Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.12.2018 року у справі №806/1989/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

м. Київ

справа №806/1989/18

адміністративне провадження №К/9901/68229/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2018 року (головуючий суддя Охрімчук І.Г., судді: Мацький Є.М., Капустинський М.М.) у справі №806/1989/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат, Овруцький об'єднаний міський військовий комісаріат Житомирської області про визнання відмови протиправною та скасування п.24 протоколу №133 від 22.12.2017 р., зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги та скасувати п.24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №133 від 22 грудня 2017 року.

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду 3 групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби, а саме з 17 березня 2017 року, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що у період з 5 травня 1986 року по 9 липня 1986 року приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Під час проходження служби отримав захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого 17 березня 2017 року отримав третю групу інвалідності. У зв'язку зі встановленням групи інвалідності позивач вважає, що набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону № 2011-ХІІ. Разом з тим, зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні та виплаті такої допомоги посилаючись на те, що інвалідність настала понад 3-хмісячних строк після закінчення зборів, оскільки днем виникнення права на отримання допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 5 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог. Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги та скасовано п.24 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №133 від 22 грудня 2017 року. Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду 3 групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби, а саме з 17.03.2017, відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку №975.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_1 з 15 травня 1978 року проходив строкову військову службу у Збройних Силах та 17 травня 1980 звільнений у запас .

Після звільнення з військової служби в запас, перебуваючи у статусі військовозобов'язаного, позивач був призваний на військові збори та в період з 5 травня 1986 року по 9 липня 1986 року приймав участь з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_1, виданого Овруцьким районним військовим комісаріатом 14 квітня 1978 року та архівної довідки Управління хімічних військ прикарпатського військового округу від 31 березня 1993 року №24/10813 (а.с.10-20).

Під час участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС позивач отримав дозу опромінення 23,07 БЕР, що підтверджується довідкою ВЧ 43187 від 9 липня 1986 року №66 (а.с.21).

Згідно з довідкою до акту огляду обласної МСЕК 2 №003595 за наслідками первинного огляду позивачу встановлена третя група інвалідності внаслідок загального захворювання з 20 квітня 2006 року по 1 травня 2007 року. В подальшому при повторних оглядах йому встановлювалась також третя група інвалідності внаслідок загального захворювання, що підтверджується довідками МСЕК 2 №090854 від 11 травня 2007 року, №064363 від 7 травня 2008 року, №133934 від 9 червня 2010 року, №753542 від 7 червня 2011 року, №231157 від 3 липня 2012 року, №518750 від 12 липня 2016 року, №906093 від 25 листопада 2016 року (а.с.22-29).

Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії №43 від 2 березня 2017 року, наданого за зверненням ОСОБА_1, на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, встановлено: Захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.30).

Згідно витягу з протоколу засідання Військової лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №297 від 12 жовтня 2017 року захворювання ОСОБА_1, ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.33).

Як вбачається з довідки до акту огляду обласної МСЕК №1 серії 12 ААА №919178 від 17 березня 2017 року за наслідками проведення повторного огляду, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.31).

За результатами розгляду поданої позивачем заяви та документів про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене п.24 протоколу №133 від 22 грудня 2017 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги: старшому сержанту в запасі ОСОБА_1, якого 17 травня 1980 року звільнено зі строкової військової служби та 20 квітня 2006 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок загального захворювання, а 17 березня 2017 року під час повторного огляду органами МСЕК - інвалідом ІІІ групи внаслідок загального захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки він брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, тобто після звільнення його з військової служби як військовозобов'язаний, призваний на збори, а не як військовослужбовець.

Оскільки ОСОБА_1 інвалідність встановлена понад 3-місячний строк після закінчення зборів, тому згідно пункту 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ він, як військовозобов'язаний не має права на отримання допомоги після сплину трьох місяців після закінчення військових зборів (а.с.35).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Закон відрізняє умови виплати допомоги військовослужбовцям та військовозобов'язаним, які призвані на спеціальні збори. Військовослужбовцям така допомога виплачується за умови отримання інвалідності, яка настала у період проходження служби, в тому числі зі сплином трьох місяців після звільнення зі служби. В той же час, військовозобов'язаному, якого призвано на спеціальні збори допомога виплачується за умови настання інвалідності при виконанні обов'язків військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після закінчення спеціальних зборів. В разі сплину цього строку військовозобов'язаний не набуває права на отримання допомоги, оскільки це не передбачено Законом № 2011-XII.

