ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2025 року
м. Київ
справа №380/1607/24
адміністративне провадження №К/990/41810/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Хлопецьким Олександром Олександровичем, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Глушка І.В.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - Академія, відповідач), у якому просив визнати протиправною бездіяльність Академії щодо непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 21 червня 2018 року, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 24 грудня 2023 року (день, що передував остаточному розрахунку) та компенсацію втрати частини доходів за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач не провів повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , чим порушив вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), він має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 14 травня 2024 року позов задовольнив. Стягнув з Академії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 74934,25 грн. Визнав протиправною бездіяльність Академії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки їх виплати з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 25 грудня 2023 року. Зобов`язав Академію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки їх виплати з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 25 грудня 2023 року відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159). Стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Академії.
4. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач не провів з позивачем у день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Спірним у цих правовідносинах є період з 22 червня 2018 року (наступний день після звільнення) по 24 грудня 2023 року (день, що передує дню остаточного розрахунку). Цей спірний період стягнення середнього грошового забезпечення можна умовно поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX) і після цього. Період з 22 червня 2018 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) врегульований статтею 117 КЗпП України у редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосуватися принцип співмірності, та суд, відповідно, може зменшити таку виплату. Проте період з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2023 року врегульований вже чинною на день прийняття рішення у цій справі редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівнику шістьма місяцями. Таким чином, у межах цієї справи суд застосовує положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить (12986,55 + 11721,55)/61) = 405,05 грн. Період за час затримки розрахунку при звільненні з 22 червня 2018 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, становить 1488 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 602714,40 грн (405,05 грн х 1488 календарних днів). Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ) до 19 січня 2023 року (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 74934,25 грн (405,05 грн х 185 календарних днів). У порівнянні з розміром присудженої позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані відпустки (105793,89 грн), виплачених на виконання рішення суду в справі №380/1815/22, суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 червня 2018 року по 18 липня 2022 року (602714,40 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона майже у дев`ять разів її перевищує. З урахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі №806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 105793,89 грн (сума індексації грошового забезпечення та компенсації за відпустки, яка виплачена позивачу за рішенням суду)/602714,40 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100 = 17,55%. Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки заборгованості (17,55%) становить: 405,05 грн (середня заробітна плата за один день) х 17,55% х 1488 календарних днів затримки = 105776,38 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 22 червня 2018 року по 18 липня 2022 року, а є лише орієнтовною оцінкою таких втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, становить 74934,25 грн. Водночас суд першої інстанції звернув увагу, що позивач у позовній заяві просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, а тому, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 74934,25 грн. Також суд першої інстанції дійшов висновків, що, ураховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості, а ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно) за весь час затримки їх виплати з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 25 грудня 2023 року відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Академії задовольнив частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року скасував та прийняв постанову, якою позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Академії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року. Зобов`язав Академію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Академії на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн.
6. Приймаючи зазначену постанову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач звільнений з військової служби 21 червня 2018 року, й безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Лише у лютому 2022 року позивач звернувся до суду з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення за періоди з 01 січня 2016 року по 21 червня 2018 року та з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року і компенсації за невикористану відпустку з 2015 року по 2018 рік. Отже, спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більше як три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказаний висновок апеляційного суду є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Академії на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції зробив невірний висновок про право позивача отримати відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Щодо позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходу, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач просить суд зобов`язати відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходу за період з 21 червня 2018 року (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 24 грудня 2023 року (день, що передував остаточному розрахунку) у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 червня 2018 року та компенсації за невикористану відпустку з 2015 року по 2018 рік. Системний аналіз положень Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відповідач виплатив позивачу заборгованість індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 червня 2018 року в сумі 82320,82 грн - 25 грудня 2023 року. Тобто відповідач порушив строки виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року. Отже, відповідач одночасно із виплатою суми заборгованості мав обов`язок виплати позивачу суму компенсації втрати частини доходів за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року, однак не виконав його. Апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу з 01 січня 2016 року, тобто з місяця, коли мала бути нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Суд першої інстанції, як указав апеляційний суд, зробив вірний висновок про право позивача на компенсацію втрати частини доходів, однак неправильно встановив, що відповідач має обов`язок здійснити виплату позивачу компенсації втрати частини доходів за період з 01 січня 2016 року по 25 грудня 2023 року. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що вимогу позивача про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків виплати компенсації за невикористану відпустку суд першої інстанції не розглянув, а позивач апеляційну скаргу не подавав, тому, зважаючи на норму статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційний суд розглядає справу в межах вимог апеляційної скарги. За висновками суду апеляційної інстанції, позов підлягає задоволенню частково шляхом: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Адвокат Хлопецький Олександр Олександрович (далі - Хлопецький О.О.) подав в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині: стягнення з Академії на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 74934,25 грн; визнання протиправною бездіяльність Академії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки їх виплати з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 25 грудня 2023 року; зобов`язання Академії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки їх виплати з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 25 грудня 2023 року відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
8. Як підставу оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник, посилаючись на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, визначив пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
9. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, застосував статтю 117 КЗпП України, статтю 3 Закону №2050-ІІІ та пункт 4 Порядку №159 без урахування висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20.
10. Посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник стверджував про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладених у постановах від 04 грудня 2019 року в справі №825/742/16 та від 28 листопада 2022 року в справі №380/693/20, оскільки такі, на його думку, суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц.
IV. Рух справи у суді касаційної інстанції
11. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2024 року для розгляду справи №380/1607/24 (провадження №К/990/41810/24) визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кашпур О.В., суддів Соколова В.М., Уханенка С.А.
12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Соколова В.М., Уханенка С.А. ухвалою від 12 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас Верховний Суд установив відсутність підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
13. Академія 19 листопада 2024 року подала відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року в справі №380/1607/24 скасувати, а позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
14. 19 листопада 2024 року адвокат Хлопецький О.О. подав в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду заяву про відвід судді Уханенка С.А. від участі у розгляді справи №380/1607/24.
15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Соколова В.М., Уханенка С.А. ухвалою від 20 листопада 2024 року заяву адвоката Хлопецького О.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про відвід судді Уханенка С.А. від участі у розгляді справи №380/1607/24 визнав необґрунтованою. Передав заяву адвоката Хлопецького О.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про відвід судді Уханенка С.А. від участі у розгляді справи №380/1607/24 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розгляду заяви.
16. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 21 листопада 2024 року заяву адвоката Хлопецького О.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про відвід судді Уханенка С.А. від участі у розгляді справи №380/1607/24 передано на розгляд судді Загороднюку А.Г.
17. Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Загороднюка А.Г. від 21 листопада 2024 року відмовив у задоволенні заяви адвоката Хлопецького О.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про відвід судді Уханенка С.А. від участі у розгляді справи №380/1607/24.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 23 січня 2025 року справу №380/1607/24 призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24 січня 2025 року.
V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
19. ОСОБА_1 проходив військову службу в Академії.
20. Відповідно до витягу із наказу начальника Академії від 21 червня 2018 року №153 ОСОБА_1 з 21 червня 2018 року включений із списків особового складу Академії та усіх видів забезпечення.
21. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року в справі №380/1815/22 позов ОСОБА_1 до Академії про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Академії щодо непроведення індексації грошового забезпечення позивачу у період з січня 2016 року по червень 2018 року включно. Визнано протиправною бездіяльність Академії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Академію здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для її нарахування - січня 2008 року. Зобов`язано Академію здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для її нарахування - березня 2018 року. Зобов`язано Академію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
22. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року в справі №380/1815/22 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року з врахуванням березня 2018 року базовим місяцем змінено та викладено абз. 5 резолютивної частини рішення у такій редакції: «Зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року з урахуванням абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.». У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року в справі №380/1815/22 залишено без змін.
23. На виконання судових рішень у справі №380/1815/22 Академія 25 грудня 2023 року виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 82320,82 грн та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 23473,07 грн.
24. Уважаючи, що Академія зобов`язана виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
VІ. Джерела права й акти їхнього застосування
25. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
27. Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
28. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
29. Згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
30. За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача із списків особового складу Академії та усіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
31. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача із списків особового складу Академії та усіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
32. 19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
33. Відповідно до статей 1-4 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
34. Згідно із пунктами 1-5 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед іншого: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
VІІ. Позиція Верховного Суду
35. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
37. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
38. Касаційне провадження у справі №380/1607/24 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
39. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
40. Спірні правовідносини у цій справі виникли, зокрема, з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
41. Відповідно до установлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, ОСОБА_1 з 21 червня 2018 року виключений із списків особового складу Академії та усіх видів забезпечення, а остаточний розрахунок із ним відповідач провів на виконання судових рішень у справі №380/1815/22 (виплатив індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористану відпустку) - 25 грудня 2023 року.
42. Як зазначила, серед іншого, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, на висновки якої посилається скаржник у касаційній скарзі, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи відповідні критерії.
43. Отож спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у справі №380/1607/24 охоплюється періодом з 22 червня 2018 року до 24 грудня 2023 року.
44. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач звільнений з військової служби 21 червня 2018 року, й безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Лише у лютому 2022 року позивач звернувся до суду з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення за періоди з 01 січня 2016 року по 21 червня 2018 року та з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року і компенсації за невикористану відпустку з 2015 року по 2018 рік. Отже, спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більше як три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказаний висновок апеляційного суду є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Академії на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції зробив невірний висновок про право позивача отримати відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 04 грудня 2019 року в справі №825/742/16 та від 28 листопада 2022 року в справі №380/693/20.
45. Верховний Суд не погоджується із указаним правовим підходом суду апеляційної інстанції та звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 (з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц), зокрема, про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення.
46. Указана правова позиція, зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).
47. Верховний Суд, спираючись на зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, неодноразово у своїх постановах наголошував, що жодною нормою права не було обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їхнім розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
48. Спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 22 червня 2018 року до 24 грудня 2023 року, який умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
49. Період з 22 червня 2018 року до 18 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
50. Період з 19 липня 2022 року до 24 грудня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.
51. Тож, у межах цієї справи належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.
52. Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23 та багато інших, які прийняті в часі пізніше, ніж постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі №825/742/16 та від 28 листопада 2022 року в справі №380/693/20, висновки яких суд апеляційної інстанції помилково застосував у справі, що розглядається.
53. Верховний Суд також наголошує, що застосована правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватися на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
54. Відповідне питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22) і сформований висновок є застосовним до спірних правовідносин.
55. Таким чином, у цій справі суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 117 КЗпП України, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з указаних апеляційним судом обставин, про що слушно стверджує скаржник у касаційній скарзі.
56. Суд першої інстанції правильно застосував положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ (без обмеження строком виплати у шість місяців, але із застосуванням принципу співмірності), і після цього (обмеження виплати шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності), та визначив суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи з меж заявлених позовних вимог (за шість місяців), що не оскаржується у межах цього касаційного провадження.
57. Щодо позовних вимог у частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, необхідно зазначити, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ і Порядком №159, із аналізу норм яких випливає, що основною умовою для виплати передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
58. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
59. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.
60. Дія норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
61. Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
62. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багато інших).
63. Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації. Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд, серед інших постанов, у постанові від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20.
64. У постанові від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року в справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі у справі, що розглядається), від 09 серпня 2022 року в справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.
65. За висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформованими у постанові від 02 квітня 2024 року в справі №560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
66. Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31 липня 2024 року в справі №480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі №200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
67. Варто зазначити, що подібність правовідносин, яка визначається з метою урахування/застосування відповідного правового висновку, встановлюється також через законодавчо визначену подібність правовідносин, закладену у відповідних нормах Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
68. Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, встановили, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року в справі №380/1815/22, серед іншого, зобов`язано Академію здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для її нарахування - січня 2008 року. Зобов`язано Академію здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для її нарахування - березня 2018 року. Зобов`язано Академію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
69. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року в справі №380/1815/22 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року з врахуванням березня 2018 року базовим місяцем змінено та викладено абз. 5 резолютивної частини рішення у такій редакції: «Зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року з урахуванням абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.». У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року в справі №380/1815/22 залишено без змін.
70. Заборгованість за судовими рішеннями у справі №380/1815/22 відповідач виплатив ОСОБА_1 25 грудня 2023 року. Водночас нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати відповідач не здійснив.
71. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації, суд першої інстанції дійшов висновків, що, ураховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення, він має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості, а ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно) за весь час затримки їх виплати з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 25 грудня 2023 року відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
72. Суд апеляційної інстанції, своєю чергою, виходив із того, що відповідач виплатив позивачу заборгованість індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 червня 2018 року - 25 грудня 2023 року. Тобто відповідач порушив строки виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року. Отже, відповідач одночасно із виплатою суми заборгованості мав обов`язок виплати позивачу суму компенсації втрати частини доходів за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року, однак не виконав його. Апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу з 01 січня 2016 року, тобто з місяця, коли мала бути нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, зазначивши, що аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2022 року в справі №460/4765/20. За висновками суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції зробив вірний висновок про право позивача на компенсацію втрати частини доходів, однак неправильно встановив, що відповідач має обов`язок здійснити виплату позивачу компенсації втрати частини доходів за період з 01 січня 2016 року по 25 грудня 2023 року, а тому позов підлягає задоволенню частково шляхом: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року.
73. Із указаною позицією суду апеляційної інстанції Верховний Суд не погоджується, уважає, що апеляційний суд неправильно застосував у справі, що розглядається, норми Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а також висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 09 серпня 2022 року в справі №460/4765/20, дійшов помилкового висновку, що право на нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення у позивача виникло лише з 21 червня 2018 року.
74. Установивши, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення саме за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року, а тому одночасно із виплатою суми заборгованості мав обов`язок виплати позивачу суму компенсації втрати частини доходів за період з 21 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги моменту/періоду неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації, що встановлено судовими рішеннями у справі №380/1815/22, не урахував наявність факту невиплати позивачу індексації грошового забезпечення саме з 01 січня 2016 року, а не з 21 червня 2018 року. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо. Верховний Суд не погоджується із позицією суду апеляційної інстанції, що у даному випадку відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 21 червня 2018 року й що саме з цієї дати останній має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації, ураховуючи, що моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями у справі №380/1815/22, є саме 01 січня 2016 року.
75. Суд першої інстанції, своєю чергою, правильно виходив із того, що, ураховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року, ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час невиплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по 25 грудня 2023 року.
76. Варто зазначити, що дійшовши висновку про необхідність зобов`язання Академії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 25 грудня 2023 року, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, зауваживши на необхідності ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача. При цьому вимогу ОСОБА_1 про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків виплати компенсації за невикористану відпустку ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції, не розглядав. Водночас наведені обставини представником позивача у межах цього касаційного провадження не оскаржуються, останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, тому, зважаючи на межі вимог касаційної скарги, відповідним обставинам Верховний Суд правової оцінки не надає.
77. Доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
78. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
79. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Хлопецьким О.О., підлягає задоволенню, оскаржувана постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року - скасуванню, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року - залишенню в силі.
VІІІ. Судові витрати
80. Ураховуючи, що Верховний Суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, та зважаючи на документальне підтвердження понесених витрат у суді касаційної інстанції, у силу приписів частини першої статті 139 КАС України наявні підстави для стягнення на користь позивача сплаченого ним судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1937,92 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, про що також заявляє представник позивача у касаційній скарзі.
Керуючись статтями 139 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Хлопецьким Олександром Олександровичем, задовольнити.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року в справі №380/1607/24 скасувати.
3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року в справі №380/1607/24 залишити в силі.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, буд. 32; код ЄДРПОУ 08410370) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) гривень 92 (дев`яносто дві) копійки.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: В. М. Соколов
С. А. Уханенко