Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.06.2019 року у справі №826/9231/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа №826/9231/16

провадження №К/9901/38452/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А.

суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 у справі №826/9231/16 за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування рішення,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У червні 2016 ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в якій просила суд визнати протиправними та скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 13778507 від 14.06.2014 13:19:43 щодо зміни умов обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 : квартири в АДРЕСА_1 , а також стягнути з бюджету на користь позивача судові витрати у сумі 551,21 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача не було правових підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 16.06.2014, оскільки у цей день не укладався ні договір іпотеки, не вносились зміни до укладених договорів, а також не укладався договір про відступлення прав вимоги.

Третя особа з позовними вимогами не погоджується, зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам законодавства.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №826/9231/16 (суддя Кузьменко В.А.) адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 13778507 від 14.06.2014 13:19:43 щодо зміни умов обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 : квартири в АДРЕСА_1 , присуджено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,21 грн.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 (головуючий суддя Оксененко О.М., судді Губська Л.В., Федотов І.В.) постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

5. ОСОБА_1 з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 не погодилася, тому звернулася до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права та неповне з`ясування всіх обставин справи, просить суд скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 у справі №826/9231/16 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №826/9231/16.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.09.2017 відкрито касаційне провадження у справі №826/9231/16.

У зв`язку з початком роботи Верховного Суду, на виконання п.п. 1, 7 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України матеріали справи передано до Верховного Суду та розподілено на колегію суддів у складі: головуючого судді Анцупової Т.О., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Єзерова А.А., суддів Берназюка Я.О., Желєзного І.В.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.10.2007 між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») було укладено кредитний договір №1606/1007/45-002, відповідно до пункту 1.1 якого, банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 39 950,00 доларів США на строк по 26.10.2022 року включно.

8. 26.10.2007 між позивачем та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляником А.В.

Відповідно до пункту 1.2 іпотечного договору у забезпечення зобов`язань за кредитним договором №1606/1007/45-002 позивач надав АКБ «ТАС-Комерцбанк» в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

9. 25.05.2012 року ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г.

10. За даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича від 14.06.2014, індексний номер: 13778507, зареєстровано право іпотеки на квартиру в будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк».

11. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача позивач звернулася до суду про його скасування.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

12. Задовольняючи позовні вимоги, Окружний адміністративний міста Києва суд виходив з того, що відповідачем не вчинялось жодної з перелічених у статті 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріальної дії зі спірним об`єктом нерухомого майна, а тому відповідач у межах спірних правовідносин не мав передбачених чинним законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна.

13. Київський апеляційний адміністративний суд з висновками місцевого адміністративного суду не погодився та зазначив у оскаржуваній постанові, що на час вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 діяла норма Закону, яка передбачала, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі заяви органу чи посадової особи, якою встановлюється заборона на розпорядження нерухомим майном, або особи, в інтересах якої встановлюється обтяження (ч.8 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ст. 16 Закону не містила норми, яка б зобов`язувала особу подати заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, нотаріусу, яким вчинено таку дію. Дана норма набрала чинності з 04.07.2012, тобто після укладення договору купівлі-продажу прав вимоги, а тому, колегія суддів вважає, що в даному випадку, дія норми ст. 16 Закону в редакції від 04.07.2012 не може розповсюджуватись на правовідносини, які фактично виникли до набрання нею чинності, що і стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, що Київським апеляційним адміністративним судом не було враховано, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень, а також того, що відповідачем не було надано жодних доказів отримання ним документів, достатніх для реєстрації прав на нерухоме майно. На думку скаржника, документом, що підтверджує перехід речового права на нерухоме майно, у даному спорі має бути додатковий договір або додаткова угода про внесення змін до договору іпотеки від 26.10.2007 року. Натомість жодних змін до договору іпотеки внесено не було.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

16. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Cловосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

17. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

18. Наведені норми узгоджуються з положеннями ст.ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

20. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

21. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

22. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

23. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

24. У даній справі, спірні правовідносини виникли між учасниками справи (між позивачкою та третьою особою) у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав Іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартира позивача, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Тобто, розгляд позовної вимоги в цій адміністративній справі потребує вирішення судом питання щодо належного чи неналежного виконання сторонами умов договору іпотеки та наявності чи відсутності підстав набуття третьою особою права власності на спірне нерухоме майно.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення приватного нотаріуса, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання чи невиконання сторонами договору умов цивільно-правової угоди, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин іпідтверджує правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про належність цього спору до цивільної юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 815/6956/15, від 29.05.2018 у справі № 826/19487/14, від 13.03.2019 у справі №808/3069/17.

25. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

26. За нормами ч. 3 ст. 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі ст. 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

27. За приписами ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п. 1).

Згідно з ч. 1 ст. 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 і постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №826/9231/16 скасувати.

Провадження у справі № 826/9231/16 закрити.

Роз`яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя І.В. Желєзний