З такими висновками не погодився апеляційний суд, вказавши, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, тому відповідач мав прийняти рішення про призначення такої допомоги. Такий висновок мотивований посиланням на норми статті 16 Закону № 2011-XII, частини другої ст. 16-3 Закону № 2011-XII, пунктів 3, 11, 12, 13 Порядку № 975.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суд першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло 17 березня 2017 року, і станом на цей момент редакція статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачала виплату такої допомоги у разі інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві. Оскільки у позивача інвалідність настала поза межами тримісячного строку він немає права на отримання такої допомоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з оскарженого судового рішення, суд апеляційної інстанції процитувавши норми статті 1, статті 3 та статті 16 Закону № 2011-XII, зокрема її пункту 6 частини другої, частини другої статті 16-3 Закону № 2011-XII, пунктів 3, 11, 12, 13 Порядку № 975 вказав, що позивач має право на отримання спірної грошової допомоги. При цьому, суд акцентував увагу, що заява позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, розглянута і по ній прийнято протокольне рішення про відмову у її задоволенні з підстав не подання позивачем документів, що підтверджують встановлення інвалідності в 3-місячний строк після закінчення зборів, що судом визнано неправомірним. Також суд звернув увагу, що Міністерство оборони України не посилалось на необхідність витребування у органів соціального захисту населення інформацію про те, чи отримував позивач грошову компенсацію, передбачену ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і при цьому було прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви позивача з інших підстав. У зв'язку з цим судова колегія зазначила про відсутність підстав для врахування і надання оцінки обставинам, які не були предметом розгляду як відповідачем при прийнятті рішення про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, так і під час розгляду справи судом першої інстанції.

При цьому, будь-яких висновків на спростування доводів Міністерства оборони України, а так само і висновків суду першої інстанції, про відсутність у позивача такого права з підстав спливу тримісячного строку після закінчення військових зборів, постанова суду не містить.

Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного суду не відповідає нормам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки не містить надання оцінки всім аргументам учасників справи, як обов'язкової умови обґрунтованості судового рішення.

Так, суд апеляційної інстанції правильно застосував і процитував у своєму рішенні норми, які регулюють спірні правовідносини, при цьому які були застосовані і судом першої інстанції при ухваленні протилежного рішення, проте не вказав, в чому полягає неправильність їх тлумачення судом першої інстанції.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, законодавством визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, причини якої пов'язані із виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (березень 2017 року), а саме Закон № 2011-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, яка діє з 1 січня 2017 року, та Порядок №975.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Отже, одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Отже, цією нормою встановлено особливий порядок правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов'язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, тобто є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги таким особам, зокрема:

- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов'язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;

- визначений час настання інвалідності - при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві.

Аналогічний підхід закріплено Порядком №975.

Так, відповідно до підпункту 3 пункту 6 вказаного Порядку одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві.

Цією ж нормою визначено розмір такої допомоги при дотриманні особливих критеріїв для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що пунктом 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (в редакції чинній з 1 січня 2017 року) для військовослужбовців строкової військової служби, військовозобов'язаних або резервістів, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право цих осіб на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст.16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаних або резервістів, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві не виникає.

У цій справі суди встановили, що позивач проходив строкову військову службу та був звільнений у запас у 1980 році. У 1986 році як військовозобов'язаний був призваний на військові збори і в період з 5 травня 1986 року по 9 липня 1986 року приймав участь з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Інвалідність третьої групи позивачу була встановлена вперше у 2006 році, проте із причинним зв'язком - загальне захворювання. При повторних оглядах підтверджувались як група інвалідності, так і її причинний зв'язок. Лише у березні 2017 року позивачу встановлена третя група інвалідності, причинний зв'язок якої - захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції, що інвалідність, яка при дотриманні часових проміжків її встановлення дає право на отримання спірної одноразової грошової допомоги, позивачу встановлена лише у 2017 році, тобто після закінчення тримісячного строку з дня закінчення військових зборів, а тому позивач не набув права на отримання зазначеної допомоги відповідно до вимог Закону № 2011-XII та Порядку №975.

Отже, доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, оскільки спростовують висновок суду апеляційної інстанції про наявність у позивача, як військовозобов'язаного, призваного на військові збори, права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи.

Слід зазначити, що задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №524/10255/16-а (провадження №К/9901/3019/17), оскільки в ній спірні правовідносини виникли за іншого правового регулювання.

Доводи позивача, що у спірних правовідносинах після того, як його було призвано на військові збори, він став військовослужбовцем, а тому застосуванню підлягає пункт 5 частини другої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки Закон №2232-ХІІ розрізняє види військової служби (стаття 2 Закону №2232-ХІІ) і встановлює категорії, на які поділяються громадяни України щодо військового обов'язку, зокрема, військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Оскільки позивач був звільнений у запас, що не заперечується позивачем, він є військовозобов'язаним, який був призваний на спеціальні (військові) збори для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно доводів апеляційної скарги позивач вказав, що захворювання виникло через 20 років після Чорнобильської катастрофи. За таких обставин, підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до ст.352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 352, 355, 356 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2018 року у справі №806/1989/18 скасувати.

Залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 5 червня 2018 року у справі №806/1989/18.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду