Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.11.2019 року у справі №816/254/17

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року

Київ

справа №816/254/17

адміністративне провадження №К/9901/24108/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів - Єресько Л. О., Соколова В. М.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року (суддя Удовіченко С. О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (головуючий суддя Старостін В. В., судді: Рєзнікова С. С., Бегунц А. О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, треті особи - голова ліквідаційної комісії Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головне управління Національної поліції в Полтавській області, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1) звернулася до суду з адміністративним позовом в якому просила: зобов'язати Комсомольський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 не виплачене грошове утримання за січень-квітень 2009 року; зобов'язати Комсомольський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01 травня 2009 року по день винесення судом рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Комсомольським міським відділом УМВС України в Полтавській області не виконано обов'язок, покладений Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, щодо проведення повного розрахунку в день звільнення з органів внутрішніх справ, враховуючи, що позивачка мала право на отримання грошового забезпечення за січень-квітень 2009 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що при розгляді справи не встановлено невиплати з вини власника належних ОСОБА_1 сум в день звільнення, суд вважає необґрунтованими та безпідставними позовні вимоги позивача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 01 травня 2009 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Скаржниця вважає, що суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції при винесенні своїх рішень порушили норми матеріального права, а саме п. 1,18 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 31 грудня 2007 року №499, п,12 Розділу II Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29 липня 1991 року № 114 та норми процесуального права, а саме, статтю 9 КАС України.

Також скаржниця зазначає, що про наказ Комсомольського міського відділення ГУМВС України в Полтавській області №1 о/с від 20 січня 2009 року, про призупинення нарахування та виплату заробітної плати та додаткових нарахувань, у зв'язку з невиходом без поважних причин з 01 січня 2009 року на службу, вказала, що їй було невідомо. З даним наказом позивачку не ознайомлювали та не направляли його для ознайомлення, про його існування вона дізналась лише з даної постанови суду.

Скаржниця зазначає, що судами проігноровано той факт, а відповідачем не спростовано, що виплата грошового забезпечення здійснювалась після 01 січня 2009 року в березні 2009 року - 344,24 грн та у травні 2009 року - 549,29 грн, що підтверджується довідкою, не дивлячись на так зване "призупинення" виплат, на яке посилався відповідач.

Позиція інших учасників справи.

Заперечення на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Від інших учасників справи не надходило клопотань про розгляд справи за їх участі.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, треті особи - голова ліквідаційної комісії Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головне управління Національної поліції в Полтавській області, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.

15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв'язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/24108/18 (адміністративна справа № 816/254/17) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Желтобрюх І. Л., суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року № 624/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.

Л.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 00 листопада 2019 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 прийнята до органів внутрішніх справ на підставі наказу УМВС №52 від 03 квітня 2007 року.

ОСОБА_1 подано на ім'я начальника ГУМВС України в Полтавській області рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, який зареєстровано у ВДЗР ГУМВС України в Полтавській області 12 вересня 2008 року.

12 вересня 2008 року начальником Комсомольського МВ ГУМВС України в Полтавській області на ім'я начальника ГУМВС України в Полтавській області подано рапорт, з якого слідує, що в ході проведення співбесіди із ОСОБА_1 не можливо було зробити висновок щодо дійсної зваженості та остаточності прийнятого нею рішення, його істинних причин та мотивів. Слідчого слідчого відділення Комсомольського МВ ГУМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції ОСОБА_1 попереджено про необхідність дотримання службової та виконавської дисципліни, недопущення прогулів, невиходів та запізнень на службу, халатного відношення до своїх функціональних обов'язків.

15 вересня 2008 року позивачем на ім'я начальника ГУМВС України в Полтавській надано письмові пояснення, з яких слідує, що причиною написання рапорту на звільнення є неможливість роботи в карному органі, який є міліція, також додатковими причинами є негнучкий графік роботи, маленька заробітна плата, бажання мати більше вільного часу для створення власної сім'ї.

Листом Департаменту кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України повідомлено заступника начальника ГУМВС України в Полтавській області, що розглянувши матеріали стосовно лейтенанта міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділення Комсомольського міського відділення ГУМВС України в Полтавській області, Департамент кадрового забезпечення та Головне слідче управління МВС України не заперечують щодо звільнення її з органів внутрішніх справ.

Відповідно до підпункту "ж" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік, зокрема за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків).

Наказом ГУ МВС України в Полтавській області від 30 квітня 2009 року лейтенанта міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділення Комсомольського міського відділу, згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "ж" (у запас за власним бажанням).

Наказом Комсомольського міського відділення ГУМВС України в Полтавській області №1 о/с від 20 січня 2009 року, у зв'язку з невиходом без поважних причин з 01 січня 2009 року на службу, призупинено нарахування та виплату заробітної плати та додаткових нарахувань лейтенанту міліції ОСОБА_1 - слідчому слідчого відділення Комсомолького МВ ГУМВС до вирішення питання згідно поданого рапорту.

Факт відсутності нарахування і виплати заробітної плати ОСОБА_1 з 01 січня 2009 року підтверджується й особовою карткою грошового забезпечення (заробітної плати).

Позивачка, вважаючи, що відповідачем не проведено повного розрахунку в день звільнення, за період січень-квітень 2009 року, звернулася до суду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до частини 7 статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про міліцію" міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про міліцію Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки.

Призовники не підлягають прийому на службу в органи внутрішніх справ, за винятком випадків, передбачених законодавством. Під час прийняття на службу може бути встановлено іспитовий строк тривалістю до одного року. Особливості проходження служби в період іспитового строку визначаються МВС.

Відповідно до пункту 8 вищевказаного Положення дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії; у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі; за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи); за службовою невідповідністю; у разі скоєння злочину, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку.

Пунктом 1.6 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція №499) встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 1.18 розділу І Інструкції №499 при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду.

Відповідно до підпункту "ж" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік, зокрема за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про Дисциплінарний Статут Збройних Сил України" військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, а службовим розслідуванням відносно позивача встановлено порушення ним вищенаведених вимог чинного законодавства.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У справі встановлено, що наказом Комсомольського міського відділення ГУМВС України в Полтавській області №1 о/с від 20 січня 2009 року, у зв'язку з невиходом без поважних причин з 01 січня 2009 року на службу, призупинено нарахування та виплату заробітної плати та додаткових нарахувань лейтенанту міліції ОСОБА_1 слідчому слідчого відділення Комсомолького МВ ГУМВС до вирішення питання згідно поданого рапорту. Вказаний наказ не оскаржувався позивачкою.

Факт відсутності нарахування і виплати заробітної плати ОСОБА_1 з 01 січня 2009 року підтверджується й особовою карткою грошового забезпечення (заробітної плати).

Відповідач посилаючись на Методичні рекомендації про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу від 30 червня 2005 року доводить правомірність призупинення нарахування і виплати заробітної плати позивачці.

Суд зауважує, що така відповідальність дійсно була передбачена Методичними рекомендаціями про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженими наказом МВС України "Про скасування окремих наказів МВС України з питань грошового забезпечення та заробітної плати" від 30 червня 2005 року №501, які, в свою чергу, були скасовані наказом МВС України "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" від 31 грудня 2007 року №499, в який дану норму було внесено наказом Міністерства внутрішніх справ України лише 08 червня 2010 року №230.

Разом з тим, пунктом 12 Розділу ІІ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29 липня 1991 року № 114, встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

За загальними правилами застосування нормативно-правових актів, норми спеціального законодавства є пріоритетними та підлягають першочерговому застосуванню. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, виплата грошового забезпечення працівникам органів внутрішніх справ за відсутності на службі без поважних причин та середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Тому колегія суддів погоджується з тим, що суди вірно застосували частину 7 статті 9 КАС України до даних правовідносин, а саме, Тимчасове положення про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Міністерства надзвичайних ситуацій України, затвердженої наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 27 квітня 2005 року №139.

Відповідно до пункту 1.7 наказу МВС України "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" від 31 грудня 2007 року №499 при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Таким чином, на підставі вищенаведеного суди дійшли вірного висновку, що оскільки у спірний період (з 01 січня 2009 року по 30 квітня 2008 року) позивачка не виконувала обов'язки служби, то підстав для нарахування їй грошового забезпечення у цей період не було.

Як зазначив Конституційний суд у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-13/2013 конституційне право громадянина на працю реалізується шляхом забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за здійснену працю.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Верховний Суд зазначає, що нарахування грошового забезпечення (грошової винагороди за працю) включає в себе таку передумову як виконання роботи, зокрема, у даному випадку, виконання службових обов'язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою, чого у даному випадку не відбулося.

Позивачкою не доведено, що вона виконувала службові обов'язки у спірний період, за який вона просить стягнути грошове забезпечення, тоді як відповідачем доведено відсутність правових підстав для нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1.

Ураховуючи вищенаведене та характер спірних правовідносин, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та відмову у задоволенні позову.

Відтак, за відсутності правових передумов для нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1, підстави для компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з невиплатою такого грошового забезпечення не має.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А. Г. Загороднюк

Судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов