Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.10.2019 року у справі №348/1725/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2019 року

Київ

справа №348/1725/17

адміністративне провадження №К/9901/44346/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Чиркіна С. М., судді Шарапи В. М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 348/1725/17

за позовом ОСОБА_1

до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області

про визнання дій неправомірними,

за касаційною скаргою Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області

на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2017 року (постановлену у складі головуючого судді Флоряк Д. В. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Хобор Р. Б., суддів Попка Я. С., Сеника Р. П. ),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 31 серпня 2017 року звернулася в суд з адміністративним позовом до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, в якому просить суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок її пенсії з врахуванням розміру заробітної плати з районним коефіцієнтом та північною надбавкою та виплатити їй недоотримані кошти, починаючи з 18 липня 2007 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що ОСОБА_1 працювала в районах Крайньої Півночі та подала відповідачу довідки про заробітну плату, відповідно, на неї поширюється дія Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року і вона має право на врахування районного коефіцієнту та північної надбавки, за весь період роботи у даній місцевості, при обчисленні пенсії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 27 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 348/1725/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 23 жовтня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 348/1725/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 24 жовтня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачка ОСОБА_1, є пенсіонером і перебуває на обліку в Надвірнянському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, де отримує пенсію за віком з 18 липня 2007 року.

У період з 01 серпня 1991 року по 02 грудня 1999 року позивачка працювала на посаді повара бригадира 5-го розряду у Торговому виробничому об'єднанні "Норд" (згодом перейменоване у ТОВ "Карпати ", а в подальшому у ТОВ ВТФ "Лаванда").

Вказане підприємство знаходилося на території м. Радужний, Тюменської області Ханти-Мансійського автономного округу (Росія), яка згідно з Постановою Міністрів СССР від 10 жовтня 1967 року № 1029 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах крайньої Півночі і в місцях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" віднесена до місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі. На даному підприємстві позивачка отримувала заробітну плату з районним коефіцієнтом та північною надбавкою.

У період з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2009 року ОСОБА_1 працювала на посадах повара 5-го та повара 6-го розряду у ТОВ Виробничо-торговій фірмі "Лаванда ". Дане підприємство є правонаступником ТОВ "Карпати", і також знаходилося на території м. Радужний, Тюменської області Ханти-Мансійського автономного округу (Росія), яка згідно Постанови Міністрів СССР від 10 жовтня 1967 року № 1029 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах крайньої Півночі і в місцях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" віднесена до місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі, де позивачка отримувала заробітну плату з районним коефіцієнтом та північною надбавкою.

Стаж роботи на вказаних підприємствах підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивачки з посиланням на дату та номер наказів про прийняття, переведення, звільнення з роботи.

Також судом встановлено, що в липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про призначенні їй пенсії за віком і з 18 липня 2007 року позивачка отримує пенсію за віком.

Однак, відповідач не врахував, що ОСОБА_1 має право на одержання пенсії, з врахуванням сум районного коефіцієнту та Північної надбавки при визначенні розміру, які була складовими частинами її заробітної плати у ТОВ "Карпати" та ТОВ виробничо-торговій фірмі "Лаванда".

Для підтвердження розміру заробітної плати позивачкою було подано наступні довідки:

- довідку № 31 від 07 квітня 2004 року за період роботи з січня 2003 року по березень 2004 року про заробітну плату в ТОВ ВТФ "Лаванда";

- довідку № 8 від 27 вересня 2007 року за період з січня 2006 року по грудень 2007 року про заробітну плату в ТОВ ВТФ "Лаванда";

- довідка № 04 від 09 серпня 2011 року за період роботи з квітня 1992 року по лютий 1999 року про заробітну плату в ТОВ "Карпати";

- довідку № 31 від 28 вересня 2011 року за період роботи з січня 2004 року по грудень 2005 року про заробітну плату в ТОВ ВТФ "Лаванда".

Також при призначенні ОСОБА_1 пенсії по віку позивачкою було подано відповідачу довідки, видані ТОВ ВТФ "Лаванда" за № 131 від 06 листопада 2004 року та № 137 від 31 грудня 2009 року про уточнення особливих умов її праці, в яких вже міститься інформація про місце знаходження даних підприємств, про їх реорганізації і про те, що до заробітної плати нараховувалися районний коефіцієнт та північна надбавка.

Позивачка звернулася до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з проханням зарахувати заробітну плату з врахуванням сум районного коефіцієнту та північної надбавки за період її роботи у зазначених вище підприємствах згідно з наданими довідками про заробітну плату та здійснити перерахунок з моменту призначення пенсії.

Проте, Надвірнянське об'єднане управління Пенсійного фонду України згідно листа від 01 серпня 2017 року № 5004/03 відмовило позивачці в даному перерахунку, посилаючись на те, що відсутні підстави для зарахування заробітної плати після 1992 року з врахуванням районного коефіцієнту та північної надбавки, оскільки період не відповідає періоду визначеному Законом України "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР", де зазначено те, що у разі виїзду особи за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних районів, обчислення заробітної плати, з якої призначається пенсія, з 01 січня 1992 року проводиться із виключенням сум районного коефіцієнта та північної надбавки.

Вважаючи дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, частково задоволено позовні вимоги.

Відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ні Законом України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", ні Законом України "Про пенсійне забезпечення" не передбачено включення в заробітну плату для перерахунку пенсії північної надбавки та районного коефіцієнту. Таким чином, обчислення розміру пенсії із заробітної плати проводиться без урахування районних і поправочних коефіцієнтів в складі заробітку при обчисленні пенсії позивача, який проживає та отримує пенсію на території України.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 (далі - Угода від 13 березня 1992 року) закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

При цьому, метою Угоди від 13 березня 1992 року є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно з частинами другою та третьою ст. 6 цієї Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж.

Тобто, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди.

Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Статтею 3 Угоди від 13 березня 1993 року також передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом РФ про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи РФ відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства РФ.

Аналогічні положення закріплені і в частині третій статті 96 Закону СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" від 15 травня 1990 року № 1480-І, відповідно до якої при вибутті осіб, які проживають у районах, де до заробітної плати встановлено районні коефіцієнти, за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлено, пенсія за їх вибором обчислюється в такому ж порядку, але з виключенням з фактичного заробітку виплат за районними коефіцієнтами, або із заробітку, обчисленого відповідно до Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про врахування розміру районного коефіцієнта в складі заробітку при обчислені пенсії позивача, який проживає та якому призначено пенсію на території України, є помилковим.

З приводу застосування судами норм Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі-Закон № 1788-ХІІ) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі-Закон № 1058-IV), слід зазначити наступне.

Відповідно до ~law22~, який введений в дію з 01 січня 1992 року, до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Згідно зі ~law24~, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

~law25~, визначено, що до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), зокрема, отримувані особою до набрання чинності ~law26~ (до 01 квітня 2004 року), у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), (до 01 липня 1998 року) - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Районний коефіцієнт - показник відносного збільшення заробітної плати з метою компенсації додаткових витрат і підвищених витрат праці, пов'язаних з виконанням роботи і проживанням в регіонах з важкими кліматичними умовами. В даний час районні коефіцієнти, розмір яких від 1,1 до 2,0, застосовуються до заробітної плати працівників, зайнятих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них, районах Сибіру, Далекого Сходу, Уралу, північних регіонах європейської частини РФ.

Тобто, такий коефіцієнт пов'язаний саме із проживанням та роботою особи на території, в тому числі, районів Крайньої Півночі.

Суди не звернули уваги, що ~law28~ та ~law29~, які були чинними в спірний період роботи позивача та на час призначення пенсії, не врегульовано питання включення до заробітної плати для обчислення пенсії північної надбавки та районного коефіцієнта.

Крім того, наведеними Законами регулюються питання включення заробітку за період страхового стажу, що є відмінним від трудового. Спірний період роботи позивача не є страховим в розумінні Закону №1058, оскільки набутий не на території України і внески сплачувалися не до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування України, у зв'язку з чим правила щодо обчислення пенсії з урахуванням такого заробітку застосовуються з урахуванням двосторонньої міжнародної угоди, якою є Тимчасова Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що дії відповідача щодо виключення із заробітної плати позивача районних коефіцієнтів та надбавок за період його роботи на Крайній Півночі, є правомірними та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 07 червня 2018 року у справі № 345/3172/17,28 вересня 2018 року у справі № 671/86/15-а та 30 травня 2019 року у справі № 348/2974/14-а.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що питання неврахування при розрахунку пенсії північної надбавки було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, яка в постанові від 09 жовтня 2019 року у справа №489/5283/16-а дійшла висновку, що законодавством не передбачено право осіб на врахування до заробітку, з якого обчислюється пенсія, північної надбавки, яку отримували особи під час роботи в районах Крайньої Півночі. Факт сплати роботодавцем позивача страхових внесків з вказаних сум виплаченої надбавки в даному випадку жодного значення для вирішення спору не має. Зазначені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 грудня 2018 року у справі №345/4049/16-а, і колегія суддів не знайшла підстав для відступлення від зазначених висновків.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішення порушені норми матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21,24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( № 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

Аналізуючи поняття "якість закону", Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" 9 № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51,52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" ( № 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom ( № 1) 6538/74 пункти 48-49); "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), № 8691/79, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), заява № 12963/87, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v.

Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області задовольнити.

Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа