ПОСТАНОВА

Іменем України

25 червня 2018 року

Київ

справа №816/1835/16

адміністративне провадження №К/9901/41480/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргуОСОБА_2на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (колегія у складі суддів: М.М. Яковенко, О.П. Лях, М.І. Страсосуд)у справі №816/1835/16за позовомОСОБА_2 доДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податково вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 жовтня 2015 року №202-17, на підставі якого позивачу визнано суму податкового зобов'язання за платежем 18011000 «Транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 12500,00 грн.; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 29 лютого 2016 року №578-23.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що оспорюваним рішенням, прийнятим на підставі рішення Полтавської міської ради Полтавської області від 30 січня 2015 року "Про місцеві податки і збори", ОСОБА_2 нарахований транспортний податок за 2015 рік у розмірі 12500,00 грн. На переконання позивача, згадане рішення місцевої ради, в силу положень статті 12 Податкового кодексу України, може застосовуватись лише до правовідносин, які виникли з 01 січня 2016 року, а тому нарахування на його підставі податків за 2015 рік є протиправним.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року (суддя Бойко С.С.) позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкової інспекції 22 жовтня 2015 року №202-17. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Полтавської міської ради Полтавської області від 30 січня 2015 року "Про місцеві податки і збори", в силу положень ст. 12 Податкового кодексу України, підлягає застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог позивача щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 29 лютого 2016 року №578-23 суд першої інстанції посилаючись на норми підпункту 60.1.4 пункту 60.1, пунктом 60.5 статті 60 Податкового кодексу України відзначив, що в даному випадку позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що саме станом на 2015 рік встановлювався та визначався відповідний транспортний податок. В даному випадку не має значення те, що пункт 4 розділу ІІ Розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ носив рекомендаційний характер. І наданою правовою можливістю Полтавська міськрада скористалася, прийнявши відповідне рішення, яке є визначальним в межах даних спірних правовідносин. Доказів того, що зазначене рішення міськради визнано протиправним та було скасоване як незаконне, не надано, а тому воно підлягало застосуванню податковим органом у 2015 році.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції не правильно застосовано вимоги пп. 12.3.1, пп. 12.3.4, п. 12.3 ст. 12, п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України та не враховано існуючу судову практику.

У письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України, позивач просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

В обґрунтування відповідачем відзначено, що при вирішенні питання про співвідношення норм Податкового кодексу України в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими, норма пп. 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України.

13 квітня 2017 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

20 березня 2018 року касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до копії реєстраційної картки транспортного засобу підтверджено, що за позивачем зареєстровано право власності на транспортний засіб - легковий автомобіль Mercedes-Benz S500, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 4663 см3.

Податковою інспекцією згідно з підпунктом 54.3.3 пунктом 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення від 22 жовтня 2015 року №202-17, яким ОСОБА_2 визначено податкове зобов'язання за платежем 18011000 "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2015 рік у розмірі 12500,00 грн.

Рішення Полтавської міської ради Полтавської області "Про місцеві податки і збори" , на підставі якого позивача нарахований транспортний податок за 2015 рік, прийняте 30 січня 2015 року.

У зв'язку з несплатою позивачем податкового зобов'язання, контролюючим органом сформовано та надіслано позивачу податкову вимогу від 29 лютого 2016 року №578-23.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2016 року у справі № 816/1835/16 скасувати та залишивши в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду