Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2018 року

Київ

справа №752/2806/17

адміністративне провадження №К/9901/4019/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Собківа Я.М., Петрика І.Й., Сорочка Є.О. від 29.11.2017 у справі №752/2806/17 за позовом ОСОБА_3 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

В лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Правобережне ОУПФУ в м. Києві) щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язати відповідача призначити та нарахувати йому пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (далі Закон - №1789-ХІІ), у редакції Закону від 12.07.2001 року, у розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку, без обмеження граничного розміру, починаючи з 09.05.2015 року.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, він мав достатній стаж роботи, а саме 21 рік 2 місяці 2 дні. З посиланням на норми ст.ст. 22, 58 Конституції України, вказував, що на нього розповсюджуються саме норми ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, які були чинні на час його роботи в органах прокуратури.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована незгодою з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії. Скаржник, з посиланням на положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, вказує на те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. З цих підстав, позивач зазначає про те, що, перебуваючи на службі в органах прокуратури, він мав законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувалися на нормах ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ і які, всупереч положенням Конституції України, були звужені статтею 86 Закону №1697-VII.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши суддю - доповідача та перевіривши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивач:

з 01.09.1992 по 22.05.1997 навчався у Київському університеті ім. Тараса Шевченка за спеціальністю "Правознавство", де йому присвоєно кваліфікацію юриста;

з 09.10.1997 по 29.06.2005 працював на посадах стажиста прокуратури, стажиста помічника прокурора, помічника прокурора, старшого слідчого прокуратури м. Києва;

з 30.06.2005 по 11.03.2015 працював на посадах слідчого, прокурора, старшого прокурора, заступника начальника відділу, начальника відділу Генеральної прокуратури України;

з 12.03.2015 працює начальником відділу екстрадиції управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.

04.08.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ.

Листом № 21139/05 від 12.08.2016 року відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для призначення вказаної пенсії з посиланням на те, що з 01.06.2015 року скасовано норми щодо призначення спеціальних пенсій, в тому числі відповідно до Закону України "Про прокуратуру". З 15.07.2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 року (далі - Закон №1697-VII), згідно ст. 86 якого для призначення пенсії за вислугу років на день звернення вислуга років має становити не менше: з 01.10.2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців. Станом на 04.08.2016 року загальний стаж роботи позивача складає 23 роки 5 місяців 21 день, стаж роботи за вислугою років - 21 рік 2 місяці 2 дні, у тому числі на посадах прокурора - 8 років 6 місяців 8 днів, що виключає можливість призначити пенсію за вислугу років.

Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення спірної пенсії, оскільки на час роботи позивача на посадах в органах прокуратури (з 2001 по 2011 роки) для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, а зміни в законодавстві, які суттєво звужують соціальні права і суперечать Конституції України, а також нормам міжнародного права, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстави для призначення позивачу пенсії відповідно до Закону №1789-ХІІ відсутні. До того ж, на час звернення до відповідача із заявою про призначення спірної пенсії позивач не мав необхідної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії відповідно до Закону №1697-VII.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

На час звернення ОСОБА_3 за призначенням пенсії набрав чинності Закон №1697-VII.

У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.

В свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.

Як встановлено судами та вбачається з копії трудової книжки та копії диплома позивача на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, загальна вислуга років ОСОБА_3 склала 21 рік 2 місяці 8 днів, в тому числі на посадах прокурорів і слідчих прокуратури - 18 років 9 місяців 26 днів.

Враховуючи вищезазначені положення ст. 86 Закону №1697-VII, колегія суддів зазначає, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VII, на час його звернення до відповідача є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону №1697-VII, оскільки складає менше ніж 22 роки 6 місяців.

Слід зазначити, що виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

З доводів заявленого позову та касаційної скарги вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, позивач пов'язував з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.

Вказані доводи є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 року (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).

За встановлених обставин, позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у позивача не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції).

Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2016 року в справі №33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17 і підстав для відступу від неї не встановлено.

Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, коли стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

Судді Верховного Суду