 229915,07 грн.

Як встановлено судами, сума грошового зобов'язання у розмірі 229915,07 грн., визначена податковим повідомленням-рішенням від 11 січня 2013 року №0000012300, за позивачем не обліковується у зв'язку із декларуванням у січні 2013 року податкового кредиту за грудень 2012 року на таку ж суму, що підтверджується копією зворотного боку облікової картки Товариства та декларацією з ПДВ за грудень 2012 року.

Слід зазначити, що жодних дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, які виписали податкові накладні, на підставі яких Товариством сформовано суму податкового кредиту у грудні 2012 року, або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, суди не встановили й Інспекція на такі обставини не посилалась ні у акті перевірки, ні під час розгляду справи.

За наведеного Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведення відповідачем обставин, які б виключали право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ у грудні 2012 року.

Щодо тверджень відповідача про безтоварність господарських відносин між позивачем та ТОВ "Іскандер Армафіт" й, як наслідок, безпідставне формування податкового кредиту у травні 2012 року у сумі 12285,67 грн., слід зазначити наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ~law30~) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ~law31~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до ~law32~ господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Як встановлено судами та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі, 22 травня 2012 року між позивачем та ТОВ "Іскандер Армафіт" укладено договір поставки (без номера), відповідно до умов якого постачальник (ТОВ "Іскандер Армафіт") брав на себе зобов'язання поставити позивачу товар, визначений у видаткових накладних (труби, муфти, радіатори).

За наслідками виконання зобов'язань ТОВ "Іскандер Армафіт" видано позивачу податкову накладну від 23 травня 2012 року №78 на загальну суму 73714,01 грн., у тому числі ПДВ у сумі 12285,67 грн. та видаткову накладну на зазначену суму.

Розрахунки за отриманий товар, як свідчать установлені судами обставини, здійснювались безготівково, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

За висновком судів фактична поставка позивачу товару ТОВ "Іскандер Армафіт" підтверджується залученими до матеріалів справи документами: рахунком - фактурою; видатковою накладною; банківською випискою. Вказані документи, як зазначено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам ~law33~, тобто є первинними документами у розумінні ~law34~.

Встановлено, що виписана вказаним контрагентом податкова накладна містить усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент її складення контрагент позивача був зареєстрований у якості юридичної особи та платником ПДВ.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Іскандер Армафіт" документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Касаційний суд погоджується із висновком судів про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ.

Правовідносини ж контрагента із третьою особою у ланцюгах постачання, зокрема із ТОВ "КПД-Будтехніка", з якою позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.

Підсумовуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

За правилами статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а тому прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням процесуальних норм. Відтак підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.........................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду