Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.06.2018 року у справі №804/7770/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Київ

справа №804/7770/16

адміністративне провадження №К/9901/40286/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року (суддя Верба І.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року (судді: Щербаков А.А. (головуючий), Баранник Н.П., Дурасова Ю.В.) у справі № 804/7770/16 за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, повернення коштів

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулась до суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, повернення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що передбачений нормами Податкового кодексу України транспортний податок підлягає застосуванню лише з 2016 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що в разі коли міська рада не прийняла рішення про встановлення транспортного податку такий податок до прийняття рішення справляються виходячи з норм Податкового кодексу із застосування їх мінімальних ставок. Суди дійшли висновку, що за відсутності рішення органу місцевого самоврядування щодо обов'язкового податку він має сплачуватися за мінімальними ставками, встановленими Податковим кодексом України. Крім того діючим законодавством не передбачено можливості оскаржити чи скасувати в судовому порядку відкликане податкове повідомлення-рішення.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де вказуючи на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У доводах касаційної скарги позивач вказує, що суди приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову не дали належної правової оцінки обставинам встановлених у справі , а саме, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення у передбачений Законом спосіб.

Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу контролюючого органу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги.

Відповідно до п.1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

З огляду на відсутність клопотань від учасників даної справи, колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню зважаючи на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_2- є власником автомобіля марки Lexus, модель GX 460, універсал-В легковий, сірого кольору, об'єм двигуна 4608 куб. см, номер шасі НОМЕР_2, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

16 червня 2015 року Дніпропетровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області винесене податкове повідомлення-рішення №1718-17, яким ОСОБА_2 визначено до сплати суму транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Також судами встановлено, що транспортний податок та території м.Дніпропетровська встановлено Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28 січня 2015 року №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 грудня 2010 року №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста» вирішено викласти певні пункти рішення у новій редакції, а саме установити на території міста зокрема транспортній податок, визначивши об'єкт оподаткування, платників податку, податковий період та інші обов'язкові елементи транспортного податку згідно зі статтями 46-49 267 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що законодавець встановив транспортний податок як обов'язковий платіж, який сплачується незалежно від прийняття рішення органом місцевого самоврядування за ставками, визначеними Податковим кодексом України.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з п. 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.

Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів дійшла висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2015 року №1718-17, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016 року.

Щодо позовних вимог, про повернення з державного бюджету надмірно сплачених грошових коштів транспортного податку у сумі 25000, 00 грн., що були сплачені за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивачем колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначаються Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 (далі - Порядок)).

Пунктом 5 Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (абз. 2).

Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.

Відповідно до п. 15 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету здійснюється з того бюджету, до якого такі кошти були зараховані. Якщо платіж, що повертається, був сплачений до загального (спеціального) фонду державного або місцевих бюджетів, але згідно з бюджетним законодавством не передбачений серед джерел надходжень бюджетів у поточному бюджетному році, то повернення здійснюється за рахунок податків та зборів, не віднесених до інших категорій (код класифікації доходів бюджету 19090000) або інших надходжень (код класифікації доходів бюджету 24060300) відповідного бюджету.

Отже, існує певний досудовий порядок повернення помилково зарахованих до бюджету податків, який в даному випадку позивачем не дотримано. У зв'язку із чим, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суд першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), у результаті чого безпідставно дійшли висновку про законність податкового повідомлення - рішення від 16 червня 2015 року №1718-17, а тому касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року у справі №804/7770/16 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2015 року №1718-17 скасувати та прийняти нове рішення в цій частині.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 16 червня 2015 року №1718-17.

В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року у справі №804/7770/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду