Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №813/740/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2019 року

Київ

справа №813/740/17

адміністративне провадження №К/9901/20953/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Соколова В. М., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року (суддя Грень Н. М. ) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року (судді Яворський І. О., Кухтей Р. В., Нос С. П. ) у справі № 813/740/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУНП у Львівській області, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 30 січня 2017 року № 102о/с "По особовому складу" в частині звільнення зі служби в поліції за власним бажанням за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" майора поліції ОСОБА_1, дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУНП у Львівській області;

- поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУНП у Львівській області з 31 січня 2017 року, зарахувавши час вимушеного прогулу до вислуги років;

- зобов'язати ГУНП у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) за час вимушеного прогулу з дня звільнення всі види грошового забезпечення (в тому числі премію), які були йому визначені на день звільнення;

- звернути до негайного виконання постанову суду в частині поновлення майора поліції ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУНП у Львівській області з 31 січня 2017 року та в частині зобов'язання ГУНП у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) за час вимушеного прогулу всіх видів грошового забезпечення (в тому числі премії), які були йому призначені на день звільнення у межах суми стягнення за один місяць;

- у порядку, передбаченому частиною 1 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 січня 2017 року, в період перебування позивача на стаціонарному лікуванні у Львівському обласному державному клінічному лікувально-діагностичному кардіологічному центрі, працівниками управління кадрового забезпечення ГУНП у Львівські області отримано від позивача рапорт на звільнення за власним бажанням. У подальшому, на підставі вказаного рапорту відповідачем видано спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 з 31 січня 2017 року зі служби в поліції за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Позивач стверджує, що частиною 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 передбачають заборону звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року, в задоволенні позову відмовив.

Мотиви, за яких суди дійшли вказаного висновку, ґрунтуються на тому, що підставою видачі спірного наказу слугував власноручно написаний позивачем рапорт про звільнення за власним бажанням у зв'язку з переходом на іншу роботу. Факт написання рапорту позивачем не заперечується, рапорт зареєстрований у книзі реєстрації рапортів УКЗ ГУНП за вх. № 347. Разом з тим, ОСОБА_1 не повідомляв відповідача про перебування на лікуванні в кардіологічному відділенні Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного кардіологічного центру. Суди прийняли до уваги посилання позивача на те, що його звільнено в період тимчасової непрацездатності, проте зауважили, що наказом ГУНП у Львівській області від 25 жовтня 2017 року № 803 о/с "По особовому складу" внесено зміни до спірного наказу в частині зазначення дати звільнення ОСОБА_1, а саме з 02 лютого 2017 року. Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що доводи ОСОБА_1 про написання рапорту про звільнення під примусом є необґрунтованими, оскільки позивач не скористався правом відкликання поданого рапорту.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 20178 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано докази, які свідчать, що рапорт ОСОБА_1 написаний насправді 04 лютого 2017 року під тиском з боку керівництва, та, відповідно, спірний наказ ГУНП у Львівській області виданий заднім числом. Суди не надали оцінку показанням свідків, які підтвердили вказані обставини, не зазначили мотиви їх відхилення. Крім того, суди не надали належної оцінки Журналу обліку рапортів працівників ГУНП у Львівській області, з якого вбачається, що під реєстраційним записом № Рп-347 зареєстровано два документа, один з яких рапорт ОСОБА_1. Однак, рапорт позивача записаний останнім, унизу сторінки, що дає підстави вважати, що такий дописаний в Журнал заднім числом.

Скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій упереджено віднеслися до позиції позивача, що призвело до знехтування його правами. Про це свідчить те, що в оскаржуваних судових рішеннях зазначено обставини, які відбулися за участю ОСОБА_1 15 січня 2017 року та були предметом судового розгляду у справі № 464/1224/17. На думку позивача, суди зазначили про ці обставини з метою створення негативної думки про нього, але насправді вони не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи. Скаржник вважає, що упередженість та необ'єктивність судового розгляду справи є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Позиція інших учасників справи

Відповідач - ГУНП у Львівській області не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 15 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Желтобрюх І. Л. (суддя-доповідач), Білоуса О. В., Стрелець Т. Г. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

21 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 20 червня 2019 року № 798/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

07 листопада 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в органи Національної поліції на посаду інспектора відділу превентивної діяльності Галицького ВП ГУНП у Львівській області на підставі наказу ГУНП у Львівській області № 61 о/с від 07 листопада 2015 року в порядку переатестації.

У подальшому, позивач пройшов переатестацію та був призначений на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУНП у Львівській області.

У період з 27 січня по 01 лютого 2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Львівському обласному державному клінічному лікувально-діагностичному кардіологічному центрі.

Наказом ГУНП у Львівській області від 30 січня 2017 року № 102о/с "По особовому складу" відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) майора поліції ОСОБА_1, дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУНП з 31 січня 2017 року.

Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 30 січня 2017 року.

Наказом ГУНП у Львівській області від 25 жовтня 2017 року № 803 о/с "По особовому складу", на підставі листа сектору правового забезпечення ГУНП у Львівській області від 09 жовтня 2017 року № 1131/32/04-2017 та копії довідки від 01 лютого 2017 року №134, виданої Львівським обласним державним клінічним лікувально-діагностичним кардіологічним центром, внесено зміни до наказу від 30 січня 2017 року № 102о/с "По особовому складу", в частині зазначення дати звільнення ОСОБА_1 зі служби, а саме, з 02 лютого 2017 року.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - ~law25~), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (~law26~).

~law27~ встановлено, що проходження служби в поліції регулюється ~law28~ та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - ~law30~) передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього ~law31~ граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Отже, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (частина друга статті 77 Закону).

Розділом XI Прикінцевих та перехідних положень ~law32~ установлено, що до приведення законодавства України у відповідність із ~law33~ акти законодавства застосовуються у частині, що не суперечить ~law34~.

Підпунктом "ж" пункту 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до пункту 68 зазначеного Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Тобто, у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

При цьому, за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.

Отже, ГУНП у Львівській області мало право звільнити ОСОБА_1 до закінчення передбаченого законодавством строку попередження у зазначений позивачем у рапорті про звільнення строк.

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінку спірним правовідносинам з урахуванням наведених приписів Положення № 114. Натомість, вирішуючи даний публічно-правовий спір, суди виходили виключно з наявності рапорту позивача про звільнення за власним бажанням і положень ~law35~.

Стаття 47 КЗпП України закріплює, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в Стаття 47 КЗпП України.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що в матеріалах адміністративної справи міститься дві розписки ОСОБА_1 про отримання трудової книжки та витягу з наказу про звільнення, датовані 31 січня та 08 лютого 2017 року.

Зазначеним обставинам суди попередніх інстанцій оцінки не надали, не встановили дійсний час отримання позивачем трудової книжки та витягу з наказу.

Крім того, протягом усього часу розгляду даної справи ОСОБА_1 неодноразово зазначав про те, що написання рапорту та видача спірного наказу про звільнення відбулися значно пізніше, аніж зазначено в документах. На підтвердження вказаних обставин позивачем у суді першої інстанції заявлялися клопотання про допит свідків.

Дійсно, з матеріалів справи слідує, що Львівським окружним адміністративним судом викликалися свідки для надання показів про обставини написання рапорту про звільнення ОСОБА_1 27 січня 2017 року.

Проте, постанова суду першої інстанції взагалі не містять будь-яких посилань на допит свідків та їх показання, судом не вказано про їх відхилення чи прийняття до уваги під час прийняття судового рішення.

Крім того, судами не надано оцінку тому факту, що рапорт ОСОБА_1 датований 27 січня 2017 року, тобто, першим днем його тимчасової непрацездатності як стаціонарного хворого.

Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на встановлену статтею 40 КЗпП України заборону звільнення в період тимчасової непрацездатності працівника з огляду на те, що така заборона розповсюджується на звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, визначених частиною 1 статті 40 КЗпП України (крім звільнення за ~law36~.

У свою чергу, суди першої та апеляційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про неправомірність його звільнення зі служби в період тимчасової непрацездатності, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що до спірного наказу внесено зміни наказом ГУНП у Львівській області від 25 жовтня 2017 року № 803 о/с "По особовому складу" в частині дати звільнення позивача - 02 лютого 2017 року.

При цьому, суди не надали жодної правової оцінки діям відповідача щодо внесення у жовтні 2017 року змін до наказу про звільнення ОСОБА_1, прийнятого у січні 2017 року, а також не з'ясували обставини, що зумовили внесення таких змін через такий тривалий проміжок часу.

Відповідно до частин 1 -4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному частин 1 -4 статті 242 КАС України.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок.

Суди першої та апеляційної інстанцій викладеного не дотрималися.

Неповнота з'ясування судами фактичних обставин справи позбавляє Верховний Суд можливості перевірити правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні питання щодо правомірності прийняття ГУНП у Львівській області спірного наказу.

У той же час суд касаційної інстанції у силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно установити, коли та за яких обставин ОСОБА_1 був написаний рапорт про звільнення, при цьому, урахувавши показання допитаних у суді свідків про обставини написання позивачем вказаного рапорту, із зазначенням аргументів про їх прийняття або відхилення, а також те, що рапорт ОСОБА_1 був написаний у перший день його тимчасової непрацездатності як стаціонарного хворого. Надати оцінку тій обставині, що в матеріалах справи містяться дві розписки ОСОБА_1 про отримання ним трудової книжки. Крім того, суду необхідно з'ясувати обставини, що зумовили внесення відповідачем через досить тривалий час змін до наказу від 30 січня 2017 року № 102о/с "По особовому складу" у частині дати звільнення позивача.

Суд під час нового розгляду повинен ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини 2 статті 2 КАС України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року скасувати.

3. Справу № 813/740/17 направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

В. М. Соколов

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду