Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2019 року

Київ

справа №806/475/17

адміністративне провадження №К/9901/39038/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (суддя - Капинос О.В.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року (головуючий суддя - Шевчук С.М., судді - Мацький Є.М., Шидловський В.Б.) у справі

за позовом ОСОБА_2

до Житомирської обласної державної адміністрації, Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації

про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2017 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Житомирська ОДА), в якому просив змінити формулювання його звільнення, вказавши формулювання звільнення - 31.12.2016 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що розпорядженням голови Житомирської ОДА від 07.12.2015 року був призначений на посаду начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської ОДА. На кінець 2016 року ним з власної ініціативи прийнято рішення про звільнення із займаної посади через те, що він не виконував посадові обов'язки, не з'являвся на робочому місці, перебував у відпустках та лікувався, про що роботодавцю було подано заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін. Крім того, позивач вказав, що його звільнення було погоджено Міністерством екології та природних ресурсів України 30.12.2016 року, однак про даний факт роботодавець його не повідомив та розпорядження про звільнення не видав, хоча увесь цей період він місце роботи не відвідував, жодних посадових обов'язків не виконував. 26.01.2017 року Житомирською ОДА видано розпорядження про звільнення позивача за угодою сторін. Однак, позивач вважав, що його заява від 14.12.2016 року про звільнення за згодою сторін є фактично заявою про звільнення за власним бажанням (ч.1 ст.38 КЗпП України), оскільки ініціатива розірвання трудових відносин виходила від нього і така заява подавалася лише для надання роботодавцю можливості отримати згоду Міністерства екології та природних ресурсів на його звільнення.

3. 19 червня 2017 року позивачем у відповідності до ст.137 Кодексу адміністративного судочинства України подано заяву про зміну позовних вимог. Згідно поданої заяви позивач просив визнати незаконним його звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, поновити на вказаній посаді з 27.01.2017 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

4. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних причин, залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до Житомирської обласної державної адміністрації, Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

5. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасовано ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року, справу 806/475/17 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року відмовлено в задоволені адміністративного позову.

7. Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що для припинення трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України сторонам необхідно досягти згоди щодо такого звільнення. Припинити трудовий договір можливо в будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником, і якщо одна із сторін погоджується на пропозицію іншої, то вважається, що сторони досягли угоди про припинення договору і працівник звільняється з роботи. Звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. При цьому, дата бажаного звільнення може бути визначена сторонами та корегуватися в кожному конкретному випадку, як в усному, так і в письмовому порядку. Визначення дати звільнення відбувається при домовленості між працівником та власником підприємства, а не виключно на підставі заяви працівника. Крім того, на користь висновку про наміри звільнитися та небажання виконувати посадові обов'язки свідчить той факт, що позивач з часу написання заяви про звільнення за угодою сторін, тобто з 23.11.2016р, жодного дня не приступав до виконання посадових обов'язків, що підтверджується табелями обліку робочого часу за листопад, грудень 2016р. та січень 2017р. Вказане також підтверджується поясненнями, викладеними позивачем у поданому і підписаному ним позові. Тобто, позивачем було прийнято рішення про припинення трудових відносин з Житомирською ОДА, про що було досягнуто домовленості між ним та роботодавцем. Отже, взаємні дії позивача і відповідача слід вважати погодженням звільнення за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що між роботодавцем та позивачем була взаємна згода щодо скасування раніше досягнутої домовленості про звільнення, а відтак про визнання такої угоди недійсною (її анулювання). Оскільки позивач з 23.11.2016р. постійно перебував на лікарняних та у щорічних відпустках, за відсутності погодження на звільнення, відповідач не мав фактичної можливості звільнити його згідно поданої заяви, а тому, отримавши від Міністерства екології та природних ресурсів України погодження на звільнення, ОСОБА_2 правомірно було звільнено із займаної посади в останній день відпустки. Наказ про звільнення в порядку переведення за його згодою на іншу роботу видається на підставі відповідного звернення нового роботодавця з проханням звільнити працівника в порядку переведення. При цьому, у попереднього роботодавця відсутній обов'язок витребувати таке звернення від нового роботодавця, оскільки таке звільнення ініціюється самим працівником та новим роботодавцем. Разом з тим, під час розгляду справи встановлено, та не заперечувалося позивачем, що відповідного листа з Управління Держпраці в Житомирській області з проханням звільнити ОСОБА_2 за переведенням, надано не було. Посилання позивача на те, що ним було відкликано свою заяву від 23.11.2016р. шляхом подання ним 14.12.2016р. нової заяви про звільнення за переведенням, суд оцінив критично, оскільки взаємної згоди між працівником і роботодавцем щодо анулювання попередньої згоди про звільнення позивача за угодою сторін досягнуто не було.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

8. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

9. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

10. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив, що погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України повністю узгоджуються з вимогами законодавства, а наказ про таке звільнення прийнятий на підставі та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у цій частині. Не підлягає задоволенню і вимоги стосовно поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

11. ОСОБА_2 (далі - скаржник) у березні 2018 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року.

12. В касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

13. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що заявою від 23.11.2016р. він запропонував звільнити його саме з 10.12.2016р., а не в будь-яку іншу дату. Вважає помилковим посилання суду першої інстанції на позовну заяву в первинній редакції. Вказує на помилковість висновку щодо наявності його погодження на звільнення після отримання згоди Міністерства екології та природних ресурсів України. Посилається на те, що при надані згоди на його звільнення Мінприроди розглядало його заяву про звільнення за переведенням, а не будь-яку іншу. Зазначає, що він не подавав заяв про надання відпустки з подальшим звільненням. Відповідач не мав законодавчої заборони на звільнення скаржника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки. Вважає, що оскільки домовленість сторін щодо звільнення скаржника 10.12.2016 року не була виконана, він продовжував перебувати у трудових відносинах. Крім того, зазначає, що він не посилався на відкликання заяви про звільнення за угодою сторін з 10.12.2016р. Зазначає, що оскільки він не давав згоди на його звільнення за угодою сторін у дату іншу ніж 10.12.2016р., його звільнення в будь-яку іншу дату є протиправним.

14. Житомирська ОДА надала відзив на касаційну скаргу, яким просить відмовити в задоволені касаційної скарги повністю. Вважає, що звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем і найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. При цьому, дата бажаного звільнення може бути визначена сторонами та корегуватися в кожному конкретному випадку, як в усному так і в письмовому порядку. Визначення дати звільнення відбувається при домовленості між працівником та власником підприємства, а не виключно на підставі заяви працівника. Зазначає, що позивач не бажав працювати на займаній посаді, а відповідач не заперечував проти звільнення.

15. Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

16. Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 07.12.2015р. №373-к ОСОБА_2 призначено на посаду начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації.

17. 23 листопада 2016 року позивачем подано на ім'я голови Житомирської обласної державної адміністрації заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 10.12.2016р. Заява позивача про звільнення за угодою сторін містить підпис позивача, підставу для звільнення, дату звільнення. При цьому, заява містить резолюцію керівника: «Підготувати розпорядження після отримання погодження з Міністерства екології».

18. 14 грудня 2016 року позивачем подано заяву про звільнення його з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації за переведенням для подальшої роботи в Управлінні Держпраці у Житомирській області. Ця заява не була задоволена, оскільки з місця роботи, куди мав намір перевестися позивач, не було відомостей стосовно намірів прийняти його на роботу.

19. Відповідач звернувся до Міністерства екології та природних ресурсів України з метою отримання погодження звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Управління.

20. Лист Міністерства екології та природних ресурсів України №5/3-14/12020-16 від 30.12.2016р. про погодження звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації надійшов до канцелярії облдержадміністрації 03.01.2017р.

21. Крім того встановлено, що згідно з листком непрацездатності серія АДА №382362 з 14.11.2016р. по 14.12.2016р. позивач перебував на лікарняному, до роботи мав приступити 14.12.2016р. Однак, з 14.12.2016 позивач знову перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серія АДА №382913 і до роботи мав приступити 19.12.2016р.

22. Позивач, перебуваючи на лікарняному, подав голові Житомирської ОДА заяву про погодження йому 12 календарних днів щорічної відпустки з 19.12.2016р.

23. На підставі наказу Управління екології та природних ресурсів Житомирської ОДА від 19.12.2016р. №48-вп «Про надання невикористаної частини основної щорічної відпустки ОСОБА_2.», який видано на підставі листа облдержадміністрації від 14.12.2016р. №30/615-к про погодження відпустки позивачу, ОСОБА_2 надано чергову відпустку терміном 12 календарних днів (до роботи мав приступити 03.01.2017р.).

24. Разом з тим, позивачем подано голові Житомирської ОДА заяву від 03.01.2017р. про погодження йому 10 календарних днів щорічної відпустки.

25. В подальшому позивачем подано голові Житомирської ОДА заяву від 16.01.2017р. про погодження йому 5 календарних днів щорічної відпустки з 16.01.2017р.

26. На підставі наказу Управління екології та природних ресурсів Житомирської ОДА від 16.01.2017р. №5-вп «Про надання невикористаної частини основної щорічної відпустки ОСОБА_2.», який видано на підставі листа Житомирської ОДА від 16.01.2017р. №30/12-к про погодження позивачу відпустки, ОСОБА_2 надано чергову відпустку терміном 5 календарних днів (до роботи мав приступити 23.01.2017р.).

27. У подальшому позивачем подано голові Житомирської ОДА заяву від 23.01.2017р. про погодження йому 5 календарних днів щорічної відпустки з 23.01.2017р.

28. На підставі наказу Управління екології та природних ресурсів Житомирської ОДА від 23.01.2017р. №6-вп «Про надання додаткової оплачуваної відпустки ОСОБА_2.», який видано на підставі листа облдержадміністрації від 13.01.2017р. №30/24-к, ОСОБА_2 надано відпустку терміном 5 календарних днів з 23.01.2017р. по 27.01.2017р. включно.

29. 26 січня 2017 року розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №8-к, відповідно до п.3 ст.86 Закону України «Про державну службу», п.1 ст.36 КЗпП України, погодження Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.12.2016р. №5/3-14/12020-16, ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації 27.01.2017р. за угодою сторін.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

30. Пункт 3 частини 1 статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу»: державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

31. Стаття 86 Закону України «Про державну службу»: державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

32. Пункт 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України: підставами припинення трудового договору є: угода сторін.

33. Частина 1 статті 3 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки»: за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

34. Частина 2 статті 11 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації»: керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

38. При домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.

39. У цій справі спірним є питання про наслідки припинення державної служби за угодою сторін після спливу зазначеного державним службовцем строку.

40. Зі змісту ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки» випливає, що за бажанням працівника, у разі його звільнення, йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. При цьому, вказане право не надано лише працівникам, які підлягають звільненню за порушення трудової дисципліни.

41. З огляду на викладене, у разі виявлення працівником, який підлягає звільненню за угодою сторін, бажання отримати невикористану відпустку, такий працівник має бути звільнений в останній день відпустки, якщо сторони не дійшли згоди про анулювання домовленості про звільнення.

42. Судами було встановлено, що, перебуваючи на лікарняному, скаржник подав голові Житомирської ОДА заяву щодо надання відпустки і в подальшому був звільнений в останній день відпустки. Тому ОСОБА_2 мала бути надана відпустка незалежно від зазначеної скаржником у заяві дати його звільнення. Отже, скаржника правомірно було звільнено 27.01.2017р. - в останній день відпустки.

43. Також судами було правильно враховано приписи ч.2 ст.11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» щодо необхідності погодження з органами виконавчої влади вищого рівня звільнення керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій. Погодження на звільнення скаржника не обумовлюється підставою звільнення останнього.

44. Крім того, судам не було надано доказів того, що ОСОБА_2 вживав заходи щодо повідомлення відповідача про намір подальшої праці на займаній посаді. До того ж подана 14.12.2016р. заява про звільнення з посади за переведенням до роботи в Управлінні Держпраці в Житомирській області додатково свідчить про намір скаржника звільнитися з займаної посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської області. При цьому, ця заява не могла бути задоволена з огляду на відсутність відповідного підтвердження з Управління Держпраці в Житомирській області.

45. Отже, після подачі заяви про звільнення за угодою сторін ОСОБА_2 не висловлював наміру подальшої роботи в Управлінні екології та природних ресурсів Житомирської області і жодного дня не працював на займаної посади.

46. Як підсумок, Суд вважає правомірним звільнення ОСОБА_2 після отримання відповідачем погодження на звільнення від Міністерства екології та природних ресурсів України. При цьому, звільнення скаржника в останній день відпустки відповідає вимогам ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки».

47. Тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про законність звільнення скаржника.

48. Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

49. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

50. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

51. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

52. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

53. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року - залишити без змін.

54. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа