Історія справи

Постанова КАС ВП від 24.09.2025 року у справі №240/23748/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 240/23748/23

адміністративне провадження № К/990/9384/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Єресько Л.О., Соколов В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Управління Служби безпеки України в Житомирській області

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року (головуючий суддя - Капустинський М.М., судді: Сапальова Т.В., Ватаманюк Р.В.)

у справі № 240/23748/23

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Служби безпеки України в Житомирській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 01 березня 2023 року № 18014300018531;

- визнати протиправним та скасувати висновок Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 16 лютого 2023 року № 57/1895;

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків суду.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є громадянином Російської Федерації, звернувся до Коростишівського відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України від 07 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-III). Однак, Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-III через негативний висновок Управління Служби безпеки України в Житомирській області. Позивач не погоджується із прийнятим рішенням та висновком, вважає їх помилковими та такими, які прийнято без всебічної оцінки, на підставі недостовірних доказів, що стало наслідком порушення права на сімейне життя, возз`єднання сім`ї та дискримінацією за національною ознакою, а тому звернувся до суду із даним позовом для захисту своїх прав та інтересів.

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 01 березня 2023 року № 18014300018531.

Визнано протиправним та скасовано висновок Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 16 лютого 2023 року № 57/1895.

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків суду.

5. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції Управління Служби безпеки України в Житомирській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 від 28 лютого 2020 року.

8. 17 грудня 2021 року позивач звернувся до Коростишівського відділу УДМС України в Житомирській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону № 2491-III.

9. 16 лютого 2023 року Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області, у відповідь на запит від 27 травня 2022 року за № 1801.4-2293/18.1-22, повідомлено Управління Державної міграційної служби в Житомирській області, що в результаті вжитих заходів встановлено, що ОСОБА_1 залишив територію України 15 лютого 2022 року в напрямку Російської Федерації, що унеможливлює проведення всебічної, повторної та об`єктивної оперативної перевірки щодо вказаного громадянина. Однак, враховуючи запроваджений воєнний стан у державі України та пряму військову агресію з боку Російської Федерації, враховуючи загрозу національній безпеці України на підставі пункту 6 статті 10 Закону № 2491-III, управління не погодило клопотання та зазначило за доцільне відмовити у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .

10. 01 березня 2023 року начальником Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області затверджено висновок про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .

11. В подальшому, 01 березня 2023 року Управлінням Державної міграційної служби в Житомирській області прийнято рішення від 01 березня 2023 року № 18014300018531 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .

12. Не погоджуючись з правомірністю прийнятого міграційним органом рішення, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну з посиланням на пункт 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-III (в інших випадках, передбачених законами України) у зв`язку з надходженням висновку Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 16 лютого 2023 року № 57/1895. Оскільки від органу, одним із основних завдань якого є державна безпека України, надійшла інформація про те, що він заперечує у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну, Управління Державної міграційної служби в Житомирській області зобов`язане було врахувати таку інформацію при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для надання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну. При цьому, у відповідача немає виникати сумнівів у правдивості та/або обґрунтованості наданої інформації.

14. Судом першої інстанції зауважено, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права відповідними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв у межах наданих йому законодавством повноважень. У зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що Управління Державної міграційної служби в Житомирській області, приймаючи рішення від 01 березня 2023 року № 18014300018531 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-III, діяло правомірно, а тому відсутні підстави для його скасування.

15. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування висновку Управління Служби безпеки України в Житомирській області суд першої інстанції зазначив, що наведені в останньому обставини, які вказують на наявність загрози національній безпеці, громадському порядку та національним інтересам України, є правомірними та скасуванню не підлягають.

16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції обґрунтовував власну позицію тим, що спірне рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки містить лише посилання на пункт 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-III та не окреслює при цьому обставин та доказів, мотивів та підстав, які мали вирішальне значення для його прийняття та не сформульоване з достатньою чіткістю.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. Підставою перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції Управління Служби безпеки України в Житомирській області вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначає, що судові рішення ухвалені без врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі № 640/13572/20, від 16 квітня 2020 року у справі № 495/5105/17, від 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а, від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/1859/19-а, від 13 листопада 2019 року у справі № 815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі № 825/2971/14, від 22 січня 2020 року у справі № 802/1439/17-а, від 26 червня 2020 року у справі № 820/3098/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 821/697/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 823/1499/17, а також від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19.

18. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що наявність у особи права на отримання дозволу на імміграцію в межах квоти або поза квотою імміграції не є безумовною підставою для надання відповідного дозволу. Прийняттю рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу передує визначена Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983) процедура прийняття та перевірки документів, з`ясування питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону № 2491-III. Громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну з посиланням на пункт 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-III саме у зв`язку із надходженням висновку Управління Служби безпеки України в Житомирській області (органу, одним із основних завдань якого є державна безпека України) від 16 лютого 2023 року № 57/1895, в якому останнє заперечувало у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну, тож Управління Державної міграційної служби в Житомирській області зобов`язане було врахувати таку інформацію при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для надання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.

19. Не вважає заявник доречним і посилання позивача на недотримання міграційною службою права на повагу до сімейного життя, адже національним законом не передбачено статус іноземця винятковим і таким, що не потребує загальновстановленої його перевірки як особи, яка бажає отримати дозвіл на імміграцію в Україну.

20. Звертає увагу заявник касаційної скарги і на неможливість висновку управління Служби безпеки України бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.

21. У поданому відзиві на касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області просить задовольнити скаргу Управління Служби безпеки України в Житомирській області, наголошуючи, що судом першої інстанції, на відміну від апеляційної, враховані положення законодавства щодо того, що інформація, яка надходить від МВС, органів Національної поліції, регіональних органів Служби безпеки України та Держприкордонслужби за результатами перевірки запитів щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, має бути обов`язково врахована органами міграційної служби і застосована в розумінні пункту 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-ІІІ.

22. У поданих відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представник звертають увагу суду на те, що, по-перше, переважна більшість наведених скаржником справ або взагалі не містять подібних правовідносинами, або ж навпаки протирічать позиції Управління Служби безпеки України в Житомирській області; по-друге, порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя; по-третє, попри посилання Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у спірному рішенні на пункт 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-ІІІ, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено у відповідній нормі не містить; і, по-четверте, Управління Служби безпеки України в Житомирській області вдалося до припущень на підставі нічим непідтвердженої інформації стосовно позивача, крім лише того, що він є громадянином Російської Федерації, але таке не може створювати для позивача негативні наслідки у вигляді оскаржуваного рішення, чим спричинено загрозу роз`єднання сім`ї позивача, тим більше, інформація, надана Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області має рекомендаційний характер, а відтак не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

22. Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

23. Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

24. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

25. Стаття 1 Закону № 2491-III визначає, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

26. Стаття 4 вказаного Закону (тут і надалі в редакції, яка діяла на момент винесення оскаржуваного в судовому порядку рішення міграційного органу) визначає, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

9) особи, які прослужили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України три і більше років;

10) особи, які служили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (незалежно від строку військової служби) і були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України;

6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.

27. Водночас стаття 10 Закону № 2491-ІІІ визначає підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Так, дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

28. Згідно з пунктом 9 Порядку № 1983, МВС, органи Національної поліції, Служби безпеки України та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону № 2491-ІІІ; до встановлення відомостей, що можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону № 2491-ІІІ.

29. Також, пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону № 2491-ІІІ, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів Служби безпеки України та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи Служби безпеки України та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

30. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в основу прийняття оскаржуваного у цій справі рішення був покладений висновок Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 16 лютого 2023 року № 57/1895, у якому стверджується, що в результаті вжитих заходів встановлено, що ОСОБА_1 , залишив територію України 15 лютого 2022 року в напрямку Російської Федерації, що унеможливлює проведення всебічної, повторної та об`єктивної оперативної перевірки щодо вказаного громадянина. Однак, враховуючи запроваджений воєнний стан у державі України та пряму військову агресію з боку Російської Федерації, враховуючи загрозу національній безпеці України на підставі пункту 6 статті 10 Закону № 2491-III, управління не погодило клопотання та зазначило за доцільне відмовити у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .

31. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що ГУ ДМС України в Житомирській області, приймаючи рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-III (інформації УСБУ в Житомирській області щодо загрози національній безпеці України), діяло правомірно, а тому відсутні підстави для його скасування. Наведені у листі від 16 лютого 2023 року № 57/1895 Управління Служби безпеки України в Житомирській області обставини, які вказують на наявність загрози національній безпеці, громадському порядку та національним інтересам України, є правомірними та скасуванню не підлягають.

32. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції обмежився лише посиланням, що спірне рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки містить лише посилання на пункт 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-III та не окреслює при цьому обставин та доказів, мотивів та підстав, які мали вирішальне значення для його прийняття та не сформульоване з достатньою чіткістю. У зв`язку з чим, визнав протиправним та скасував спірне рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 01 березня 2023 року № 18014300018531.

33. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав протиправним та скасував висновок Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 16 лютого 2023 року № 57/1895.

34. Однак, зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не містить відповідного обґрунтування та мотивів, якими керувався суд, ухвалюючи рішення в цій частині.

35. Суд апеляційної інстанції в своїй постанові зазначив, що відповідно до висновку відповідача від 01 березня 2023 року в ході розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну встановлено, що на запит УДМС у Житомирській області № 1801.4-2293-/18.1-22 від 27 травня 2023 року стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 надійшов лист Управління Служби безпеки України в Житомирській області за № 57/1895 від 16 лютого 2023 року, в якому зазначено, що в результаті вжитих заходів встановлено, що ОСОБА_1 залишив територію України 15 лютого 2023 року в напрямку Російської Федерації, що унеможливлює проведення всебічної, повної та об`єктивної оперативної перевірки щодо вказаного громадянина, а тому, враховуючи загрозу національній безпеці України, управління вважає за доцільне відмовити у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .

36. У той же час, суд апеляційної інстанції визнаючи протиправним та скасовуючи висновок Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 16 лютого 2023 року № 57/1895, який за своїм змістом є відповіддю на запит УДМС у Житомирській області № 1801.4-2293-/18.1-22 від 27 травня 2023 року, не перевірив його форму та зміст, а також, чи має він ознаки управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та чи може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, з огляду на те, що обґрунтованість зазначеної у вказаній відповіді інформації має перевірятися органом Державної міграційної служби як суб`єктом управлінської діяльності, який, з урахуванням наведеної інформації приймає рішення, що є предметом перевірки в адміністративному судочинстві.

37. У касаційній скарзі скаржник вказує на безпідставність висновків суду апеляційної інстанції щодо скасування висновків Управління Служби безпеки України в Житомирській області викладених у листі від 16 лютого 2023 року № 57/1895, оскільки останній не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права та законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим взагалі не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.

38. Суд апеляційної інстанції в своїй постанові відповідні обставини не встановлював і не оцінював.

39. Що стосується рішення Державної міграційної служби, то колегія суддів зазначає, що воно має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально).

40. Для цього законодавець у пункті 14 Порядку № 1983 передбачив, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону № 2491-III, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів Служби безпеки України та Держприкордонслужби. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

41. Тобто, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів Державної міграційної служби задля прийняття обґрунтованого рішення.

42. Вказана норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом Державної міграційної служби додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи Державної міграційної служби, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді відмови у наданні дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган Державної міграційної служби діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

43. Отже, орган Державної міграційної служби при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.

44. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 500/1254/23.

45. Проте, з оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції не надавав оцінку тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, не перевірили чи досліджувалися відповідачем будь-які інші документи чи докази, окрім листів (висновків) Служби безпеки України. Натомість, суд апеляційної інстанції обмежився лише загальним посиланням про те, що спірне рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості.

46. За таких обставин, судом апеляційної інстанції так і залишилися не встановленими обставини, які відповідно до статті 10 Закону № 2491-ІІІ є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

47. Одночасно, варто зауважити, що лише покликання на пункт 6 статті 10 цього Закону, а саме: в інших випадках, передбачених законами України, не розкриває взаємозв`язку між діями позивача і наслідком у виді відмови у наданні дозволу на імміграцію. Тож з`ясуванню підлягають також, яким саме нормативно-правовим актом та якою нормою визначено випадок, який стосується саме позивача, як підстава у прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення.

48. Не враховано судом апеляційної інстанції і те, що, у відзиві на позов Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області зазначало про відсутність позивача на території України понад 1,5 роки (з моменту звернення до територіального підрозділу із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну). Позивач скористався правом щодо вільного залишення території України, добровільно виїхав з території України через пункт-пропуску «Бачівськ» 15 лютого 2022 року та до України не повертався. Разом з тим, рішення щодо заборони в`їзду відносно позивача не приймалося і він може приїхати до України в будь-який час у встановленому законодавством порядку.

49. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.

50. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Порушення судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи не дозволяє Верховному Суду, який є судом права і не має права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, перевірити правильність застосування судами норм матеріального права та пересвідчитися у правильності його висновків.

51. Критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС України означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

52. Колегія суддів Верховного Суду констатує, що оскаржуване судове рішення не відповідає указаному критерію.

53. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

54. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

55. Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду.

56. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права, а також прийняти рішення та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

57. Водночас варто зауважити, що наведені заявником касаційної скарги постанови Верховного Суду, правові висновки яких начебто не враховані судом апеляційної інстанції, не є релевантними до спірних правовідносин, адже у справах № 495/5105/17 (предметом оскарження виступає наказ про звільнення з посади секретаря Білгород-Дністровської міської ради) та № 805/2340/17-а (предметом оскарження є наказ про звільнення з посади прокурора Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області у зв`язку з припиненням трудового контракту) висновки Верховного Суду стосуються застосування законодавства про проходження позивачами публічної служби, в усіх інших справах (№ 640/13572/20, № 824/875/19-а, № 120/1859/19-а, № 815/3651/17, № 825/2971/14, № 802/1439/17-а, № 820/3098/17, № 821/697/18, № 823/1499/17, № 480/296/19) хоча аналізу суду касаційної інстанції і підлягали норми Закону № 2491-ІІІ (в контексті встановлення фактичних обставин, які виключають реалізацію іноземцем права на імміграцію, що власне і стало підставою для відкриття касаційного провадження), предметом оскарження у відповідних справах були рішення міграційного органу про скасування дозволу на імміграцію в Україну (стаття 12 цього Закону), в той час коли у цій справі позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну з підстав, визначених статтею 10 вказаного Закону.

58. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Служби безпеки України в Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року скасувати, а справу № 240/23748/23 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

Л.О. Єресько

В.М. Соколов,

Судді Верховного Суду